19-го марта
1848 года.
114. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
Березень 1848. Оренбург
Насмiшили Вы мене – нехай Вас Бог милуе – Тарас Григорович, своею писулькою; а солдату «Русская история» здасться: не прочитае, дак проп’е або продасть. Дуже негарно Ви зробили, що написали у Москву вислать ii менi; що з воза упало, то пропало – значить, така ii доля, а коли по Вашому листу пришлють менi «Историю» iз Москви, то уже хоч лайте, хоч не лайте, а я вишлю Вам – що буде стоять – грошi.
Що получив, то й посилаю Вам; а що пишуть, що посилають Лермонтова, то сього ще не получив, або в письмi поклепали, або важка пошта опiзнилась; коли получу, то гаяться не буду i зараз пришлю.
Адрес брату: Василiю Матвiевичу, [в] Большой Милионной дом Эрнста; квартира № 5.
Прощайте, служба, мiй милий земляче. Пишiть почаще; та, будьте ласкавi, чи не треба Вам чого-небудь; после сочтемся. Левицкому закажу писать Вам; а з Безсребреником розiйшовся з лiта i досi не бачився.
Весь Ваш
Ф. Лазаревский.
115. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка
7 квiтня 1848. Одеса
7 апреля 1848. Одесса.
Христос воскресе!
Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да i що матиму лучшого, як привiтати друга цiлованiем святим: Христос воскресе! Нашi дiди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбiльший празник християнам, не даром казано: велик-день. Далебi що так: цей день – закiнчанье жизнi чоловiка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землi лежить тропою i нам грiшним; цею тропою i нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маемо робити? – Те саме, що робив Спаситель наш на землi: прощай ворогам, добро роби дiющим тобi напасть, молись за лютих, не жени бiдних, не одвертайся от просящих. От i все; помолимся ж Господевi, щоб дав нам i волю i силу усе це дiять во славу iменi Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милостi хоть трохи розiгнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радiю, читаючи листи Вашi, i молюся Боговi, щоб вiн осiнив Вас Своею благодатiю; а ще Господь зо мною, кого убоюся?
Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’е та мене згадуй. А степу безлюдного нiчого лякаться, може таки i туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб менi дать знать, куди i як писать; то я зараз i озовусь i В[арвара] Н[иколаевна] тож.
Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа i терпи, поки Його свята воля того схоче.
Щирий до Вас Андрiй Лизогуб.
Папери посилаю 18 штук бiлоi i 6 штук з одного боку жовтоватоi, напишiть, чи хороша i годяща.
P. S. На своiх адресах тепер надписуйте тiльки: В Одессу. Бо поки я у городi, то знають вже, где я живу, а у маi, у половинi або пiд кiнець, я з жiнкою житиму на хуторi, а за письмами приiздитиму у город на почту. Тут, коли дасть Бiг, пробавлюсь цiле лiто, а на осiнь додому, у Седнев.
116. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
20 квiтня 1848. Оренбург
Христос воскрес! дорогой Тарас Григорьевич, посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею… Кругом виноват перед Вами, любый Тарасе, но коли правду говорить, так виноваты праздники.
К чему Вам проситься в экспедицию, к чему Ваше отчаяние? Потерпите – Бог не без милости, козак не без доли. Читайте сердцем прекрасные письма княжны; молитесь и надейтесь; а я хоть редко и за себя положу крест, но ей-богу искренно молюсь, да улучшится Ваша горькая доля, да пошлет Вам судьба лучшее общество, лучшего начальника.
Прощайте. Даст Бог увидимся. Не забывайте
Вашего
Ф. Лазаревского.
20 апр[еля].
На зворотi:
Его высокоблагородию Михаилу Семеновичу Александрийскому. Покорнейше просят передать Тарасу Григорьевичу Шевченке.
Внизу дописано Шевченковою рукою: «Пилюли Морисона в Одеси».
117. Т. Г. Шевченка до Ф. М. Лазаревського
22 квiтня 1848. Орська фортеця
22 апреля.
