І вiн зайшов в одну з просторих ванних кiмнат будинку Гаррiетiв, замкнув дверi, сiв, – i думав, думав… про те, що тiло Роберти знайдено, що на обличчi ii, може, залишилися синцi вiд удару, що слiди його нiг могли вiдбитись на вологому пiску i в грязюцi коло берега… думав про мокрий костюм на дачi у Кренстонiв, про тих трьох у лiсi, про чемодан Роберти, про ii капелюх та пальто i про свiй капелюх з видертою пiдкладкою, який залишився на водi… i питав себе, що робити далi. Як дiяти? Що сказати? Пiти зараз до Сондри i умовити ii iхати негайно чи залишитись i переживати новi муки? І що буде у завтрашнiх газетах? Що? Що? І коли е повiдомлення, з яких можна зробити висновок, що його врештi-решт будуть розшукувати, – що запiдозрять його причетнiсть до цiеi подii, – чи розсудливо рушати завтра в цю намiчену екскурсiю? А може, розумнiше тiкати далi звiдси? У нього тепер е трохи грошей. Вiн може виiхати в Нью-Йорк, в Бостон, у Новий Орлеан – там Ретерер… але нi, тiльки не туди, де його хто-небудь знае!..
О боже, якi безглуздi були досi всi його плани! Скiльки промахiв! Та й чи правильно вiн розрахував ще з самого початку? Хiба вiн уявляв собi, наприклад, що тiло Роберти знайдуть на такiй глибинi? Але от воно з’явилось – i так швидко, вже в перший день, – щоб свiдчити проти нього! І хоч вiн записався в готелях пiд чужими прiзвищами, хiба не можуть простежити за ним завдяки вказiвкам тих трьох зустрiчних i дiвчини на пароплавi? Треба думати, думати i думати! І треба вибратися звiдси скорiше, поки не сталось що-небудь непоправне через цей мокрий костюм.
Його враз обiйняла ще бiльша кволiсть та жах, i вiн вирiшив повернутися до Сондри – сказати, що вiн i справдi почувае себе зовсiм хворим i, якщо вона не заперечуе i може влаштувати це, волiв би поiхати з нею додому. Тому о-пiв на одинадцяту, задовго до кiнця вечiрки, Сондра заявила Берчарду, що вона почувае себе не зовсiм добре i просить вiдвезти ii, Клайда i Джiл додому; але завтра вони усi зустрiнуться, як умовлено, щоб iхати на Ведмеже озеро.
З тривогою думаючи, що, може, i цей його раннiй вiд’iзд ще одна злощасна помилка серед тих, якими досi позначений був, здаеться, кожний його крок на цьому небезпечному i згубному шляху, Клайд сiв, нарештi, в моторний човен i вмить був доставлений на дачу Кренстонiв. Зiйшовши на берег, вiн як мiг невимушено попросив пробачення в Берчарда та Сондри i, кинувшись у свою кiмнату, побачив, що костюм лежить, як i лежав, на тому самому мiсцi – непомiтно було, щоб хто-небудь навiдувався без нього в кiмнату. Все ж Клайд квапливо i боязко вийняв костюм, зав’язав у клуночок, прислухався i, дочекавшись хвилини тишi, коли можна було прослизнути непомiченим, вийшов з дому, немов бажаючи трохи прогулятися перед сном. Вiдiйшовши по берегу озера приблизно на чверть милi вiд дому, вiн вiдшукав важку каменюку, прив’язав до неi костюм i, розмахнувшись, щосили шпурнув далеко у воду. Потiм так само тихо, похмурий i неспокiйний, повернувся до себе i знову сумовито й тривожно думав, думав… про те, що принесе йому завтрашнiй день i що вiн скаже, коли з’явиться хто-небудь, щоб допитати його.
