Втiм, ця подорож була не останньою… У 127 роцi до н. е. Чжан Цянь перетнув Алайську долину i побачив праворуч високий гiрський хребет. Вiн назвав цi гори Цибульними (Цинлiнь), бо iхнi схили вкривали заростi дикоi цибулi. Далi шлях Чжан Цяня пролiг через пустелю Такла-Макан до безстiчного озера Лобнор, яке мандрiвник назвав Соляним, бо вода в ньому була солоною. Озеро знамените своею мiнливiстю: воно постiйно змiнюе своi контури: то наповнюеться водою, то перетворюеться на болото.
Переборовши з неймовiрними труднощами простiр пустелi, Чжан Цянь вдруге опинився в полонi у гунiв. На цей раз вiн утiк через рiк, скориставшись мiжусобицею в племенi. В полонi вiн одружився, i дружина втекла разом з ним. Переслiдуванi гунами, вони змушенi були пробиратися важкодоступними шляхами, обходячи обжитi мiсця. Дружина загинула, i вiн повернувся тiльки з вiдданим йому Ганьфу.
Чжан Цянь склав звiт про свою «подорож завдовжки в 25 тисяч лi», проте вона збереглася тiльки в короткому переказi. Чжан Цянь першим повiдомив китайцям про iснування Каспiйського (Пiвнiчного) i Аральського (Захiдного) морiв, правильно визначив, куди течуть найважливiшi рiчки Середньоi Азii. У його звiтi мiстяться вiдомостi про захiдну частину Азii аж до Перськоi затоки i Середземного моря. Велике значення мали також данi про Індiю, що iх зiбрав Чжан Цянь. До нього ця краiна взагалi не згадувалася в китайськiй лiтературi. Географiчним описам Чжан Цяня властива точнiсть i конкретнiсть.
У столицi Бактрii Чжан Цянь зустрiчав купцiв iз краiни Шеньду – Індii. Серед iхнiх товарiв вiн знайшов бамбуковi вироби з Пiвденного Китаю. Ця знахiдка наштовхнула Чжан Цяня на вiдкриття: вироби через руки невiдомих посередникiв надходять iз Китаю в Шеньду пiвденним шляхом. А це означало, що з Китаю на захiд була ще одна дорога! Чжан Цянь намiтив шлях з Китаю в Індiю через Бiрму й Ассам, через моря Пiвденно-Схiдноi Азii. Через кiлька столiть цi маршрути стали найважливiшими торговельними шляхами, що поеднали Китай з долиною Гангу. На межi ІІ й І столiть до н. е. за цим маршрутом пройшла пiвденна частина Великого шовкового шляху зi Схiдного Китаю в краiни Середньоi i Захiдноi Азii.
Географiчнi знання, що iх отримав Чжан Цянь, допомогли не тiльки сучасним ученим, якi вивчають iсторiю Китаю. Вони мали також суто практичне значення: вiдомостi, що мiстилися в книжцi, допомогли китайському вiйську розгромити гунiв у 120 роцi до н. е., вiдтiснити iх вiд кордонiв Китаю i значно розширити iмперiю за рахунок захiдних земель. Імператор У Дi завоював краiну усуней, що стала захiдним форпостом Пiднебесноi. Уже по звiльненiй вiд гунiв територii Чжан Цянь на чолi вiйська здiйснив перехiд через Небеснi гори i вийшов до озера Жехай (нам з вами бiльше знайома його тюркська назва – Іссик-Куль, що в перекладi означае «гаряче озеро»).
Перехiд через Центральну Азiю вiд Тянь-Шаню до кордонiв Китаю був останньою подорожжю Чжан Цяня. Помер вiн, очевидно, в 112 роцi до н. е. А десять рокiв по тому кордони Китаю розширилися до Усуня i Даваня, i на землях, що iх вiдкрив для Китаю Чжан Цянь, було засновано чотирнадцять нових провiнцiй.
