– Зрозумiв, – усмiхнувся Джек. – Виходить, ти сидиш на козл?.
– А от i нi, – тут же заперечив Тiп.
– Як це нi? Ось дивись: чотири ноги, голова i хвiст. І користi небагато.
Тiп придивився уважнiше i впевнився, що Гарбузова Голова тут не помиляеться. Козлу зробили зi стовбура, залишивши з одного кiнця галузину, що стирчала, наче хвiст, а з iншого – в колодi виявилися два вiчка, що нагадували очi, та ще жартома хтось вирубав клин, залишивши виiмку, що нагадувала рота. Нiжки в козли були з чотирьох мiцних i прямих гiлок, широко розставлених, щоб козла не завалилася, коли на неi кладуть важку колоду, як рiжуть дрова.
– Ця козла нагадуе справжнього козла. Бiльше, нiж я уявляв, – сказав Тiп, усе ще пiдшукуючи слова для пояснення. – Але справжнiй живий козел бiгае, буцкаеться i брикаеться, полюбляе капусту, а ось це – просто козла, зроблена з дерева, а користь вiд неi та, що на нiй пиляють дрова.
– А от якби вона була жива, вона теж бiгала б, буцкалася та полюбляла капусту? – уперто допитувався Джек.
– Може, й бiгала б, може, й буцкалася б, а от щодо капусти – не певен, – вiдповiв хлопець, давлячись вiд смiху вiд однiеi думки про козлу i капусту. – І звiдки iй бути живою, як вона – дерев’яна?
– Так i я – дерев’яний, – знизав плечима Джек.
Тiп здивовано подивився на нього.
– А й справдi: дерев’яний, але – живий! – вигукнув вiн. – А живим тебе зробив чарiвний порошок. А де той порошок, як не в мене в кишенi!
З тими словами вiн витяг з кишенi перечницю i задумливо покрутив ii в руках.
– Цiкаво, – протягнув вiн, – а чи зможе цей порошок оживити й козлу?
– Якщо так, – стримано зауважив Джек, якого, видно, нiщо не могло здивувати, – то я мiг би iхати на нiй верхи, i тодi моiм колiнам нiчого б не загрожувало.
– Тодi спробуемо, – пiдскочив Тiп. – Згадати б тiльки чарiвнi слова, що iх казала стара Момбай, та не забути при цьому ii рухи.
Добру хвилину хлопець стояв мовчки, пригадуючи, як ховався за живоплотом, пильно спостерiгаючи за кожним рухом староi вiдьми та ловлячи кожне ii слово. Нарештi вiн вирiшив, що готовий.
Почав Тiп iз того, що витряс дрiбку порошку з перечницi на козлу. Потiм вiн пiдняв лiву руку, вип’яв мiзинець i гукнув:
– Тик!
– Що це значить, татку? – не проминув запитати Джек.
– Сам не знаю, – вiдмахнувся Тiп. Далi вiн пiдняв праву руку, виставив догори великий палець i мовив:
– Мик!
– А це до чого, тату? – не вгамовувався Джек.
– А до того, щоб ти хоч трохи помовчав! – пiдвищив голос хлопець вiд того, що його перебивають у таку важливу мить.
– Хто мовчить, той не перечить! – зауважив Джек зi своею одвiчною посмiшкою.
А Тiп пiдняв обидвi руки над головою, розчепiрив усi пальцi й вигукнув:
– Пшик!
Тiеi ж митi козла поворушилася, потупцяла ногами, позiхнула й ворухнулася, струсивши кiлька життедайних порошинок на землю. Але решта порошку просто на очах всоталася в ii тулуб.
– От i добре, – озвався Джек, поки хлопець у нiмому подивi клiпав очима. – З тебе здiбний чарiвник, татку!