Роздiл VIII
Пiсля майже безсонноi ночi, що змучила Клайда кошмарними снами (Роберта, люди, якi з’явились його арештувати, i iнше в тому ж родi), настав ранок. Нарештi вiн пiдвiвся: в нього болiв кожен нерв, болiли очi. Через годину вiн наважився зiйти вниз, побачив Фредерiка (цей шофер напередоднi привiз його сюди), який виiжджав на одному з автомобiлiв, i доручив йому дiстати всi ранковi газети, що виходять в Олбенi та Утiцi. І приблизно о-пiв на десяту, коли шофер повернувся, Клайд пройшов з газетами до себе, замкнув дверi i, розгорнувши одну з газет, зразу побачив приголомшливий заголовок:
ТАЄМНИЧА СМЕРТЬ ДІВЧИНИ ТІЛО ЗНАЙДЕНО УЧОРА В ОДНОМУ З АДІРОНДАКСЬКИХ ОЗЕР. ТІЛО СУПУТНИКА НЕ ЗНАЙДЕНО.
Весь побiлiвши вiд хвилювання, вiн сiв на стiлець бiля вiкна i почав читати:
«Брiджбург (штат Нью-Йорк), 9 липня. Вчора близько полудня в пiвденнiй частинi озера Бiг-Бiтерн було витягнуто з води тiло невiдомоi молодоi жiнки, як гадають, дружини молодого чоловiка, що записався в середу вранцi у готелi на озерi Грасс як «Карл Грехем з дружиною», а в четвер у готелi на озерi Бiг-Бiтерн як «Клiфорд Голден з дружиною». У так званiй Мiсячнiй бухтi знайдено перекинутий човен i чоловiчий солом’яний капелюх. Тому протягом усього дня там провадились розшуки з допомогою багрiв i сiтей. Однак до сьомоi години вечора тiло чоловiка не було знайдено i, як гадае слiдчий Хейт iз Брiджбурга, викликаний на другу годину на мiсце катастрофи, воно взагалi навряд чи може бути знайдено. Садна i синцi на головi та обличчi загиблоi, а також свiдчення трьох чоловiк, що прибули на мiсце подii, коли ще тривали розшуки, i заявили, що минулоi ночi в лiсi на пiвдень вiд озера вони зустрiли молодого чоловiка, схожого за прикметами на Голдена або Грехема, викликають у багатьох пiдозру, що тут було вбивство i що вбивця намагатиметься зникнути.
Коричневий шкiряний чемодан загиблоi було здано на схов на залiзничнiй станцii Ган-Лодж (п’ять миль на схiд вiд Бiг-Бiтерну), а капелюх i пальто залишено в бiгбiтерн-ському готелi; тимчасом свiй чемодан Грехем чи Голден, як кажуть, узяв з собою в човен.
Згiдно з заявою хазяiна готелю на Бiг-Бiтернi, ця пара записалась пiсля приiзду як Клiфорд Голден з дружиною з Олбенi. В готелi вони пробули лише кiлька хвилин; потiм Голден пiшов на човнову станцiю поряд з готелем, найняв маленький човен i, взявши свiй чемодан, подався разом з супутницею кататись озером. Вони не повернулись, а вчора ввечерi човен, перекинутий догори дном, було знайдено в невеликiй затоцi у пiвденнiй частинi озера, – так званiй Мiсячнiй бухтi; тут же незабаром було знайдено i труп молодоi жiнки. В цiй частинi озера немае пiдводних каменiв, а на обличчi загиблоi ясно видно слiди ударiв, тому зразу виникла пiдозра, що супутник чимсь ударив ii. Все це разом iз свiдченнями зазначених трьох чоловiк i тим, що в чоловiчому солом’яному капелюсi, знайденому поблизу човна, вирвано пiдкладку i немае нiякоi мiтки, що з неi можна було б пiзнати ii власника, дае мiстеровi Хейту пiдстави заявити, що коли труп молодого чоловiка не буде знайдено, слiд припустити вбивство.
Голдену чи Грехему, як його описують хазяi i постояльцi готелiв та провiдники на озерi Грасс i на Бiг-Бiтернi, не бiльш як двадцять чотири – двадцять п’ять рокiв, вiн стрункий, смуглявий, на зрiст не вищий вiд п’яти футiв i восьми або дев’яти дюймiв. Вiн був у свiтло-сiрому костюмi, коричневих черевиках та солом’яному капелюсi i нiс коричневий чемодан з прив’язаною парасолькою i ще якимсь предметом, можливо, тростиною.
