– Авжеж, якщо ти допоможеш менi зiп’ястися на ноги, – сказав Джек.
Тiп допомiг Джеку пiдвестися; той пiдiйшов до Козли i потримав ii за голову, поки хлопець кiнчиком ножика свердлив двi дiрочки, в якi й встромив вуха.
– З вухами iй набагато краще! – захоплено вигукнув Джек.
Це були першi слова, якi почула в своему життi Козла, та, сказанi просто у вухо, вони радше налякали тварину, нiж обрадували, i та з переляку вирвалася з рук, та так прудко, що вiджбурнула Тiпа в один бiк, а Джека – в iнший i пустилася вчвал, наче переполохана тупотом власних копит.
– Тпру! – щодуху загорлав Тiп, скочивши на ноги. – Стiй-но, скотиняко!
Та Козла, мабуть, i вухом не повела б, якби не втрапила ногою просто у ховрахову нiрку i не полетiла шкереберть, а наступноi митi вже лежала догори дригом, хвицаючи в повiтрi всiма чотирма ногами. Тiп стрiмголов кинувся на допомогу.
– Дивна з тебе коняка, Козло, мушу визнати! – вигукнув вiн. – Куди тебе понесло, коли тобi кричали «тпру!»?
– Хiба «тпру!» означае «стiй!»? – здивувалася Козла, закотивши очi, аби краще розгледiти хлопця.
– Авжеж, – кивнув Тiп.
– А дiрка в землi теж означае «стiй!», чи не так? – не вгамовувалася Козла.
– Ще й як! Якщо не перескочиш, – пояснив Тiп.
– Як дивно тут у вас! – вигукнула тварина, немов зачарована. – Та як би там не було, а що я тут роблю?
– Рiч у тому, що саме я тебе оживив, – вiдповiв хлопець, – та нiчого лихого з тобою не трапиться, якщо ти мене слухатимешся.
– Тодi я тебе в усьому слухатимуся, – сумирно погодилася Козла. – Але що трапилося зi мною якусь мить тому, коли я тебе ще не слухалася? Щось менi не по собi.
– Це тому, що ти – догори ногами, – пояснив Тiп. – І якщо ти перестанеш брикатися, то я знову поставлю тебе на ноги.
– А скiльки нiг треба, щоб стояти? – спитала Козла.
– Це кому як, – коротко вiдповiв Тiп. – А зараз, якщо не хочеш i далi лежати догори дригом, то не брикайся.
Козла нарештi втихомирилася i простягнула ноги, отож Тiпу пiсля кiлькох спроб таки вдалося перекотити ii на бiк, а потiм вже зiп’ясти на ноги.
– О, а зараз, здаеться, менi вже по собi, – з полегшенням зiтхнула курйозна тварина.
– Не зовсiм, – оголосив Тiп, уважно оглянувши Козлу. – Одного вуха як не було. Доведеться ладнати нове.
Хлопець повiв Козлу туди, де Джек марно силкувався зiп’ястися на ноги самотужки. Тiп прийшов Джеку на допомогу, а потiм узявся за нове вухо. І незабаром Козла була з вухами.
– Тепер, – мовив хлопець, звертаючись до свого скакуна, – слухай уважно, що я тобi скажу. «Тпру!» означае «стiй!», «но-о!» – означае «рушай!», а «вйо!» означае – з усiх нiг. Зрозумiло?
– Поки що нiчого складного, – вiдповiла Козла.
– От i гаразд. А тепер ми вирушаемо до Смарагдового мiста на зустрiч з Його Величнiстю Опудалом; а Джек Гарбузова Голова поiде на тобi верхи, бо довга дорога не для його колiн.
– Нехай iде на здоров’я, – погодилася Козла. – Коли я з вами, то все, що добре для вас, добре i для мене.
На тому й порiшили, i Тiп допомiг Джеку залiзти на Козлу.
– Тримайся мiцнiше, – застерiг вiн, – бо ненароком гепнешся – i лусне твоя гарбузова голова.
– Страшно й подумати! – аж здригнувся Джек. – А за що триматися?
– Тримайся-но, – пiсля деяких вагань вiдповiв Тiп, – за вуха.
– Тiльки не за вуха! – збрикнула Козла. – Бо як же я почую ваше «тпру!»?
Сперечатися з цим було важко, тому Тiп замислився.
– Я знаю, що робити! – нарештi мовив вiн.
Вибравши на узлiссi зелене мiцне дерево, хлопець вiдтяв коротеньку гiлочку, загострив один ii край i вставив у дiрочку, яку виколупав у карку Козли. А для вiрностi вiн ще й взяв iз дороги каменюку i помiцнiше забив палю в дiрку.
– Тпр-р-ру! – заволала Козла. – Менi вiд вашого стукоту аж трясця!
– Хiба боляче? – занепокоiвся хлопець.
– Не те щоб боляче, – вiдповiла Козла, – але у мене аж трясця, коли мене трясуть.
– Ну, все вже позаду, – заспокоiв ii Тiп. – Сiдай-но, Джеку, i мiцно тримайся за палю. От i не впадеш.
Отож Джек ухопився за палю, а Тiп скомандував: «Но-о-о!»
Слухняна Козла вiдразу пiдтюпцем побiгла вперед, погойдуючись iз боку в бiк на кожному кроцi.
Тiп бадьоро крокував поруч, радий, що товариства прибуло. Непомiтно для себе вiн навiть почав насвистувати.
– А яка команда стоiть за цим звуком? – запитала Козла, прядучи вухами.
– Не звертай уваги, – вiдповiв Тiп. – То я так – насвистую. А це означае лише те, що я в доброму гуморi.
– Я б i сам радо посвистiв, – зауважив Джек, – от лишень губи в мене в трубочку не складаються. І змушений визнати, любий татку, що це якийсь недогляд.
Тим часом вузька стежина, якою вони прямували, вивела iх на широку дорогу, бруковану жовтою цеглою. На узбiччi Тiп помiтив дорожнiй вказiвник:
СМАРАГДОВЕ МІСТО – 9 МИЛЬ
Та вже смеркалося, i подорожнi вирiшили стати на ночiвлю неподалiк вiд дороги i продовжити шлях iз першими променями сонця. Тiп вiдвiв Козлу на зелений пагорб iз чагарем i допомiг Джеку обережно злiзти на землю.
– Думаю на нiч покласти тебе на землю, – зауважив хлопець. – Так буде безпечнiше для тебе.
– А як бути зi мною? – занепокоiлася Козла.
– А ти можеш i постояти, – вiдповiв Тiп, – а позаяк ти все одно не спиш, то постоiш iще й на чатах: пильнуватимеш, щоб нас зненацька не захопили.
І хлопець простягнувся на травi бiля Джека i, втомлений пiсля довгого дня, вiдразу ж заснув.
