Американська трагедiя. Книга 2
Theodore Dreiser
«Американська трагедiя» – це вершина творчостi видатного американського письменника Теодора Драйзера. У романi зображена доля простого американського хлопця, захопленого, обманутого мiфом так званоi «американськоi мрii», тобто iдеi, що «усяк свого щастя коваль», а Америка, як нiяка iнша краiна в свiтi, надае для цього рiвнi можливостi. Письменнику вдалося так талановито зобразити трагедiю Клайда Грiфiтса, що його iсторiя не залишае байдужим i сучасного читача. Головний герой так жадае утвердитися у товариствi багатiiв, що знаходячись на порозi свого щастя, аби позбутися головноi перешкоди – своеi коханки, – зважуеться на ii вбивство, але так i не доводить справу до кiнця, однак все одно його засуджують на смертну кару.
Теодор Драйзер
Американська трагедiя Книга 2
Книга третя
Роздiл I
Округ Катаракi простягаеться вiд околицi селища, вiдомого пiд назвою Бухти Третьоi милi, на п’ятдесят миль на пiвнiч до канадського кордону i вiд Сенашету та Індiйських озер на сходi на тридцять миль завширшки до рiчок Скелястоi i Скарф. Бiльшу частину цього простору становлять безлюднi лiси й озера, але де-не-де розкиданi i сiльця та селища, як-от Кунц, Грасс-Лейк, Пiвнiчний Уоллес, Браун-Лейк; в головному мiстi Брiджбурзi налiчуеться не менш як двi тисячi жителiв з п’ятнадцяти тисяч населення всього округу. На центральнiй площi мiста – будинок суду, старий, але не потворний, прикрашений баштою з великим годинником, а над ним завжди кiлька голубiв; на цю площу виходять чотири головнi вулицi мiстечка.
П’ятниця, дев’яте липня; у примiщеннi суду в своему кабiнетi сидить слiдчий Фред Хейт – рослий, широкоплечий чоловiк iз сивiючою бородою, якою мiг би пишатися старiйшина мормонiв. У нього широке обличчя, величезнi руки та ноги i вiдповiдних розмiрiв постать.
В той час, коли починаеться наша розповiдь, – приблизно о-пiв на третю пiсля полудня, – Хейт лiниво перегортав передплачений ним з бажання дружини каталог магазина, що висилае покупки поштою. Придивляючись до цiн на черевики, куртки, шапки i шапочки для своiх всеiдних п’ятьох дiтлахiв, вiн помiтив зимове пальто для себе – пальто солiдного розмiру, з великим комiром, широким поясом i чималими вражаючими гудзиками – i сумно замислився; при своему бюджетi – три тисячi доларiв на рiк – вiн нiяк не може дозволити собi цiеi зими таку розкiш, тим бiльше, що його дружина Елла вже мало не три роки мрiе про хутряну шубку.
Але якi б не були його мiркування про це, iх перепинив телефонний дзвiнок.
– Так, мiстер Хейт слухае… Це Уоллес Айхем з Бiг-Бi-терну? Так, слухаю вас, Уоллес… потонула молода пара? Добре, зачекайте хвилинку…
І вiн обернувся до спритного юнака, що недавно приступив до державноi дiяльностi на посадi «секретаря слiдчого».
– Записуйте вiдомостi, Ерл, – i потiм у телефон: – Добре, Уоллес, тепер скажiть менi факти – подробицi, так. Тiло жiнки знайдено, а тiло ii чоловiка нi… так… Перекинутий човен бiля пiвденного берега… так. Солом’яний капелюх без пiдкладки… так. Слiди ударiв у неi бiля рота й ока… ii пальто i капелюх у готелi… так… В однiй з кишень пальта лист… кому адресований? Мiсiс Олден, Бiльц, округ Маймiко? Так… А тiло чоловiка ще шукають? Так… Поки що нiяких слiдiв?.. Розумiю… Ну, гаразд.. От що я вам скажу, Уоллес: пальто i капелюх нехай залишаються на мiсцi. Дайте змiркувати… зараз пiв на третю, – я приiду чотиригодинним поiздом. Здаеться, до нього висилають автобус з готелю? Гаразд, я ним i приiду, це точно… Так, Уоллес, запишiть iмена всiх, хто там був, коли знайшли тiло. Що скажете ще? Вiсiмнадцять футiв глибини, не менше? Так… За кочет зачепилась вуаль… так… Коричнева вуаль… Це все?.. Так… Гаразд, накажiть залишити все в тому самому виглядi, як ви знайшли. Я зараз iду. Так. Дякую, Уоллес… до побачення.