Капелюх, залишений молодою жiнкою в готелi, темно-коричневий, пальто свiтло-коричневе, плаття темно-сине.
По всiх навколишнiх залiзничних станцiях розiслано повiдомлення про розшуки Голдена чи Грехема, щоб його могли затримати, якщо вiн живий i намагаеться зникнути. Тiло утопленоi буде перевезене в Брiджбург, головне мiсто округу, де згодом провадитиметься слiдство».
Клайд сидiв, нiмий i похололий, i думав. Звiстка про таке пiдле вбивство (яким воно повинно здаватись), та ще вчинене зовсiм близько, напевне, викличе таке збудження, що багато хто, навiть усi навколишнi, почнуть тепер уважно розглядати кожного зустрiчного та приiжджого, сподiваючись викрити злочинця, прикмети якого повiдомлено в газетах. Та коли вони вже майже натрапили на його слiд, чи не краще звернутись до влади тут або на Бiг-Бiтернi i вiдверто розповiсти про все – про свiй попереднiй план i причини, якi привели до цього, i пояснити, що зрештою вiн все-таки не вбив ii, бо в останню хвилину в душi його стався переворот i вiн не був в силах здiйснити те, що задумав… Але нi! Це означало б вiдкрити Сондрi i Грiфiтсам усю iсторiю своiх вiдносин з Робертою, i це ранiше, нiж вiн остаточно пересвiдчиться, що для нього справдi все кiнчено. Та крiм того, чи повiрять йому тепер, пiсля його втечi, пiсля цього повiдомлення про слiди удару на обличчi Роберти? Адже i справдi все мае такий вигляд, неначе вiн убив ii, хоч би як вiн старався пояснити, що вiн цього не робив.
Можливо також, що дехто з осiб, якi бачили його, пiзнае його за прикметами, оголошеними в газетах, хоч вiн уже не в сiрому костюмi i не в солом’яному капелюсi. Його шукають, – вiрнiше, не його, а Клiфорда Голдена чи Карла Грехема, схожого на нього, шукають, щоб обвинуватити в убивствi! Але ж вiн точнiсiнько схожий на Голдена, – а що як з’являться тi трое! Його пройняв дрож. Гiрше того, нова страшна думка (в цю хвилину вона вперше, мов блискавка, спалахнула в його мозку): iнiцiали Голдена i Грехема тi самi, що i його власнi. Ранiше вiн зовсiм не помiчав у них нiчого поганого, але тепер зрозумiв, що вони можуть згубити його. Чому ж вiн ранiше нi разу не подумав про це? Чому? Чому? О боже!
І якраз у цей час Сондра викликала його телефоном. Йому сказали, що це вона. І все ж вiн повинен був зробити над собою зусилля, щоб хоч голос його звучав природно.
Як сьогоднi зранку почувае себе ii хлопчик? Йому краще? Що за хвороба раптом напала на нього вчора? А зараз вiн почувае себе зовсiм добре, це правда? І вiн зможе вирушити з ними на прогулянку? Оце чудово! Вона так злякалась, вона всю нiч тривожилась, що вiн буде зовсiм хворий i не зможе поiхати. Але вiн iде – значить, тепер знову все добре. Милий! Любий хлопчик! Хлопчик кохае ii? Дуже? Вона просто впевнена, що ця подорож буде йому дуже корисна. Весь ранок вона буде страшенно заклопотана всiлякими приготуваннями, але о першiй або о-пiв на другу всi повиннi бути на пристанi «Казино». І тодi – о, тодi! Як там буде чудово! Вiн повинен з’явитися з Бертiною, Грентом та iншими, хто там iде вiд Кренстонiв, а на пристанi вiн перейде в моторний човен Стюарта. Їм напевно буде дуже весело, страшенно весело, але зараз iй нiколи! До побачення, до побачення!
І вона зникла, неначе яскрава пташка.
