Доки може плавать бiла лада,
Не спокусить ладу хитра зрада,
Бо любов у лебединiм свiтi
Як висока пiсня у зенiтi.
Тiльки раз кохае бiлий лебiдь,
Тiльки раз злiтае вiн у небо…
Талановитому Михайловi Ткачу доля вiдвела 17 плiдних рокiв спiвпрацi з таким же, як i вiн, обдаруванням – композитором Олександром Бiлашем. Їх також еднала не лише творча, а й справжня чоловiча дружба.
«Друга можна мати одного, двох (товаришiв бувае бiльше). Для мене одним з них е Михайло Ткач. Наша дружба перевiрена роками, найкращими i найтяжчими хвилинами життя: ми завжди дiлимо з ним радiсть i горе, – щиро говорив Олександр Бiлаш. – Окрiм цього, я люблю Ткача як поета – менi близька за характером i свiтосприйняттям його лiрика, яка з кожним роком набувае все ширшого громадянського звучання».
У своiй творчостi самобутнiй Михайло Ткач неодноразово переконуе: якщо б не було вiрностi, милосердя, самопожертви, то й весна не здалася б, не залишилося б що воскрешати в людських душах пiсля довгоi холодноi зими. До подiбного висновку пiдводить i вiрш «Бiлi лебедi», який став прекрасною пiснею з чудовою мелодiею Олександра Бiлаша: «Хай вже краще висохне озерце, Нiж кохання в лебединiм серцi».
Поет порiвнюе лебедину любов iз «пiснею у зенiтi». Для того, аби звучала пiсня кохання, цi птахи завжди мусять бути разом. Та поетова уява домальовуе картину, що рано чи пiзно мае стати реальнiстю: лебiдки нема, лебiдь у розпачi складае крила й падае з неба. Автор намагаеться сповiльнити плин часу, щоб закоханi довше побули разом: «Не летiть, лiта, так дуже швидко, Хай поплава з лебедем лебiдка».
Улюблений спiвак поета Дмитро Гнатюк завжди дорожив своiм земляком i його творчiстю: «Михайло з юних лiт завжди був високопорядною людиною. Згадую, як вiн мене запрошуе на своi концерти. І завжди хвилюеться, нiяковiе. Хоче заплатити менi, а грошей нема. А я жодних умов нi йому, нi комусь iншому нiколи не висував. Але вiн щораз хвилювався, так йому пекло оте безгрошiв’я. Я завжди у нього спiвав безплатно. Хоча дехто, знаю, i навiть молодшi нашi земляки – буковинцi, вивертали його, як кожух догори ворсом, з тiею платнею. Незадовго до смертi на одному своему такому творчому вечорi Михайло мене кличе: «Дмитре, ходи до мене». Я пiдходжу за кулiсами, а в нього очi свiтяться: «Я хочу тобi заплатити нарештi». Я йому: «Михайле, та ж у нас традицiя – я ж у тебе безплатний». Вiн тодi нiби затявся – вiзьми конверт, i квит! І всукав – таки його менi. Знаете, я чомусь думаю, що ото з тими попереднiми умовами, з тим «рванням» грошей втрачаеться щось дуже важливе, людське. Щось е в тому недобре».
Народнiсть як основну ознаку лiрики Михайла Ткача, як запоруку ii популярностi виокремлював i Петро Осадчук: «Секрет не тiльки в тому, що талановитi композитори написали таку музику на вiршi поета, яка органiчно зливаеться з текстом, музично «прочитуе» змiст поезii i вияскравлюе художньо – виражальнi засоби. Багато важить сама природа творчостi Ткача, духом близькоi до народного життя, а в деталях, емоцiйних акцентах зосередженоi на його святощах: любовi до батька й матерi, до рiдного краю; зосередженоi на красi взаемин мiж хлопцем i дiвчиною, чоловiком i жiнкою».
«Пiсня для мене, – говорив Бiлаш, – не жанр, то любов! На все життя… Недарма ii називають душею народу, його «поетичною бiографiею» (вислiв незабутнього Олександра Довженка). Якби менi вдалося створити десь iз п’ятiрко пiсень,… вартих чогось – вважав би себе щасливим».
Бiлий снiг на зеленому листi
Вiрш Михайла Ткача
Музика Олександра Бiлаша
Виглядаю тебе ще з весняних дорiг,
Обминаю у мрiях стежини тернистi.
Замiсть тебе в саду раптом снiг, раптом снiг,
Раннiй снiг на зеленому листi.
Чи дорогу тобi, може, хтось перебiг,
Чи тебе забарили вiтри норовистi,
Що так рано в саду раптом снiг, раптом снiг,
Снiг, як смiх, на зеленому листi?
Коли десь, мое щастя, ти збилося з нiг,
То поклич i до серця мого нахилися –
І розтане той снiг – раннiй снiг, раннiй снiг, –
Снiг, як сум, на зеленому листi.
Я виходити буду щодня на порiг,
Сподiватися буду, що прийдеш колись ти,
Бо для мене той снiг – раннiй снiг, раннiй снiг, –
Пiзнiй цвiт на зеленому листi.
