Та й молитовник теж було негоже
давати юнаковi: як на зло,
малюнками такими ж слово Боже
у ньому iлюстровано було.
Чи не вважав чудiй якийсь, що зможе
словесне ними вирiзнити тло?
Отож собi його лишила мати,
щоб iншого Жуановi придбати.
47
Його читати змушували вдома
Євангелiе й житiя святих
Фоми, Іеронiма, Хризостома,
i вiн читав з цiкавiстю про них.
(До речi, це напевне аксiома,
що серед богоборцiв запальних
вiддати першiсть треба Августину,
чия «Спокуса» зваблюе людину).
48
Вона заборонила й Августина,
i грiх ii на себе я беру.
І покоiвку в домi через сина
не молоду тримала, а стару.
Була ii це тактика едина,
коли вела ще з чоловiком гру —
цю тактику, щоб клопоту не мати,
я раджу всiм жiнкам застосувати.
49
І хоч у набожностi й благочестi
Жуан i жив, не знаючи бiди,
вiн мужнiм рiс i очi мав розверзтi,
був красенем i хлопцем хоч куди.
А що перебував на перехрестi
мiж церквою та матiр’ю завжди,
то мав тiею стежкою, гадаю,
потрапити прямiсiнько до раю.
50
Отож вiн спершу гарна був дитина,
як говорив не раз я перед цим,
в дванадцять мати вже була повинна
пишатись навiть пiдлiтком таким.
Щоправда, часом вибухи у сина
траплялися, властивi молодим,
але загал iх легко переносив,
допоки формувався цей фiлософ.
51
Я з висновком своiм не поспiшаю,
бо добре знав Жуанових батькiв
i щось розпiзнавати, як гадаю,
в людських серцях навчитися зумiв.
До того ж я i намiру не маю
по матерях судити про синiв,
та й не люблю я злого лихослiв’я —
його завжди уникнути умiв я.
52
Отож мовчу. І е на те причина.
Скажу лише: якби менi свого
доводилось виховувати сина,
я б день i нiч не змушував його
читати катехiзис, i дитина
пiшла б до школи вчитися того,
чого навчився я в ii гостинних
i пам’ятних менi до скону стiнах.
53
Учитись там! Хвалитися не стану.
Та й не вернуть минулого назад!
Не вводитиму грецькою в оману —
ii забув я зовсiм… Verbum sat![46 - Мовленого досить! (Латин.)]
Хоч сам здобув освiту я й погану,
та все-таки, я думаю, хлоп’ят
не так потрiбно нинi научати,
як Дон Жуана научала мати.
54
В шiстнадцять лiт вiн гарний був до бiса,
стрункий i худорлявий, наче паж,
хоч не такий, як пажi тi, гульвiса.
Та входила завжди Інеса в раж,
коли його якась потвора лиса
дорослим називала – терпла аж.
Бо передчаснiсть, як вважала ненька,
великий гандж i хиба чималенька.
55
Були у неi друзi бездоганнi,
