Тлумачення снів
Іще рішучіше наголошує на цілительній дії снів [Ян Евангеліста] Пуркіньє (1846, стор. 456): «Ці функції забезпечуються, зокрема, продуктивними снами. Вони є легкою грою уяви, яка не має нічого спільного з повсякденними подіями. Душа не хоче зберігати напруження бадьорого стану, вона прагне відновлення. Перш за все, вона запроваджує умови, протилежні таким у стані неспання. Вона лікує сум радістю, занепокоєння – надією і картинами безтурботного забуття, ненависть – любов’ю і добротою, страх – мужністю і впевненістю; вона пом’якшує сумніви переконанням і твердою вірою, безплідні очікування – здійсненням. Чимало душевних ран, роз’ятрюваних вдень, загоюються у снах, які вкривають їх і захищають від нових уражень. Почасти на цьому ґрунтується цілюща дія часу». Ми вважаємо, що сон є благом для духовного життя, і неясне передчуття народної свідомості завжди живило забобони щодо того, що сновидіння – це один з шляхів, через які сон надає нам свої дари.
Найбільш оригінальною і далекосяжною спробою пояснити сни особливою діяльністю, яку душа здатна вільно здійснювати тільки у стані сну, стала робота [Карла Альберта] Шернера, видана у 1861 році. Книжка Шернера – написана у піднесеному і претензійному стилі й сповнена пристрасного захоплення предметом вивчення, що має відштовхувати будь-кого, хто не поділяє захвату автора – настільки складна для аналізу, що нам зручніше буде ознайомитися з її доктринами у чіткому й лаконічному викладі філософа Фолькельта. «Спалахи значущих сенсів блискавкою пронизують містичні конгломерати, хмари слави і пишноти – але вони не освітлюють шлях філософа». Так оцінює книжку Шернера навіть його послідовник. (Volkelt, 1875, стор. 29.)
Шернер не належить до авторів, які вірять, що діяльність душі залишається неослабною у снах. Він показує, як її центральне ядро, спонтанна енергія нашого «Я», втрачає уві сні свою нервову енергію, як, внаслідок такої децентралізації, змінюються процеси чуття, впізнання, виявлення волі і вироблення уявлень і як залишки цих функцій душі, не посідаючи більше істинно ментального характеру, стають радше механізмами. Натомість така особлива діяльність душі, як уява, звільнена від панування глузду і раціонального контролю, здобуває уві сні необмежені права. Хоча уява у снах застосовує як будівельний матеріал враження з реального життя, вона зводить з них конструкції, що істотно відрізняються від вихідних структур притомної свідомості, тобто уява у сні має не тільки репродуктивну, а ще й продуктивну силу. Її особливості надають снам специфічних рис. Зокрема, у снах переважає все непомірне, перебільшене, жахливе. Водночас, не обмежена категоріями мислення уява у снах податливіша, рухливіша, мінливіша; вона більш чутлива до найтонших відтінків нашого настрою і гострих емоцій, вона відразу втілює наше внутрішнє життя у виразні пластичні óбрази. Уяві у снах бракує понятійної мови, тож вона змушена втілюватися у картинах, а оскільки жодні поняття її не стримують, вона послуговується образотворчою формою сповна і беззастережно. Внаслідок цього мова уяви у снах – попри її виразність – розмита, громіздка, незграбна. Ясність мови снів страждає від тенденції представлення об’єкта не у його реальному вигляді, а через сторонні образи, які відображають лише одну його рису – саме ту, про яку йдеться у сні. У цьому уява виявляє свою символізаційну властивість… Інша важлива особливість уяви у снах полягає у тому, що вона не малює об’єкти у їх довершеній формі, а тільки в загальних рисах і у найбільш вільній манері. Її картини мають вигляд радше натхненних ескізів. Однак уява у снах не зупиняється на простому представленні об’єкта – внутрішня потреба спонукає наше «Я» уві сні вступати у більшу чи меншу взаємодію з об’єктом, завдяки чому виникає вчинок уві сні. Наприклад, викликаний зоровим подразником сон малює розкидані по вулиці золоті монети; сновидець збирає їх, радіє, забирає знахідку собі.
