Александр Македонський
Завдяки зусиллям i таланту Неарха греки вперше познайомилися з морською дорогою в Індiю. У 325 роцi до н. е. Александр, що перебував з величезною армiею на рiчцi Інд, сказав Неарху: «Вiдкрий морський шлях вiд цiеi рiчки до Євфрату. Я повертатимуся суходолом, а ти пливи морем. У тебе буде 150 кораблiв i близько 5 тисяч чоловiк. Пливи на захiд, а коли скiнчиться провiзiя, причалюй до берега i шукай зустрiчi з моею армiею, що пiде берегом. Армiя буде добувати постачання для флоту».
Неарх вiдплив у вереснi. Коли вiн проходив Крокалу (Карачi), мусон почав змiнювати свiй напрямок i йому довелося 24 днi чекати погожого вiтру. Через п’ять днiв пiсля поновлення плавання пiднялася буря, пiд час якоi три кораблi загинуло. Всупереч обiцянцi Александра армiя допомогла флоту тiльки один раз. Тому iжу для морякiв Неарху доводилося добувати грабуванням прибережних мiст. Але навiть пiсля вдалих набiгiв провiанту не вистачало для такоi величезноi кiлькостi людей, тож вони постiйно голодували.
Одного разу Неарху довелося розвiяти легенду про сирен, про яку йшлося в «Одiссеi». Греки вважали, що цi створiння мешкають на островi, що тепер називаеться Асталу. Неарх висадився на цей острiв, але, звичайно, нiяких сирен там не знайшов.
Нарештi пустельнi береги скiнчилися. Флот обiйшов мис Джаск i наблизився до нинiшньоi провiнцii Кiрман. Тут був родючий грунт, i грекам пощастило дiстати зерна i свiжих овочiв. Бiля Ормуза експедицiя розташувалася на вiдпочинок. Через якийсь час Неарх рушив далi i дослiджував весь пiвнiчний берег Перськоi затоки до гирла Євфрату. Флот ввiйшов у Тигр i, пiднявшись до Суз, з’еднався там iз армiею Александра. Експедицiя Неарха тривала майже шiсть мiсяцiв.
Армiя з’едналася в Межирiччi. Звiдти Александр мав намiр вирушити походом в Аравiю. Але реалiзацii цих планiв перешкодила раптова смерть полководця в 323 роцi до н. е. Александр Македонський подолав величезнi вiдстанi, якi до нього не пройшов жоден мандрiвник. Але його мрiя побачити край свiту так i залишилася нездiйсненою. Скоренi ним землi виявилися лише малою частиною населеноi територii. До кiнця життя Александр був упевнений, що перетнув Азiю, хоча вся ii пiвнiчна i схiдна частини так i залишилися для грекiв невiдомими.
Битва Александра Македонського з Дарiем. Мозаiка з Помпей
Пiд час вiйни з Дарiем на територii Межирiччя тривалий час робили маневри двi величезнi армii: македонська i втрое численнiша перська. Це, безумовно, дуже вплинуло на природу краю, що i без того перебувала в критичному станi через довгу експлуатацiю. Пiзнiше, перейшовши на територiю мiж рiчками Амудар’i i Сирдар’i, полки Александра спустошили ii, зруйнувавши ряд мiст i зрошувальних мереж, а спека i вiтер зрiвняли iх iз землею. У долинi Інду завойовники остаточно знищили мiсцеву давню цивiлiзацiю, що була на два тисячолiття старшою за грецьку, i сприяли остаточному перетворенню краю на пустелю.
Дж. Бейкер вважае, що, попри всi обвинувачення, походи Александра Македонського були справжнiм переворотом у свiтi географii: «Греки ввiйшли в зiткнення з новим свiтом. Стародавнi неяснi вiдомостi про мiсцевiсть на схiд вiд Месопотамii поступилися мiсцем знайомству з Іраном, з невеликою, але важливою частиною Центральноi Азii, i з Захiдною Індiею. Стала вiдома не тiльки загальна географiя цих нових для грекiв краiн, походи збагатили грекiв знанням низки окремих географiчних фактiв, про якi досi вони не мали нiякого уявлення. Так, якщо взяти навздогад лише два приклади – великi гiрськi хребти Азii чи рiчки Захiдноi Індii, то з’ясуеться, що знайомство з ними… розширило i загальногеографiчний обрiй, бо нiчого подiбного в себе на батькiвщинi греки не бачили. Таким чином, походи Александра мали величезне значення як з погляду районноi, так i загальноi географii».
