Грушевський походив знову по кiмнатi, нарештi зупинився бiля телефону i покликав вартового. Коли цей з'явився, слiдчий буркнув до мене:
– Ну, до наступного разу!
Переступивши порiг камери, я остовпiв: на долiвцi бiля мого леговища лежав домашнiй кошик з харчами i запискою вiд моеi Лiпочки. Перерахувавши все, що в кошику було, вона питала, що менi ще потрiбне. Я мусiв ствердити своiм пiдписом, що отримав усе згiдно iз списком. Ставлячи свiй пiдпис, я скропив його сльозами, бож увесь час мене турбували думи: як дружина дае собi раду без мого заробiтку? Аджеж тепер вона мусiла тiльки своею платнею прогодувати тiтку Пашу з малолiтньою Івою, яку ми за кiлька мiсяцiв до мого арешту удочерили. А тут тепер перед мною повний кошик та ще й моя люлька з кавказьким тютюном. Ця спiвчутлива увага дружини до мого тюремного стану глибоко зворушила мене… Вона ж бо була завзятим ворогом моеi пристрасти до тютюну, а тепер ще й витратилась на коштовний кавказький «казбек»!
Постанова
1934 р.
По делу № 737
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
г. Харьков ____________ 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР, рассмотрев следственный материал по обвинению г-на ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап Вишня) в преступлениях, предусмотренных ст. 54-8, 54–11 УК, нашел, что произведенными следственными действиями установлено, что гр-н ГУБЕНКО–ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации – восстания и террора.
На основании ст. 126 УПК и руководствуясь ст. 127 УПК УССР привлечь гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича, он же Остап ВИШНЯ, в качестве обвиняемых, предъявив им (ему, ей) обвинение по ст. 54-8, 54–11 УК УССР, о чем копией настоящего постановления сообщить НКЮ Прокурору.
ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР /БОРДОН/
Согласен: П. Нач. 2 отд СПО /ШЕРСТОВ/
Утверждаю: П. Нач. СПО ГПУ УССР /ДОЛИНСКИЙ/
Постановление мне объявлено (Подпись обвиняемого)[12 - Пiдпис не Остапа Вишнi (С. Г.)]
«___»_______193__г.
Постанова
1934 р.
По делу № 737
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
г. Харьков 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР БОРДОН рассмотрев материалы о преступной деятельности гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап ВИШНЯ) выразившейся в том, что г-н ГУБЕНКО-ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации восстания и террора и усматривая в совершенных обвиняемым ГУБЕНКО П.М. действиях признаки преступлений, предусмотренных ст. ст 54-8, 54-11 УК УССР
постановил:
На основании 2 п. 93 ст. УПК и 108 ст. УПК начать по настоящему делу производство предварительного следствия.
Копию настоящего постановления направить
Прокурору
ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР /БОРДОН/
Согласен: П./Нач. 2 ОТД СПО /ШЕРСТОВ/
Согласен: П./Нач. СПО ГПУ УССР /ДОЛИНСКИЙ/
Постановление мне объявлено
27. ХII.33 года Остап Вишня
Свiдчення Остапа Вишнi (П. М. Губенка)
9 сiчня 1934 р.
В тiй контрреволюцiйнiй органiзацii, в якiй я брав участь – дiлянкою, де я працював, був лiтературний фронт. На цiм фронтi й провадив я свою контр-революцiйну роботу.
В чому вона полягала? Насамперед, в дискредитацii, в обезцiнюваннi партiйноi лiнii в радянськiй лiтературi, в компромiтацii пролетарськоi лiтератури, в знецiненнi росiйськоi лiтератури i взагалi росiйськоi культури.
Всякий письменник, що вийшов з лав робочого класу, що починав свою лiтературну роботу з позицiй iнтернацiональних, дискредитувався й компромiтувався, як художник, як митець, i в письменницьких колах, i в широких читацьких масах.
Натомiсць вихвалялися письменники з явними нацiоналiстичними ознаками i тiльки вони вважалися за справжнiх художникiв, за талановитих митцiв.
Вживалося заходiв, щоб лiтературну молодь, що приходила в лiтературу iз заводiв, шахт, колгоспiв брати пiд свiй вплив, керувати нею, спрямовуючи ii в нацiоналiстичне рiчище.
Такi твори, як «Вальдшнепи» Хвильового, «Народнiй Малахiй», «Мина Мазайло» – Кулiша, «Кварцит» Досвiтнього i т. д. рекомендувалися, як зразки, як шедеври, на них показувалося, що з них, тiльки з них треба брати приклад у лiтературнiй роботi.
