Ему солнце улыбкою светится.
Утром с летом приятно так встретиться
И сказать и ему, и кому-то
С чистым сердцем: «Ну, доброе утро!»
* * *
У нашому життi все навпаки.
На жаль, це розумiеш лиш з роками.
В дитинствi днi були, немов роки,
А з вiком вже роки спливають днями.
Тож з часом iм уже втрачаеш лiк,
І день, i рiк сприймаеш однаково.
Цiнуйте день з дитинства i повiк,
Бо саме день всього життя основа.
* * *
Онучко наша, нiжне наше чудо!
Пшеничнi коси, очi голубi…
Твое життя нехай щасливим буде
І доля посмiхаеться тобi.
Хай свiтлi будуть днi твоi i ночi,
А радiсть обнiма тебе крильми.
Хай буде все лиш так, як ти захочеш.
І, скiльки зможем, поруч будем ми.
* * *
За небокраем сонце сiдае,
У верховiттi пташка спiвае.
Їi не видно, а пiсню чути.
Слухають пiсню вечiр i люди,
Бо в ii звуках нiжне кохання.
Птаха спiвае з раннього рання.
Протягом дня не змовкае ця пiсня,
Щастям дзвенить вона десь помiж листям.
Так, без упину, лиш може спiвати
Той, хто всiм серцем умiе кохати…
* * *
Дождь скомкал вечер, словно промокашку,
И прогремел по цинку ливнестоков…
Где-то скулит промокшая дворняжка,
Скулеж влетает в створ открытых окон.
А вместе с ним чуть горьковатый запах
Откуда-то здесь взявшейся полыни…
Прокручиваю рой проблем на завтра
Плюс те, что не успел решить я ныне.
Настольной лампы свет глаза не режет,
Стол освещая желтым ровным кругом.
После дождя приятный воздух свежий
Да мошкара, что мчится друг за другом…
Обычный день подходит к завершенью,
И стрелки на часах твердят: «Пора!»
За день в трудах пусть будет утешеньем
Спокойный сон июньский до утра.
* * *
Сховався вечiр в кучерявi хмари,
Що в сутiнках нагадують овець.
У величезну втомлену отару
Зiгнав iх всiх бешкетник-вiтерець.
Вiн хоч пiдпасок, але дуже спритний:
Збирае впертi хмари звiдусiль.
А з-поза хмар i пастуха вже видно —
Виходить мiсяць знов на виднокiл…
Ох, як же – й це сказати чесно треба —
Стомились жити в хмарнiй ми iмлi!
Хай хоч вночi, та буде чистим небо,
І людям стане легше на землi.
* * *
Вже кiлька днiв як липа зацвiла —
Жовтавi квiти мiж зеленим листом…
І знов духмяна хвиля попливла
Пiсля акацiй над червневим мiстом.
Неначе мед стiкае з верховiть,
Як тiльки сонце стане у зенiтi.
Густе повiтря можна просто пить,
І це, мабуть, найкращий напiй в свiтi.
У ньому тонуть парки i двори,
Цим ароматом i бульвар залитий…
Люблю я Киiв о такiй порi,
Бо як же ж його можна не любити?
Вiдходить день, i вечiр наступае
В красi червневiй щедрому розвоi,
А мiсяць зорi в небi пригощае
Розкiшною медовою росою.
* * *
Темнiе, i зникають барви,
Їхня змиваеться краса.
Однак Всевишнiй синю фарбу
Плеснув в вечiрнi небеса.