Римська iмперiя: дослiдження Європи й Африки
Історики часто об’еднують iсторiю Давньоi Грецii та Давнього Риму пiд назвою античностi. Втiм, стосовно географii можна сказати, що Рим мав власний пiдхiд i до засвоення нових земель, i до принципiв картографii. Якщо давнi греки здебiльшого розв’язували загальнi фiлософськi питання, висували рiзноманiтнi гiпотези й теорii, то римськi географи намагалися вирiшити насамперед практичнi завдання.
Рим пройшов доволi тривалий шлях вiд звичайного мiста, яких тодi виникало багато, до могутньоi iмперii. За часiв його iснування пiдлеглих йому земель стало бiльше в тисячi разiв. Найдавнiший обсяг римськоi територii був дуже незначний: жерцi «польового братства» (fratres arvales), що iснувало ще в епоху iмператорiв, щорiчно робили у свято амбарвалiй урочистий обхiд римського поля, i цей обхiд збiгався, мабуть, з найдавнiшим кордоном територii мiста. Воно було завдовжки п’ять римських миль (1000 крокiв) на правому березi Тибру (на заходi), шiсть миль – на лiвому (сходi), п’ять миль на пiвднi, в напрямку до Альбе-Лонге, i тiльки двi милi на пiвночi. Пiсля поглинання Римом кiлькох поселень i завоювання мiст Габiй та Фiдене римська територiя (ager Romanus) обiймала собою близько 870 км
. За сто рокiв до нашоi ери Рим був оточений союзом з десяти провiнцiй – двi на iталiйських островах, двi в Іспанii, двi у краiнi галлiв, двi на Балканському пiвостровi, одна в Африцi i двi в Азii. Славнозвiснi римськi легiони несли на щитах iмперськi порядки навколишнiм народам. Треба сказати, що вони були скорiше колонiзаторами, нiж загарбниками. На своему шляху вiйська встановлювали владу Риму, але життя в провiнцiях було побудоване майже за тими ж принципами, що й у центрi.
Капiтолiйська вовчиця, яка вигодовуе своiм молоком Ромула i Рема – легендарних засновникiв Рима
Величезною територiею, яка поступово зростала, потрiбно було якось керувати, збирати податки, давати надiли землi воiнам-ветеранам. Тому римськi iмператори розпорядилися призначити до кожного римського легiону людей особливоi професii – землемiрiв. З 27 року до н. е. вони почали виконувати своi обов’язки, маючи для цiеi мети невеликий набiр вимiрювальних iнструментiв, серед яких обов’язково були компас та сонячний годинник. Через три столiття була створена спецiальна землемiрна служба, яка складала мапи центурiй – головних адмiнiстративних одиниць Давнього Риму. Мапи карбувалися на двох мiдних таблицях, одну з яких вiдправляли до столицi, а iншу залишали мiсцевому уряду. На каменях, що стояли на межi сусiднiх дiлянок, часто зображувався iхнiй план у виглядi великого прямокутника, всерединi якого був вибитий номер володiння, його юридичний статус, iмена володарiв i навiть сума податку, яку вони повиннi були сплачувати.
Десь у III столiттi н. е. була створена перша з вiдомих нам дорожна мапа. Вона являла собою сувiй 6,8 м завдовжки та 34 см завширшки. Зображення на нiй було сильно стиснуте з пiвночi на пiвдень, але доволi точне. Римляни зобразили на цiй мапi мiста, дороги, стоянки римських легiонiв, рiчки, гори й озера вiд Британських островiв до гирла Гангу.
Ще однiею важливою турботою iмперii були знаменитi римськi дороги. Їх постiйно ремонтували й пiдтримували в доброму станi. Цими дорогами користувалися i вiйська, якi потрiбно було термiново перекинути до мiсць баталiй, i купцi, i звичайнi громадяни. Через кожну милю на римських дорогах розмiщувалися кам’янi стовпи, на яких була вказана вiдстань мiж мiстами. Чи не тодi з’явився вислiв «Усi дороги ведуть до Риму»?
Римляни були засновниками численних фортець, якi потiм перетворилися на чудовi европейськi мiста. На правому березi Дунаю були розташованi три найвiдомiших з них: Сiнгiдуiн (на його мiсцi розкинувся сучасний Белград), Аквiнк, який ми сьогоднi знаемо пiд назвою Будапешт, та Вiндабона, що з колишньоi фортецi перетворилася на славнозвiсну столицю Австрii Вiдень.