Пiсенна творчiсть Михайла Ткача як самобутне явище нацiональноi культури та, зокрема, лiтератури досi мало дослiджене. Уся пiсенна лiрика Михайла Ткача (а це сотнi творiв, написаних у спiвавторствi з Платоном Майбородою, Олександром Бiлашем, Степаном Сабадашем, Володимиром Івасюком, Павлом Дворським, Ігорем Покладом, Ігорем Шамо, Олександром Злотником, Миколою Мозговим та iн.) е одою любовi: до матерi, Украiни й жiнки. Ткачевi пiснi про кохання максимально наближенi до народних зразкiв. Вони вважаються частиною так званоi поп-культури, проте цю приналежнiсть можна означити як умовну, виправдану хiба що явищем популярностi творiв. У коренi ж ситуацiя виглядае iнакше: поп – культура покликана виконувати розважальну функцiю, що не е визначальним для лiрики Михайла Ткача. Його пiснi, услiд за народними, насамперед, виховують суспiльство на засадах добра, милосердя, щиростi, справедливостi, любовi, поваги, вiрностi та краси.
Одного разу у Киевi, виходячи з Мiнiстерства культури, Михайло Ткач побачив неочiкуваний раннiй снiг i вiдразу ж сказав Олександровi Бiлашу написати пiсню «Снiг на зеленому листi». Треба визнати, що поет нiколи не був голослiвним. Усе, що виривалося з його вуст, мало втiлення у життi. Вiдтак народилася ще одна гарна пiсня.
«Пропагував я пiснi Олександра Бiлаша. Хто б i що нинi не говорив, але саме я був першим виконавцем понад двадцяти найвiдомiших пiсень Олександра Івановича, з яким ми товаришували довгi роки, – з гордiстю говорив Микола Кондратюк. – Серед них – «Два кольори», «Ясени», «Прилетiла ластiвка». Пощастило менi першим виконати й iхню з Михайлом Ткачем «Бiлий снiг на зеленому листi». У Бiлаша поганих пiсень не було».
Пiсня «Снiг на зеленому листi» цiкава тим, що в нiй вiдбуваеться розвиток зазначених асоцiацiй аж до повного переосмислення. Через мотив чекання i з допомогою психологiчного паралелiзму автор вiдкривае палiтру переживань лiричного героя: здивування, тривогу, сумнiв, надiю тощо. Коли очiкування тiльки – но починаеться, герой не вiдчувае загрози i не усвiдомлюе трагедii «раннього снiгу на зеленому листi» (зимового подиху восени – тепла, скутого холодом, – любовi, яка зустрiла байдужiсть). Поки що для нього цей снiг – «як смiх».
Кульмiнацiя твору – болiсне прозрiння, що приходить на змiну безтурботностi: «…упав на мiй смiх раптом снiг, раптом снiг, Снiг, як бiль, на зеленому листi».
Наступний етап розвитку внутрiшньоi драми лiричного героя – «снiг, як сум». У останнiй строфi мотив чекання звучить найвиразнiше: «Я виходити буду щодня на порiг, Сподiватися буду, що прийдеш колись ти». За ступенем вiдданостi це чекання закоханого хлопця можна порiвняти хiба що з образом материнського (вiчного) чекання на сина. Мотив чекання тут спорiднений iз мотивом вiрностi. Оптимiстичне завершення iсторii вимагае позитивного осмислення образу снiгу: «… для мене той снiг – раннiй снiг, раннiй снiг – Пiзнiй цвiт на зеленому листi». Водночас це протилежне прочитання «холодного» символу: снiг порiвнюеться iз цвiтом, який е атрибутом весни, тобто переймае «теплу» символiку цвiту, символiку любовi.
В наше мiсто приходить весна
Вiрш Миколи Сома
Музика Оскара Сандлера
В наше мiсто приходить весна,
А з весною приходить кохання.
Квiтка серця твого чарiвна
Розкриваеться, наче свiтання.
Приспiв:
Ти – весна моя, ти – краса моя,
Рiдне мiсто – ти любов моя!
Я твою красу наче квiт несу навiки,
У життя несу.
Кожна квiтка шепоче «люби»,
Кожне серце спiва на бульварi.
А над нами летять голуби,
Що зiйшлися навiки у парi.
Приспiв.
В наше мiсто летять солов’i,
І весну заколишуть пiснями,
Першi сливи, твоi i моi,
Зацвiли молодими садами.
Приспiв.
Як красиво i чарiвно у нашiй столицi у травнi, коли цвiтуть каштани: диво з див! Мабуть, не випадково 1965 року Киiвська кiностудiя iменi Довженка зняла лiричну комедiю «Мiсяць травень» з життя столичних студентiв. Кiнокомедiя розповiдае про молоду студентську сiм’ю, якiй кохання допомагае долати всi життевi труднощi.
На екранi старi тролейбуси на Хрещатику, цнотливий центр, готель «Москва» (нинi «Украiна»), Палац Спорту, метро на гiрку – на Печерськ… i повсюдно багато – багато зеленi!..
Режисер Григорiй Лiпшиць i сценарист Фелiкс Миронер зумiли запросити для запису титульноi пiснi популярну спiвачку того часу Майю Крiсталiнську, яка чудово виконала «В наше мiсто приходить весна» украiнською!
Правда, у титрах прiзвище спiвачки не вказане, на той час подiбна практика була поширена, на авторськi права виконавцiв мало хто зважав… Що цiкаво, фiльм знятий росiйською мовою, а пiсня – рiдною!