Матеріал, у якому уява снів виявляє свою художню діяльність, за Шернером, надають переважно органічні, тілесні подразники, що залишаються у тіні впродовж дня (див. В, 3. Внутрішні подразники). Таким чином – полярно протилежні у решті питань – надміру фантастична теорія Шернера і аж занадто твереза доктрина Вундса та іншіх фізіологів цілковито погоджуються у розумінні джерел і збудників снів. З фізіологічної точки зору, однак, реакція душі на внутрішні подразники вичерпується пробудженням відповідних до таких подразників образів-ідей, які, шляхом асоціативних зв’язків, викликають інші образи-ідеї, і на цьому перебіг психічних процесів у сні, як здається, закінчується. На думку Шернера, натомість, тілесні подразники лише надають душі матеріал, який служитиме її уяві. Для Шернера, формування снів лише тільки починаються там, де інші бачать завершення цього процесу.
Перетворення соматичних подразників уявою у снах не можна, звісно, вважати корисною функцією. Уява бавиться з ними і у певній пластичній символіці відображає органне джерело, з якого походять подразники. Шернер тримається думки, яку не поділяють з ним Фолькельт і решта послідовників, що уява у снах має улюблений спосіб уособлення організму, а саме – будинок. На щастя, вона, здається, не обмежується строго цим єдиним образом; навпаки, у снах цілі квартали можуть позначати один орган: наприклад, дуже довга вулиця може відображати подразники з кишківника. Окремі частини будинку представляють окремі частини тіла. Наприклад, у сні головний біль уві сні відображається як стеля кімнати, всіяна огидними жабоподібними павуками.
Поза символікою будинку, інші об’єкти теж відображають частини тіла, що надсилають сигнали уві сні. «Так, легеневе дихання символізується розпаленою пічкою, гудіння полум’я у якій нагадує шум повітря, серце – пустими скринями і кошиками, сечовий міхур – округлими або порожнистими предметами. Стимули від чоловічого статевого органу викликають сон, у якому сновидець знаходить на вулиці верхнє коліно кларнета, а поряд – мундштук від люльки, а поряд – ще й хутро. Кларнет і мундштук утворюють форму, що нагадує статевий член, а хутро символізує лобкове волосся. У жінок у снах, викликаних подразниками зі статевих органів, місце, де сходяться стегна, може представлятися як тісний, оточений спорудами двір, а піхви символізує дуже вузька і м’яка стежка, якою сновидиця має пройти, щоб, наприклад, передати листа якомусь панові» (Volkelt, стор. 39). Важливо відзначити, що наприкінці такого сну, викликаного органними стимулами, уява часто розкриває своє соматичне джерело, прямо представляючи зацікавлений орган. Так «зубні» сни зазвичай завершується тим, що сновидець витягає собі з рота зуб.
Уява у снах може символічно відображати не тільки форму органу-збуджувача, але також його вміст. Так, наприклад, подразнення з кишківника у сні відбиваються багнюкою на вулиці, подразнення з сечового міхура – пінними водами. Так само можуть бути символічно представлені і характер самого подразника, і об’єкт, на який він спрямований. Так само й наше «Я» уві сні може вступати у конкретну взаємодію з уособленими символами власних внутрішніх подразників. Так, у разі больових стимулів нас кусають собаки чи ми б’ємося з розлюченими биками, чи жінці, за дії подразників зі статевих органів, сниться, що її переслідує голий чоловік. Попри все багатство задіяних засобів, символізаційна властивість уяви залишається центральною силою кожного сну. Фолькельт зробив спробу проникнути глибше у природу цієї уяви і знайти для неї місце у системі філософської думки на сторінках своєї майстерно написаної книжки, яка, однак, залишається занадто складною для тих, хто не підготований відповідною освітою до осягнення концептуальних філософських конструкцій.