Кажучи про успiхи римських географiв, слiд сказати, що вони здебiльшого з’явилися завдяки вiйськовим походам, якi вели давнi римляни. Вони вторгалися до Германii, наслiдком чого було вивчення Ельби вiд витоку до гирла. Потiм римляни почали розвiдувати простори Пiвнiчного моря (перше описання розташованих у ньому островiв наводить Помпонiй Мела у своiй працi «Про розташування землi»). Наступним кроком було завоювання басейну Дунаю, пiд час якого римляни вели запеклу боротьбу з даками. Набiги цього войовничого народу так непокоiли римлян, що вони навiть побудували вздовж пiднiжжя Пiвденних та частини Схiдних Карпат величезний захисний вал понад 450 км завдовжки. Рештки цього валу потрапили у слов’янськi легенди: кажуть, вiн виник пiсля того, як один з легендарних богатирiв (у кожного народу – свiй) запряг Змiя до плуга й провiв глибоку борозну в землi.
Апiева дорога
Серед римських учених слiд згадати Публiя Корнелiя Тацита, який, хоч його i вважали iсториком, навiв у своiх працях багато географiчних вiдомостей. Здебiльшого вони належать до розселення племен, якi мешкали в Європi. Крiм того, iсторик наводить назви найбiльших рiчок i земель, проте ця частина його дослiджень не дуже точна. Наприклад, Скандинавiю вiн вважае островом, а Схiдна Європа йому, здаеться, й зовсiм незнайома. Про цю частину континенту згадуе iнший римський вчений – Клавдiй Птолемей, який був видатним астрономом, картографом та географом. Його «Географiя», написана здебiльшого за записами розповiдей iнших мандрiвникiв i працями попередникiв, мiстить данi про Британiю, Ірландiю, найбiльшi рiчки Європи, включаючи Ра (Волгу) та Танаiс (Дон). Птолемею було вiдомо також про iснування Китаю, з якого до Риму привозили шовк. Через лiнгвiстичну помилку – iснуванню двох назв китайцiв (сери та сiни) – ця краiна на його картах роздвоювалася. Китайськi землi вважали тодi краем свiту, навiть не уявляючи, що по той бiк океану е iншi континенти.
Римляни зробили великий внесок у дослiдження Африки. В захiднiй частинi Африки римське панування остаточно утвердилося при Августi, який скорив Мавританiю (Марокко) i вiддав ii нумiдiйському царю Юбi. Нумiдiю ж (Алжир) i Триполiс приеднав до провiнцii Африка. В епоху розквiту Римськоi iмперii неодноразово вiдбувалися походи в глиб Лiвiйськоi пустелi. Один з них вiдбувся у 19 роцi до н. е. Тодi римськi когорти, очолюванi легатом Луцiем Корнелiем Бальбом, просунулися далеко на пiвдень вiд узбережжя Середземного моря. Дотепер не з’ясовано, чи змогли вони перетнути Сахару. Плiнiй Старший, що написав про трiумф Бальба, згадав про скоренi ним мiста i народи. Виходячи з цих вiдомостей, римляни минули Кiдамус (сучасний Гадамес). Цiкаво, що, за повiдомленням Плiнiя, iм зустрiлося кiлька рiчок, якi в наш час давно вже висохли. Французький археолог Анрi Лот, вивчаючи текст Плiнiя, припустив, що римляни пройшли нагiр’я Ахаггар i досягли рiчки Нiгер.
Пiзнiше римляни влаштували ще кiлька походiв у глиб Африки. Наприкiнцi І столiття н. е. вiдбулося вiдразу два походи на пiвдень. Близько 75 року Септимiй Флакк пiсля тримiсячноi подорожi прибув до краiни ефiопiв, а Юлiй Матерн майже одночасно з ним досяг «ефiопськоi землi Агiсiмби, де збираються носороги». В басейнi Нiлу успiхи римлян також були помiтними: вони ознайомилися з окраiнами Ефiопського нагiр’я, обстежили рiчки Атабара й Блакитний Нiл. Експедицiя, що ii послав Нерон восени 61 року, досягла царства Мерое, у якому на римлян чекав гостинний прийом. Мiсцевi володарi навiть дали iм вiйськовий ескорт та рекомендацii для спiлкування з вождями племен, що мешкали на пiвднi вiд iхнiх володiнь.
