– Дякую, мамо, ти завжди така добра! – i Емi пiшла, щоб викласти план сестрам.
Мег погодилася вiдразу i обiцяла свою допомогу, запропонувавши для здiйснення проекту все, що мала, вiд ii маленького будиночка до ii парадних ложечок для солi. Але Джо подивилася на проект загалом несхвально i спочатку навiть не схотiла мати нiчого спiльного з цiею затiею.
– Ну скажи на милiсть, навiщо тобi витрачати своi грошi, турбувати сiм’ю i перевертати догори дригом весь будинок заради купки дiвчат, яким на тебе наплювати? Я гадала, в тебе досить гордостi й здорового глузду, щоб не плазувати перед кожною смертною, яка носить французькi черевики i iздить в каретi, – сказала Джо, яку сестра вiдiрвала вiд написання трагiчноi кульмiнацii роману.
– Я нi перед ким не плазую! І терпiти не можу, коли до мене ставляться так зверхньо, як ти! – роздратовано заявила у вiдповiдь Емi. Сестри i ранiше сварилися, коли виникали подiбнi питання. – Цi дiвчатка люблять мене, а я iх, i в них багато доброти, розважливостi й таланту, незважаючи на те що ти називаеш «свiтською нiсенiтницею». Ти не хочеш подобатися людям, бувати у доброму товариствi, удосконалювати своi манери i розвивати своi смаки. А я хочу. І я маю намiр витягти все, що можна, з кожного випадку, який менi випаде. Ти можеш йти по життю, виставивши лiктi й задерши носа, i називати це незалежнiстю, якщо тобi так подобаеться. Але це не для мене.
Коли Емi давала волю мовi й почуттям, вона зазвичай перемагала в суперечцi, оскiльки здоровий глузд майже завжди опинявся на ii боцi. До того ж Джо справдi довела свою любов до свободи й презирство до умовностей майже до абсурду, тож ii поразка в цiй сутичцi була неминучою. Визначення, яке Емi дала iдеi Джо про незалежнiсть, було настiльки вдалим випадом, що обидвi не втрималися вiд смiху, й дискусiя набула бiльш дружнього перебiгу. Хоч i неохоче, та зрештою Джо дала згоду пожертвувати день на свiтськi умовностi й допомогти сестрi в тому, що продовжувала вважати «безглуздою витiвкою».
Нарештi, запрошення були розiсланi, майже всi iх прийняли, тож наступний понедiлок мав стати днем грандiозноi подii. Ханна вiд цього була не в гуморi, бо ii звичний щотижневий порядок роботи значно порушився, i вона постiйно пророкувала, що «коли не вдалося все випрати й випрасувати вчасно, так i нiщо iнше добре не пiде». Порушення ритму роботи механiзму домашнього господарства погано вiдбилося на починаннi загалом, але девiзом Емi було Nil desperandum (тобто «нiколи не впадати у вiдчай»), i, ухваливши рiшення, вона йшла до мети, незважаючи на всi перешкоди.
А iх було чимало. Напередоднi Бет стало зле i вона злягла в лiжко. До Мег нагодилося незвично багато вiдвiдувачiв, i вона не могла вiдлучитися з дому. Джо була до того занурена у власнi думки, що не контролювала ситуацiю i жодним чином не зарадила численним прикрим збиткам i помилкам.
Куховарство Ханни виявилося на рiдкiсть невдалим: курка – жорстка, язик – пересолений, шоколад – не пiнився. Пирiг i морозиво обiйшлися дорожче, нiж передбачала Емi, так само й оренда екiпажу. Решта витрат, що здавалися спочатку дрiб’язковими, на виходi утворили страшну суму.
У понедiлок Емi встала на свiтанку, змусила всiх домашнiх схопитися з лiжок i наспiх поснiдати, щоб можна було швидше пiдготувати будинок до прийому гостей.