Символічна уява снів у Шернера не передбачає жодної утилітарної функції. Душа грає уві сні зі стимулами, які отримує від частин організму. Можна припустити, що вона просто бавиться з ними. Можна також запитати, чи має якусь корисну мету детальний розгляд теорії Шернера, з огляду на довільність її обґрунтування і недотримання автором правил наукового дослідження. Гадаю, було б доцільно ветувати відмову від розгляду доктрини Шернера. Його вчення ґрунтується на враженнях, які автор отримував від своїх снів, яким приділяв величезну увагу; і, здається, він мав особисту схильність до вивчення туманних царин духу. Крім того, він береться за дослідження предмета, який упродовж тисячоліть ввижався людству таємничим, але, водночас цікавим і важливим – предмета, до висвітленні якого точні науки, з їх власного зізнання, не надто долучилися, за винятком спроб – на противагу популярним настроям – заперечувати як важливість і значення як таке цього предмета. Нарешті, заради справедливості, зазначмо, що в експериментальному дослідженні снів не так просто уникнути фантазування. Гангліональні клітини – теж фантастика; наведений на попередніх сторінках уривок з роботи такого тверезого і точного дослідника, як Бінц, де він зображує, як сходить зоря пробудження над сонними клітинними кластерами кори головного мозку – це фантазія так само неймовірна, як Шернерова інтерпретація. Я сподіваюся, що зумію показати елемент реального, що стоїть за останньою, хоч який він розпливчастий і не має універсального характеру, що мав би відзначати теорію снів. На разі ж, теорія Шернера у своїй опозиції до медичної теорії снів демонструє нам, які крайнощі у поясненні природи снів донині зберігаються у науці.
З. Взаємини між снами та психічними захворюваннями
Говорячи про взаємини між снами і психічними розладами, ми можемо мати на увазі три аспекти: 1. Етіологічні та клінічні зв’язки – такі, коли сни виступають проявом психотичного стану, або ініціюють його, або залишаються після нього. 2. Зміни, яких зазнають сни у разі психічного захворювання. 3. Внутрішні зв’язки між снами та психозами, аналогії, що вказують на їхню спорідненість. Це розмаїття зв’язків між двома групами явищ було улюбленою темою медичних авторів у давніші часи, а нині популярність її повертається, про що свідчить бібліографія, на яку посилаються у своїх працях Spitta, Radestock, Maury та Tissié. [73] Нещодавно також Санте де Санктіс звернув свою увагу на цей взаємозв’язок. Цього буде достатньо в рамках нашого обговорення, щоб просто не обминути мовчанням важливий аспект.
Щодо клініко-етіологічних зв’язків між снами й психозами, я хочу навести деякі спостереження як парадигми. Гонбаум (Hohnbaum, 1830) повідомляє (цитується за Krauss, 1858, стор. 619), що перший вияв безумства часто відзначався тривожним сном або нічним жахом і що головна ідея була пов’язана з цим сном. Санте де Санктіс робить аналогічні спостереження у випадках паранойї, заявляючи, що сни у деяких з пацієнтів виступали «vraie cause déterminante de la folie» [74]. Психоз, вважає він, може початися різко, виникненням ефективного сну, який містить маячну ідею, а може розвиватися повільно через подальші сни, яким іще належить подолати сумніви. В одному з випадків, описаних де Санктісом, такі сни супроводжувалися м’яким істеричним нападом, а потім – тривожною меланхолією. Фере (Féré, 1886. Цитується за Tissié, 1898, стор. 78) розповідає про сон, який призвів до істеричного паралічу. У наведених прикладах сни представляють нам як етіологію психічних розладів, хоча було б справедливо сказати, що психічні розлади тут уперше виявили себе у снах чи – через сни. В інших прикладах сни містять патологічні симптоми, або вияви психозу обмежуються снами. Зокрема Томайер (Thomayer, 1897) звертає увагу на тривожні сни, які він схильний вважати еквівалентами епілептичних нападів. Алісон (Allison, 1868. Цитується за Radestock, 1879, стор. 225) описує випадок «нічного безумства», коли особа видавалася цілковито здоровою вдень, але вночі мала регулярні галюцинації, напади гніву тощо. Подібні спостереження наводять де Санктіс (de Sanctis, 1899, стор. 226: еквівалентний паранойї сон алкоголіка, у якому голоси звинувачували його дружину у перелюбстві) і Тісьє. Останній (Tissié, 1898, стор. 147 і далі) нещодавно надав цілу низку спостережень, у яких дії патологічного характеру (на ґрунті маячних уявлень і нав’язливих імпульсів) походили від снів. Гвіслен (Guislain, 1833) описує випадок, коли сон замінився на переривчасте божевілля.