Римський вiйськовий корабель
Руiни римських терм Карфагена
Рим принiс пiдлеглим територiям жаданий мир та спокiй. Римськi пiкети охороняли вiд кочiвникiв культурнi поселення по всiй лiнii вiд Марокко до Кiренаiки на кордонах Єгипту. Провiнцii, якi на початку римськоi iсторii вороже ставилися до метрополii, згодом стали цiнувати життя в iмперii, бо римськi закони забезпечували рiвнiсть усiх громадян i не обмежували розвиток окремих територiй.
Таемницi держави Інь
Китай завжди здавався европейцям далекою й недосяжною краiною, у якiй все незвично i незрозумiло. Навiть у перiод Середньовiччя, коли вже iснували доволi точнi мапи, схiдна окраiна Євразii залишалася майже суцiльною бiлою плямою, хоча китайська держава в тi часи була великою й могутньою.
Звичайно, такi сумнiвнi вiдомостi не могли задовольнити анi вчених, анi правителiв. Китайськi iмператори неодноразово вiдправляли в усi кiнцi свiту експедицii, якi складали докладнi звiти про все, що побачили на своему шляху. До наших часiв дiйшли вiдомостi про те, що в Х столiттi до н. е. китайський государ My Ван вiдрядив експедицiю до гiр Куньлунь, а звiдти – на пiвнiч. У китайськiй хронiцi мiстяться рядки, якi характеризують цього правителя як завзятого мандрiвника: «My хотiв йти за покликом свого серця i подорожувати всюди. Увесь свiт повинен був носити слiди колiс його вiзка i слiди копит його коней». Експедицiя подолала на своему шляху «Краiну летючих пiскiв» (так поетично невiдомий автор назвав пiщану пустелю) i «скупчення пiр’я» (найвiрогiднiше, це були снiги), а зворотня подорож перетворилася на справжнiй вiйськовий похiд: Му Ван здобув перемогу над гунами i взяв у полон п’ятьох iхнiх царiв. Як бачите, i в Пiднебеснiй (так китайцi називають свою краiну) подорожi були пов’язанi з iнтересами держави i дуже часто розвiдування навколишнiх земель приводило до iхнього пiдкорення.
«Каталог гiр i морiв», що був створений в Китаi понад двадцять столiть тому, поряд з реальними вiдомостями мiстить i такi, що можуть викликати посмiшку: «Ще за триста лi на схiд е гора Основна (Цзi). На ii пiвденному схилi багато нефриту… Там водиться тварина за назвою бочi, схожа на барана, але з дев’ятьма хвостами i чотирма вухами; очi в неi розташованi на спинi. Май його при собi, не будеш знати страху. Там водиться птах, схожий на пiвня, але з трьома головами i шiстьма очима, шiстьма ногами i трьома крилами. Вiн зветься чанфу. Якщо з’iси його, не заснеш…»
Однак не тiльки полководцi на чолi вiйська пускалися в мандри. Серед китайських мандрiвникiв були й дуже мирнi люди, якi залишили помiтний слiд у географiчних дослiдженнях. Одним з цих людей був Фа Сянь – чернець-буддист i мандрiвник, який з 399 по 414 рiк об’iхав велику частину внутрiшньоi Азii й Індii.
Фа Сянь залишив нащадкам записки, в яких докладно розповiв про свою подорож. У 399 роцi з невеликою групою iнших прочан вiн вирушив iз рiдного мiста Сiань на пiвнiчний захiд через Лесове плато i далi уздовж пiвденного краю пiщаних пустель пiвнiчно-захiдного Китаю. Подорож через пустелю була надзвичайно небезпечною. Мандрiвник записав у своему щоденнику: «У пiщаному потоцi е злi духи i вiтри такi пекучi, що коли з ними зустрiчаешся, – помираеш, i нiхто не може цього уникнути. Не бачиш нi птаха в небi, нi чотириногих на землi». Мандрiвники нерiдко бачили кiстки тих, хто намагався подолати пустелю задовго до них. Утiм, буддисти ставилися до смертi спокiйно i тiльки читали спецiальнi мантри – молитви, якi мали допомогти загиблим у майбутньому перевтiленнi.
Фа Сянь
Дiставшись гори Босянцзи, прочани завернули на захiд i пiсля сiмнадцятиденноi подорожi досягли озера Лобнор. Бiля цього озера, в районi нинi малонаселеному, за часiв Фа Сяня iснувала велика держава Шеншен, i мандрiвник зустрiв тут велику кiлькiсть людей, знайомих з iндiйською культурою. До речi, iснування в цих землях осередку культури довiв пiзнiше Пржевальський.