Великий шовковий шлях, що вiдiграв величезну роль у зближеннi Європи й Азii, проiснував близько ста рокiв. Потiм вiн був занедбаний i вiдродився пiсля подорожi iншого китайця – Чань Чуня в 1221–1223 роках.
Чань Чунь, iм’я якого в перекладi означае «Вiчна весна», був настоятелем даоського монастиря i вiдомим фiлософом. Коли Чингiсхан покликав його до себе, щоб довiдатися вiд мудреця таемницю вiчного життя, йому було вже 72 роки. Чань Чунь вирушив верхи на конi через Пекiн у Монголiю, на береги Херулена, звiдки почав Чингiсхан своi завоювання i де вiн наказав спорядити загiн для охорони подорожанина. Чингiсхан у цей час штурмував Самарканд, щоб зробити його столицею iмперii. Туди i попрямував Чань Чунь.
Учень Чань Чуня – Лi Чжичан – ретельно записував усi подii iхньоi подорожi, усi географiчнi об’екти, що трапилися iм за три роки мандрiв. У 1228 роцi його праця була опублiкована i згодом видана росiйською мовою. Книжку про подорож Чань Чуня переклав i видав 1866 року голова росiйськоi православноi мiсii в Китаi, архiмандрит Палладiй (у миру Петро Кафаров).
Чингiсхан зустрiв Чань Чуня дуже гостинно. І хоча даос не розкрив йому секретiв вiчного життя, бесiди з ним були воiну дуже приемними. Щоправда, Чань Чунь не погодився залишитися у столицi i чимдалi частiше говорив про свое бажання повернутися додому. У лютому 1224 року Чань Чунь приiхав до Пекiна, де йому дозволено було оселитися в iмператорському палацi. Подорож Чань Чуня завойованими Чингiсханом землями сприяла вiдродженню Великого шовкового шляху. По ньому знову пiшли каравани.
Погляньте на карту, i ви побачите, яким довгим був Великий шовковий шлях. Вiн простягнувся вiд мiста Сiань на рiчцi Вейхе до Ланьчжоу на Хуанхе, потiм до Ганчжоу. Перед пустелею Такла-Макан шлях роздвоювався – одне його розгалуження обходило пустелю з пiвночi, друге – з пiвдня. Вони з’еднувалися в Кашгарi, а потiм знову розходилися. Можна було через Ош i Андижан потрапити у Ферганську долину, з якоi неважко дiстатися Персii, Малоi Азii, Європи. А на пiвдень вiд Кашгара, через Памiр, пряма дорога вела в Срiнагар та Індiю.
Великий шовковий шлях
Китайськi вченi вважають, що саме з вiдкриттям Великого шовкового шляху в Китаi появилися люцерна, виноград, гранат, огiрок, волоський горiх та фiгове дерево.
Якщо заплющити очi, можна уявити собi нескiнченнi каравани, що везли зi Сходу на Захiд екзотичнi товари Пiднебесноi. І – вже в котре – здивуватися наполегливостi людей, якi зумiли вiдшукати безпечний прохiд через гори й пустелi. Прохiд, що став мiстком мiж Європою та Азiею.
Шляхи норманiв
Якщо поглянути на карту Пiвнiчноi Атлантики, неважко переконатися, як просто сюди потрапити з пiвденно-захiдноi околицi Гренландii. Мореплавцi, що вiдважно виходили у вiдкрите море, могли, безумовно, подолати вiдстань у 500 км уздовж полярного кола або 800–1000 км, якщо йти вiд пiвденного кiнця острова.
Вiкiнги були безстрашними воiнами i мореплавцями. Деякi данi свiдчать про те, що вони могли користатися пiд час плавань примiтивними компасами: уламками магнiтного вапняку, що якiмось чином крiпилися на дошцi. У деяких сагах згадуеться навiгацiйний кристал. Справдi, деякi прозорi кристали, наприклад, так званий iсландський шпат, дають змогу знаходити положення Сонця в хмарну погоду.
