В чужу сiльницю не вмочу я хлiба,
Аж поки серце не спряжу в вогнi.
42
Я за Джемшiдiв трон i черепка не дам.
Вино поживнiше за страви Марiам[8 - Мати Ісусова.].
Зiтхання вранiшне з грудей п’яницi краще,
Нiж довгi молитви, що мурмотiв Адхам[9 - Суфiйський шейх.].
43
До гончара недавно я забрiв,
Що з глини й Бога б вилiпить зумiв.
Та бачив я (слiпий хiба не бачив),
Що вiн не глину мне, а прах батькiв.
44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невiрний i найгiрший iз гуляк, —
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!
45
Навiщо хмуриться i день у день журиться?
На цiм шляху тобi не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всi нашi справи.
Долi Скорися загодя – так мудрому годиться.
46
Цi трави, чашнику, що мерехтять у полi,
За тиждень схиляться i спорохнiють долi.
Тож наливай вина, збирай квiтки, бо швидко —
I не зоглядишся – як стануть луки голi.
47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той свiт надiйнiший за це життя обманне.
Дав душу в позику менi Господь – i я
Знов поверну ii, коли мiй строк настане.
48
Цей свiт – прихилище для звiрiв i людей,
Свiтань i сутiнкiв стобарвний мавзолей,
Нiкчемний залишок Джемшiдових бенкетiв,
Кiстки Баграмовi, що поглинае глей.
49
Що я живу й помру – хто з того користь мае?
З верстата нашого хто полотно знiмае?
Небесне полум’я найкращим людям очi
Щодня випалюе – й хоч би димок! Немае.
50
Нiхто з нас тайн одвiчних не прогляне,
Нiхто не розбере письмо незнане.
Є наша бесiда бiля завiси:
Завiса упаде – i нас не стане.
51
В життi недовгому не сподiвайсь вiдради:
Тут кожна грудочка – Джемшiди й Кай-Кубади.
Цей свiт – та що цей свiт?
Увесь великий всесвiт —
Нiкчемний сон, мана, невпиннi злети й спади.
52
Чи дiждемо жаданого спокою,
Чи дiйдемо до хати над водою?
О, як я хочу пiсля тисяч рокiв
Зiйти з землi хоч травкою малою!
53
Найкращу з гурiй дай, замiсть вина налий
Живущоi води у келих золотий,
Дай слухати Зухру, з Ісою[10 - Зухра – легендарна красуня, Венера, «небесний музикант». Іса – Ісус.] розмовляти —
Навiщо це менi, коли мiй дух смутний?
54
Немов на грищi м’яч, тебе життя ганяе.
Корись, бо виходу в нас iншого немае!
Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,
Один керуе всiм, один про все гадае.
55
Шукав поради я у зошитах сторiч —
I скорбний друг менi таку промовив рiч:
«Щасливий тiльки той,