Поза сумнівом, з часом, крім психології снів, лікарі вивчатимуть також психопатологію снів.
Випадки одужання від психічних захворювань особливо ясно показують, що за здорового функціонування душі впродовж дня, сни можуть іще залишатися під впливом психозу. Вперше, як вважають, звернув на це увагу Ґреґорі (Gregory, за Krauss, 1859, стор. 270). Макаріо (Macario, за Tissié) розповідає про маніяка, який за тиждень після цілковитого одужання знову відчув ознаки свого захворювання уві сні.
Досі дуже мало досліджень присвячено було змінам у снах пацієнтів з хронічними психозами. З іншого боку, вже давно привернув увагу дослідників внутрішній зв’язок між снами і психічними розладами, що відображається в істотній подібності двох явищ. Морі повідомляє, що першим це відзначив Кабані (Cabanis, 1802), а слідом за ним – Лелю (Lélut, 1852), Моро (J. Moreau, 1855) і особливо філософ Мен-де-Біран (Maine de Biran, 1834, стор. 111 і далі). Насправді, порівняння має давніше коріння. Радешток (Radestock, 1879) присвячує окремий розділ висловлюванням, які проводять аналогії снів з божевіллям. Кант обмовився у якомусь місці: «Божевільний – сновидець наяву» [Der Verrückte ist ein Träumer im Wachen], Краус заявляє: «Божевілля є сном, що прийшов за пробуджених чуттів» [Der Wahnsinn ist ein Traum innerhalb des Sinnenwachseins]. Шопенгауер називає сон нетривалим безумством, а божевілля тривалим сном. Гаґен змальовує делірій як сновиддя, принесене не сном, а хворобою. Вундт пише у «Фізіологічній психології»: «Насправді, ми зазнаємо у снах майже всіх проявів, з якими стикаємося у божевільнях».
Шпітта (Spitta, 1882, стор. 199) робить загальне порівняння на підставі окремих подібностей (багато в чому повторюючи Maury, 1854), які перелічує у такій послідовності: 1) припинення чи, щонайменше, загальмованість самосвідомості, внаслідок чого нездатність оцінити свій стан, вагання щодо власних учинків, брак моральної свідомості; 2) зміна сприйняття органами чуття, що послаблюється уві сні, а за психічних розладів, здебільшого, істотно посилюється; 3) внутрішні зв’язки між уявленнями відбуваються винятково за законами асоціації та відтворення, внаслідок чого послідовності ідей формуються автоматично, що, своєю чергою, викликає диспропорцію між ними (перебільшення, ілюзії); а все це разом призводить до 4) підміни або реверсії особистості, а іноді – особливостей характеру (збочення).
