100 важливих подiй iсторii Украiни
Юрiй Володимирович Сорока
Справжня iсторiя
Історiя Украiни схожа на мапу, яка мiстить безлiч бiлих плям. І це не простий збiг обставин, а результат цiлеспрямованоi державноi полiтики. Протягом столiть над тими плямами дбайливо працювали сотнi рiзних людей, найнятих владою метрополiй. Цi творцi мiфiв i фейкiв зробили все для того, щоб наша iсторiя, як i сама Украiна, постала перед нащадками у свiтлi, вигiдному для тих, хто намагався асимiлювати спадок Киiвськоi Русi.
Проте час завжди розставляе все по своiх мiсцях. Тож у цьому виданнi ми спробували зiбрати подii, якi сформували ту Украiну, котру ми знаемо зараз, i якi сприятимуть ii розвитковi й надалi.
Ми намагалися зосередитися на позитивних подiях украiнськоi iсторii, умовно кажучи, на перемогах. Досить довго експлуатувався образ нашоi краiни як безпорадноi жертви, яка постiйно страждае, спiвае сумних пiсень i не здатна протистояти зовнiшньому тиску. Але заглиблення в реальну iсторiю Украiни доводить, що це не так. Голос минулого промовляе до нас iз десяткiв лiтописiв, документiв та iсторичних розвiдок. Вiдчайдушнi героi, незламнi воiни, талановитi творцi, видатнi полiтичнi дiячi, генiальнi фiлософи та науковцi – ось хто творив iсторiю нашоi краiни. І, звичайно, треба, щоб про них та iхнi досягнення дiзналось якомога бiльше наших громадян. Ця книга е спробою об'еднати пiд однiею обкладинкою найвагомiшi моменти нашоi iсторичноi спадщини i продемонструвати, що, попри все, Украiна пам'ятае свое минуле i мае намiр, враховуючи свiй багатющий iсторичний досвiд, будувати власне щасливе майбутне.
Ю. В. Сорока
100 ВАЖЛИВИХ ПОДІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
ПАНТІКАПЕЙ – НАЙДАВНІШЕ МІСТО НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ І СХІДНОЇ ЄВРОПИ
В iсторичнiй науцi прийнято вважати, що створення европейськоi цивiлiзацii вiдбувалося на територii Захiдноi Європи. Саме там з’явились Афiни i величний Рим. Саме звiдти прийшли до нас першi винаходи, протяглися дороги, вченi i воiни саме тих земель залишили опис своiх досягнень на сторiнках лiтописiв. Що ж стосуеться Украiни, про величнi мiста на ii територii, за звичкою, згадуеться вкрай побiжно. Але саме Украiнi випало стати тим тереном, на якому було побудовано Пантiкапей – найдавнiше мiсто на територii Схiдноi Європи. Як доводять дослiдження науковцiв, це вiдбулось у 615—610 роках до нашоi ери.
Руiни Пантiкапея розташовуються в межах сучасного мiста Керч на сходi Кримського пiвострова. Засновано мiсто на горi з назвою Мiтридат давнiми греками. Пантiкапей був досить великим для свого часу мiстом – територiя поселення займала близько 100 гектарiв. Стосовно назви прадавнього мiста в ученому середовищi досi тривають суперечки. Деякi дослiдники вважають, що мiсто назване на честь рiчки «Пантiкап», яка колись протiкала повз нього. Іншi доводять, що назва «Пантiкапей» мала значення «Рибний шлях», адже вiдомо, що на давнiй iранськiй мовi «панта» – «шлях», «капа» – «риба».
Руiни Пантiкапея
На територii Пантiкапея здавна ведуть розкопки археологи. І вони досi не перестають дивувати своiми знахiдками. Так, наприклад, вiдомо, що правителi Пантiкапея здавна карбували власнi грошовi знаки. Першi золотi та срiбнi монети, якi було знайдено у стародавньому мiстi, на аверсi мiстили зображення голови лева, а на реверсi – квадрат. Такi монети карбувалися до останньоi чвертi V сторiччя до н. е., пiсля чого дизайн монет було дещо змiнено. На них з’явилося зображення голови вола i шестикутноi зiрки.
Монети Пантiкапея
Як вiдомо, покровителем Пантiкапея вiд часу iхнього заснування, як i у прадавнiй Троi, вважався бог Аполлон. Саме йому був присвячений головний храм Пантiкапея. Храми споруджували також на честь Афродiти i Дiонiса. Окрiм храмiв, Пантiкапей славився своiм царським палацом, площею-агорою, а також амфiтеатром. Навколо мiста було збудовано потужну систему кам’яних укрiплень. Поруч знаходився некрополь, який складався з довгих ланцюгiв курганiв, що простягаються уздовж дорiг вiд мiста у степ. З пiвденного боку мiсто оточуе найбiльш значна гряда курганiв, iменована Юз-Оба, що в перекладi – 100 пагорбiв. Пiд насипами цих курганiв похованi представники скiфськоi знатi. Колись тут також розташовувався акрополь з просторими вулицями i площами, милували око розкiшнi храми i палаци. Сьогоднi на iхньому мiсцi можна побачити лише руiни.
