– Так, – вiдповiв сержант, – вiд обшуку мусимо вiдмовитись, тому що ваша панночка не погодилась на нього, як iншi. Ми повиннi оглянути весь одяг у домi або зовсiм цього не робити. Пошлiть чемодан мiстера Еблуайта в Лондон з першим же поiздом, а книгу запису бiлизни повернiть з моiм шануванням i вдячнiстю служницi, яка принесла ii.
Вiн поклав книгу на стiл i, вийнявши складаний нiж, почав зрiзувати своi нiгтi.
– А ви, здаеться, не дуже розчарувались? – спитав я.
– Так, – вiдповiв сищик Кафф, – не дуже.
Я постарався викликати його на вiдверту розмову.
– І чому це мiс Речел стае вам на перешкодi? – спитав я. – Адже ii iнтереси вимагають, щоб вона вам допомагала.
– Почекайте трохи, мiстере Беттередж, почекайте.
Голови, кмiтливiшi вiд моеi, зрозумiли б смисл його слiв.
Або людина, менш вiддана Речел, нiж я, побачила б, куди вiн хилить. Жах, що його мiледi вiдчувала перед сищиком, напевно, означав (як я зрозумiв уже згодом), що вона (як говориться у Бiблii) «неясно розрiзняла», куди вiн хилить. А я цього тодi ще не розумiв – от i все.
– Що ж тепер робити? – спитав я.
Сищик Кафф кiнчив «манiкюр», подивився на своi нiгтi з меланхолiйним iнтересом i сховав складаний нiж.
– Ходiмо в сад, – сказав вiн, – i подивимось на троянди.
Роздiл XIV
Найближчий шлях з кабiнету мiледi в сад вiв через вiдомий уже нам чагарник. Щоб вам був зрозумiлiшим дальший хiд подiй, я повинен додати, що стежка в чагарнику була мiсцем улюбленоi прогулянки мiстера Френклiна. Коли вiн зникав з дому i його нiде не могли вiдшукати, ми звичайно знаходили його тут.
Треба признатися, читачу, що я досить затятий. Чим упертiше сищик Кафф приховував вiд мене своi думки, тим наполегливiше намагався я про них довiдатись. Коли ми повернули на стежку в чагарнику, я спробував перехитрувати його iншим способом.
– У данiй ситуацii, – сказав я, – на вашому мiсцi я зайшов би у безвихiдь.
– На моему мiсцi, – вiдповiв сержант, – ви прийшли б до висновку, який у данiй ситуацii знищив би всякi сумнiви. Облишмо поки що цей висновок, мiстере Беттередж. Я привiв сюди вас не для того, щоб ви пiдкопувались пiд мене, наче борсук; я привiв вас сюди для того, щоб одержати вiд вас деякi вiдомостi. Звичайно, ви могли б розповiсти iх менi i в будинку. Але дверi й слухачi взаемно притягуються, i в людей моеi професii виробився корисний для здоров’я смак до свiжого повiтря.
Хiба цю людину перехитруеш? Я здався i став терпляче, наскiльки мiг, чекати, що ж буде далi.
– Не будемо вникати в причини поведiнки вашоi панночки, – вiв далi сищик, – пожалкуемо тiльки, що вона вiдмовилась менi допомогти i таким чином утруднила слiдство. Ми повиннi тепер постаратись таемницю плями на дверях, яка, повiрте моему слову, е одночасно i таемницею алмаза, вiдкрити iншим шляхом. Замiсть того, щоб робити обшук в гардеробi слуг, я вирiшив, мiстере Беттередж, поговорити з ними, вивiдати iхнi думки i вчинки. Однак, перш нiж приступити до цього, я хотiв поставити вам кiлька питань. Ви людина спостережлива; скажiть, чи не помiтили ви якоiсь дивини в кого-небудь iз слуг (окрiм, звичайно, цiлком природного переляку i хвилювання) пiсля того, як виявилась пропажа алмаза? Чи не помiтили мiж ними якоiсь особливоi сварки? Або щоб хтось був не в настроi? Наприклад, чи не розсердився хто-небудь нi з того нi з сього? Чи не занедужав раптово?
Я вiдразу ж згадав про несподiвану хворобу Розанни Спiрман за вчорашнiм обiдом, але не встиг вiдповiсти, як сищик Кафф раптом втупився очима в кущi i промимрив про себе:
– Ага!
– Що трапилось? – спитав я.
– Знову ревматизм у спинi, – вiдповiв сищик голосно, немов бажаючи, щоб нас почула третя особа. – Напевно, на погоду.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