Але треба чекати: тiльки через три години вiн зможе виiхати звiдси i уникне таким чином небезпеки зiткнутися з ким-небудь, хто може розшукувати Клiфорда Голдена або Карла Грехема! Може, прогулятись поки що по берегу, пiти в лiс? Або укласти чемодан, сiсти внизу i стежити за кожним, хто наближаеться довгою звивистою дорогою, що веде вiд шосе до дачi, або човном по озеру? Адже коли з’явиться хто-небудь занадто пiдозрiлий, ще можна буде втекти… Так вiн i зробив: спочатку пiшов у лiс, раз у раз оглядаючись, як зацькований звiр; потiм повернувся на дачу, але й тут, сидячи або походжаючи вперед i назад, весь час насторожено стежив, що дiеться навколо. (Що це за людина? Що це там за човен? Куди вiн прямуе? Чи не сюди часом? Хто в ньому? А що, як полiцейський сищик? Тодi, звичайно, тiкати… коли ще е час).
Але от, нарештi, минули цi три години, i Клайд разом з Бертiною, Грентом, Харлеем i Вайнет вирушив моторним човном Кренстонiв до пристанi бiля «Казино». Там до них приедналась решта учасникiв подорожi разом зi слугами. А за тридцять миль на пiвнiч, у Рибальськiй затоцi на схiдному березi, iх зустрiли автомобiлi Гаррiетiв, Беготiв та iнших i разом з усiма припасами й байдарками вiдвезли на сорок миль на схiд, до Ведмежого озера, майже такого ж своерiдного та вiдлюдного, як Бiг-Бiтерн.
Якою радiстю була б для нього ця подорож, якби те, iнше, не нависло над ним! Яка насолода бути бiля Сон-дри, коли ii очi безнастанно говорять про те, як вона його кохае. Вона така весела i жвава тому, що вiн з нею. І все ж тiло Роберти знайдено! Розшукують Клiфорда Голдена – Карла Грехема. Його прикмети повiдомлено скрiзь по телеграфу i в газетах. Уся ця компанiя в човнах i автомобiлях, напевно, вже знае iх. Але всi вони добре знайомi з ним, усiм вiдомi його вiдносини з Сондрою та Грiфiтсами, i тому нiхто його не пiдозрiвае, нiхто навiть i не думае про цi прикмети. А якби вони подумали! Якби догадались! Жах! Втеча! Викриття! Полiцiя! Всi вони першими вiдвернуться вiд нього – всi, крiм Сондри, можливо. Нi, i вона теж. Звичайно, i вона вiдвернеться… i з таким жахом у поглядi…
Того ж вечора, при заходi сонця, вся компанiя розташувалась на захiдному березi Ведмежого озера, на вiдкритому лужку, рiвному i гладенькому, як добре пiдстрижений газон; п’ять рiзнокольорових наметiв оточували багаття, подiбно до iндiйського села; намети кухарiв та слуг стояли осторонь, пiвдюжини байдарок лежали на порослому травою березi, неначе витягнутi з води пiстрявi риби. Потiм – вечеря бiля багаття. Пiсля вечерi Бегот, Гаррiет, Стюарт i Грент почали наспiвувати модних пiсеньок, поки iншi танцювали, а потiм посiдали грати в покер при яскравому свiтлi великоi гасовоi лампи. А решта заспiвали безжурних табiрних i студентських пiсень; Клайд не знав жодноi з них, але спробував пiдтягувати. І вибухи смiху. І парi: хто спiймае першу рибу, пiдстрелить першу бiлку або курiпку, вийде переможцем на перших гонках. І, нарештi, урочисто обговорюванi плани: завтра пiсля снiданку перенести табiр принаймнi ще миль на десять на схiд, – там iдеальний пляж, а за п’ять миль готель «Метиський», де вони зможуть пообiдати i потанцювати до упаду.
І потiм – тиша i краса цього табору вночi, коли всi вже мали спати. Зiрки! Загадковi темнi води вкритi ледь помiтними брижами, загадковi темнi ялини перешiптуються пiд подувом вiтерця, крики нiчних птахiв i сов… усе надто тривожить Клайда, i вiн прислухаеться до ночi з глибокою тугою. Яке все було б чудове, прекрасне, якби… якби не переслiдував його, мов виходець iз домовини, цей жах, – не тiльки те, що вiн вчинив над Робертою, а й грiзна могутнiсть закону, який вважае його вбивцею!.. А коли всi лягли в постiль або зникли в пiтьмi, Сондра вибiгла з намету, щоб обмiнятися з ним кiлькома словами i поцiлунками в мерехтiннi зiрок. І вiн шепоче iй, який вiн щасливий, який вдячний iй за все ii кохання та довiр’я, – i майже ладен спитати: якщо вона коли-небудь дiзнаеться, що вiн зовсiм не такий хороший, як iй зараз здаеться, чи буде вона все-таки трошки кохати його… чи, може, зненавидить… Але вiн стримався, побоюючись, щоб Сондра не зв’язала його теперiшнiй настрiй з учорашнiм (адже напередоднi ввечерi його явно обiйняв приступ панiки!) i не розгадала як-небудь страшноi, згубноi таемницi, що гнiтить його.