Вiтальня вкотре вразила дiвчину своiм убогим виглядом, але часу на зiтхання не залишилося, тож Емi постаралася витягти максимум можливого з того, що в неi було: розставила стiльцi так, щоб вони закривали потертi мiсця на килимi, прикрила плями на стiнах картинками в плетених рамках i заповнила порожнi кутки скульптурами домашнього виготовлення, що додало кiмнатi вигляду художнього салону, так само як i повнi чарiвних квiтiв вази, якi Джо розставила скрiзь, де тiльки можна було.
Однак стiл, накритий для гостей, виглядав чудово, i, оглядаючи його, Емi всiею душею сподiвалася, що страви сподобаються дiвчаткам, а взятi напрокат скло, фарфор i срiбло благополучно повернуться до своiх господарiв. Екiпажi очiкувалися в строк.
Мама й Мег були готовi зустрiти приятельок Емi. А Бет оговталася настiльки, що могла допомагати Ханнi. Також вдалося переконати Джо бути жвавою i люб’язною, наскiльки це могли дозволити ii неуважнiсть, головний бiль i вкрай несхвальне ставлення до всiх i вся.
Тож коли Емi вже втомлена вбиралася у свою найкращу сукню, то намагалася пiдбадьорити себе думками про ту щасливу мить, коли снiданок благополучно завершиться i вона поiде зi своiми подругами оглядати мальовничi околицi, бо вважала «черрi-брендi» i руiни мосту виграшними моментами свого плану.
Однак недаремно ще одна домовленiсть розлютили Джо i Ханну до краю – гостi повиннi були перенести свiй вiзит на вiвторок, якщо понедiлок виявиться дощовитим. Як на зло, в перший день тижня погода вже зранку була нестабiльною, що зазвичай дратуе куди бiльше, нiж нудний дощ. То мрячило, то свiтило сонечко, то пiднiмався вiтер – небесна канцелярiя нiяк не могла вирiшити остаточно, на чому зупинитися.
Двi години томливоi невизначеностi Емi провела, крокуючи з вiтальнi на ганок i назад, поки, очевидно, думка запрошених змiнювалося разом iз напрямком флюгера на даху. А проливний дощ, що розпочався об одинадцятiй годинi, ймовiрно, позбавив юних художниць будь-якого ентузiазму. Нiхто з гостей так i не з’явився, i о другiй годинi дня змученi очiкуванням члени родини сiли за стiл у променях яскравого сонця, щоб поглинути швидкопсувнi страви i в такий спосiб хоч трохи зменшити збитки.
– Але вже сьогоднi погода не викликае сумнiвiв. Вони, звичайно ж, приiдуть, тож треба якнайшвидше приготувати все необхiдне, – сказала Емi, коли сонце розбудило ii наступного ранку. Вона намагалася говорити бадьоро, але потай шкодувала, що надала подругам можливiсть перенести вiзит на вiвторок, оскiльки ii ентузiазм, так само як i спечений пирiг, давно охолов.
– Нiде не змiг дiстати омара, тож, дочко, доведеться сьогоднi обiйтися без салату, – сказав батько, коли через пiвгодини зайшов до хати iз виразом спокiйноi безнадii на обличчi.
– У такому разi можна використати курку. Те, що вона трохи жорстка, не буде помiтно в салатi, – порадила панi Марч.
– Ханна на хвилиночку залишила курку на столi, й кошенята дiсталися до неi. Менi дуже шкода, Емi, – додала Бет, котра, як i ранiше, залишалася покровителькою кiшок.
– Але без омара не можна, одного лише язика недостатньо, – рiшуче заявила Емi.
– Що, помчати до мiста й купити омара? – запропонувала Джо з великодушнiстю мученика.
– Ти, мабуть, з’явишся, тримаючи його пiд пахвою i навiть не загорнутого в папiр, тiльки щоб досадити менi. Я поiду за ним сама, – вiдповiла Емi, починаючи втрачати самовладання.
Сховавши обличчя пiд густою вуаллю i озброiвшись витонченим дорожнiм кошиком, вона рушила в мiсто, вважаючи, що прохолодне ранкове повiтря заспокоiть ii збентежений дух i додасть наснаги для майбутнiх звершень цього дня. Пiсля нетривалих пошукiв предмет ii прагнень було здобуто, так само, як i пляшка соусу. Щоб уникнути подальшоi втрати часу, вона пустилася у зворотний шлях на омнiбусi.