Розкопки в городищi Пантiкапея на горi Мiтридат
Реконструкцiя акрополя античного Пантикапея
Теракотовий Геракл iз Керчi
Існуе легенда, що Пантiкапей заснований за часiв аргонавтiв сином Еета, царя мiфiчноi краiни Еi. Вiн, переслiдуючи аргонавтiв пiсля крадiжки Медеi i золотого руна, прибув з Колхiди на берег Боспору Кiммерiйського й отримав вiд скiфського царя Агаета дозвiл заснувати тут мiсто. Інша легенда оповiдае, що саме у стародавньому мiстi на територii сучасноi Керчi народився легендарний Геракл.
ПЕРЕМОГА СКІФІВ НАД ПЕРСЬКИМ ВІЙСЬКОМ ЦАРЯ ДАРІЯ
Наприкiнцi VI сторiччя до н. е. територiя сучасного пiвдня Украiни зазнала навали вiйськ перського царя Дарiя І. Про цей похiд нам вiдомо з праць давньогрецького iсторика Геродота.
Геродот
У 514 роцi перська армiя переправилася через Фракiйський Боспор. Перси побудували мiст з кораблiв бiля гирла Дунаю i вдерлися у Скiфiю. Протягом мiсяця Дарiй просувався на схiд, переслiдуючи скiфiв. Як указуе Геродот, скiфи виставили проти персiв три вiйськових загони. Але зовсiм не для того, щоби вступати у бiй. За iхнiм задумом, вiддiл пiд командою царя Скопасiса, вiдступаючи, мав вести персiв до берегiв Дону уздовж узбережжя Азовського моря. Решта скiфських воякiв пiд командуванням царiв Іданфiрса i Таксакiса мали на метi заманювати ворога на пiвнiч. За свiдченням Геродота, така тактика скiфiв була цiлком успiшною. Перси на сотнi миль заглибилися на територiю безлюдноi Скiфii. Врештi Дарiй зупинився табором на березi рiчки Оар. Саме тут мала вiдбутись битва перського вiйська зi скiфами, яка обернулась на кумедний iнцидент.
Отже, обидвi армii вишикувалися до бою. Розгорнутi для атаки пiдроздiли перського вiйська були готовими атакувати ворога, однак у цей час полем пробiгли зайцi. Тож скiфи, якi були природженими мисливцями, забули про персiв i почали полювання. Бойовi дii закiнчились, не розпочавшись. Таку курйозну iсторiю битви подае Геродот. З огляду на вiдсутнiсть iнших джерел, навряд чи можливо встановити, наскiльки близьким до iстини е виклад давньогрецького iсторика. Можемо припустити лише, що скiфськi полководцi через значну кiлькiсну перевагу супротивника планували iмiтувати бойовi дii, розумiючи, що величезна степова територiя краiни сама е ефективним засобом боротьби з ворожою армiею.
«Історiя» Геродота
Зображення Дарiя I на давньогрецькiй вазi
А становище персiв справдi було не найкращим. Несподiвано для себе Дарiй І зрозумiв, що шансiв на перемогу у нього практично не залишилося. Продовжувати рух далi у ворожi степи було надто небезпечно, тож залишалось одне – вiдступ. Крiм того, навiть повернення до дунайськоi переправи без великих втрат вiд голоду та хвороб вiн мiг вважати успiхом. Іще бiльшим щастям було переправитися через Дунай, адже мiст союзнi Дарiю греки зобов’язувались охороняти лише протягом двох мiсяцiв. Тож, покинувши свiй табiр на рiчцi Оар, цар поспiхом залишив Скiфiю iз найбiльш боездатною частиною своеi армii. Скiфам дiстався величезний обоз i безлiч полонених. У цей час загiн царя Скопасiса пiдiйшов до мосту, який охороняли греки, i дiстав вiд них слово, що мiст буде розведено у зазначений строк. Втiм, як виявилося згодом, греки не поспiшали розводити мiст, зруйнувавши лише його частину зi скiфського боку. Тож коли вiйсько Дарiя пiдiйшло до берегiв Дунаю, мiст було швидко вiдновлено. Перська армiя успiшно переправилася на правий берег рiчки та повернулася додому. Слiд зазначити, що невдалий похiд Дарiя І у Пiвнiчне Причорномор’я об’еднав населення Скiфii у боротьбi проти зовнiшнього ворога. Щодо самого перського царя, то вiн зробив висновки з результатiв невдалоi операцii i бiльше не ходив сам у закордоннi походи, надсилаючи на чолi армii своiх полководцiв.