Історiя пiдкорення Америки розпочалася з того, що зi Скандинавii був змушений переселитися до Ісландii чоловiк на прiзвище Торвальдсон зi своею родиною. Їм дiсталася земля в незатишному пiвнiчному районi. Кращi угiддя вже були розiбранi, переселенцям доводилося дуже важко. Син Торвальдсона, Ейрiк Раудi (Рудий), не хотiв скоритися такiй жалюгiднiй долi, тому пiсля того як подорослiшав i оженився, переселився в пiвденно-захiдний район острова. Та мiсцевi мешканцi вороже зустрiли нових поселенцiв. В однiй iз бiйок Ейрiк убив двох своiх супротивникiв. За це, згiдно зi звичаями того часу, його на три роки вислали з краiни. Ейрiк вирiшив не втрачати часу марно. Вiн зiбрав команду i пiшов шукати щастя на нових землях, що лежали десь на заходi.
Ейрiк Раудi (Рудий) вiдкривае Гренландiю. Худ. Карл Расмуссен. ХІХ ст.
Дiждавшись погожого вiтру, Ейрiк спрямував свое судно на захiд. Наступного дня моряки побачили могутнi льодовики, що сповзають у море. З жахливим гуркотом вiд них вiдламувалися крижанi скелi – айсберги – i вiдпливали, погойдуючись на хвилях. Лавiруючи мiж льодами, мореплавцi рушили уздовж берега в пошуках бiльш привiтних земель. І невдовзi iм пощастило. Вони щасливо дiсталися до фiордiв, де на схилах зеленiли трави i кущi. Тут було вирiшено влаштувати поселення. А сам острiв назвали Гренландiею, що в перекладi означае «Зелена земля».
Деякi вченi вважають, що назва виникла не випадково, i Ейрiк насправдi думав не так про чудовий краевид, який йому вiдкрився, як про майбутнiх колонiстiв: «Вiн дав краiнi iм’я, назвавши ii Гренландiею; вiн сказав, що люди захочуть туди вирушити, якщо у краiни буде гарна назва. Вони знайшли на сходi i заходi слiди житла, а так само залишки човнiв i кам’яних знарядь. Так розповiдав Торкелю, сину Геллiра, у Гренландii чоловiк, який сам був у цiй подорожi з Ейрiком Рудим» (Арi Торгiльсон Фроде. «Книга iсландцiв»).
Повернувшись через три роки в Ісландiю, вигнанцi розповiли про вiдкриту землю. Сюди на чолi з Ейрiком переiхали жити кiлька родин, заснувавши поселення. В сприятливi роки на прибережних луках росли морозостiйкi сорти ячменю, вiвса, яблук. Головним заняттям були рибна ловля i тваринництво (свинi, кози, вiвцi, а головне – корови). Втiм, новий острiв мав суттевi недолiки: на ньому майже не було лiсу, якщо не вважати стовбурiв, що iх викидали на берег морськi хвилi. Поселенцям доводилося завозити деревину в Гренландiю з материка, головним чином з Пiвнiчноi Європи. Тому гренландськi колонiсти дуже зрадiли, довiдавшись, що на заходi iснуе ще одна невiдома земля, вкрита лiсами.
Звiстку про нову землю принiс Б’ярнi Херюльфсен. Вiн спорядив корабель, маючи намiр плисти з Ісландii в Гренландiю, куди переселився його батько. Подорож була надзвичайною. Про неi збереглася сага – чiтка, як запис у корабельному журналi. Вiд Ісландii мореплавцi пливли три доби при попутному вiтрi. Потiм подув пiвнiчний вiтер, i на море впав туман. Мореплавцi пливли без орiентирiв, невiдомо куди, багато днiв. Тiльки коли просвiтлiло, вони змогли визначити сторони свiту.
