О Доле! Бiдний нам ти придiляеш пай!
Звiльни ж мене з тенет, за ворога не май!
Якщо ти з дурнями й низькими накладаеш, —
Ну що ж, тодi й мене за йолопа вважай!
14
Тi, що поклони б’ють, наслiдують ослам,
Бо служать шахраям, шахрайський возять крам.
І найдивнiше те, що пiд покровом вiри
Живуть кафiрами[2 - Кафiр – «невiрний» у мусульманському свiтi.] i продають iслам!
15
В Каабi, в капищах, – дух рабства i покори.
Спiвають рабству гiмн церковнi дзвони й хори,
Мiхраби[3 - Мiхраб – заглиблення в стiнi мечетi.], храми, хрест – та це ж усе ознаки
Терпiння рабського, його мiцнi пiдпори!
16
Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревенi гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися – й навiк заснули.
17
Ви в себе всесвiту ввiбрали силу
I судите про нього – з небосхилу,
А суть пiзнавши – наче небосхил,
Сягаете чолом земного пилу.
18
I юних, i старих – всiх поглинае час,
I невеликий нам даеться днiв запас.
Нiщо не вiчне тут: ми пiдемо так само,
Як тi, що вже пiшли й що прийдуть пiсля нас.
19
Не буде рож – е колючки над яром;
Погасне свiтло – вдовольнишся жаром;
Не буде шейха й ханаки[4 - Ханак – мiсце молитви, монастир.] – ну що ж:
Здобрiемо дзвiницею й зуннаром[5 - Зуннар – пояс, який носили християни в мусульманських державах.].
20
Ти з глини сам злiпив мене, о Боже!
Ти ковдру тчеш менi i стелиш ложе.
Нiхто у голову менi, крiм тебе,
Анi добра, нi зла вписать не може!
21
Той, хто усмiшку дав устам дитячим,
Хто темряву послав очам незрячим,
Нiчого нам не дав! Та ми не плачем,
Бо тiльки горе навкруги ми бачим.
22
Як жаль, що молодiсть безслiдно протекла,
Що в ступi Неба нас потовчено до тла!
О горе, горенько! I оком не змигнувши,
У прах вернулися, покинувши дiла!
23
Хоч гарнi щоки й кучерi я маю
І станом кипарис переважаю,
Але спитайте, нащо Майстер вiчний
В земнiм саду зростив мене? Не знаю.
24
Вiд хлiба, що Творець нам посилае,
Нiхто й малоi скибки не вiдкрае.
Тож не турбуйсь про те, що в тебе е,
I не турбуйсь про те, чого немае.
25
Не бiйсь, як серце я покину без керма:
Воно – як океан, у нього меж нема.
А суфiй[6 - Суфiй – послiдовник суфiзму, мiстично-аскетичного напрямку в мусульманствi.] – глек вузький, пiтьми по вiнця
повний:
Дай крапельку йому – i вже вiн без ума!
26
Як жалко, що весна моя скiнчилась
I книга юностi навiк закрилась!
Та пташечка, що молодiстю зветься,
Звiдкiль вона взялась? Куди подiлась?
27
Якби менi до рук – скрижалi Долi,