Скiфськi воiни на електровiй чашi з кургану Куль-Оба
ПЕРЕМОГА СКІФІВ НАД ЗОПІРІОНОМ – ПОЛКОВОДЦЕМ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО
У 331 роцi до н. е. розпочалася нова iнтервенцiя проти земель, розташованих на пiвднi сучасноi Украiни. Цього разу ii здiйснював намiсник Александра Македонського у Фракii – Зопiрiон. Зiбравши вiйсько кiлькiстю у 30 000 воякiв, вiн виступив вiд пониззя Дунаю до Скiфii.
Першою метою македонського полководця стала Ольвiя, розташована на територii Кримського пiвострова. На той час мiсто було вiйськовим союзником скiфських племен. Захопивши Ольвiю, Зопiрiон розраховував позбавити скiфiв пiдтримки. Історичнi джерела вiдзначають, що наближення армii македонського намiсника застало жителiв Ольвii неготовими до оборони. Як згадуеться, напередоднi навали македонцiв мiсто потерпало вiд внутрiшнiх чвар, тож зупинити ворога на вiддалених пiдступах жителi полiса не змогли. Ступiнь небезпеки була оцiнена ними, лише коли Зопiрiон пiдступив упритул до мурiв Ольвii. Внаслiдок цього до рук македонцiв потрапила велика кiлькiсть городян. Цей трагiчний факт пiдтвердили розкопки, пiд час яких на територii Ольвii була виявлена братська могила, хронологiчно належна до часiв облоги мiста фракiйським намiсником. У похованнi знайшли скелети молодих людей, якi зазнали насильницькоi смертi.
Однак, як згадуе лiтопис, у цей непростий для Ольвii час знайшовся один мiстянин на iм’я Каллiник, який змiг органiзувати оборону жителiв полiса. Цьому талановитому органiзатору вдалося переконати мiстян полишити чвари й об’еднатися для захисту мiста. Задля перемоги Каллiник запропонував досi неординарний для рабовласницького суспiльства крок – на його вимогу жителi полiса надали волю своiм рабам i дарували права громадянства неповноправним мiстянам. Крiм того, швидкими темпами було укладено новий союз зi скiфами.
Вид розкопу Ольвii. Миколаiвська область, Украiна
Далi подii розвивалися вкрай несприятливо для македонцiв. Виконуючи союзницькi зобов’язання, скiфське вiйсько виступило на захист Ольвii. Чутки про його наближення насторожили Зопiрiона. Пiсля наради зi своiми командирами вiн прийняв рiшення припинити облогу мiста i повертатися до Фракii. У цьому й була фатальна помилка фракiйського намiсника Александра Великого. Вiдступ через безкрайнi степи Причорномор’я зазнав невдачi, i македонська армiя була оточена численними скiфськими племенами. Зрозумiвши, що утекти не вдасться, Зопiрiон був змушений дати бiй, який завершився для нього повним розгромом i знищенням. Долю своiх воiнiв роздiлив i сам намiсник Фракii.
Слiд зауважити, що на цьому скiфи не зупинилися. Слiдом за армiею Зопiрiона, ними було знищене мiсто Нiконiй, яке слугувало базою для македонських вiйськ. Пiсля цього фракiйськi племена, вiдчувши, що влада Македонii над ними ослабла, повстали проти Александра, i розпочалася кровопролитна вiйна. Однак скiфи, цiлком справедливо вважаючи, що iм не треба завойовувати новi землi, участi у нiй не брали. Скоро союзом скiфських племен до Александра Македонського було делеговано посольство, яке й уклало мир мiж скiфами i Ольвiею, з одного боку, та Македонським царством – з iншого.
Ольвiя, залишки старовинного житлового кварталу
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН VI—VIII СТОЛІТЬ
Як повiдомляють iсторичнi джерела, станом на початок VI сторiччя слов’яни були досить численним народом. Нашi предки заселяли територii вiд Адрiатичного моря на пiвднi до Пiвнiчного Льодовитого океану на пiвночi. Вiд пустель Середньоi Азii на сходi до Балтiйського моря на заходi. Вiдомо також, що на той час слов’янськi племена населяли Малу Азiю, Італiю та Іспанiю. Навiть вiдомий арабський географ Х сторiччя Ібн-Хукаль вiдзначав, що у Палермо на Сицилii два з п’яти мiських кварталiв належать слов’янам.