М-р Хейт повiльно повiсив трубку, так само повiльно пiдвiвся зi свого широкого, оздобленого пiд горiх крiсла, погладив густу бороду i подивився на Ерла Ньюкома, секретаря (вiн же секретар-друкарка, i клерк, i все що хочете).
– Ви все записали, Ерл?
– Так, сер.
– Тодi берiть пальто й капелюх i iдьмо. Нам треба встигнути на поiзд о третiй десять. Ви зможете в поiздi заповнити кiлька повiсток для виклику свiдкiв. Вiзьмiть з собою на всякий випадок бланкiв п’ятнадцять – двадцять: треба буде записати iмена свiдкiв, яких ми зможемо знайти на мiсцi. Та подзвонiть, будь ласка, мiсiс Хейт i скажiть, що я навряд чи встигну сьогоднi на обiд i навiть на останнiй поiзд. Можливо, ми пробудемо там i до завтра. В таких випадках нiколи не можна знати, як пiдуть справи, – слiд приготуватися до всього.
Хейт пiдiйшов до платяноi шафи в кутку староi вогкоi кiмнати i вийняв звiдти солом’яну панаму. Їi широкi опущенi донизу криси надавали деякого благородства його обличчю з лютими, але, власне, лагiдними витрiшкуватими очима i густющою бородою. Зiбравшись, вiн сказав секретаревi:
– Я на хвилинку зайду до шерифа, Ерл. А вам треба було б подзвонити в «Республiканець» i в «Демократ» i розповiсти iм про цю iсторiю: нехай газети не думають, що ми вiд них щось приховуемо. Зустрiнемось на вокзалi.
І вiн важкою ходою вийшов з кiмнати.
А Ерл Ньюком, високий худорлявий молодик рокiв дев’ятнадцяти, iз скуйовдженою шевелюрою, дуже серйозний, хоч часом i неуважний, зразу ж схопив пачку бланкiв для виклику в суд i, запихаючи iх у кишеню, почав дзвонити по телефону м-с Хейт. Потiм вiн подзвонив у редакцii газет, сповiстив про нещасний випадок на Бiг-Бiтернi i, схопивши свiй солом’яний капелюх з синьою стрiчкою (капелюх був номерiв на два бiльший, нiж треба), побiг униз; бiля розчинених дверей до кабiнету вiдомого в цих краях i дуже енергiйного прокурора Ор-вiла Мейсона вiн зiткнувся iз Зiллою Саундерс, старою дiвою i единою стенографiсткою прокурора. Вона мала йти в канцелярiю аудитора, але, вражена поквапливiстю i заклопотаним виглядом м-ра Ньюкома, звичайно далеко млявiшого, гукнула його:
– Хелло, Ерл! Що сталось? Куди ви так поспiшаете?
– Нещасний випадок. На озерi Бiг-Бiтерн потонули двое. А може, тут i що-небудь гiрше. Мiстер Хейт iде туди, i я з ним. Нам треба встигнути на поiзд о третiй десять.
– Звiдки ви дiзнались? Це хто-небудь iз мiсцевих?
–Ще не знаю, але думаю, що нi. В кишенi у дiвчини був лист, адресований у Бiльц, округ Маймiко, якiйсь мiсiс Олден. Я все розкажу, коли ми повернемось, або подзвоню вам.
– Ах, господи, якщо це злочин, то мiстер Мейсон, напевно, зацiкавиться.
– Ну, звичайно. Я йому подзвоню по телефону або сам мiстер Хейт подзвонить. Якщо ви побачите Бада Паркера або Керел Беднел, скажiть iм, що я виiхав з мiста. І потiм, Зiлла, подзвонiть, будь ласка, моiй матерi i попередьте i ii також. Я боюсь, що сам не встигну.
– Не турбуйтесь, подзвоню.
– Дякую.
І дуже зацiкавлений цiею подiею, що порушила одноманiтне iснування його начальника, вiн, перескакуючи через двое схiдцiв, весело i швидко збiг сходами окружного суду. А мiс Саундерс, знаючи, що ii начальник виiхав в якихось справах, зв’язаних з наступною окружною конференцiею республiканськоi партii, i що в його кабiнетi нi з ким подiлитися новиною, подалась у канцелярiю аудитора: там можна буде всiм присутнiм переказати все, що вона встигла почути про трагедiю на озерi.
