Тлумачення снів
Набагато глибший аналіз цієї суміші відхилення й визнання відповідальності за моральне наповнення снів знаходимо у Гільдебрандта. Він зазначає, що, розглядаючи аморальні сни, ми маємо зважати на драматизм їхньої форми, в якій найскладніші процеси мислення втиснуті у короткі часові проміжки, а також на те, як (навіть він це визнає) уявлення змішуються і втрачають свій сенс; але, попри те, він сумнівається, що можливо цілковито заперечувати відповідальність за гріхи і провини у снах.
(Hildebrandt, 1875, стор. 49): «Коли ми категорично відкидаємо яке-небудь несправедливе звинувачення – надто таке, що стосується наших намірів, ми вдаємося до влучної приказки: “Мені б таке навіть уві сні не привиділося”. У такий спосіб ми висловлюємо, з одного боку, своє відчуття, що царина снів найвіддаленіша з усіх, де ми відповідальні за свої думки, бо там наші думки настільки слабо пов’язані з нашою реальною особистістю, що заледве можуть вважатися по-справжньому нашими; проте, відчуваючи необхідність гостро заперечити наявність таких думок у цій царині, ми непрямо визнаємо, що наше виправдання не буде повним, якщо ми не поширимо його аж туди. І я думаю, що так висловлюючись, ми несвідомо вимовляємо слово правди».
(Там же, стор. 52): «Неможливо уявити собі жодну дію у сні, первісний мотив якої не прийшов би якимось чином з притомної свідомості у вигляді бажання, пристрасті, емоції». Сон не вигадав його, цей початковий імпульс – він тільки відтворив і переробив його, опрацював у драматичній манері історичний матеріал, знайдений всередині нас; інсценував слово апостола [Івана]: “Хто ненавидить брата свого, той вбивця”. І тим часом, як, по пробудженні, ми можемо – свідомі своєї моральної сили – посміятися з вигадливості розпусного сну, вихідний матеріал, з якого той сон повстав, приводу для веселощів нам не дасть. Ми відчуваємо себе відповідальними за облуди снів – не цілковито, але якоюсь мірою. Себто, якщо ми застосуємо до цього незаперечні у своїй істинності слова Христа: “З серця виходять лихі думки”, – то навряд чи уникнемо усвідомлення того, що скоєний уві сні гріх тягне за собою певний невизначений мінімум провини».
Отже Гільдебрандт знаходить джерело аморальності снів у паростках зла і недобрих імпульсах, які спокусами прошмигують у наших душах вдень, і він, не вагаючись, включає ці аморальні елементи в оцінку доброзвичайності особи. Саме такі думки і така їх оцінка, як знаємо, спонукала благочестивих і святих усіх часів нарікати на свою тяжку гріховність [61].
Поза сумнівом, такі несумісні думки виникали у більшості людей – і не тільки у царині етики. Сприйняття ж їх бувало іноді не таким серйозним. Зокрема у Шпітти знаходимо таку заувагу А. Целлера (стаття «Божевілля» у загальній науковій енциклопедії під ред. Ersch und Gruber, стор. 144): «Дух лише зрідка тішиться такою щасливою організацією, що дозволяла б йому щомиті зберігати повну владу – так, щоб ясний і чіткий потік мислення не переривався повсякчас незначними, а то й геть абсурдними, гротескними ідеями. Навіть великі мислителі нарікали на цей сноподібний, дражливий і болісний розумовий непотріб, що порушував їхні глибокі роздуми й високі, серйозні міркування».
