Така ось злива – не бiда.
Земля вологу набирае,
Мабуть, на всi прийдешнi днi,
Бо знае, що ii чекае…
Чогось здаеться так менi.
Прогноз нам спеку обiцяе,
А не дощi i холоди.
Тож без води, це кожен знае,
І нi туди i нi сюди…
Тому дощу радiти треба,
Що прилетiв до нас здаля,
Бо вiн – дарунок щедрий неба,
Щоб плодоносила земля.
* * *
Красиве небо… Що не день – все рiзне!
То нiжне, мов троянди пелюстки.
А то суворе, з блискавками, грiзне,
І кожен раз на вiдстанi руки.
До нього доторкнутись лише треба,
Щоб у душi з’явилось вiдчуття,
Що ти i сам частинка цього неба
Мiнливого, як нинiшне буття.
* * *
Здаеться, лiто знову повертаеться,
Дощами небо вимивши так чисто.
І сонце вранцi щиро посмiхаеться,
В обiйми беручи ще сонне мiсто.
Днiпро з глибоким небом сперечаеться,
Хто з них синiше, хто з них красивiше.
І день для вас вже звично починаеться
Моiм простим i теплим лiтнiм вiршем.
* * *
Вже скiльки нами пройдено дорiг,
Вже скiльки справ ми у життi зробили…
Сьогоднi сорок п’ять минае лiт,
Як ми шкiльний порiг переступили.
Хто облисiв, а в кого – сивина,
А хто й пiшов небесними шляхами…
Та всi вони, як i ота весна,
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