Оскiльки там був лише ще один пасажир – сонна стара дама, Емi зняла вуаль i коротала нудну дорогу, намагаючись розiбратися, куди пiшли всi ii грошi. Вона так захопилася пiдрахунками, що навiть не помiтила нового пасажира, який заскочив до екiпажу прямо на ходу. Несподiвано чоловiчий голос вимовив: «Доброго ранку, панно Марч», i, пiднявши голову, вона побачила одного з найелегантнiших унiверситетських друзiв Лорi. Гаряче сподiваючись, що вiн вийде з омнiбуса ранiше ii, Емi повнiстю iгнорувала кошик, що стояв бiля ii нiг. Внутрiшньо привiтавши себе з тим, що рiшення вбратися в нову дорожню сукню було правильним, Емi вiдповiла на вiтання молодого чоловiка з усiею своею чемнiстю й гiднiстю.
Бесiда йшла чудово, тож головне побоювання, яке мучило Емi, незабаром зникло: вона дiзналася, що молодий чоловiк виходить першим. Та саме в той момент, коли вона розповiдала щось особливо вишуканим тоном, стара дама пiднялася зi свого мiсця. Шкутильгаючи до дверей, вона перекинула кошик, i – о жах! – омар у всьому своему вульгарному розмiрi й почервонiннi постав перед шляхетними очима пана Тюдора.
– Їй-богу, вона забула свiй обiд! – вигукнув молодий чоловiк, котрий нi про що не пiдозрював, запихаючи багряне чудовисько на мiсце своею паличкою i готуючись передати кошик старiй дамi.
– Будь ласка, не треба… це… це мое, – пробурмотiла Емi, обличчя ii було майже таким же червоним, як i ii улов.
– О, чорт забирай! Прошу вибачення. Неймовiрно гарно, чи не так? – сказав Тюдор iз величезним присутнiстю духу й висловлюючи своiм виглядом стриманий iнтерес, що робило честь його вихованню.
Емi миттево прийшла до тями, смiливо поставила свiй кошик на сидiння i сказала, смiючись:
– Хiба вам не хочеться покуштувати салату, який iз нього приготують, i поглянути на чарiвних юних ледi, якi будуть його iсти?
Що ж, це був спритний хiд, оскiльки вдалося торкнутися двох головних чоловiчих слабкостей: омар був миттево оточений ореолом приемних спогадiв, а цiкавiсть, викликана згадкою про «чарiвних юних ледi», вiдволiкла його вiд того комiчного нещастя, що оце сталося.
– Гадаю, вони з Лорi смiятимуться й жартуватимуть з цього приводу, але я iх не почую. І це втiшае, – сказала собi Емi, коли Тюдор розкланявся й вийшов з омнiбуса.
Удома вона не згадала про цю зустрiч (хоч виявила, що, коли кошик перекинувся, ii нова сукня помiтно постраждала вiд соусу, патьоки якого залишили на спiдницi химернi звивистi слiди), продовживши приготування, якi тепер здавалися бiльш нудними, нiж ранiше. Але до полудня все було готово. Вiдчуваючи, що сусiди вже зацiкавилися ii пересуваннями i маневрами, вона бажала загладити спогади про вчорашню невдачу грандiозним успiхом сьогоднiшнього дня, а тому розпорядилася подати «черрi-брендi» й урочисто виiхала назустрiч гостям, щоб супроводжувати iх на банкет.
– Стук колiс! Вони iдуть! Я вийду на ганок, щоб iх зустрiти. Я так хочу, щоб бiдна дiвчинка добре провела час пiсля всiх цих випробувань, – сказала панi Марч, виходячи з парадних дверей. Але, кинувши на дорогу один-единий погляд, вона вiдступила назад до передпокою з таким виразом обличчя, котрий важко пiддаеться опису: майже загубившись у великому екiпажi, там сидiли Емi та ще одна дiвчинка.
– Бiжи, Бет, i допоможи Ханнi прибрати половину iжi зi столу. Це буде надто безглуздо – виставити снiданок на дванадцять персон перед однiею гостею! – крикнула Джо, роздратована й занадто схвильована, щоб посмiятися над комiзмом ситуацii.