Більше світла на психологічний стан, пов’язаний з цією несумісністю думок, проливає зауваження Гільдебрандта про те, що сни іноді дозволяють нам зазирнути у глибини і закамарки нашої сутності, які недоступні нам у притомному стані (Hildebrandt, 1875, стор. 55). Подібну думку висловлює Кант в одному з абзаців своєї «Антропології» (1798), коли говорить, що сон, імовірно, має показувати нам наші приховані схильності й відкривати нам те, чим ми не є, але могли б стати, за умови іншого виховання. Радешток (Radestock, 1879, стор. 84) стверджує, що сни часто показують нам те, у чому ми не хочемо зізнатися собі, і за це ми їх незаслужено звинувачуємо у брехні й омані. Ердман (J. E. Erdmann, 1852, стор. 115) пише так: «Сон ніколи не показував мені, як я маю ставитися до людини, але, на мій власний подив, зі сну я, часом, дізнався, як я насправді до цієї людини ставлюся і що про неї думаю». Подібне висловлювання є у І. Г. Фіхте (I. H. Fichte, 1864, том 1, стор. 539): «Природа наших снів набагато вірніше віддзеркалює наш загальний настрій, ніж те, що ми знаємо про нього через притомне самоспоглядання». У вже відомий нам подібний спосіб відбувається поява чужих для нашої етики імпульсів – сон має доступ до розумового матеріалу, якого немає, або він відіграє нікчемну роль наяву, як про це пише Беніні (Benini, 1898, стор. 149): «Certe nostre inclinazioni che si credevano soffocate e spente da un pezzo, si ridestano; passioni vecchie e sepolte rivivono; cose e persone a cui non pensiamo mai, ci vengono dinanzi» [62]. Схоже у Фолькельта (Volkelt, 1875, стор 105): «Навіть ті уявлення, що увійшли майже непомітно у притомну свідомість і, можливо, ніколи більше не видобувалися з забуття, у снах уперто нагадують про себе». Тут, нарешті, доречно пригадати твердження Шлейермахера (див. Д, абз. 5) про те, що засинання супроводжується появою самочинних уявлень (образів).
Як «самочинні уявлення» ми можемо визначити весь той ідеаційний матеріал, поява якого в аморальних і абсурдних снах викликає наше здивування. Важлива особливість полягає тільки у тому, що самочинні уявлення у моральній сфері вступають у суперечність з нашими звичними уявленнями, тим часом як інші просто здаються нам химерними. Дотепер не зроблено жодного кроку до глибшого розуміння, що дозволило б нам пояснити цю різницю.
Яке значення появи самочинних уявлень уві сні, які висновки щодо психології притомного і сонного розуму можна зробити з появи у снах цих етично суперечливих імпульсів? Відповідь на ці питання у черговий раз розділяє авторів на опозиційні групи. Міркування Гільдебрандта й тих, хто поділяє його точку зору з цієї проблеми, неухильно приводить до думки про те, що аморальні імпульси мають певну силу також у притомному стані, хоча вона гальмується і не втілюється у дії, і що уві сні вимикаються якісь гальмівні механізми, що вдень не дозволяють нам помічати ті імпульси. Таким чином, сон розкриває – хоча й не вичерпно – справжню сутність людини і є одним з засобів доступу до прихованого внутрішнього світу душі. Тільки виходячи з таких передумов Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 56) може заявляти про те, що сни застерігають нас щодо прихованих моральних вад нашої душі, подібно до того, як, за визнанням лікарів, сни здатні повідомляти нам про невідчутні наяву розлади фізичного здоров’я. Найімовірніше Шпітта (Spitta 1882, 193 і далі) теж приймає цю точку зору, говорячи про джерела збудження, що наводнюють психіку, наприклад, у період статевого дозрівання. Він втішає сновидця, що той зробить усе від нього залежне, якщо провадитиме строго моральне життя в реальності і вчасно придушуватиме гріховні думки – перше, ніж вони дозріють і виллються у дії. Згідно з таким розумінням «самочинних уявлень», вони є такими, що «придушуються» вдень і їх слід вважати справжнім психічним явищем.
На думку інших авторів, останній висновок не є правомірним. Так, Йессен вважає, що самочинні уявлення – як уві сні, так наяву чи у маренні й інших маячних станах «мають характер до певної міри механічного чергування образів, викликаних внутрішніми стимулами за приглушення вольової активності» (Jessen, 1855 стор. 360). Аморальні сни нічого не доводять щодо психічного життя сновидця, крім його знайомства з елементами їхнього змісту, які не мусять неодмінно бути пов’язані з його емоційним життям. Читаючи про сни, що кидають виклик моральності у іншого автора – Морі, починаємо сумніватися, чи не приписує він снам здатність аналітично розкладати психічну діяльність на її компоненти, замість нівечити безсистемно: «Ce sont nos penchants qui parlent et qui nous font agir, sans que la conscience nous retienne, bien que parfois elle nous avertisse. J’ai mes défauts et mes penchants vicieux; à l’état de veille, je tâche de lutter contre eux, et il m’arrive assez souvent de n’y pas succomber. Mais dans mes songes j’y succombe toujours ou pour mieux dire j’agis par leur impulsion, sans crainte et sans remords… Évidemment les visions qui se déroulent devant ma pensée et qui constituent le rêve, me sont suggérées par les incitations que je ressens et que ma volonté absente ne cherche pas à refouler» [63] (Maury, 1878, стор. 113).
