Однак вона вiдразу ж оволодiла собою й запитала сищика, чи вiн не заперечуе проти моеi присутностi. Вона додала, що я не тiльки ii старий слуга, але й надiйний порадник, i що в усiх домашнiх справах вона звикла зi мною радитись. Сержант люб’язно вiдповiв, що вiн дивиться на мою присутнiсть, як на помiч, оскiльки мае сказати дещо про слуг взагалi й пересвiдчився, що моя компетентнiсть у цiй справi вже принесла йому певну користь. Мiледi показала на два стiльцi, i ми вiдразу ж сiли радитися.
– У мене вже склалась певна думка про цю справу, – почав сищик Кафф. – Прошу вашого дозволу, мiледi, залишити ii поки що при собi. А зараз я хочу згадати про свое вiдкриття нагорi, у вiтальнi мiс Верiндер, i про те, чим я вирiшив – з вашого дозволу, мiледi, – зайнятися в першу чергу.
Далi вiн розповiв про пляму на дверях i про зроблений ним висновок так, як вiн виклав його тiльки що iнспекторовi Сiгреву.
– Одне можна сказати з цiлковитою певнiстю, – додав вiн на закiнчення. – Алмаз пропав з шухляди шафки. Незаперечне також й iнше: слiди вiд плями на дверях повиннi бути на одязi, що належить комусь у цьому домi. Перш нiж ми зробимо ще один крок уперед, ми повиннi знайти цей одяг.
– І це приведе, мабуть, до викриття злочинця? – спитала моя панi.
– Прошу пробачення, мiледi, я не кажу, що алмаз украли. Я тiльки говорю зараз, що алмаз пропав. Якщо буде знайдено одяг з плямою, тодi це може повести й до вiдшукання алмаза.
Мiледi глянула на мене.
– Ви що-небудь зрозумiли? – спитала вона.
– Сержант Кафф розумiе, мiледi, – вiдповiв я.
– А яким чином ви збираетеся знайти замазаний одяг? – спитала моя панi, знову звертаючись до детектива. – На превеликий сором, скринi й кiмнати моiх добрих слуг, якi багато рокiв живуть у мене, вже обшукав перший слiдчий. Я не можу й не хочу дозволити, щоб iм заподiяли образу вдруге!
Оце так панi! Оце жiнка, едина на десять тисяч!
– Саме на це я й хотiв звернути увагу вашоi милостi, – сказав сищик. – Перший слiдчий завдав багато шкоди слiдству, кинувши тiнь пiдозри на слуг. І якщо я дам iм привiд гадати, що iх запiдозрюють удруге, невiдомо, якi ще перешкоди вони нам чинитимуть, особливо жiнки. А тим часом iх скринi треба обшукати вдруге – з тiеi простоi причини, що пiд час першого трусу шукали алмаз, а пiд час другого повиннi знайти замазаний одяг. Я цiлком згоден з вами, мiледi, що слiд зважити на почуття слуг. Але я також цiлком переконаний, що гардероб слуг необхiдно обшукати.
Ми зайшли, напевно, у безвихiдь. Мiледi висловила це в бiльш вишуканих виразах, нiж я.
– Менi спав на думку план, як розв’язати цю труднiсть, – сказав сищик Кафф. – Якщо ви, мiледi, погодитеся з ним, я пропоную пояснити суть справи слугам.
– І служницi вiдразу подумають, що iх знову запiдозрюють, – сказав я, перебиваючи його.
– Цього вони не подумають, мiстере Беттередж, – вiдповiв сищик. – Я iм скажу, що робитиму обшук у всiх, – починаючи з мiледi i тих, хто ночував у домi в середу. Це чистiсiнька формальнiсть, – додав вiн, глянувши скоса на мою панi, – але слуги сприймуть це так, нiби iх ставлять нарiвнi з господарями, i, замiсть того, щоб заважати слiдству, вважатимуть за честь сприяти йому.
Я повинен був визнати, що вiн мае рацiю. Мiледi спочатку здивувалась, але потiм теж погодилася, що це справедливо.
– А ви певнi, що такий обшук необхiдний? – спитала вона.
– Це найкоротший шлях до мети, мiледi.
Моя панi встала, щоб подзвонити покоiвцi.
– Ви поговорите зi слугами, спочатку одержавши ключi вiд мого гардероба.
Сищик Кафф спинив ii вельми несподiваним запитанням:
– А чи не краще нам спочатку пересвiдчитись, що й iншi дами i джентльмени теж погодяться на це?
– Єдина iнша дама в цьому домi – мiс Верiндер, – вiдповiла моя панi здивовано. – Єдинi джентльмени – моi племiнники, мiстер Блек i мiстер Еблуайт. Можете не сумнiватись – вони не вiдмовляться.
Я нагадав мiледi, що мiстер Годфрi вже вiд’iжджае. Не встиг я промовити цi слова, як мiстер Годфрi сам постукав у дверi, щоб попрощатися; слiдом за ним увiйшов i мiстер Френклiн, який зiбрався провести його до станцii. Мiледi розповiла iм про нашi утруднення. Мiстер Годфрi вiдразу вiдповiв згодою. Вiн гукнув на Самюеля у вiкно, щоб той внiс назад його чемодан, а потiм сам вiддав ключ сищиковi Каффу.
– Коли слiдство закiнчиться, моi речi можна переслати до мене в Лондон, – сказав вiн.
Сищик прийняв ключi i чемно промовив:
– Менi жаль, що я завдаю вам клопоту, сер, через просту формальнiсть, але приклад джентльменiв примирить з обшуком i слуг.