Пiднявши вiтрила, пливли ще день i нiч. Нарештi побачили землю. Вона була плоска, вкрита лiсом, з невеликими пагорбами на горизонтi. Б’ярнi вирiшив рухатися далi. За двi доби вони знову побачили землю. Суходiл не був схожий на Гренландiю: замiсть льодовикiв – лiси. Багато хто з морякiв хотiли пристати до берега, узяти дров i обновити запас питноi води. Однак Б’ярнi наказав пiдняти вiтрила i повернути на пiвденний захiд, у вiдкрите море.
Через наступнi три доби при попутному вiтрi вони знову побачили землю. Вона була схожа на Гренландiю, але, пройшовши уздовж берега, мандрiвники переконалися, що це невеликий острiв. Знову довелося iм вирушати у вiдкрите море. Минуло ще чотири доби, i виснаженi люди досягли Гренландii, пристали до коси, де лежав човен, а неподалiк стояв будинок батька Б’ярнi.
Повiдомлення Б’ярнi про бачену ним краiну не зацiкавило батька, тому були бiльш до вподоби вiдомостi про багатi мiста, якi можна пограбувати. Лише син Ейрiка Рудого Лейф думав iнакше. Вiн прибув у Норвегiю з Гренландii, не був нi грабiжником, нi вбивцею, прийняв християнство. Вiн бажав дiстатися невiдомоi землi.
Лейф i його супутники зiйшли на корабель (усього iх було 35 чоловiк). Серед них був i один германець, якого звали Тюркiр. Мандрiвники спорядили свое судно, вийшли в море i спочатку досягли землi, яку бачив Б’ярнi. Уся земля вiд берега i аж до льодовикiв нагадувала суцiльний плаский камiнь. Лейф дав iй назву Хемуланд (Валунна Земля). Пiсля цього мандрiвники повернулися на корабель i невдовзi знайшли iншу землю. Вони наблизилися до неi, кинули якiр, спустили човен i зiйшли на берег. Краiна ця була плоскою i лiсистою. Їi Лейф назвав Маркланд (Лiсова Земля).
Потiм мандрiвники два днi пливли при пiвнiчно-схiдному вiтрi. Вони пройшли протокою мiж островом i мисом, побачили рiчку, що витiкала з озера, i нею дiсталися озера. Там мандрiвники кинули якiр, винесли своi спальнi мiшки i розбили намети. Вони вирiшили отаборитися там на зиму i спорудили великi будинки. І в рiчцi, i в озерi було багато великоi червоноi риби, якоi вони ще нiколи не бачили. Настала осiнь. Погода стояла тепла, i днi майже не зменшувалися. Мандрiвники невеликими групами робили одноденнi розвiдницькi походи в глиб краiни.
Посадка норманiв на корабель. Середньовiчна гравюра
Якось такий загiн повернувся без одного учасника – германця на прiзвисько Тюркiр. Лейф занепокоiвся – адже Тюркiр був його вихователем. На щастя, «зниклий» швидко знайшовся, та ще й зi здобиччю: вiн знайшов грона винограду!
Поселенцi вперше в життi змогли поласувати виноградом. Вiн так iм сподобався, що Лейф назвав мiсцевiсть Вiнланд – «Виноградна Земля».
Судячи зi слiв Лейфа, наведених у сазi, вiн цiлком свiдомо, з розумiнням важливостi цiеi мiсii став першовiдкривачем. За всiма правилами слiд було б залишити за виявленими землями данi тодi назви. Але, на жаль, немае достовiрних даних про iхне розташування. За однiею версiею, це був пiвострiв Лабрадор, за iншою – пiвнiчний берег Ньюфаундленду.
Навеснi мандрiвники повернулися в Гренландiю з вантажем колод. Наступного року брат Лейфа Торвальд (1002 –?) повторив цей маршрут, знайшовши i Вiнланд, i хатини своiх попередникiв. Нормани докладно обстежили береги i знайшли мiсцевих мешканцiв – скрелiнгiв. У дослiвному перекладi це слово означае «кволий, низькорослий, незначний». У сазi подаеться реалiстичний опис цих людей – темношкiрих, з неохайним волоссям та великими очима (на вiдмiну вiд звичних норманам ескiмосiв). Вони вiддавали коштовнi хутра за смужки червоноi матерii, якими пiдв’язували волосся. Залiзо було iм не вiдоме, а бика, що заревiв, вони злякалися.