А потiм вiн лежить на своiй койцi в одному наметi з Беготом, Гаррiетом та Грентом i годинами неспокiйно прислухаеться до всякого шуму зокола: чи не чутно скрадливих крокiв, якi можуть означати… можуть означати… боже, чого тiльки не означали б вони для нього навiть тут? – правосуддя! арешт! викриття! i смерть. Двiчi протягом цiеi ночi вiн прокидався вiд жахливих, убивчих снiв – i йому здавалось (i це було страшно), що вiн кричав увi снi.
Але потiм знову – сяючий ранок, жовта куля сонця пiднiмаеться над озером, бiля протилежного берега полощуться в затоцi дикi качки. Трохи пiзнiше Грент, Стюарт i Харлей, напiводягненi, взявши рушницi, з виглядом справжнiх мисливцiв вiдпливають на байдарках, сподiваючись пiдстрелити здаля парочку качок, але повертаються нi з чим, викликаючи шумливi веселощi глядачiв. І юнаки та дiвчата в шовкових халатах, накинутих на яскравi купальнi костюми, вибiгають на берег i весело, з гомоном та галасом кидаються у воду. А о дев’ятiй годинi – снiданок, пiсля якого весела, строката флотилiя байдарок вiдпливае на схiд пiд звуки гiтар, мандолiн та банджо… спiви, жарти, смiх.
– Що знову з моiм малесеньким? Вiн такий похмурий. Хiба йому не весело тут iз Сондрою та з цими славними дiтками?
І Клайд враз отямився: вiн мусить прикидатися веселим i безжурним.
А перед полуднем Харлей Бегот, Грент i Гаррiет оголошують, що попереду, зовсiм близько, той прекрасний берег, до якого вони i збирались добратись, – мис Рамсхорн; з його вершини видно озеро на всю широчiнь, а внизу, на березi, досить мiсця для наметiв i всього спорядження експедицii. І весь цей гарячий, радiсний недiльний день заповнено за звичайною програмою: снiданок, купання, танцi, прогулянки, гра в карти, музика. І Клайд та Сон-дра – Сондра з мандолiною – подiбно до iнших парочок непомiтно йдуть далеко на схiд вiд табору, до закритоi заростями скелi. Вони лежать у затiнку ялин – Сондра в обiймах Клайда – i складають плани на майбутне, хоч, як говорить Сондра, м-с Фiнчлi заявила, що надалi ii дочка не повинна пiдтримувати з Клайдом такого близького знайомства, якому сприяе, наприклад, обстановка цiеi екскурсii. Вiн занадто бiдний, занадто незначний, цей родич Грiфiтсiв. Така була суть повчань матерi, – Сондра, переказуючи iх Клайдовi, пом’якшила ii вислови i тут же додала:
– Це просто смiшно, милий! Але ви не берiть все це близько до серця. Я тiльки смiялась i нiчого не заперечувала, бо не хочу ii зараз сердити. Але все-таки я спитала, як же менi уникнути зустрiчей з вами, тут та й в iнших мiсцях, – адже ви тепер загальний улюбленець i вас усi запрошують. Мiй милий – такий гарненький! Усi так думають, навiть хлопчики.
А саме в цю годину на верандi готелю «Срiбний» в Шейронi прокурор Мейсон, його помiчник Бертон Берлей, слiдчий Хейт, Ерл Ньюком та грiзний шериф Слек (чоловiк товстий i похмурий, хоч у компанii звичайно досить веселий) зi своiми трьома помiчниками – Краутом, Сiсселом i Суенком – радились, вишукуючи найкращий i найвiрнiший спосiб, яким можна негайно спiймати злочинця.
