Не здужали iз тьми цiеi вийти:
Сказали баечку – i в сон запали.
70
Хто землю цю створив, ким небеса пiдпертi,
Вiд кого душi в нас, мов жорном, сумом стертi,
О, скiльки пишних уст i лиць ясних, як мiсяць,
У землю заховав, в тiсну шкатулу смертi!
71
Свого майбутнього нiхто не прозирне.
Навiщо й думати про те, що неясне?
I хвильки не марнуй (якщо не збожеволiв),
Бо й не зоглядишся, як вiк твiй промине.
72
Ковтае крапельку розбурхана рiка,
На землю падае пилиночка легка.
А як же ти живеш? Хiба не так зникаеш,
Як та дрiбнесенька у вихорi мошка?
73
Хоч у грiхах бридких моi загрузли ноги,
Я не журюсь, як той, хто жде згори пiдмоги.
З похмiлля гинучи, я знову буду пити
Й минати з милою мечетi й синагоги!
74
Журитись завтрашнiм, о друже мiй, не слiд:
Вважай за знахiдку скороминущий свiт.
Ми завтра кинемо шинок цей i пристанем
До товариства тих, кому сiм тисяч лiт.
75
Хто в найтаемнiше спроможний зазирнути,
Той не шукае втiх i не боiться скрути:
Якщо добро i зло – минущi, то байдуже,
Слабим чи лiкарем тобi судилось бути.
76
Ти був краплиною, тiею, що назовнi
Огненнi спалахи виштовхують любовнi.
День проживеш, а там… розвiе вiтер прах твiй!
Тож майся весело i випивай уповнi!
77
У мiрочцi вина топлю свою досаду,
Побiля келиха, як багатир, засяду.
З умом i вiрою розлуку взявши тричi,
Весiлля справлю я з дочкою винограду.
78
Цей караван життя – предивна рiч:
Так мало у ньому щасливих стрiч!
Ей, чашнику, про судний день не думай!
Лий, лий вино, бо пропадае нiч!
79
Весь вiк про гурiй пишновидих снитиму,
Щодня вино – лози дарунок – питиму.
Хай Бог пошле тобi покуту, кажуть…
Хай шле, дарма, а я свое робитиму!
80
Вже сонце свiй аркан метнуло ввись – i от
У келих Кай-Хосров укинув свiй клейнод.
Пий не мiркуючи, бо всiх пора свiтання
Коханки голосом зове до насолод!
81
Ми бiльш працюемо, нiж муфтiй-горлодер;
I в п’яних менше в нас у головi химер:
Ми точим кров лози, а вiн людськоi прагне —
Нехай же судить сам, хто гiрший кровожер!
82
Цi чвари, пiдступи, нiкчемне сум’яття…
Доволi, чашнику, недоброго пиття!
Доволi! Хочу я, щоб вилився на землю,
Як решта з келиха, цей залишок життя!
83
Душа моя болить, я думаю про друга,
А в друга милого на серцi iнша туга.
Навiщо ж гойнii тепер шукати лiки,
Коли вже й лiкаря перемогла недуга?