Близько мiсяця мандрiвники вiдпочивали бiля Лобнора, але настав час рушати далi. Найпростiше було пройти вiд Лобнора до Хотана вздовж пiднiжжя Кунлуня, але Фа Сянь та його супутники з невiдомих причин обрали iнший шлях. Вони вирушили на пiвнiчний захiд i, переваливши через Тянь-Шань, досягли долини рiчки Ілi, потiм повернули на пiвденний захiд, знову перейшли через Тянь-Шань, перетнули з пiвночi на пiвдень пустелю Такла-Макан i вийшли до Хотинського царства, де в той час нараховувалося «кiлька десяткiв тисяч ченцiв». Фа Сянь iз супутниками знайшов притулок у монастирi, брав участь в урочистому святi буддистiв та брамiнiв, а далi пiшов на пiвдень i пiсля не дуже тривалоi подорожi прибув до холодноi гiрськоi краiни Балiстан. Мандрiвника дуже вразило те, що единими культурними рослинами в цiй краiнi були хлiбнi злаки.
Починаючи з ІV столiття в Китаi стае помiтним розквiт буддизму, що почав проникати з Індii. З поширенням буддизму з Китаю до Індii все частiше почали подорожувати прочани – буддiйськi ченцi, якi прокладали шляхи на батькiвщину Будди через пустелi i високогiрнi перевали Центральноi Азii.
Далi прочани взяли курс на Афганiстан, майже мiсяць блукали в горах, вкритих вiчними снiгами. Вiрогiдно, що Фа Сянь обiйшов важкодоступний Куньлунь iз заходу i вирушив на пiвдень по долинi рiчки Яркенд. Прибувши до Пiвнiчноi Індii, вiн вiдвiдав мiсто Фолуша (нинi – Пешавар), розташований мiж Кабулом та Індом, потiм прийшов до мiста Гiло, а звiдти почав сходження на хребет Гiндукуш. На мандрiвника чекали новi випробування. Якщо ранiше вiн страждав вiд спеки в пустелi, то тепер його доймав холод. Холоднеча в горах була така люта, що один iз супутникiв Фа Сяня замерзнув. Пiсля багатьох перешкод каравану пощастило дiстатися мiста Бану, що iснуе i понинi; потiм, знову перейшовши Інд у середнiй частинi його плину, Фа Сянь прийшов у Пенджаб.
Подальший маршрут Фа Сяня лежав бiльш населеними землями. Вiн вiдвiдав найголовнiшi буддiйськi святинi, розташованi в рiзних мiсцевостях, i залишив описи буддiйських священних споруд, деякий час жив у рiзних монастирях, переписуючи священнi тексти, i лише у 414 роцi повернувся на батькiвщину – на цей раз морем. На зворотному шляху вiн зробив дворiчну зупинку на Цейлонi, завiтав на острiв Ява i врештi-решт прибув до свого рiдного мiста Сiань. Через кiлька рокiв мандрiвник видав чудовий твiр пiд назвою «Опис буддiйських держав» («Фагоцзи»). У цьому творi поряд з основним змiстом релiгiйного характеру даються стислi, але дуже виразнi описи близько тридцяти держав Центральноi Азii й Індii, у яких Фа Сянь побував пiд час своеi подорожi. Деякi з наведених ним вiдомостей про цi краiни бiльше нiде не зустрiчаються. А ще однiею цiнною рисою характеру знаменитого мандрiвника було те, що вiн дуже вiдповiдально ставився до своiх записок. Називаючи населенi пункти, вiн визначав iхне точне положення i вiдстанi до iнших географiчних об’ектiв (у днях переходiв, у китайських лi, у кроках – коли йшлося про окремi храми та iншi культовi споруди). Завдяки книжцi Фа Сяня сучаснi вченi встановили точне мiсце розташування багатьох ранiше вiдомих лише за назвою мiст i держав.
Гiрська долина. Тянь-Шань
Мешканцям Давнього Китаю були вiдомi i сухопутнi, й морськi дороги. Точно орiентуватися на морському просторi iм допомагав компас, який було винайдено саме в цiй краiнi. А китайськi кораблi – джонки – не поступалися европейським суднам. За даними iсторикiв, у Середньовiччi китайськi мореплавцi регулярно вiдвiдували острови Індонезii, Фiлiппiни, Індiю, Цейлон, доходили до Аравiйського моря i берегiв Схiдноi Африки. Китайськi джонки доставляли в далекi землi рiзноманiтнi товари – вироби iз шовку, порцеляни, металiв, а поверталися iз золотом, прянощами, бивнями слонiв та дорогоцiнною деревиною.