Чи не розсердилися ви на мене часом? Або, крий Мати Божа, чи не забули мене безталанного, що пишу, пишу до вас, а ви хоть би словечко, – думав спершу, що листи моi не доходять до вас, так же купець, що привiз вам оту живущу «Историю» Устрялова, що i в салдатських руках не згинула, забожився менi, що притьмом у вашi руки власние оддав, – а iз ваших рук (також власних) хоть би клаптик паперу, а то й того не добув. Що б це сталося з моiми добрими та щирими земляками? Мiркую, мiркую i гадки не дам, що воно таке! До В[асиля] М[атвiйовича] писав аж двiчi у Мiлiонну улицю, а од його хоч би слово, iз Михайловськоi анiтелень, од вас… та, може, вам нiколи? А як е коли? То грiх вам великий забувать хоть i ликом шитого, та все-таки земляка вашого.
Ох, якби-то так жартувало мое серце, як я оце з вами словами жартую. Якби i йому, як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем, та й годi. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуеш. Йому треба нудьги, тяжкоi, невсипущоi нудьги!
Цур йому, тому лиховi, а то ще щоб не заплакать, а iнодi далебi доходить до того, аж самому сором, та що ж, нiчого не вдiю з проклятущою нудьгою. Чи вернувся Василь iз Пiтера? Чи привiз вiн менi ту справу, що я його просив (бо менi затого можна буде рисовать). Нехай до мене хоч словечко напише. Напишiть, Бога ради, чи получили ви «Историю» Устрялова, бо вона найшлась, i я послав вам через тутешнього купця. Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришлiть], бо, може, доведеться поплентать на Раiм, то я там здохну без книжок. Та ще поскубiть за чуб отого ледачого Левицького i поклонiться землякам моiм, в Оренбурге сущим.
Бувайте здоровi та не забувайте
безталанного
Т. Шевченка.
Напишiть, будьте ласкавi, швиденько.
118. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
27 квiтня 1848. Оренбург
27 апрел[я].
Христос воскрес!
Що оце Ви? – Бог з Вами, Тарас Григорович! І за що б таки менi на Вас сердиться, або – ще того гiрше – забути Вас? Писали Ви до мене – правда; а хiба ж я до Вас не вiдписував? Тiльки на послiднiй лист нiчого не сказав, та й то виноват поганий москаль, чрез которого Ви передали «Историю» Устрялова; сказав вiн Вам, що «Историю» отдав в моi руки, да i збрехав, скурвий сину; перш наказував вiн зайти у якуюсь лавочку, менi не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все вiдкладував, а тим часом вiн, чи може вже i не вiн, через солдата прислав ii менi перед самiсiньким велик[о]днем… Самого купця я i в очi не бачив, я тiльки збирався вiдвiчать на Вашу писульку, аж тут поспiв i Ваш послiднiй лист.
Коли Вам Бог приведе побувать на Раiмi, то, будьте ласкавi, Тарас Григорьевич, передайте мiй низесенький поклон лiкарю Белеву – гарний парень i щирий приятель моего брата, а трохи й мiй. Порозвiдаю, коли вiн останеться ще на Раiмi, то буду писать до його особо; коли ж не останеться, то там буде чиновник нашоi Комiсii Субханкулов; в нуждi – нехай ii Бог мимо несе – обратитесь до його… через його можна буде до мене пересилать листи; чого треба буде, а може й тепер треба, пишiть.
Брат Василь зовсiм остався у Петенбурзi i в Оренбург уже не вернеться; таке лихо, приiхав на годину – я i зрадiв було, аж тут нелегкая мати понесла його у той Пiтер… вiн служить секретарем у министра внутр[енних] дел. Справи вiн Вам не присилав; з сим вмiстi прошу його прислать ii; коли Вам можна буде переслать ii (розумiю, що Вам позволено будет рисовать), то вона Вас найде i на Раiмi, коли вже Вам забажалось так далеко забраться. З Безсребреником скоро побачитесь; його посилають в Николаевское укрепление, так по дорозi вiн заiде i у Вашу Орську. Прощавайте, любий Тарасе Григорович. Нехай Вас Бог i добрi люди милують i шанують.
Всiм сердцем i душою щирий до Вас
Ф. Лазаревський.