Дуже скоро стало зрозумiло, що скрелiнги не такi вже й кволi. У битвi з ними був простромлений стрiлою Торвальд. Тiло його залишилося назавжди на новому континентi. Нещастя чатувало й Ерiксона, третього Лейфового брата. Вiн спорядив кораблi, вирушив у Вiнланд, узявши свою дружину Гудрiду. Погода була погана, i пiсля мандрiв в океанi судно повернуло до Гренландii, але вже без Ерiксона, який помер у дорозi.
У 1007 роцi до Вiнланду вирушила флотилiя з трьох чи чотирьох кораблiв, на яких, крiм ста шiстдесяти чоловiкiв, були жiнки i домашнi тварини. Очолив експедицiю Торфiн Карлсефнi. Почалася колонiзацiя нових земель. Спочатку переселенцi були задоволенi i вели активнi торги з тубiльцями, обмiнюючи шматочки червоноi матерii на коштовнi хутра. Але потiм почалися сутички з мiсцевими жителями. Якось загiн тубiльцiв напав на поселення. Кiлька норманiв було убито. Іншi, щоб не спокушати долю, повернулися в Гренландiю з вантажем лiсу i хутра.
Бойовий човен вiкiнгiв
Надалi освоення пiвнiчно-схiдноi частини Америки вiдбувалося за постiйних сутичок з мiсцевим населенням. Нечисленним переселенцям важко було жити у таких умовах. У лiсах iндiанцi почували себе як удома, i впоратися з ними було неможливо. Через кiлька десятилiть нормани змушенi були залишити благодатний Вiнланд. У наш час археологи знайшли i вивчили залишки поселень норвежцiв, а також матерiальнi докази iхнього перебування на пiвнiчному заходi Америки, зокрема на пiвночi острова Ньюфаундленд.
Освоення Гренландii i вiдкриття норманами Вiнланду належить до перiоду найвищоi активностi вiкiнгiв у Європi. Але пiсля кiлькох великих поразок епоха вiкiнгiв скiнчилася i переселенцi здали своi позицii. Рiч у тiм, що деякi природнi ресурси (деревину, залiзо) переселенцi одержували з Європи. А коли вiкiнги втратили контроль над морем, iм стало бракувати сировини. У Гренландii бiльшiсть поселень також була покинута: за довгi роки експлуатацii природнi пасовища на островi прийшли в занепад. Сюди привезли домашню худобу, i вона дуже розплодилася. На довгу зиму треба було заготовляти багато кормiв. Рослинний покрив на островi став рiдiти, а мiсцями i зовсiм зникати. Звичайно, залишався промисел звiра i риби. Але складне комплексне господарство европейцiв занепало (чого не вiдбулося з первiсним господарством ескiмосiв).
Саги i наступнi перекази зберегли в пам’ятi народу вiдомостi про землi за океаном. Навiть залишаючись в Ісландii чи Норвегii, люди розумiли, якими широкими е межi ойкумени. Існуе гiпотеза, що вiдгомiн цих вiдомостей зберiгся в Європi до часу Колумба, i це змiцнювало його впевненiсть в iснуваннi суходолу за Атлантичним океаном.
Важко сказати, як склалася б iсторiя людства, якби вже в Х столiттi почалася успiшна колонiзацiя Пiвнiчноi Америки. Цьому, передусiм, перешкодили подii в краiнах Пiвнiчно-Захiдноi Європи. Ослаблення Норвегii, поразки вiкiнгiв i припинення постiйних зв’язкiв iсландцiв i гренландцiв з материком серйозно ускладнили життя переселенцiв на островах Пiвнiчноi Атлантики й у Новому Свiтi.