Увiйшла Емi, абсолютно спокiйна й чарiвно люб’язна по вiдношенню до своеi единоi гостi, котра стримала обiцянку i все-таки приiхала. Іншi члени сiм’i, володiючи акторськими здiбностями, так само добре зiграли своi ролi, й панна Елiот знайшла iх досить життерадiсними людьми, оскiльки iм не вдавалося стримувати свою веселiсть. Коли приведений у вiдповiднiсть до числа гостей снiданок був iз задоволенням з’iдений, гостi продемонстрували студiю художницi та сад. Пiд час усiх пересувань жваво точилися розмови про мистецтво. Потiм Емi розпорядилася подати двомiсну коляску (на жаль, не елегантний «черрi-брендi»!) й катала свою подругу по околицях майже до заходу сонця, пiсля чого «свято скiнчилося».
Увiйшовши до будинку з дуже втомленим, але, як завжди, спокiйним виглядом, вона помiтила, що всi слiди злощасного бенкету зникли, крiм пiдозрiлих складок у кутках рота Джо.
– Чудова сьогоднi була погода, якраз для прогулянки в екiпажi, дорога, – сказала мати так само чемно й люб’язно, як i тодi, коли б у прогулянцi брали участь дванадцять чоловiк.
– Панночка Елiот – дуже мила дiвчина i, здаеться, вона залишилася задоволеною, – завважила Бет iз особливою теплотою.
– Чи не дасте менi з собою шматок вашого пирога? Менi вiн стане в пригодi, бо маю дуже багато гостей у цi днi, а такого чудового пирога менi не спекти, – сказала Мег напрочуд серйозним тоном.
– Вiзьми весь. Я тут едина, хто любить солодке, тож вiн встигне заплiснявiти, перш нiж менi вдасться iз ним упоратися, – вiдповiла Емi зiтхнувши, адже думала про ту величезну суму, яку витратила на цей пирiг.
– Шкода, що немае Лорi й нiкому допомогти нам, – почала було Джо, коли вони вдруге приступили до салату й морозива.
Застережливий погляд матерi завадив подальшим висловлюванням на цю тему, i вся сiм’я iла витонченi страви у героiчному мовчаннi, поки пан Марч м’яко не помiтив:
– Салат був одним з улюблених страв у давнину i… – тут загальний вибух смiху перервав виклад «iсторii салатiв», на превеликий подив ученого мужа.
– Склади все це в кошик i вiдправ до Гуммелiв: нiмцi люблять поiсти. Мене нудить вiд споглядання всього цього, i ви не маете вмирати вiд переiдання тiльки через те, що я виявилася такою дурепою! – вигукнула Емi, витираючи сльози.
– Я думала, помру, коли побачила тiльки вас двох у цьому – як там його? – немов два крихiтних зернятка у великий горiховiй шкаралупi. А мама-то чекала цiлу юрбу! – i, насмiявшись, Джо трохи сумно зiтхнула.
– Менi дуже шкода, дорога, що тебе спiткало таке розчарування, але ми всi дуже старалися, щоб ти була задоволена, – сказала панi Марч iз нiжним спiвчуттям.
– Я задоволена. Я зробила те, за що взялася, i не моя вина, що нiчого не вийшло. Цим я й тiшуся, – вiдповiла Емi з легким тремтiнням в голосi. – Я вдячна всiм вам за допомогу i буду ще бiльш вдячна, якщо ви не згадуватимете про те, що трапилося, принаймнi найближчого мiсяця.
Нiхто й не згадував про це протягом кiлькох мiсяцiв, але слова «свято на природi» завжди викликали загальну усмiшку, а на день народження Емi отримала в подарунок вiд Лорi крихiтного коралового омара, щоб носити у виглядi брелока на ланцюжку годинника.
– Якби не мама, я не витримала б усього цього, – оголосила Емi згодом i з вдячнiстю згадувала про допомогу матерi навiть тодi, коли «найкращий жарт сезону» вже був забутий всiма iншими учасниками подiй.