– Вiн поiхав на Ведмеже озеро. Ми повиннi прямувати за ним i захопити його, перш нiж до нього дiйдуть чутки про те, що його шукають.
І вони вирушили. Берлей i Ерл Ньюком обходили Шейрон, намагаючись зiбрати всякi додатковi вiдомостi про приiзд Клайда сюди i вiд’iзд його в п’ятницю на дачу Кренстонiв: вони розмовляли з усiма, хто мiг своiми свiдченнями пролити будь-яке свiтло на пересування Клай-да, i вручали цим людям судовi повiстки. Хейт подався в Бухту Третьоi милi з таким самим дорученням: допитати Мунi, капiтана «Лебедя», i трьох чоловiк, якi зустрiли Клайда в лiсi, а Мейсон з шерифом та його помiчниками на швидкохiдному катерi, зафрахтованому спецiально для цього, рушив навздогiн за компанiею молодi, яка недавно виiхала на екскурсiю, спочатку в Рибальську затоку, щоб звiдти, коли слiд буде вiрний, податись на Ведмеже озеро.
І в понедiлок уранцi, коли молодь знялася зi стоянки бiля мису Рамсхорн i рушила до Шелтер-Бiчу (за чотирнадцять миль на схiд), Мейсон разом iз Слеком та його трьома помiчниками прибув на те мiсце, звiдки табiр знявся напередоднi. Тут шериф i Мейсон порадились i подiлили свiй загiн на три частини: роздобувши в мiсцевих жителiв байдарки, Мейсон i перший помiчник шерифа Краут попливли вздовж пiвденного берега, Слек i другий помiчник Сiссел – уздовж пiвнiчного, а молодий Суенк, який прагнув схопити злочинця i надiти на нього наручники, поплив на своiй байдарцi просто на схiд посерединi озера, удаючи самотнього мисливця або рибалку i пильно придивляючись, чи не побачить де-небудь на березi зрадливого диму багаття, або наметiв, або гуляючих людей на вiдпочинку. У мрiях вiн уже спiймав злочинця – «Ім’ям закону, Клайд Грiфiтс, ви арештованi!» – але, на його превеликий жаль, Мейсон i Слек призначили його передовим розвiдником. Тому, помiтивши що-небудь пiдозрiле, вiн повинен був, щоб не сполохати i не випустити здобич, одразу повернути назад i, забравшись куди-небудь далi, звiдки його не може почути злочинець, один-единий раз вистрiлити з свого восьмизарядного револьвера. Тодi та ланка загону, яка буде ближче, вiдповiсть одним пострiлом i чимдуж поспiшить до Суенка. Але нi при яких умовах Суенк не повинен пробувати сам захопити злочинця, якщо тiльки не побачить, що пiдозрiла особа, яка вiдповiдае прикметам Клайда, пiшки або човном намагаеться втекти.
В цей час Клайд, сидячи в однiй байдарцi з Харлеем Беготом, Бертiною i Сондрою, повiльно плив на схiд з усiею флотилiею. Вiн озирався назад i раз у раз питав себе: а може, який-небудь представник влади уже прибув у Шейрон i рушив за ним сюди? Хiба важко буде з’ясувати, куди вiн виiхав, якщо тiльки вони знають його iм’я?
Але ж вони не знають його iменi. Це доводять повiдомлення в газетах. Навiщо безнастанно тривожитись – особливо тепер, пiд час цiеi чудовоi подорожi, коли вони з Сондрою, нарештi, знову разом? І крiм того, хiба не може вiн пiти непомiтно цими майже безлюдними лiсами вздовж берега на схiд, до того готелю на протилежному кiнцi озера, i не повернутись? Ще в суботу ввечерi вiн мимохiдь питав Харлея Бегота й iнших, чи немае якоi-небудь дороги на пiвдень або на схiд вiд схiдного берега озера, i йому вiдповiли, що е.
Нарештi, в понедiлок, перед полуднем, флотилiя пiдпливла до Шелтер-Бiчу – третього мальовничого мiсця стоянки, намiченого органiзаторами екскурсii. Клайд допомагав ставити намети, дiвчата пустували навколо.