Хто вірить у здатність сновидіння розкрити реальну, нехай навіть згнічену або приховану аморальну схильність людини, не зумів би висловити цю думку різкіше, ніж Морі (там же, стор. 115): «En rêve l’homme se révèle donc tout entier à soi-même dans sa nudité et sa misère natives. Dès qu’il suspend l’exercice de sa volonté, il devient le jouet de toutes les passions contre lesquelles, à l’état de veille la conscience, le sentiment d’honneur, la crainte nous défendent» [64]. В іншому місці він теж знаходить влучне слово (там же, стор. 462): «Dans le rêve, c’est surtout l’homme instinctif que se révèle… L’homme revient pour ainsi dire à l’état de nature quand il rêve; mais moins les idées acquises ont pénétré dans son esprit, plus les penchants en désaccord avec elles conservent encore sur lui d’influence dans le rêve» [65]. Потім він наводить за приклад, як часто у власних снах він виявлявся жертвою саме цього марновірства, з яким найрішучіше боровся у своїх публікаціях.
Усі ці проникливі спостереження, однак, втрачають свою цінність у вивченні психології снів, оскільки Морі розглядає так ретельно досліджуване ним явище винятково як «automatisme psychologique» [психологічний автоматизм], який, на його думку, домінує у сні, і який він сприймає як цілковиту протилежність психічній активності.
У своїх нарисах з вивчення свідомості Штрікер пише (Stricker, 1879, стор. 51): «Сон – це не просто омана; коли людині сниться, наприклад, що вона боїться розбійників, то розбійники уявні, а страх реальний. Тож слід зазначити, що емоційні відчуття уві сні не можна оцінювати у той самий спосіб, що решту наповнення сну; і тут перед нами постає проблема: яку частину психологічних процесів, що відбуваються уві сні, слід вважати реальними, себто відносити до психічних процесів, що тривають після пробудження?»
Ж. Теорії снів і функція снів
Будь-яке пояснення феномену снів, яке розглядає з певної точки зору максимальну кількість його характеристик і водночас визначає його роль серед інших явищ, заслуговує на те, щоб називатися теорією снів. Окремі теорії снів відрізнятимуться тим, що вони виокремлюють ту чи іншу характеристику снів як найістотнішу і з неї висновують пояснення і зв’язки з іншими явищами. Немає потреби неодмінно виводити з теорії функцію, однак, оскільки ми, зазвичай, шукаємо телеологічних пояснень, ми прихильніше сприймаємо теорії, що пов’язують суть снів з розумінням їхньої функції.
Ми вже згадували кілька концепцій, які більш-менш справедливо можуть називатися теоріями снів у цьому сенсі. Віра стародавніх, що сни надсилають людям боги, щоб керувати їхніми діями, була повною теорією снів і надавала про них усю інформацію, якою варто було володіти. Відколи ж сни стали об’єктом біологічних досліджень, ми отримали більше теорій, деякі серед яких, однак, є неповними.
Щоб не вдаватись у виснажливе перелічування, можемо спробувати грубо розділити всі теорії на групи, в залежності від базового припущення про тип і рівні психічної діяльності уві сні:
1. Теорії, за якими вся психічна активність пробудженого стану триває уві сні, як, зокрема, вважає Дельбьоф. Тобто душа не спить, її апарат залишається поправним, але, перебуваючи в умовах сну, відмінних від умов неспання, його нормальна робота забезпечує результати, відмінні від тих, що у стані неспання. Виникає, однак, питання, чи такі теорії здатні вивести всі відмінності мислення у снах і наяву з самих лише умов сонного стану. Крім того, ці теорії не здатні визначити функції сну; не пропонують жодного пояснення, чому складний механізм психічного апарату продовжує свою діяльність навіть за обставин, для яких здається непристосованим. Єдиним логічним розв’язанням мав би тоді бути сон без снів, а у разі тривожних подразників – пробудження, але аж ніяк не сни.