Кажучи про морськi подорожi давнiх китайцiв, неможливо не згадати знамениту експедицiю пiд командуванням Чжей Хе (чи, в iншiй транскрипцii, Чень Хо), евнуха при iмператорському дворi. Вiн успiшно командував пiд час морських переходiв великим флотом, що складався з 317 судiв i 27 тисяч чоловiк – морякiв, солдатiв, навiгаторiв, картографiв.
Флотилiя пройшла вздовж берегiв Пiвденно-Схiдноi Азii, вiдвiдала Індокитай, острови Малайського архiпелагу, i, можливо, деякi розвiдувальнi кораблi досягли пiвнiчно-захiдного узбережжя Австралii.
Ввiйшовши в Індiйський океан, флотилiя минула Індостан, Перську затоку, Аравiйський пiвострiв i пройшла вздовж схiдного берега Африки. Не виключено, що при цьому мандрiвники обiгнули мис Доброi Надii (тодi вiн ще залишався безiменним, тому що лише наприкiнцi XV столiття португальцi змогли пройти iз заходу цей шлях). У всякому разi, на китайськiй картi 1420 року цiлком вiрогiдно показана частина пiвденно-захiдного узбережжя Африки.
Усього з 1405 по 1433 рiк Чжей Хе здiйснив сiм великих плавань. Однак вони не сприяли змiцненню торгових i полiтичних зв’язкiв Китаю з далекими краiнами. Можливо, тому, що iмператорiв Пiднебесноi цiлком влаштовували iншi шляхи торгiвлi.
Серед великоi кiлькостi географiчних вiдкриттiв, зроблених пiдданими Пiднебесноi, чи не найголовнiше мiсце посiдае розвiдування торговельних шляхiв, а серед них – прокладання Великого шовкового шляху, який з’еднував Китай через Центральну Азiю з Європою. Цей важливий шлях протягом iсторii вiдкривали мiнiмум двiчi.
Китайська джонка
Перше вiдкриття Великого шовкового шляху розпочалося завдяки китайському дипломату Чжан Цяню. Імператор У Дi (з династii Хань) у 138 роцi до н. е. вирiшив укласти союз проти кочiвникiв-гунiв, що нападали на Китай з пiвночi, iз правителем юечжiй. Народ цей жив за Небесними горами, i туди через перевали Тянь-Шаню вирушило посольство на чолi з досвiдченим дипломатом Чжан Цянем. Поблизу гiрськоi системи посольство було атаковано гунами i захоплено в полон. Довгих десять рокiв провiв у полонi в гунiв Чжан Цянь, кочуючи слiдом за ними як бранець з мiсця на мiсце, перш нiж йому пощастило втекти. Втiм, радiсть вiд довго очiкуваноi волi була передчасною. Чжан Цянь опинився в однiй з долин величезноi гiрськоi краiни. На щастя, вiн мав товариша: разом з китайським дипломатом утiк гун Ганьфу, що супроводжував його впродовж наступних десяти рокiв мандрiв по пустелях i горах.
Втiкачi зiйшли на перевал по льодовику й опинилися на високогiрнiй рiвнинi, потiм знайшли спуск по ущелинi, що заросла високими стрункими ялинами. Не вiдомо, чи довго б вони змогли протриматися в чужих землях, якби не зустрiч з мирними скотарями на берегах великого озера. Чжан Цянь у своему звiтi назвав iх «усунями», зазначивши, що колись вони пiдкорялися гунам, але, зiбравши численне вiйсько, змогли вiдстояти свою волю. Це були високi на зрiст блакитноокi люди, зовсiм не схожi на китайцiв.
Озеро, навколо якого кочували усунi, вони називали Жехай, тобто «незамерзаюче тепле озеро». Усунi розповiли, що юечжi переселилися на пiвдень, у квiтучу долину великоi рiчки. Туди i вирушив Чжан Цянь. Юечжiй вiн знайшов, але iхнiй правитель вiдмовився вiд союзу з китайським iмператором. Цiлий рiк Чжан Цянь намагався умовити його укласти угоду, але не змiг, тому рушив назад. На шляху до батькiвщини вiн пильно розглядав рiчки, гiрськi хребти, озера. Пiсля повернення з його слiв китайський iсторик Сима Цянь, автор багатотомних «Історичних записок» («Шицзи»), склав опис його подорожi.
Глиняна модель човна з гробницi ІІ ст. до н. е. Китай