Пробудження Козли
Щойно Козла второпала, що вона насправдi жива, то, здаеться, здивувалася ще бiльше за Тiпа. Вона покрутила очницями, роздивляючись дивовижний навколишнiй свiт, невiд’емною частиною якого вона тепер себе вiдчувала. Потiм зробила спробу роздивитися саму себе, та позаяк шия у неi не поверталася, то всi ii спроби призвели до безплiдного кружляння навколо себе. Ноги у неi були незграбнi, бо негнучкi, адже не мали колiнних суглобiв, так що невдовзi вона наскочила на Джека Гарбузову Голову та й звалила його на м’який, на щастя, мох край дороги. Ця подiя неабияк збентежила Тiпа, так само як i несподiвана схильнiсть Козли бездумно гасати колом, i вiн спробував ii угамувати: «Тпр-р-р, тпру-у-у!»
Та Козла на окрик i вухом не повела i вже наступноi митi наступила Тiпу на ногу з таким завзяттям, що той аж пiдскочив вiд болю i протанцював на безпечну вiдстань, а вже звiдти заволав ще дужче: «Тпру, тпру! Кому кажу!»
Тим часом Джеку вдалося пiдвестися, i тепер вiн вивчав Козлу з непересiчною допитливiстю.
– Судячи з усього, тварина просто нiчого не чуе, – зауважив вiн.
– Я ж досить-таки голосно кричав, хiба нi? – все ще спересердя огризнувся Тiп.
– Ще й як голосно, але ж у Козли вух немае, – вiдзначив усмiхнений Джек.
– Ти ба! І справдi! – вигукнув Тiп, зробивши важливе вiдкриття. – То як же до неi догукатися?
Та тут, нарештi збагнувши, що, гасаючи колами, себе не побачиш, Козла зупинилася й сама по собi. Однак вона побачила Тiпа, пiдiйшла ближче i витрiщилася на нього, як цап на новi ворота. Побачивши, як вона пересуваеться, важко було втриматися вiд смiху, бо вона водночас переставляла обидвi правi ноги, а потiм – лiвi, як той кiнь-iноходець, вiд чого ii гойдало з боку в бiк, наче колиску з немовлям.
Тiп доброзичливо поплескав ii по «холцi», примовляючи: «Добра конячка! Молодчага!», пiсля чого Козла погарцювала далi витрiщатися на Джека Гарбузову Голову.
– Перш за все Козлi потрiбна вуздечка, – дивлячись на ii вибрики, мовив Тiп i вивудив iз кишенi моток мiцноi мотузки. Розмотавши ii, вiн зробив петлю i накинув ii на Козлу, пiсля чого iнший кiнець мотузки прив’язав до великого дерева. Не розумiючи, що й до чого, Козла позадкувала, i мотузка лопнула; утiм, втiкати Козла не збиралася.
– Ти диви! Вона дужча, нiж менi здавалося, – мовив хлопець, – та ще й вперта.
– А чи не зробити iй краще вуха? – спитав Джек. – Тодi можна буде iй наказувати.
– Слушна думка! – вигукнув Тiп. – Як же ти до неi додумався?
– А тут i додумуватися не було чого, – вiдповiв Гарбузова Голова. – Це перше, що спадае на думку.
Отож Тiп дiстав свого ножика i з кори деревця вистругав такi-сякi вуха.
– Надто великi вуха iй не потрiбнi, – пояснив вiн за роботою. – Не можна ж iз Козли робити вiслюка.
– Як це? – поцiкавився Джек зi свого узбiччя.
– Ну, в кози вуха, звiсно, бiльшi, нiж у людини, а у вiслюка – бiльшi, нiж у кози, – пояснив Тiп.
– Виходить, якби менi бiльшi вуха, то я був би козел? – запитав Джек.
– Мiй друже, – зiтхнув Тiп, – нiколи тобi не бути нiким iншим, як Джеком Гарбузовою Головою, якими б великими в тебе вуха не були.
– Ага, – кивнув Джек. – Гадаю, тепер менi все ясно.
– Якщо тобi все ясно, – зауважив хлопець, – то ти якесь диво, хоча немае нiчого поганого в тому, аби гадати, що тобi все ясно. Як на мене, вуха вже готовi. От би ти потримав Козлу, поки я чiпляю вуха.