Географiчнi вiдомостi про знову вiдкритi землi залишалися дуже непевними. Наприклад, вважали, що Гренландiя i Вiнланд з’еднуються на пiвночi мiж собою i з Європою. Саме таке зображення вiдбите на картi датчанина Клавуса, що датуеться 1427 роком.
І дiйсно, колись усе було так, але тiльки не в тi часи, а кiлька десяткiв мiльйонiв рокiв тому, у далекому геологiчному минулому.
Де розташованi вiдкритi вiкiнгами землi, зокрема Вiнланд, точно не встановлено досi. Деякi вченi припускають, що це – пiвострiв Флорида, де росте дикий виноград. Однак так далеко на пiвдень вiкiнги навряд чи допливали.
У другiй половинi XX столiття при археологiчних розкопках на островi Ньюфаундленд було виявлено слiди поселення вiкiнгiв: укритi дерном напiвземлянки, кузня, лазня, навiс для човнiв, черепки посуду. Тут не було нi зброi, нi людських останкiв. Виходячи з цього, тут зупинялися Лейф Щасливий з товаришами. Адже наступнi хвилi европейцiв боролися з мiсцевими мешканцями, а iхнi поселення, швидше за все, були знищенi.
Арабськi торговельнi шляхи
Рубiж VIII–IX столiть був для краiн Арабського халiфату справжнiм Золотим вiком. Наука та культура досягли в цей час небувалого розквiту. Цьому сприяло насамперед те, що народи, якi входили до арабського свiту, мали спiльну релiгiю (iслам) i спiльну арабську мову. Окрiм того, арабська цивiлiзацiя успадкувала велику частину наукових знань античностi. Працi видатних фiлософiв, iсторикiв та географiв було перекладено арабською мовою. Крiм того, арабськi вченi створили едину систему термiнiв, яку потiм запозичили iншi народи.
Серцем Арабського халiфату був Багдад. У це мiсто звiдусiль з’iжджалися вченi: халiф надавав iм i кошти, яких вистачало на безбiдне життя, i iнструменти для роботи. Тому не дивно, що невдовзi на небосхилi арабськоi науки засяяли зiрки нових, самобутнiх талантiв.
Одним iз засновникiв арабськоi науки був найвидатнiший середньоазiатський вчений на iм’я аль-Хорезмi (787 – близько 850 р.). Це була людина енциклопедичних знань. Аль-Хорезмi прославився як великий математик (головною його книгою вважають трактат з арифметики й алгебри «Книга про вiдновлення та протиставлення»). Здавалося б, що може бути спiльного в математики з географiею? Втiм, розрахунки – дуже важлива галузь географiчних знань. Завдяки iм мандрiвники визначали свое мiсцезнаходження пiд час подорожей, картографи складали мапи, а правителi визначали розмiр своiх володiнь. У головному трактатi аль-Хорезмi мiститься багато цiнних порад: як визначити широту будь-якоi мiсцевостi, яким чином дiзнатися довжину «косоi години» (прийнятоi в арабському свiтi одиницi часу, що дорiвнювала однiй дванадцятiй свiтлого або темного перiоду доби), знаючи день року й широту мiсцевостi, та безлiч iнших корисних вiдомостей.
Осередком культурного життя Багдада був Будинок мудростi, який називали ще Скарбницею мудростi. Головною його дорогоцiннiстю була величезна бiблiотека, де мiстилися твори iноземних авторiв багатьма мовами. Були тут також двi обсерваторii, в яких астрономи вiдкривали таемницi зiрок та планет.
Ще один трактат аль-Хорезмi – «Книга картини Землi» – безпосередньо належить до географii. У ньому вчений об’еднав усi географiчнi данi, якi були вiдомi на той час рiзним народам. Щоб зрозумiти цiннiсть його працi, досить згадати, що в трактатi наводяться координати 2402 географiчних об’ектiв! Не дивно, що книга аль-Хорезмi тривалий час лишалася чи не найточнiшою енциклопедiею, якою користувалися i купцi, i правителi, i вченi.