Мiстер Годфрi вельми люб’язно попрощався з мiледi i попросив передати його шанування мiс Речел у таких виразах, якi ясно свiдчили, що вiн не приймае ii «нi» за остаточну вiдмову i мае намiр при першiй же нагодi знову освiдчитись. Мiстер Френклiн, виходячи слiдом за своiм кузеном, сказав сищиковi, що всi його речi готовi для огляду i що все, що належить йому, нiколи не замикаеться. Сержант Кафф висловив йому свою вдячнiсть. Його план, запам’ятайте, був сприйнятий мiледi, мiстером Френклiном i мiстером Годфрi з надзвичайною готовнiстю. Лишалось тiльки одержати згоду мiс Речел, перш нiж скликати слуг i почати розшуки замазаного одягу.
Непояснима нелюбов мiледi до сищика, здавалося, ще бiльше посилилась пiсля того, як ми знову залишились утрьох.
– Якщо я пришлю вам ключi мiс Верiндер, – сказала вона, – гадаю, вам поки що вiд мене нiчого не треба?
– Прошу вашого пробачення, мiледi, – вiдповiв сержант Кафф. – Але перш нiж ми почнемо, я хотiв би заглянути в книгу запису бiлизни. Може статись, що замазаний одяг належить до бiлизни. Якщо цi розшуки не дадуть нiяких результатiв, я попрошу дати менi вiдомостi про всю бiлизну, що е в будинку, i про всю бiлизну, яку вiддали прати; якщо якоi-небудь речi невистачатиме, можна буде припустити, що саме на нiй i залишилася фарба i що цю рiч навмисне заховала вчора або сьогоднi та особа, якiй вона належить. Інспектор Сiгрев, – додав сержант, обернувшись до мене, – звернув увагу служниць на пляму, коли вони скупчилися в кiмнатi у четвер вранцi. Можливо, мiстере Беттередж, i це виявиться однiею з багатьох помилок iнспектора Сiгрева.
Мiледi звелiла менi подзвонити, щоб принесли книгу запису бiлизни. Вона лишалася з нами доти, поки не принесли цю книгу, на той випадок, якби, проглянувши ii, сищик Кафф знову схотiв що-небудь спитати.
Книгу запису бiлизни принесла Розанна Спiрман. Ця дiвчина вийшла сьогоднi до снiданку надзвичайно блiда i змарнiла, але вона вже трохи видужала пiсля вчорашньоi слабостi i приступила до своiх обов’язкiв. Сищик Кафф пильно подивився на нашу другу служницю – на ii обличчя, коли вона входила, i на ii криве плече, коли вона виходила.
– Ви ще щось маете менi сказати? – спитала мiледi з нетерпiнням, бажаючи якомога швидше позбутися сищика.
Великий Кафф вiдкрив книгу запису бiлизни, розiбрався в нiй за пiвхвилини i знову закрив ii.
– У мене до вас, мiледi, тiльки одне запитання, – сказав вiн. – Молода жiнка, яка принесла сюди цю книгу, служить у вас так само давно, як i iншi слуги?
– Чому ви про це запитуете?
– Тому, що коли менi востанне довелось бачити ii, вона сидiла в тюрмi за крадiжку.
Пiсля цього не лишалось нiчого iншого, як розповiсти йому всю правду. Моя панi звернула особливу увагу на гарну поведiнку Розанни в ii домi i згадала, що наглядачка виправного будинку була про неi якнайкращоi думки.
– Сподiваюсь, ви не пiдозрюете ii? – спитала на закiнчення мiледi вельми серйозно.
– Я вже казав вам, мiледi, що до цього часу нiкого в домi не запiдозрював у крадiжцi.
Пiсля цiеi вiдповiдi мiледi пiдвелася, щоб iти нагору, по ключi мiс Речел. Сержант випередив мене, квапливо вiдчинивши перед нею дверi i дуже низько вклонившись iй. Мiледi затремтiла, проходячи повз нього.
Ми чекали, чекали, а ключiв усе не було. Сищик Кафф не промовив до мене жодного слова. Вiн повернув до вiкна меланхолiйне обличчя, заклав у кишенi кiстлявi руки й тихо насвистував про себе «Останню лiтню рожу».
Нарештi ввiйшов Самюель, але не з ключами, а з папiрцем для мене. Я знiяковiв i ледве надiв окуляри, почуваючи, що похмурий погляд сищика невiдступно стежить за мною. На папiрцi рукою мiледi було написано кiлька рядкiв олiвцем. Вона повiдомляла менi, що мiс Речел рiшуче вiдмовилась показати свiй гардероб. Коли мiледi спитала ii чому, вона залилася сльозами. Пiсля повторного запитання вона вигукнула: «Тому, що не хочу, от i все. Тiльки через мiй труп ви зможете досягти своеi мети, не iнакше». Я зрозумiв небажання мiледi зустрiтися iз сищиком Каффом пiсля такоi вiдповiдi ii доньки. Якби я був не занадто старий для милоi юнацькоi соромливостi, я почервонiв би вiд однiеi думки, що повинен глянути йому в очi.
– Звiстка про ключi мiс Верiндер? – спитав сищик.
– Панночка не згодна на обшук свого гардероба.
– А! – сказав сищик.
Голос його не був пiдпорядкований такiй досконалiй дисциплiнi, як його обличчя. Вiн промовив «А!» тоном людини, яка почула те, що сподiвалась почути. Вiн i розсердив, i злякав мене – не можу пояснити чому, але це було так.
– Вiд обшуку доведеться вiдмовитись? – спитав я.