К. Лебедев. Князь Ігор збирае данину з древлян у 945 р.
Нестор-лiтописець – вiрогiдний автор лiтопису «Повiсть минулих лiт»
Протягом тривалого часу дослiдники вважали, що територiя, на якiй мешкали слов’яни, набула таких широких кордонiв пiд час великого переселення народiв ІІ—VI столiть. Але згодом було доведено, що це вiдбулося пiзнiше. Причин розселення слов’ян територiею Європи було досить багато, i така експансiя була зумовлена багатьма об’ективними iсторичними процесами. Особливо цi процеси активiзувались у VI—VIII столiттях. У надрах слов’янського етносу тодi наростав розклад первiсно-общинного ладу, викликаний еволюцiею продуктивних сил i виробничих вiдносин. Значно активнiше розвивалися землеробство i скотарство, набирали сили численнi ремесла i народнi промисли. Бiльш розвиненою стала торгiвля всерединi слов’янського свiту. Демографiчний вибух, викликаний усiма цими чинниками, також призвiв до розселення, адже слов’янам стало тiсно на землях своеi малоi батькiвщини.
«Смерть Олега, князя древлянського». Малюнок Тараса Шевченка
Значну роль у розселеннi слов’ян Європейським континентом зiграли й зовнiшньополiтичнi фактори. На той час, внаслiдок падiння Римськоi iмперii i просування на пiвдень германських племен, зокрема готiв i вандалiв, цiлiснiсть слов’янських земель була порушена. Цей процес сприяв також вiдособленню слов’ян i подiленню iхнiх племен на групи – схiднi i захiднi. Станом на початок VI сторiччя, завдяки падiнню держави гунiв, слов’яни змогли розселитися на пiвдень, до берегiв Дунаю, i далi, до пiвнiчно-захiдного Причорномор’я, що також призвело до подiлу слов’янського етносу на окремi групи. Подiбнi процеси, завдяки вiдступу готiв, а також занепаду Аварського каганату в VII сторiччi, дозволили слов’янам заселити Балканський пiвострiв i цiлу низку островiв Середземного моря. Водночас слов’яни продовжували заселяти землi Центральноi та Схiдноi Європи.
Помста княгинi Ольги древлянам за свого чоловiка
Вiдомо, що станом на кiнець VIII сторiччя слов’янами було заселено землi у нижнiй течii Ельби, а також пiвденно-захiдне узбережжя Балтiйського моря. Там, зокрема, проживали племена полабiв, бодричiв, лютичiв та iншi. Внаслiдок розселення на величезних просторах Європейського континенту, де перед цим переважало неслов’янське населення, етнiчна, культурна i мовна спiльнiсть слов’ян почала видозмiнюватися. З часом цей процес призвiв до остаточного подiлу слов’янського етносу на три основнi групи – схiдну, пiвденну i захiдну. Тобто тих, кого згодом легенда iменуватиме нащадками Руса, Чеха i Ляха. На обрii поставала держава, яка мала звеличити слов’ян i голосно заявити про себе на просторах середньовiчноi Європи, – Киiвська Русь.
ЗАСНУВАННЯ КИЄВА
Не буде перебiльшенням сказати, що мiст з такою багатою iсторiею, яку мае столиця нашоi краiни – Киiв, зовсiм небагато. Не лише на територii Украiни, а й на теренах Європейського континенту. І хоча вона не така давня, як iсторiя колиски захiдноi цивiлiзацii – грецьких полiсiв та Рима, мiсто на Днiпрi мае цiлком заслужений статус одного з найстарiших поселень на територii Схiдноi Європи.
Насправдi важко уявити кiлькiсть часу, яку мiстить фраза «Киеву – 1536». Із сивоi глибини столiть до нас промовляе iсторiя словами великого Нестора Лiтописця й iнших творцiв нетлiнноi «Повiстi минулих лiт».
«…Сидiв Кий на горi, де нинi узвiз Боричiв, а Щек сидiв на горi, що тепер зветься Щековиця, а Хорив на третiй горi, що прозвалась по ньому Хоривицею. І побудували городок в iм’я старшого свого брата i назвали його Киевом…»
В. Васнецов. Нестор Лiтописець (Володимирський собор, Киiв)
Саме так описуе лiтопис створення Киева. І саме його сторiнки виводять на арену iсторичних подiй трьох вождiв слов’янського племенi полян: Кия, Щека i Хорива, а також сестру iхню Либiдь. Ім’я останньоi лiтопис не пов’язав з назвами гiр, як iмена братiв. Однак воно навiки закарбоване у назвi правого притоку Днiпра – рiчки Либiдь, що бере свiй початок у районi сучасноi вулицi Радищева.