А в цей час молодий агент Суенк, помiтивши попiл вiд багать, який залишився на мiсцi табору в Рамсхорнi, нетерпляче й азартно, нiби вистежуючий звiр, пiдплив до берега, оглянув слiди стоянки i швидко погнав свiй човник далi. Ще на годину пiзнiше Мейсон i Краут, проводячи розвiдку, теж дiйшли до цього мiсця; однак iм досить було побiжно глянути, щоб пересвiдчитися: дичини тут вже немае.
Але Суенк налiг на весла i перед четвертою годиною доплив до Шелтер-Бiчу. Помiтивши здаля на водi чоловiк шiсть купальникiв, вiн зразу повернув назад, щоб подати умовний сигнал. Вiд’iхавши милi на двi, вiн вистрiлив. У вiдповiдь пролунали два пострiли: Мейсон i шериф почули сигнал, i тепер обидвi партii швидко посувались на схiд.
Клайд, який плив поруч Сондри, почув пострiли, i зразу стривожився. Як зловiсно прозвучав цей перший пострiл! І за ним ще два – десь далеко, але, як видно, у вiдповiдь на перший. І потiм така ж зловiсна тиша. Що ж це було? А тут ще Харлей Бегот кинув дотеп:
– Чуете, палять? Тепер не мисливський сезон! Це браконьери!
– Гей, ви! – закричав Грент Кренстон. – Це моi качки! Не зачiпайте iх!
– Якщо цi мисливцi стрiляють так, як ти, Грентi, – вони iх не зачеплять, – докинула Бертiна.
Силкуючись усмiхнутись, Клайд дивився в той бiк, звiдки долинув пострiл, i прислухався, як загнана тварина.
Що за сила спонукае його вийти з води, одягтись i тiкати? Поспiшай! Поспiшай! До намету! В лiс! Скорiше! Врештi-решт вiн послухався цього голосу i, вибравши хвилину, коли на нього не дивились, квапливо пiшов у свiй намет, переодягся в простий синiй костюм, взяв кепку i шмигнув у лiс позаду табору, щоб далеко вiд чужих очей та вух усе обмiркувати i вирiшити. Вiн не пiдходив до берега, щоб його не можна було побачити з озера, боячись… боячись… хто його знае, що означали цi пострiли?
Але Сондра! Їi слова в суботу, i вчора, i сьогоднi… Невже можна так от залишити ii, коли вiн не цiлком впевнений, що йому загрожуе небезпека? Невже можна? А ii поцiлунки! Їi нiжнi запевнення, ii плани на майбутне! Що подумае вона – та й усi, – якщо вiн не повернеться? Про його зникнення, звичайно, почнуть говорити шейронськi й iншi навколишнi газети i, звичайно, встановлять, що саме вiн i е Клiфорд Голден та Карл Грехем, – хiба ж нi?
І потiм, мiркував вiн, може, його страх даремний, викликаний тiльки випадковими пострiлами заiжджих мисливцiв на озерi або в лiсi? І вiн зволiкав i сперечався сам з собою – тiкати чи залишатись? А яким спокоем дихають цi високi, могутнi дерева, як тихо ступають ноги по м’якому килиму коричневоi хвоi, що встилае землю, а в густiй хащi чагарникiв можна сховатись i лежати, поки знову не настане нiч! І тодi – вперед, вперед… І все-таки вiн повернув назад, до табору, щоб дiзнатись, чи не з’являвся туди хто-небудь (вiн скаже, що пiшов прогулятись i заблукав у лiсi).
Приблизно в цей самий час, сховавшись серед дерев за двi милi на захiд вiд табору, зiйшлись разом i радились Мейсон, Слек i всi iншi. А потiм, поки Клайд гаявся i навiть рушив було знову до табору, Мейсон i Суенк пiдпливли в байдарцi до молодi на березi, i Мейсон спитав, чи немае тут мiстера Клайда Грiфiтса i чи не можна його побачити.
І Харлей Бегот, що був найближче, вiдповiв:
– Так, звичайно. Вiн де-небудь тут, недалеко.