Роздiл II
Вiдомостi, зiбранi слiдчим Хейтом i його помiчником, мали дивний i тривожний характер. На другий день пiсля зникнення човна з таким начебто щасливим i симпатичним подружжям туристiв, з iнiцiативи хазяiна готелю почались розшуки – i в Мiсячнiй бухтi, за островом, було знайдено перекинутий човен, капелюх i вуаль. І негайно всi службовцi готелю, провiдники i постояльцi, яких удалось для цього завербувати, почали пiрнати в озеро i обшарювати дно довгими баграми, намагаючись вiдшукати i витягти з води тiла утоплих. Провiдник Сiм Шуп, хазяiн готелю i орендар човнярськоi станцii розповiли, що загибла жiнка була молода i гарна, а ii супутник – вочевидь, досить заможний юнак, i тому подiя викликала у нечисленних мiсцевих жителiв – лiсорубiв i службовцiв готелю – не тiльки iнтерес, а i спiвчуття. До того ж нiхто не розумiв, як у прекрасний безвiтряний день мiг статись такий дивний нещасний випадок.
Але хвилювання ще бiльше посилилось, коли опiвднi, пiсля короткочасних розшукiв, один iз тих, що працювали багром, – Джон Поль, лiсоруб – витяг з води Роберту, зачепивши гаком ii плаття; на обличчi у ней – бiля рота, бiля носа, над правим оком i пiд ним – чiтко проступали слiди ударiв, i всiм присутнiм це зразу здалось пiдозрiлим. Джон Поль, який разом з Джо Райнером, що сидiв на веслах, витяг ii з води, глянувши на неi, скрикнув:
– Ах ти, бiдолашна! Легенька, як пiр’iнка! Не зрозумiю навiть, як це вона могла потонути.
Вiн перегнувся через борт i, пiдхопивши Роберту своiми мiцними руками, втяг ii, мокру i бездиханну, в човен; тимчасом його товаришi подали знак iншим човнярам, i тi швидко припливли.
Вiдкинувши вбiк довге густе каштанове волосся дiвчини, яке було сплутане водою i закривало ii обличчя, Джон додав:
– Оце так диво! Глянь, Джо! Схоже на те, нiби дiвчинку чимсь ударили! Дивись-но!
Незабаром усi лiсоруби i постояльцi готелю, пiдпливши на човнах, почали розглядати синцi на обличчi Робер-ти. І тiльки-но ii тiло повезли на пiвнiч, до човнярськоi станцii, а на озерi вiдновились розшуки тiла ii супутника, почулися здогадки: «Щось тут не гаразд… Синцi… i взагалi… І як це човен мiг перекинутися в такий тихий день?». «Зараз побачимо, чи е там хто-небудь на днi…». А коли тривалi розшуки нi до чого не привели, всi остаточно вирiшили, що трупа чоловiка на днi, мабуть, немае i не було, – страшна, хвилююча думка…
Далi в розмовi мiж провiдником, який привiз Клайда i Роберту зi станцii, i хазяями готелiв на Бiг-Бiтернi i на озерi Грасс було встановлено: 1) що потонула дiвчина залишила свiй чемодан на станцii Ган-Лодж, тодi як Клi-форд Голден узяв чемодан з собою; 2) що була пiдозрiла суперечнiсть мiж записами в готелi на озерi Грасс i на Бiг-Бiтернi: в одному – Карл Грехем, в другому – Клi-форд Голден, хоча, судячи iз зовнiшнього вигляду (в чому пересвiдчились хазяi обох готелiв пiсля ретельного обговорення), це була, безперечно, та сама особа; 3) що названий Клiфорд Голден або Карл Грехем питав у провiдника, який вiз його на Бiг-Бiтерн, чи багато в цей день людей на озерi. Пiсля цього невиразнi пiдозри перейшли в цiлковиту впевненiсть, що тут щось не гаразд. Навряд чи залишались будь-якi сумнiви вiдносно цього.