За панiвний стиль у лiтературних творах вважалося романтизм. Але не здоровий революцiйний романтизм, що малював би героiчну боротьбу робiтництва й селянства в часи громадянськоi вiйни, не романтизм, що пiдносив би пролетарському читачевi художньо оформленi зразки боротьби трудящих на фронтi соцiялiстичного будiвництва – а романтизм нацiоналiстичний, що вихваляв би все – i старовину i пореволюцiйну роботу, як вияв самобутностi украiнського народу, його нацiональну героiку, його одмiтнi, йому одному належнi риси, вчинки й характер.
Все росiйське вважалося за бездарне, для украiнських умов непридатне й нехарактерне.
Те ж саме можна сказати i про театр. На цiй дiлянцi в органiзацii панувала апологетика «Березоля» i зокрема Курбаса. Курбаса вважалося за генiя, за незрiвняного керiвника украiнським театральним процесом, всiляко його вихвалялося й пiдтримувалося. Допомагалося всiляко йому в тiм, щоб вiн не ставив у «Березолi» п’ес руських драматургiв. Вся руська драматургiя, пролетарська й непролетарська, iдеологiчно витримана i навпаки – вважалася за драматургiю не нашу, драматургiю великодержавницьку, ворожу розвитковi украiнськоi театральноi культури. Та не тiльки росiйську лiтературу дискредитувалося, таке саме ставлення було i до драматичних творiв авторiв iнших нацiональностей, де (в творах) провадилися iдеi iнтернацiоналiзму. Навпаки «Народнiй Малахiй», «Мина Мазайло» – це було, на думку органiзацii, те, що потрiбно для укр. театра.
Інши драматичнi театри, як Харкiвський театр революцii, Театр iм. Франка, що провадили правильну лiнiю в театральному мистецтвi, лiнiю пролетарську, – такi театри вважалися за «провiнцiяльнi», не художнi, за театри невисокого художнього рiвня.
Пiдносячи, таким чином, театр з явним нацiоналiстичним офарбленням, протягуючи його, пiдтримуючи, з одного боку, а з другого – дискредитуючи лiнiю пролетарськоi, iнтернацiональноi течii на театрi, – органiзацiя таким чином, через театр, впливала на виховання масс в нацiоналiстичному дусi.
Фронт кiно. І тут все, що так чи iнакше служило для провадження в маси нацiоналiстичних тенденцiй, оспiвувало самобутнiсть i самостiйнiсть украiнськоi нацii («Тарас Трясило», «Звенигора») – це вважалося за справжне кiно-мистецтво. Решта, де панували iдеi iнтернацiоналiзму нiщо. Хай краще «трюковi» закордоннi картини, хай слiзно-сантиментальнi драми, беззмiстовнi комедii, аби не пролетарськi, аби не просякнутi iнтернацiоналiзмом радянськi кiно-картини…
Одним iз тих, хто це робив – одних вихваляв, других компромiтував, дискредитував – був я.
9. I. 34 р. Остап Вишня
Свiдчення Остапа Вишнi (П. М. Губенка)
9 сiчня 1934 р.
До контр-революцiйноi органiзацii я вступив пiсля 1926 року (спочатку було «1927 року», цифра «7» переправлена на «6». – С. Г.), тобто пiсля того, коли Комунiстична партiя розгромила Шумськизм i Хвильовизм. Виступи Хвильового з лiтературними памфлетами, де ясно i недвозначно проводилась iдея вiдриву украiнськоi культури вiд росiйського впливу («Геть вiд Москви») з орiентацiю на «психологiчну» Європу, – по сутi були (виступи) гаслом взагалi вiдокремлення Украiни вiд Росiйськоi Радянськоi Соцiялiстичноi Республiки. Орiентацiя на «психологiчну» Європу – це гасло вказувало, що Украiна i в культурному своему життi i в полiтичному державному оформленнi повинна брати собi за зразок европейськi держави, тобто Украiна мае бути не Радянською, не соцiялiстичною, а буржуазною державою. Гасла цi, як ми бачимо, реставрацiйнi i контрреволюцiйнi.
В полiтицi виступ Шумського з його негайною украiнiзацiею (примусовою) украiнського пролетарiату теж саме пропагував органiзацiю буржуазноi республiки з «власним» нацiональним пролетарiатом i т. д.
Одже, значить, було викинено цiлком ясне гасло про органiзацiю Самостiйноi Украiни. Повстала думка про антирадянську контр-революцiйну органiзацiю, яка б могла здiйснити цю мету, перетворити ii в життя.
А поскiльки цiеi мети прагнули всi, хто вважав себе за украiнця, то тут вирiшено було покинути, залишити всякi груповi чи партiйнi суперечки й дiяти единим нацiональним фронтом.