Радешток (Radestock, 1879, стор. 219) додає деякі аналогії, що стосуються матеріалу: «Галюцинації та ілюзії відбуваються, здебільшого, у сфері зорового і слухового чуття, а також ценестезії. Так само як у снах, чуття нюху і смаку забезпечують небагато елементів. Як у мареннях хворих на гарячку, так уві сні спогади виринають з далекого минулого; як уві сні, так у безумстві, люди пригадують таке, що притомні люди схильні забувати». Аналогію між сном і психозом можна сповна оцінити, беручи до уваги детальне порівняння характерних експресивних рухів та міміки.
«Хто зазнає фізичних і психічних страждань, тому сни дають те, у чому відмовляє реальність: гарне самопочуття і щастя; так само яскраві картини щастя, слави, величі і багатства у психічно хворих. Уявне посідання майна і уявне здійснення бажань – брак або позбавлення яких, насправді, психологічно обумовлюють божевілля – часто становлять основну тему марення. Жінка, яка втратила кохане дитя, марить радістю материнства, людина, що втратила кошти, плекає ілюзію багатства, обманута дівчина вважає себе ніжно коханою».
(Цей уривок з Радештока є коротким викладом тонких спостережень Ґрізінґера (Griesinger,1861, стор. 106), який ясно показує, що уявлення у снах і у психозах мають спільний характер здійснення жадань. Мої власні дослідження переконали мене, що саме цей факт є ключем до психологічної теорії як снів, так і психозів.)
«Головні риси як снів, так і божевілля – це слабкість суджень і химерні поєднання ідей», переоцінка суб’єктом власних інтелектуальних досягнень, які видаються безглуздими за тверезої оцінки; прискорений плин картин-ідей уві сні відповідає польоту ідей у психозі. В обох станах відсутнє відчуття реального часу. У снах можливе розщеплення особистості, коли знання суб’єкта розподілене на двох персонажів, з яких посідач відчуженого «Я» виправляє властивого, що з точністю відповідає розщепленню особистості у випадках галюцинаторної паранойї; також у снах людина чує, як чужі голоси висловлюють її власні думки. Навіть нав’язливі ідеї знаходять свій відповідник у стереотипно повторюваних патологічних сновидіннях (rêve obsédant). Нерідко, після одужання від марень, пацієнти запевняють, що весь період хвороби здається їм неприємним сном; вони кажуть іноді навіть, що під час хвороби у них бувало відчуття, нібито їм щось сниться – відчуття, яке трапляється у процесі сну.
Беручи до уваги зазначені факти, не випадає дивуватися, що Радешток узагальнює свої висновки і думки багатьох інших у словах, що «безумство – ненормальне, патологічне явище – слід розглядати як посилення регулярно повторюваного нормального стану сну» (стор. 228).
Краус (Krauss, 1859, стор. 270 і далі), натомість, визначив зв’язок між сном і божевіллям, можливо, тісніший, ніж випливає з аналогії за зовнішніми проявами: він вбачає цей зв’язок в етіології (точніше, у джерелах збудження) обох явищ. Їхній спільний базовий елемент, за його словами, становить ценестезія, загальне, соматично обумовлене відчуття, яке виникає з сумарного внеску всіх органів (пор.: Peisse, 1857, стор. 21, цит. за Maury, 1878, стор. 52).
Безперечна – аж до найбільш характерних деталей – подібність між снами і психічними розладами є однією з підвалин медичної теорії снів, що розглядає їх як марне і дратівливе явище, яке відображає зниження психічної активності. Ми, однак, не можемо сподіватися на отримання остаточного пояснення снів у контексті психічних розладів, оскільки загальновідомим є незадовільний рівень нашого розуміння природи виникнення цих останніх. Радше, навпаки, може статися, що зміна у нашому підході до проблеми снів допоможе поступу у з’ясуванні внутрішніх механізмів психічних розладів, і тому, прагнучи розв’язати таємницю снів, ми можемо ствердити, що працюємо також над поясненням природи психозів.
