Улюблені пісні XX сторіччя
Пісня відразу ж полетіла в люди, стала народною, особливо в Галичині, а з великої сцени вона так і не зазвучала у виконанні популярних естрадних колективів та співаків.
«Я пробував опублікувати «Плаче захмарене небо» в різних виданнях. Але всюди тоді, на початку 1960–х років, отримував одну і ту ж відповідь: пісня песимістична і не відображає комуністичної радості. Проте твір пішов у народ, незважаючи на те, є там щось з комуністичної радості чи нема, – визнавав Ярослав Вишиваний. – Її залюбки виконували студентські вокальні ансамблі Чернівецького університету, в яких я працював художнім керівником. Спочатку це була «Лірика», потім – «Вишиванка». Ще зі студентських років, від першого курсу, та й пізніше – вже під час роботи в університеті, керував студентським хором.
Коли чув свою пісню на весіллях, у ресторанах чи деінде, відчував неймовірну радість, адже й досі її вважають народною, а це найвища подяка авторам. Подібне вдається одиницям. У нашій співучій історії понад сотні тисяч пісень, більшість з яких сумні. Так, ми не мали особливо з чого тішитися… Тепер «Плаче захмарене небо» існує в десятках своїх варіантів. Хтось чув – недочув, перекрутив по – своєму, місцями видозмінені слова, переставлені куплети… Але мелодія та зміст – ті ж! Я особливо десь не висовувався і не доводив, що є її автором. Хоч було різне. Чув її і на Львівщині, Буковині, Волині, Тернопіллі… Хоч себе особливо ніде не афішував, поводився скромно.
У Чернівцях я познайомився з Михайлом Ткачем, який тоді мав неймовірний успіх зі своєю «Марічкою» (музика Степана Сабадаша). Михайло Миколайович дав мені вірші «Ой, не ріж косу». Я написав музику, кажуть, що непогану. Пісня 1963 року була опублікована в журналі «Ранок». А пізніше на ці ж слова написав свій варіант наш корифей Олександр Білаш. До мене доходили чутки, що Олександр Іванович визнавав мою мелодію, яка вдалася краще. Але сам я того не чув від нього, тому це залишилося на рівні чуток. Потім я також писав пісні на вірші різних поетів. Але якогось аж такого великого успіху вони не мали. Викладав я майже 30 років в Чернівецькому університеті.
А ось як згадувався той жовтень 1962 року авторові вірша незабутньої пісні «Плаче захмарене небо» Олександрові Димиденку: «І справді, Ярослав Вишиваний (мій одногрупник та співмешканець у студентському гуртожитку) прийшов неймовірно зажурений. Він розлучився з коханою дівчиною… «Давай, твої почуття відтворимо у пісні», – сказав я товаришеві. Той обдумав, заспокоївся, наспівав мені мелодію. Я ж не забарився і вилив усе у вірші. Ось так народилася гарна пісня».
Сину, качки летять
Вірш Михайла ТкачаМузика Олександра Білаша
Кожна пісня Олександра Білаша має своє обличчя. Її не сплутаєш із творами інших композиторів, але дивина його мистецької самобутності полягає в тому, що, маючи певні спільні риси, його солоспіви й хори зовсім несхожі один з одним. В кожній пісні, в кожному його творі відлунюється українська мелодика, є щось сонячне, іскристе, віртуозне, побудоване на звичайній для автора елегійній основі.
Поетичний світ цих творів завжди в гармонії та єдності з тонким ліризмом музичних образів. Мелодії широкі й співучі. «Я з пісні народної виріс», – писав про себе Олександр Іванович. І тому вічний український мелос цвіте в музиці маестро, як полтавські сади навесні. І всі ноти тут, навіть низькі, басові – високі й світлоносні.
Як же створювались його пісні? Звичайно, по – різному. Одні, як пісенний шедевр «Сину, качки летять», буквально за лічені хвилини, на одному диханні. «Як прорвало, – зізнавався композитор, – тільки встигай записувати». Інші мучили його місяцями, а чи й роками. У більшості ж випадків пісня починалася з вірша, який повинен був «запасти в душу», «зачепити» композитора і «не відпускати» його доти, поки не зазвучать віршовані рядки неповторною мелодією. За звичаєм композитор «шукав» свої мелодії за роялем: він дуже любив імпровізувати.
Нічого випадкового у нашому житті не стається! Коли у Київській філармонії відбувався перший авторський концерт молодого Олександра Білаша, то його творчий побратим і співавтор багатьох популярних пісень поет Михайло Ткач у своєму вступному слові зазначив, що найбільше листів на київську адресу композитор одержує від своєї матері, і кожний лист закінчується словами: «Сину, качки летять…» Наступного дня всі столичні газети, які звітували про подію, винесли в заголовок і обіграли в тексті цю фразу. Михайло Миколайович кілька років виношував ідею написання музичного твору. Якось приїхав до Олександра Білаша у Ворзельський будинок творчості композиторів і рішуче заявив: «Сьогодні ми, нарешті, напишемо цю пісню!» Той не заперечував: мовляв, давай вірша.
Сам піднявся на другий поверх відпочивати. Коли Михайло Ткач закінчив поезію «Сину, качки летять», розбудив Білаша: «А тепер слухай і шукай мелодію!» Композитор опирався: яке може бути натхнення, коли хочеться спати. Однак уважно прочитав текст, а за кілька хвилин уже награвав усім нині знану та улюблену мелодію.
Пісня «Сину, качки летять» народилася з творчої співпраці Михайла Ткача та Олександра Білаша. «Глянь, моя дитино, Через Україну, Через нашу хату Вже качки летять». Ці слова немовля чує від матері ще у сповитку. Минають роки, син зростає. Приходить час, коли він покидає рідну домівку. Ненька обіцяє, що наслухатиме, коли в небі зашумлять крила, і тут же просить: «Прилітай, дитино». А наприкінці ще раз, але вже благально: «Не блукай, дитино!». Читач розуміє, що між цими двома фразами може вміститися ціла життєва драма з розмахом на кілька десятків років. У Михайла Ткача відстань між ними вимірюється афоризмом: «На світанку… Важко не діждати, А ще важче з ночі Очі видивлять». І це цілком по – ткачівськи – вмістити життя з його Всесвітом у кількох словах.
Сніжинки падають
Вірш Анатолія ФартушнякаМузика Левка Дутковського
Анатолій Фартушняк навчався в училищі прикладного мистецтва на відділенні ткацтва. Вижниця – невеличке містечко, тому в студентські роки довелося хлопцеві винаймати квартиру (було їх там четверо) у прилеглому селі Чорногузи. Разом з ним жив одногрупник Михайло Івасишин.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги