Тлумачення снів
Непридатність обох популярних методів для наукового дослідження предмета аж надто очевидна. Застосування символічного методу вкрай обмежене, не надається до узагальнень. У методі декодування все залежить від надійності «ключа», тобто «сонника», а щодо нього, зрозуміло, жодних гарантій. Мимоволі виникає спокуса погодитися з філософами і психіатрами і, за їхнім прикладом, відмовитися від проблеми тлумачення снів, як завдання примарного й марного [82].
Я, однак, тримаюся іншої точки зору. Я мав нагоду пересвідчитися, що тут учергове маємо справу з випадком, коли вперте народне переконання дісталося до суті явища ближче, ніж панівний науковий погляд. Я вважаю за обов’язок ствердити, що сни мають сенс і значення і що є науково обґрунтована процедура, яка здатна їх розкривати. Ось як я дійшов такого висновку:
Упродовж багатьох років, з терапевтичною метою, я вивчаю різні психопатологічні явища – істеричні фобії, нав’язливі ідеї тощо. Я працюю над цим, відколи познайомився з важливою думкою Йозефа Бройєра [83] про те, що, розплутавши [Auflösung] природу цих явищ (які є симптомами захворювання), лікар дозволяє пацієнтові виплутатися [Lösung] з них [84]. Коли вдається простежити походження хворобливої ідеї з елементів психічного життя хворого, вона усувається, і пацієнт від неї звільняється. З огляду на безсилля інших лікувальних засобів і на загадкову природу таких станів, я зважився, попри труднощі, йти до кінця шляхом, на який показав Бройєр. Як склалася кінець кінцем бажана техніка, а яким виявився кінцевий результат, я ще матиму нагоду детально звітувати. Але саме під час психоаналітичних досліджень я натрапив на тлумачення снів. Пацієнти, яких я просив розповідати мені про всі їхні думки й почуття, пов’язані з конкретним питанням, переповідали мені, зокрема, свої сни і, таким чином, переконали мене, що сни можуть включатися у психологічний ланцюжок, що тягнеться від певної хворобливої ідеї вглиб пам’яті. Наступним кроком стала оцінка сновидіння як симптому і застосування до снів методу інтерпретації, вже розробленого для симптомів.
Для цього необхідне психологічне підготування пацієнта, яке полягає у двох зусиллях з його боку: посилення уваги до своїх психічних відчуттів і відмова від критики, яка зазвичай фільтрує все, що спадає нам на думку. Щоб ліпше зосередитись на самоспостереженні, пацієнт лягає у зручній позі й заплющує очі; особливо важливим є усунення критики щодо власних думок і відчуттів. Ми пояснюємо особі, що для успіху психоаналізу вона має помічати й повідомляти нам усе, що спадає їй на думку і не намагатися відкидати щось, що може видатися неістотним, абсурдними або недоречним. Пацієнт має ставитись до своїх думок абсолютно неупереджено; бо саме критичність не дозволяє йому, в контексті повсякденного сприйняття, знайти бажане пояснення снам, нав’язливим ідеям тощо.
У процесі психоаналітичної роботи я зауважив, що психічна структура замисленої людини геть інша, ніж коли ця людина спостерігає за своїми психічними процесами. Під час мислення включається на одну психічну функцію більше, ніж під час найуважнішого самоспостереження, про що свідчить, зокрема, напружений вираз обличчя, зморшки на чолі мислителя, на противагу спокійному виглядові зануреного у самоспостереження. В обох випадках необхідне зосередження, але, розмірковуючи, людина застосовує критичність, внаслідок якої відкидає частину думок, перериває інші, не збиваючись на манівці; деякі думки взагалі не досягають свідомості, оскільки придушуються ще до їх сприйняття. Самоспостереження, навпаки, потребує придушення критичності; якщо людина спомагається це зробити, вона починає помічати незліченні думки, що інакше залишались би неусвідомленими. За допомогою отриманого у такий спосіб матеріалу можна виробити пояснення патологічних ідей, а також снів. Йдеться про підготування психічного стану, яке у сенсі розподілу психічної енергії (рухомої уваги) нагадує стан засинання (а водночас – гіпнотичний стан). У процесі засинання, завдяки ослабленню вольової (і, зрозуміло, також критичної) активності, виринають «мимовільні уявлення». Причину такого ослаблення волі, яка впливає на наші уявлення у притомному стані, зазвичай пояснюють «втомою». Тим часом «мимовільні уявлення» прибирають форми зорових і слухових образів. (Пор. з наведеними вище заувагами Шляйермахера та ін. у розд. І, Д і Е) [85]. У стані, який застосовують для аналізу снів і патологічних ідей, пацієнт навмисне і свідомо відмовляється від критично-вольової активності, а збережену психічну енергію (або її частину) спрямовує на уважне стеження за появою мимовільних думок, які (у цьому полягає відмінність від стану засинання) зберігають форму уявлень. Таким чином «мимовільні» [ungewollten] уявлення перетворюються на «умисні» [gewollten].
Досягнення необхідної налаштованості на уявлення, що виринають «з власної волі», і відмови від критичності для багатьох людей буває надзвичайно складним. «Мимовільні думки» зазвичай викликають сильний опір, який перешкоджає їм виринати на поверхню. Та якщо вірити нашому великому поетові-мислителю Фр. фон Шиллеру, поетична творчість вимагає дуже схожих зусиль. Отто Ранк указує на уривок з його листування з Кьорнером (лист від 1 грудня 1788), де Шиллер пише з приводу нарікань свого друга на брак плідних ідей: «Причина твоїх нарікань, як мені здається, зумовлена примусом, що його твій розум застосовує до твоєї уяви. Я проілюструю цю думку порівнянням. Мені видається шкідливим для творчості, коли розум надміру ретельно перевіряє ідеї ще при вході, як сторожа на воротах. Ідея в ізольованому вигляді може видаватися банальною або ризикованою, але їй може надати надзвичайної ваги інша ідея, що тягнеться за нею; а у поєднанні з іншими ідеями – поодинці теж ніби безглуздими – вона може стати ланкою вельми цікавого ходу думок. Розум нездатний про це судити, якщо не зберігає ідею до моменту, коли зможе розглянути її в поєднанні з іншими. У творчій голові, натомість, розум знімає з воріт варту, ідеї надходять у безладі і лише потім розум оглядає їх укупі, гуртом. Ви ж, панове критики, соромитеся чи боїтеся миттєвого минущого безумства, яке посідає будь-яка творча особистість, і менша чи більша тривалість якого відрізняє мислячого художника від мрійника. Твої нарікання на брак плідних ідей пов’язані з тим, що ти завчасно їх відкидаєш і надміру суворо відбираєш».
Насправді, таке, за висловом Шиллера, «зняття варти» з воріт розуму, себто некритичне занурення у стан самоспостереження, аж ніяк не є складним завданням. Більшість моїх пацієнтів досягають цього стану вже після перших вказівок. Я особисто теж досягаю цього без особливих труднощів, записуючи свої думки. Сума психічної енергії, на яку, таким чином, зменшується критична діяльність і яка водночас підвищує інтенсивність самоспостереження, значно коливається залежно від теми, на якій суб’єкт має зосередити свою увагу.
Перший крок у застосуванні цього методу передбачає не братись до сну в цілому, а розділити його зміст на складові. Якщо я запитаю недосвідченого пацієнта: «Що спадає вам на думку в зв’язку з цим сном?», – він зазвичай нічого не знаходить у своєму внутрішньому полі зору. Коли ж я розкладу його сон на окремі елементи, він до кожного з них матиме низку асоціацій, які можна назвати «тильними думками» цих елементів сну. Згадана перша важлива умова мого методу відрізняє його від популярного історичного і вже легендарного методу тлумачення снів за допомогою символізму і наближає до другого – методу «декодування»: мій метод так само тлумачить сон en détail, а не en masse; він так само одразу має сновидіння за конгломерат психічних утворень.
Проводячи психоаналіз у своїх пацієнтів з неврозами, я проаналізував, напевне, кілька тисяч снів, але не скористаюся з цього матеріалу для введення в техніку і сутність тлумачення снів. Не згадуючи про ймовірні закиди, що сновидіння невротичних пацієнтів не підлягають аналогії зі снами здорових людей, я маю також іншу причину. Зрозуміло, що тема, до якої ведуть сни моїх пацієнтів, – це майже завжди історія хвороби, на якій виник невроз. Відповідно, кожен зі снів потребував би вступної інформації щодо характеру і обставин розвитку конкретного психоневрозу. Ці подробиці надзвичайно цікаві, і вони, звісно, відвернули б нашу увагу від проблеми снів як таких. Моя ж мета, натомість, полягає в тому, щоб поступом у тлумаченні снів підготувати розв’язання більш складної проблеми психології неврозів. Та, відмовляючись від головного матеріалу, снів своїх пацієнтів, я вже не мушу бути надміру розбірливим в іншому матеріалі. Мені залишаються лише ті сни, які вряди-годи переповідали мені здорові люди, або які я знайшов як приклади у науковій літературі. На жаль, такі сни не супроводжуються даними аналізу, без яких я не можу визначити сенсу снів. Мій метод не такий зручний, як популярний метод декодування за допомогою усталеного ключа: навпаки, я готовий до того, що однаковий сон у різних осіб і за різних обставин може відкривати геть різні сенси. Виходячи з цього, я використовую свої власні сновидіння як найдоступніший і зручний матеріал, що походить від особистості відносно нормальної і стосується різних аспектів повсякденного життя. Безперечно, можуть виникнути сумніви щодо безсторонності такого «самоаналізу». Однак, на мій погляд, самоспостереження надійніше, ніж спостереження за іншими; і в будь-якому разі дає можливість встановити, яку роль відіграє самоаналіз у тлумаченні снів. Значно більші труднощі мені випало подолати в самому собі, а саме – природні вагання у розкритті інтимних подробиць свого душевного життя, побоювання наштовхнутися на нерозуміння сторонніх. Такі перестороги дослідник мусить у собі придушувати. «Tout psychologiste, – пише Дельбьоф – est obligé de faire l’aveu même de ses faiblesses s’il croit par là jeter du jour sur quelque problème obscur» [86]. Я також передбачаю, що початковий інтерес до інтимних подробиць у читача скоро поступиться місцем винятковому заглибленню у психологічні проблеми, які висвітлює мій аналіз.
Відтак, я наведу один з моїх власних снів і на його прикладі поясню свій метод інтерпретації. Кожен такий сон потребує вступного пояснення обставин. Тому я змушений просити читача на кілька хвилин перейнятися моїми інтересами і подробицями мого життя, бо такого попереднього перенесення вимагає розкриття прихованого значення снів.
Вступ:
Улітку 1895 року я проводив курс психоаналізу молодій пані, з якою мене і мою родину пов’язувала щира дружба. Відомо, що таке поєднання відносин буває джерелом непорозумінь, неприємних для лікаря, а надто – психотерапевта. Що більше особистого у ставленні терапевта, то менший його авторитет; будь-яка похибка загрожує підірвати дружбу з родиною пацієнта. Лікування згаданої особи виявилося успішним лише почасти: пацієнтка звільнилася від істеричної тривоги, але не від усіх соматичних симптомів. На той час я не був іще цілковито переконаний у критеріях, які визначали б цілковите припинення істерії, і запропонував пацієнтці розв’язання, яке видалося їй неприйнятним. Не дійшовши згоди, ми, відтак, посеред літа тимчасово перервали лікування. Тоді, якогось дня, мене відвідав мій молодший колега, давній друг, який перед тим гостював у родині моєї пацієнтки, Ірми. Я запитав колегу про її стан і почув у відповідь, мовляв їй ліпше, але не надто добре. Я пам’ятаю, що такі слова мого друга Отто або, точніше, тон, яким він їх промовив, мене розсердили. Мені вчувся в його словах докір – на кшталт того, що я забагато був наобіцяв пацієнтці. Справедливо чи ні, я пояснив уявне упередження Отто впливом родичів пацієнтки, які, як мені здавалося, одразу ставилися не дуже прихильно до мого способу лікування. Проте моє змальоване неприємне відчуття було доволі приглушене і я нічим не виявив його. Того ж таки вечора я записав доволі докладну історію хвороби Ірми, щоб передати її докторові М. – нашому спільному другові й провідному фахівцеві у нашій царині. Вночі (чи, ймовірніше, під ранок наступного дня) я мав сон, який записав одразу по пробудженні [87].
Сон з 23 на 24 липня 1895 року:
Велика зала. Ми приймаємо численних гостей, серед яких також Ірма. Я беру її під руку, показуючи, що хочу відповісти на її листа, дорікаю їй, що не пристала на моє «розв’язання». Я кажу їй: «Якщо у тебе досі болі, ти сама в цьому винна». Вона відповідає: «Якби ти лишень знав, які у мене болі в горлі, шлунку і животі! Мене аж корчі беруть». Я перелякано дивлюся на неї. У неї бліде, опухле обличчя. Мені спадає на думку, що я міг не помітити якесь органічне захворювання. Я підводжу її до вікна, щоб оглянути їй горло. Вона злегка опирається, як роблять жінки з зубними протезами. Я думаю про себе, що їй це ні до чого. Вона таки гарно розтуляє рота і показує горло, в якому я бачу праворуч велику білу пляму, а трохи далі вкритий білувато-сірими струпами підозрілий наріст, неначе сформований на носовій раковині. Я негайно кличу доктора М., який повторює огляд і підтверджує результат… У доктора М. вигляд інший, ніж зазвичай. Він дуже блідий, накульгує і чомусь без бороди… Мій друг Отто тепер поруч з Ірмою, а інший друг, Леопольд, досліджує їй легені методом перкусії й каже: «У неї притуплення ліворуч внизу». Він вказує також на інфільтрацію плечової ділянки у неї (я теж відчуваю, так само як він, попри те, що вона в сукні)… М. каже: «Безперечно, інфекція. Але це пусте – приєднається дизентерія, і отрута видалиться»… Ми теж одразу розуміємо, звідки інфекція. Нещодавно, коли Ірма зле почувалася, мій друг Отто зробив їй ін’єкцію препарату пропіл… пропілен… пропіленової кислоти… триметиламіну (формулу його якого я маю просто перед очима)… Такі ін’єкції робити легковажно… Також, імовірно, шприц не був чистий.
Цей сон має перевагу перед багатьма іншими. Одразу видно, з якою подією минулого дня він пов’язаний і якої теми стосується. Вступ цілковито ці обставини висвітлює. Повідомлення Отто щодо здоров’я Ірми та її історія хвороби, яку я писав до пізньої години, не відпускали мене й під час сну. Проте ніхто, ознайомившись із вступом і з описанням сну, не міг би визначити, що мій сон означає. Я сам цього не знаю. Мене здивували хворобливі симптоми, на які скаржилась Ірма у сні, оскільки це не ті прояви, від яких я її лікував. У мене викликала посмішку безглузда ідея про ін’єкцію пропіленової кислоти, а також заспокійливе міркування доктора М. Наприкінці сон видався мені більш туманним і ущільненим, ніж на початку. Щоб витлумачити його, я вдаюсь до детального аналізу.
Аналіз:
Велика зала. Ми приймаємо численних гостей.
Того літа ми мешкали у Бельвю, в будинку, що стоїть самотою на одному з пагорбів поруч з Каленбергом. Будинок проектувався як розважальний заклад і його просторі кімнати схожі на зали. Наведений сон я мав саме у Бельвю, за кілька діб до дня народження моєї дружини. Напередодні вона повідомила мені, що запросила на своє свято багато гостей і, зокрема, Ірму. Мій сон передбачав цю подію – день народження дружини, ми приймаємо багатьох гостей, і серед них Ірму, у великій залі Бельвю.
Я дорікаю Ірмі, що не пристала на моє «розв’язання». Я кажу їй: «Якщо у тебе досі болі, ти сама в цьому винна».
Я міг би сказати їй це наяву і, ймовірно, навіть таки говорив. Тоді я дотримувався думки (яку згодом змінив), що моє завдання обмежується тим, щоб повідомляти пацієнтові прихований сенс його симптомів: я не вважав себе відповідальним за те, приймає пацієнт таке «розв’язання» чи ні, хоча саме від цього залежить успіх лікування. Я вдячний цій нині подоланій помилці, що полегшувала мені життя, оскільки, попри тогочасне своє невідання, я мусив досягати якогось успіху в лікування. Однак фраза, яку я уві сні сказав Ірмі, показує, що я, перш за все, не хотів почуватись відповідальним за болі, які вона ще мала. Якщо в них винна сама Ірма, то не можу бути винуватим я. Чи не в цьому напрямку слід шукати сенс мого сну?
Скарги Ірми: болі в горлі, шлунку і животі. Її аж корчі беруть.
Болі в шлунку були присутні серед симптомів моєї пацієнтки, але наяву вони її не надто непокоїли, вона більше скаржилася на нудоту і диспепсію. А болі у горлі і корчі не відігравали ролі у її історії хвороби. Мені дивно, чому сон виокремив саме ці симптоми, але на разі це залишається незрозумілим.
У неї бліде, опухле обличчя.
У моєї пацієнтки завжди були рожеві щоки. Я підозрюю, що у моєму сні її заміняє інша особа.
Я лякаюся на думку, що міг не помітити у неї органічне захворювання.
Це цілком природне постійне побоювання фахівця, чия практика обмежена лікуванням неврозів, і він звикає пов’язувати з істерією майже всі симптоми, які видаються іншим лікарям ознаками органічних порушень. З іншого боку, у мене виникає – сам не знаю, через що – легкий сумнів щодо природи своїх побоювань. Якщо болі у Ірми соматичного походження, я не зобов’язаний її лікувати. Моє лікування усуває тільки істеричні болі. Мені вже здається, я майже хочу такої помилки в діагнозі – таким чином я уникнув би докорів щодо неуспішного лікування.
Я підводжу Ірму до вікна, щоб оглянути їй горло. Вона злегка опирається, як роблять жінки з зубними протезами. Я думаю про себе, що їй це ні до чого.
Мені ніколи не випадало оглядати у Ірми горло. Сон нагадує мені, як я нещодавно оглядав одну гувернантку, що справляла враження молодої вродливої жінки; та перед тим як роззявити рота, вона намагалася приховати зубний протез. Цей спогад тягне за собою інші, в яких лікарські дослідження розкривали маленькі таємниці пацієнтів – на прикрість обом учасникам процесу. «Їй це ні до чого» – безперечно є компліментом для Ірми, але я підозрюю, фраза має також інше значення. За уважного аналізу, інтерпретатор завжди відчуває, вичерпані всі приховані думки, чи ще ні. Поза, у якій Ірма стоїть біля вікна, викликає у мені інший несподіваний спогад. У Ірми є близька подруга, до якої я ставлюся з великою повагою. Якогось вечора я відвідав її і побачив у такій саме позі коло вікна, а її лікар, той-таки доктор М., заявив, що знайшов у неї в горлі дифтерійні плівки. Постать доктора М. і плівки відтворюються згодом у сні. Я пригадую, що впродовж останніх місяців часто думав про те, що у цієї подруги Ірми теж істерія. Більше того, Ірма сама казала мені про таке. Що мені було відомо про її стан? Тільки одне: що вона так само, як Ірма у моєму сні, страждає на істеричні спазми у горлі. Таким чином, сновидіння замінило мою пацієнтку її подругою. Далі я пригадую, у мене часто виникала думка, що ця подруга може теж звернутися до мене з проханням позбавити її хворобливих симптомів; але я вважав це малоймовірним, оскільки вона сором’язлива і замкнута. Вона опирається у моєму сні. Можливе пояснення того, чому їй це ні до чого: вона показала себе достатньо сильною, щоб дати собі раду без сторонньої допомоги. Залишаються, однак, деякі риси, що не мають нічого спільного ні з Ірмою, ні з її подругою – бліде, опухле обличчя, зубні протези. Остання деталь повертає мене до вже згадуваної гувернантки. Я вже наче вдовольняюся поясненням про вставні зуби, аж раптом пригадую іншу особу, до якої можна віднести ці риси. Вона теж не лікується у мене, і я не хотів би мати її своєю пацієнткою, оскільки помітив, що вона боязка, а це ускладнило б лікування. Вона зазвичай бліда, а коли мала ліпше здоров’я, обличчя у неї було пухким [88]. Отже я порівнював свою пацієнтку Ірму з двома іншими особами, які були б так само непіддатливі до мого лікування. Чому ж я уві сні підмінив Ірму її подругою? Може, навмисне? Подруга Ірми викликає у мене більшу прихильність або я більш високої думки про її розсудливість. Я вважаю Ірму нерозумною, оскільки вона невдоволена моїм лікуванням. Інша була б розумнішою і напевне пристала б на запропоноване мною розв’язання. Вона б гарно розтулила рота і розповіла мені більше, ніж Ірма [89].
У її горлі і я бачу праворуч велику білу пляму, а трохи далі вкритий білувато-сірими струпами підозрілий наріст, неначе сформований на носовій раковині.
Біла пляма нагадує мені про дифтерію і про подругу Ірми, але водночас – про тяжке захворювання моєї старшої донечки близько двох років тому і про весь жах, якого я тоді зазнав. Наріст у формі носової раковини нагадує мені про турботи щодо власного здоров’я. Я тоді часто вдавався до кокаїну з приводу неприємного набряку у носовій порожнині, а кілька днів тому почув, що у однієї моєї пацієнтки, яка так само чинила за моїм прикладом, розвинувся некроз слизової оболонки носа. Рекомендоване мною у 1885 році застосування кокаїну викликає у мене тяжкі докори сумління. Зловживання цим засобом прискорило смерть мого близького друга у 1895 році [90].
Я негайно кличу доктора М., який повторює огляд і підтверджує результат.
Така дія відповідає репутації, якої зажив серед нас доктор М. Але «негайність» вимагає особливого пояснення, бо нагадує мені сумний випадок з практики. Тоді, внаслідок тривалого призначення засобу, що вважався цілком невинним (сульфонал), я викликав у своєї пацієнтки важку інтоксикацію і поспішно звернувся по допомогу до більш досвідченого літнього колеги. Зв’язок того інциденту з моїм сном підтверджує також інша обставина: згадана пацієнтка мала те саме ім’я, що моя старша дочка. Досі мені це не спадало на думку, а тепер такий збіг видається фатальним, своєрідна відплата долі. Так, ніби заміщення осіб продовжує логічний ряд «око за око, зуб за зуб», ця Матильда за ту Матильду… Я ніби збираю уві сні всі випадки, які свідчать про мою недостатню лікарську сумлінність.
Доктор М. дуже блідий, накульгує і чомусь без бороди.
Це відповідає дійсності у тому розумінні, що нездоровий вигляд доктора М. турбував його друзів. Обидві інші риси мають належати комусь іншому. Мені пригадується мій старший брат, який мешкає за кордоном – він не має бороди, і доктор М. у моєму сні був дуже схожий на нього. Кілька днів тому я дізнався з листа, що брат кульгає через артрит кульшового суглоба. Я подумав, має бути причина для такого злиття у сні двох осіб в одну, і пригадав, що сердитий на обох з одного приводу – обоє нещодавно відхилили певну мою пропозицію.
Мій друг Отто тепер поруч з Ірмою, а інший друг, Леопольд, досліджує їй легені методом перкусії й каже: «У неї притуплення ліворуч внизу».
Колега Леопольд – родич Отто. За примхою долі обоє лікарів обрали однакову спеціальність і зробилися конкурентами. Їх постійно порівнюють одного з одним. Упродовж кількох років вони були моїми асистентами, коли я завідував неврологічним відділенням дитячої лікарні. Такі сцени, як у моєму сні, я спостерігав тоді часто наяву. Якось, тим часом як я сперечався з Отто щодо діагнозу, Леопольд уважніше оглянув пацієнта й привів несподіваний аргумент на користь моєї думки. За характером ця пара нагадувала Брезіґа і його друга Карла [91]: один з них відзначався «кмітливістю», інший був повільний, але дуже ґрунтовний. Зіставляючи уві сні Отто з розважливим Леопольдом, я, напевне, віддавав перевагу другому. Порівняння, подібне згадуваному перед тим, – неслухняна пацієнтка Ірма і її більш розсудлива подруга. Тепер я відзначаю також одне з відгалужень думки уві сні – від хворої дитини до інституту дитячих хвороб. Притуплення у нижній частці лівої легені в усіх подробицях відповідає випадку, коли Леопольд вразив мене своєю ретельністю. Мені, крім того, спадає на думку щось на зразок метастазу, але це може стосуватися радше пацієнтки, яку мені хотілось би мати замість Ірми. Та, наскільки я можу судити, імітує туберкульоз.
Інфільтрація плечової ділянки.
Я відразу розумію, що це дається взнаки мій власний ревматизм плеча, який я відчуваю щоразу, коли вночі не можу заснути. Мене у цьому переконують також слова зі сну про те, що я теж відчуваю, так само як він. Я хочу цим сказати, що відчуваю це в своєму власному тілі. Щоправда, мене бентежить формулювання «інфільтрація плечової ділянки». Ми зазвичай говоримо «задньо-верхня інфільтрація ліворуч», що стосується стану відповідної легені й знову ж таки вказує на туберкульоз.
Попри те, що вона у сукні.
Це тільки парентеза. В інституті дитячих хвороб ми оглядаємо пацієнтів роздягненими, на відміну від манери, у якій проводиться огляд дорослих пацієнток. Про одного видатного клініциста розповідалося, що він завжди обстежував своїх пацієнтів винятково крізь одяг. Глибшого сенсу я у цьому елементі не знаходжу і, щиро кажучи, не схильний, наразі, заглиблюватися.
Доктор М. каже: «Безперечно, інфекція. Але це пусте – приєднається дизентерія,іотрута видалиться».
Спершу фраза видається мені кумедною, але я, так само як решту елементів, піддаю її аналізу й, за ретельнішого розгляду, вона має свій сенс. Оглядаючи пацієнтку, я знайшов у неї локальний дифтерит. Я пам’ятаю дискусії щодо дифтериту і дифтерії під час хвороби моєї дочки. Дифтерія – це загальна інфекція, що розвивається з локального дифтериту. Про таку загальну інфекцію говорить Леопольд, відзначаючи притуплення перкуторного звуку, що свідчить про метастатичне вогнище. Мені здається, однак, дифтерія не дає таких метастазів. Мені це нагадує радше піємію.