* * *Я маю пояснити, чому не доповнив огляд літератури з проблеми снів на період від першого до другого видання цієї книжки. Моє виправдання може видатися читачеві не цілком задовільним, але я керувався саме ним. Мотиви, які схиляли мене окреслити всі підходи, будь-коли застосовані авторами до проблеми снів, були вичерпані написанням цього вступного розділу. Продовження роботи над ним вимагало б від мене величезних зусиль заради мізерного результату, оскільки останні дев’ять років не принесли нічого вартісного ні з точки зору фактології, ні нових концепцій, що могли б ліпше висвітлити проблему. Моя робота обминалася і не згадувалася у більшості публікацій з часу першого видання; найменшої уваги вона, звісно, зажила у так званих «дослідників сну», які показали яскравий приклад небажання науковців дізнаватися щось нове. «les savants ne sont pas curieux» [75], – іронізував Анатоль Франс. Якби у науці існував закон помсти, я мав би повне право знехтувати літературою, виданою з дня публікації моєї книжки. Лічені резюме на неї у наукових часописах продемонстрували такий брак розуміння і таку кількість непорозумінь, що критикам я можу тільки порадити перечитати мою книжку уважніше. А можливо, їм треба її взагалі бодай раз прочитати?
Чимало лікарів, які вирішили застосувати психоаналітичний метод у лікуванні своїх пацієнтів, опублікували випадки снів та їхні інтерпретації, здійснені за моїми інструкціями. Оскільки їхні результати більш ніж достатньо підтверджують мою концепцію, я включив їх у свій виклад. Я додав у кінці книжки другу бібліографію, що підсумовує основні публікації з часу першого видання. Оскільки переклад німецькою великої монографії Санкте де Санктіса (1899) з проблеми снів вийшов друком майже одночасно з моїм «Тлумаченням снів», я мав не більшу змогу посилатись у своїй книжці на роботу італійського автора, ніж він у своїй на мою. На жаль, однак, я не зміг уникнути враження, що його праця настільки бідна на ідеї, що навіть не дає читачеві натяку на порушені мною проблеми як такі.
Маю згадати тут лише дві публікації, близькі у розумінні проблем сну до мого власного підходу. Молодий філософ Герман Свобода здійснив спробу поширити відкриту Вільгельмом Флісом (Wilhelm Fliess, 1906) біологічну періодичність (періоди у 23 й 28 днів) на явища психічного життя і у своїй фантасмагоричній роботі [76] намагався цим ключем відімкнути, зокрема, й таємницю снів. Їм надається не надто велике значення: наповнення снів автор пояснює сумою всіх спогадів, які на ніч, у яку вони сняться, завершують один з біологічних періодів – уперше чи у черговий раз. Особисте повідомлення від автора спершу дозволило мені припустити, що він сам не обстоює серйозно своє вчення. Щодо цього, здається, я помилявся; у наступних розділах, я наведу деякі спостереження, які зробив з думкою про теорії Свободи, і які не дали мені переконливого результату. Набагато щасливішою виявилася нагода зустріти у несподіваному місці концепцію снів, що цілковито збігається з основними положеннями моєї власної. Часові рамки виключають можливість того, що на автора вплинуло знайомство з моєю книжкою, тому я вітаю в цій роботі єдину в літературі незалежну точку зору на сни, що збіглася з моєю. Йдеться про видану 1900 року книжку Лінкеуса «Фантазії реаліста» (Lynkeus «Phantasien eines Realisten») [77].
Доповнення 1914 р.Вищенаведене пояснення писалося у 1909 році. Відтоді ситуація змінилася – мій внесок у тлумачення снів більше не замовчується у літературі. Але нове становище робить тим більш неможливим розширення вступного огляду літератури. «Тлумачення снів» порушило цілу низку нових проблем і викликало нові твердження, що просто тепер обговорюються авторами у найрозмаїтіші способи. Я не можу представити їхні роботи, перше ніж узгоджу погляди авторів зі своїми власними, на які вони посилаються. Те, що я знайшов цінного у цій новітній літературі, відобразилося у відповідних місцях мого подальшого викладу.
