28
Був записник до того ж у Інеси
з реестром чоловiкових грiхiв —
там зберiгались прiзвища й адреси
жiнок, яким Хосе благоволив.
Їi святi подружнi iнтереси
весь вищий свiт обстояти хотiв —
хто речником зробився, хто суддею:
всi зайнялися справою цiею.
29
Всi твердили: та гляньте iй у вiчi!
Та це ж спартанка! Отже, як вони,
простити вправi зради чоловiчi
лише, якщо вiн вернеться з вiйни.
Не раз була присутня i не двiчi,
коли його ганьбили цi пани,
i всi кричали в захватi про неi:
«Яка душа у жiнки оцiеi!»
30
Байдужiсть наших друзiв у хвилини,
коли прокльони сиплються на нас,
я думаю, вважати ми й повиннi
сугубо фiлософською якраз.
Приемно зберегти чуття невиннi
та бажане здiйснити водночас!
Виходить, що прокльони тi законнi,
якщо не ми мстимося, а стороннi.
31
Тому, коли наклепник до недавнiх
ще додае i наклепiв нових,
нiчого неприродного нема в них.
Брехня – звичайний засiб задля тих,
хто мае втiху в брехнях безугавних
i в доданнi новiших до старих.
Вони i не здогадуються навiть,
що наклеп нас прикрашуе i славить.
32
Отож iх доброзичники мирили
i дальнi, i близькi до них колись.
Старалися i родичi щосили,
але мети й вони не домоглись.
Хтось був за те, аби iх розлучили,
хтось, навпаки, аби вони зiйшлись.
Коли ж уже погодились експерти,
враз дон Хосе додумався померти.
33
Ця прикра й несподiвана подiя
i друзiв спантеличила, й Інес,
бо, як вiд них довiдався тодi я,
зiрвався найцiкавiший процес.
Адже була розважитись надiя,
а привiд враз розвiявся i щез!
І на мерця, який вчинив погано,
посипалися докори й догани.
34
Небiжчик обiйшовся без покари,
але було поховано тодi
так само й адвокатськi гонорари,
i прецiкавi виступи в судi.
Коханки роздаровували чари —
одна поповi, ще одна суддi,
а лiкарi казали, що помер вiн
вiд того, що не витримали нерви.
35
Та заслужив i доброго вiн слова,
хоч правити не мiг би за взiрець.
Я тверджу так, бо знав його чудово,
а ще тому, що справi тiй кiнець.
Коли ж грiшив небiжчик випадково,
то ось мiй справедливий рiшенець:
у тому винне тiльки виховання,
та й вдача теж – причина не остання.
36
І хоч були значнi у нього вади,
вiн мав також достоiнства значнi.
Хай це даруе втiху, бога ради,
i ворогам, i друзям, i менi.
Адже нiхто не дав йому поради,
коли вiн був, вважай, уже на днi
i вибiр мав единий – чи померти,
чи по судах тинятися до смертi.
37