Коли приiхав слiдчий Хейт, йому негайно дали зрозумiти, що жителi пiвнiчних лiсiв глибоко схвильованi подiею i впевненi в справедливостi своiх пiдозр. Вони гадають, що тiла Клiфорда Голдена або Карла Грехема нiколи i не було на днi озера. І Хейт, оглянувши тiло невiдомоi дiвчини, яке обережно поклали на койку в будиночку при човнярськiй станцii, i побачивши, що потонула – молода i вродлива, був теж дивно схвильований – не тiльки ii зовнiшнiстю, але i всiею атмосферою, насиченою пiдозрами. Бiльше того, повернувшись в контору готелю i прочитавши лист, знайдений у кишенi пальта Роберти, вiн остаточно пройнявся сумними пiдозрами, бо прочитав таке:
«Озеро Грасс, штат Нью-Йорк, 8 липня
Дорога мамусю!
Ми тепер, тут i маемо повiнчатись, але це я пишу тiльки для тебе. Будь ласка, не показуй мiй лист татовi i взагалi нiкому, бо це поки що секрет. Я тобi казала на рiздво, в чому справа, тому ти не турбуйся, нiчого не питай i нiкому не кажи про мене. Можна сказати тiльки, що ти одержала вiд мене лист i знаеш, де я. Не бiйся, все буде добре. Обiймаю тебе, мамусю, i мiцно цiлую в обидвi щоки. Не хвилюйся i постарайся умовити тата, що все гаразд, але тiльки не кажи нiчого нi йому, нi Емiлii, нi Тому, нi Гiфорду, добре? Цiлую тебе багато, багато раз.
Любляча тебе Берта.
P.S. Усе це поки що – секрет i повинно залишатись мiж нами, а трохи згодом, коли це перестане бути таемницею, я напишу тобi i скажу про це».
У верхньому правому куточку аркушика, так само як i на конвертi, був штемпель: «Готель „Озеро Грасс“, штат Нью-Йорк, власник Джек Еванс». Очевидно, лист був написаний уранцi, пiсля того як вони провели нiч у цьому готелi, записавшись пiд iменем м-ра i м-с Грехем.
О, легковажнiсть молодих дiвчат!
З листа було ясно, що цi двое спинились у готелi як чоловiк i жiнка – i проте не були одруженi. М-р Хейт здригнувся, читаючи цей лист, бо i в нього були дочки, i вiн iх гаряче любив. Але тут у нього з’явилась одна думка. В окрузi наближаеться час виборiв; у листопадi мають бути переобранi на наступне трирiччя вся мiсцева влада, включаючи i слiдчого. Крiм того, в цьому ж роцi вiдбудуться вибори окружного суддi (строк його повноважень – шiсть рокiв), а в серпнi, тобто приблизно через пiвтора мiсяця, – окружнi конференцii республiканськоi i демократичноi партiй, i тодi будуть висунутi кандидати на вiдповiднi посади. Однак нi на одну посаду, крiм поста окружного суддi, не мiг поки що сподiватися теперiшнiй прокурор, бо вiн був на посадi прокурора уже два строки пiдряд. Цим вiн завдячував не тiльки своему талантовi провiнцiального полiтичного промовця, а й тому, що мав змогу, як вищий судовий чиновник, робити своiм друзям рiзнi послуги. Але тепер, якщо тiльки йому не пощастить бути висунутим, а потiм i обраним на пост окружного суддi, мае настати кiнець його полiтичнiй кар’ерi. Бiда в тому, що за весь перiод його повноважень не було жодного великого судового процесу, який допомiг би йому вiдзначитись, тобто дав би право сподiватись, що виборцi i надалi визнаватимуть i поважатимуть його. Але тепер…
Подiя на Бiг-Бiтернi, мiркував проникливий слiдчий, цiлком може стати саме такою справою, яка приверне увагу i симпатii населення до цiеi людини – теперiшнього прокурора, його, Хейта, близького i дуже корисного друга. Це благотворно позначиться на його впливi i репутацii, а через це i на всьому списку кандидатiв його партii, отже на наступних виборах усi вони можуть бути обранi. Теперiшнiй прокурор зможе добитися того, що його не тiльки висунуть кандидатом, а й оберуть у листопадi суддею на шiсть рокiв. Траплялись у полiтичних сферах i чуднiшi явища…
І Хейт зразу вирiшив не вiдповiдати нi на якi запитання про знайдений лист, який мiг швидко розкрити таемницю цього злочину, якщо вiн мав мiсце. При теперiшнiй полiтичнiй ситуацii розкриття цього злочину повинно було принести славу i пошану кожному, хто буде причетний до розкриття цiеi таемницi.