2. Теорії, які припускають зниження розумової активності у снах, послаблення зв’язків, обмеження доступного матеріалу. Згідно з цими теоріями, психологічна характеристика снів має бути геть іншою, ніж, скажімо, за Дельбьофом. Сон поширюється далеко за межі душі, він не тільки відмикає розум від зовнішнього світу, але також проникає в його механізми і тимчасово робить їх непридатними до застосування. Якщо я можу дозволити собі порівняння з психіатричними моделями, то перша група теорії представляє сни за аналогією параноїдальних станів, а друга прирівнює їх до форми недоумкуватості або сплутаної свідомості.
Теорія, за якою у снах виявляється лише частка паралізованої сонним станом психічної діяльності, зажила чи не найбільшої популярності серед медичних авторів і загалом у науковому світі. Що ж до широкої аудиторії, яка цікавиться вивченням снів, цю теорію можна вважати панівною. Варто відзначити легкість, з якою вона уникає найпідступніших підводних каменів у поясненні снів – а саме пов’язаних з ними суперечностей. Ця теорія розглядає сни як результат часткового неспання, «поступове, часткове, але дуже аномальне пробудження», за твердженням Гербарта (Herbart, 1892, стор. 307). Така теорія залучає низку станів дедалі більшого пробудження – і аж до цілковитої притомності – для пояснення варіацій ефективності розумової діяльності – від геть недостатньої, виявленням якої є абсурдність снів, до цілковитої зосередженості притомного повністю пробудженого розуму.
Хто відчуває потребу фізіологічного тлумачення чи вважає, що у фізіологічних термінах така теорія матиме більш науковий вигляд, знайде все необхідне у Бінца (Binz, 1878, стор. 43):
«Цей стан (заціпеніння) минає під ранок, але поступово. Концентрація накопичених у білках мозку продуктів стану втоми зменшується завдяки тому, що вони розкладаються і вимиваються постійною дією кровотоку. Подекуди прокидаються окремі клітини, тим часом як навколо них зберігається загальне заціпеніння. Ізольовані групи таких клітин доносять до нашої затуманеної свідомості свої сигнали, не контрольовані іншими ділянками мозку, відповідальними за асоціативні зв’язки. Відтак виникають образи, що зазвичай відповідають фізичним враженням минулого, поєднуючись у незграбні випадкові картини. Зі зростанням кількості звільнених [від заціпеніння] клітин головного мозку, зменшується ірраціональність снів».
Розуміння снів як прояв неповного, часткового неспання або вплив такого розуміння можна знайти всіх сучасних фізіологів і філософів. Найрозлогіше воно представлене у Морі. Часто видається, що автор допускає можливість переміщення неспання і засинання з одних на інші анатомічні ділянки мозку, кожна з яких, відповідно, пов’язана з виявленням певних психічних функцій. Я хотів би тільки зазначити, що навіть у разі підтвердження теорії часткового пробудження її деталі потребували б дуже серйозного обговорення.
Звісно, жодну функцію снів з цієї концепції вивести неможливо. Логічний висновок про положення і значення сну, що випливає з неї, чітко сформулював той-таки Бінц (там же, стор. 357): «Усі факти, як ми бачимо, схиляють нас визначити сни як соматичний процес, в усіх випадках некорисний, а у багатьох – виразно патологічний процес».
Термін «соматичний процес» [66] у застосуванні до снів, виділений у тексті самим автором, імовірно, має ширше значення. Він, перш за все, стосується етіології снів, як Бінц найбільше цікавився, вивчаючи експериментальне продукування снів, шляхом застосування сильнодіючих речовин. Зведення механізму виникнення снів суто до соматичних причин гарно узгоджується з такого роду теоріями. Виходячи з крайніх позицій цієї точки зору, поринувши у сон шляхом виключення всіх подразників, ми не маємо жодної потреби бачити сни – аж до ранку, коли поступове пробудження може відображатися у поверненні чутливості до подразників і виявляти себе у виникненні снів. Однак виключити подразники під час сну неможливо – вони надходять звідусіль, як ті паростки життя, на які нарікає Мефістофель [67]. Вони надходять ззовні, з внутрішнього середовища організму, від усіх його органів і частин, включно з тими, на які ми не зважаємо у стані неспання. Так сон порушується, якийсь куточок душі пробуджується, тоді інший; розум короткий час мириться з пробудженням якоїсь своєї частки, а потім залюбки знову засинає. Сновидіння є відповіддю на розлад сну, викликаний подразником – суто надлишковою, непотрібною реакцією.
Змалювання сну (який, зрештою, залишається психічною функцією) як соматичного процесу, передбачає ще й інше значення. Цей термін покликаний заперечити право снів значитися серед процесів психічних. До снів уже давно застосовується порівняння з «десятьма пальцями музично неосвіченого, які бігають клавіатурою інструмента», що, можливо, найліпше висловлює оцінку снів представниками точних наук. Сни, з цієї точки зору, не підлягають тлумаченню; бо як пальці ненавченого музиці можуть виконати музичний твір?
Теорія часткового пробудження зустрічала критику навіть у минулі часи. Зокрема Бурдах писав іще у 1830 році (Burdach, стор. 508 і далі): «Твердження про те, що сни є частковим пробудженням, по-перше, нічого не прояснює ні про сон, ні про неспання, а по-друге, не містить нічого, крім констатації того, що деякі сили душі у снах функціонують, тим часом як інші відпочивають. Але така перемінність відбувається впродовж усього життя».
На панівну теорію сновидінь, яка розглядає сни, як «соматичний» процес, спирається дуже цікава гіпотеза, висунута вперше В. Робертом у 1866 році, яка дозволяє наділяти сни функцією, припускати їхню корисну дію. За основу своєї теорії Роберт бере два підтверджених спостереженнями факти, про які ми згадували, обговорюючи наповнення снів (див. Б), а саме – що нам часто сняться найбільш тривіальні враження денного життя і що у сни дуже рідко потрапляють великі інтереси нашого реального життя. Роберт справедливо стверджує (Robert, 1886, стор. 10): «Збудниками снів ніколи не бувають речі, які ми ретельно обмірковували, а натомість виявляються ними незавершені думки або ідеї, яких ми торкнулися побіжно». І далі (там же, стор. 19–20): «Причина того, що сни, як правило, не надаються тлумаченню, полягає у тому, що вони викликані тими чуттєвими враженнями дня, які не привернули достатньої уваги суб’єкта». Отже, умовою потрапляння денного враження у сни є порушення, незавершеність процесу його обмислення або незначущість цього враження.
Роберт розглядає сни «як процес соматичного видалення, яке виявляє себе феноменом психічної реакції» (там же, стор. 9). Сни – це виділення задушених у зародку думок. «Людина, позбавлена здатності снити, з часом збожеволіла б через величезну кількість накопичених у її мозку неповних, незавершених думок і дрібних вражень, що своєю масою перешкоджали упорядкуванню пам’яті довершеними думками». Сни забезпечують перевантажений мозок запобіжним клапаном. Вони здатні зцілювати, знімаючи напругу (там же, стор. 32).
Було б з нашого боку помилкою звертатися до В. Роберта з питанням, як досягається психічне полегшення шляхом появи образів уві сні. Автор робить висновок зі згадуваних двох особливостей наповнення снів, що якимсь чином у соматичному процесі сну здійснюється видалення непотрібного матеріалу, а сни не є специфічним психічним процесом, але тільки повідомляють нам про факт видалення. Звісно, це видалення – не єдине, що відбувається в душі під час сну. Роберт сам додає, що, крім того, вночі обробляються денні понукання, і «те з неперетравлених думок, що не може бути видалене, зв’язується уявою у цілісні сюжети і у такому вигляді упорядковується у пам’яті як нешкідлива фантастична картина» (там же, стор. 23).
Теорія Роберта рішуче розходиться щодо природи джерел снів з панівною теорією, за якою сни взагалі не мають виникати, доки зовнішні й внутрішні чуттєві подразники не пробуджують душу, тим часом як, відповідно до теорії Роберта, сама перевантажена душа, вимагаючи допомоги, посилає імпульси, що викликають сни. Роберт приходить до цілком обґрунтованого висновку, що причини соматичного характеру відіграють вторинну роль в обумовленні снів і не могли б їх викликати, якби душа не посідала для формування снів матеріалу, що походить зі свідомості притомного стану. Він визнає тільки, що фантастичні картини, які виринають у снах з глибин душі, можуть зазнавати впливу нервових подразників (там же, стор. 48). Тож сни, за Робертом, не цілковито залежать від соматичного фактора. Разом з тим, сни – це не функція душі, їм немає місця серед психічних процесів притомного стану, це соматичний процес, що відбувається щоночі в апараті, пов’язаному з розумовою діяльністю, і його функція полягає у захисті цього апарату від перенапруги або – вдаючись до виразнішої метафори – в очищенні душі.
Іще один автор, Ів Деляж, обґрунтовує свою власну теорію на тих-таки характеристиках, які виявляє вибір матеріалу для наповнення снів, і повчально спостерігати, як невеличка відмінність у підході автора до тих самих фактів приводить його до геть інших результатів.
Деляж, після того як він втратив близьку людину, звернув увагу на те, що сни не відображають тих думок, які найбільше турбують нас упродовж активного денного життя – принаймні, аж до часу, коли ці думки почнуть поступатися іншим турботам. Його дослідження на інших особах підтвердили загальну чинність припущення. У цьому контексті Деляж робить дуже влучне зауваження щодо снів молодих подружніх пар (Delage, 1891, стор. 41): «S’ils ont été fortement épris, presque jamais ils n’ont rêvé l’un de l’autre avant le mariage ou pendant la lune de miel; et s’ils ont rêvé d’amour c’est pour être infidèles avec quelque personne indifférente ou odieuse» [68]. У такому разі, що нам сниться? Деляж визначає у матеріалі наших снів уламки й залишки вражень останніх днів і набагато давнішого періоду нашого життя. Все, що відбувається у наших снах, і що ми, попервах, схильні розглядати як творіння наших снів, за пильнішого аналізу постає відтворенням неусвідомлених спогадів, «souvenir inconscient». Але цей ідеаційний матеріал має спільну особливість – він походить від вражень, які, ймовірно, більше вплинули на наші почуття, ніж на наш розум або від яких наша увага була передчасно відвернена. Що менш свідомим, а, водночас, сильнішим було враження, то більшу роль воно має відіграти у черговому сні.
По суті, тут виокремлюються ті самі дві категорії вражень, що у Роберта – тривіальні й незавершені, однак Деляж інтерпретує ситуацію з ними інакше, заявляючи, що вони потрапляють у сни не тому, що ці враження нам байдужі, а саме тому, що не оброблені свідомістю. Враження, віддалені у часі, у певному сенсі теж не цілком оброблені свідомістю – вони, за своєю природою, подібні до нових вражень «autant de ressorts tendus» [69], які розпрямляються у сні. Сильне враження, осмисленню якого щось перешкодило, чи умисне відкинуте, отримує більше шансів на участь у снах, ніж слабке і майже непомітне враження. Душевна енергія, накопичена впродовж дня шляхом гальмування та пригнічення, стає головним джерелом нічних снів. Придушуваний психічний матеріал у снах виходить на перший план [70].
На цьому, на жаль, політ думки Деляжа переривається; незалежній психічній діяльності уві сні він наважується надати тільки дуже обмежену роль, і тому спрямовує свою теорію снів у русло панівного вчення про часткове пробудження мозку (там же, стор. 46): «En somme le rêve est le produit de la pensée errante, sans but et sans direction, se fixant successivement sur les souvenirs, qui ont gardé assez d’intensité pour se placer sur sa route et l’arrêter au passage, établissant entre eux un lien tantôt faible et indécis, tantôt plus fort et plus serré, selon que l’activité actuelle du cerveau est plus ou moins abolie par le sommeil» [71].
3. У третю групу можемо об’єднати теорії снів, які наділяють сплячу душу здатністю і схильністю до особливих психічних виявів, на які вона нездатна чи тільки малою мірою здатна у стані неспання. Застосування цих здібностей зазвичай забезпечує корисну функцію снів. До цього класу теорій належать, зокрема, високі оцінки снів, надані старшою генерацією авторів-психологів. Я, однак, задовольнюся короткою цитатою з Бурдаха, на думку якого сни становлять «природну діяльність, яку не обмежує сила індивідуальності, не порушує самосвідомість і яка спрямовується не самовизначенням, а вільною формою вияву життєвості чуттєвих центрів (Burdach 1838, стор. 486).
Цілком очевидно, що Бурдах та ін. у цих розкошах вільного застосування душею власних сил вбачають і умову її оновлення й наснаження силами для денної роботи, і своєрідний відпочинок. Недарма Бурдах вдається до цитування чарівних рядків, у яких поет Новаліс співає хвалу снам: «Сни пролягли захисним валом на захист від монотонності й буденності життя, вони звільняють від пут уяву, яка відтак перемішує картини повсякдення і перериває постійну серйозність дорослих людей радощами дитячої гри; без снів, безперечно, ми б раніше старіли, тож варто дивитися на сни, хай не як на дар небесний, а як на цінний перепочинок, як на доброзичливих супутників у нашій прощі до могили» [72].