Розділ II
Метод тлумачення снів
Зразок аналізу
Назва моєї книжки промовисто свідчить про те, з якою традицією я пов’язую розуміння снів. Я поставив собі за мету довести можливість тлумачення снів, а розв’язання решти ймовірних проблем на цьому шляху стануть лише доповненням до реалізації мого головного завдання. Моя теза про можливість тлумачення снів одразу заходить у суперечність з панівним вченням про сни і з усіма теоріями, за винятком теорії Шернера, бо «тлумачення» сну означає розкриття його «сенсу», тобто заміна його змісту чимсь, що можна включити повноцінною ланкою у загальний ланцюг наших душевних процесів. Як ми бачили, наукові теорії снів не допускають їх тлумачення, вбачаючи у снах не психічний, а тільки соматичний процес, сигнали якого реєструє психічний апарат. Широка публіка упродовж століть виробила інше ставлення: визнаючи химерність і незрозумілість снів, вона не насмілюється заперечувати наявність у них сенсу як такого. Керована неясним передчуттям, людність визнає, що сни мають певне значення – нехай приховане – і заступають собою інший розумовий процес; нам слід лише правильно розкрити цю заміну, щоб зрозуміти прихований сенс.
Неспеціалісти завжди намагалися тому «тлумачити» сни, послуговуючись для цього двома принципово відмінними методами.
Перший з цих методів приймає наповнення сну як єдине ціле і намагається замінити його іншим змістом – зрозумілим, але в чомусь подібним до оригінального. Це «символічне» тлумачення сновидінь, ясна річ, ламається на сновидіннях, які видаються не тільки незрозумілими, але також хаотичними. Приклад такого методу показує біблійний Йосип, розгадуючи сон фараона. Сім огрядних корів, за якими йдуть сім худих, які пожирають попередніх – це символічне заміщення пророцтва про сім голодних років у Єгипті, які поглинуть усе накопичене за попередні ситі роки. Більшість штучних сновидінь, створених поетичною уявою, призначені для такого символічного тлумачення, передаючи думки поета у замаскованому вигляді, що імітує особливості снів [78]. Точка зору, буцімто сни стосуються переважно майбутнього, яке вони здатні передбачити, – пережиток пророчої ролі, приписуваної снам у давнину, – спонукає потім переносити віднайдене значення символічного сну у майбутній час.
Конкретні вказівки щодо застосування методу символічного тлумачення, звісна річ, неможливі. Успіх залежить від кмітливості й інтуїції інтерпретатора, завдяки чому символічне тлумачення сновидінь розвилося у мистецтво, що потребує особливого хисту [79].
Інший популярний метод тлумачення снів не ставить таких вимог перед інтерпретатором. Метод цей можна б назвати «декодуванням», оскільки він розуміє сни як своєрідний умовний шифр, у якому кожен окремий знак належить замінити на інший – з відомим значенням – послуговуючись спеціальним ключем. Наприклад, якщо мені сниться лист, а слідом за ним похорон, я дивлюся у «сонник» і з’ясовую, що лист означає «клопоти», а похорон – «заручини». Мені залишається зв’язати ці поняття і, звісно, перенести їх у майбутнє. Цікавим удосконаленням процесу декодування, що до певної міри виправляє його механічність, є твір Артемідора Далдіанського про тлумачення снів [80]. Тут до уваги береться не тільки зміст сну, але також особистість і життєві обставини сновидця; тому один і той самий елемент має інше значення для багатія, одруженого і оратора, ніж для бідного, парубка і купця. Найістотніше у цьому методі те, що інтепретується не весь сон одразу, а кожен елемент окремо – так, ніби сновидіння є конгломератом, у якому кожна частинка має особливе значення. Не підлягає сумніву, що приводом для розроблення цього методу стали непослідовні, плутані сни [81].