26 березня 1842. С.-Петербург
С.-Петербург – 1842, марта 26.
Григорий Степанович!
Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились. Посылаю вам три экземпляра, один возьмiть собi, другий оддайте Н[иколаю] Андреевичу maestro Маркевичу, третiй Вiктору Забiлi на заочное знакомство. По вашему реестру я поручил И. М. Корби раздать экземпляры. Прощайте, желаю вам встретить весну весело. А у нас еще зима.
Ваш покорный слуга
Т. Шевченко.
P. S. Трохи-трохи був не забув. Я чув, що в вас е молоденькi дiвчата. Не давайте iм, будьте ласкавi, i не показуйте моi «Гайдамаки», бо там е багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки пiдождуть, я iм пришлю «Черницю Мар’яну», к Великодню думаю надрюковать. Це вже буде не возмутительное.
Ще раз P. S. Поправляйте, будьте ласкавi, самi граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому.
14. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квiтки-Основ’яненка
28 березня 1842. С.-Петербург
С.-Петербург. 28 марта 1842 г.
«Надрюковав, бодай йому очi повилазили», – отак ви скажете, як зачнете читать моi «Гайдамаки»; а що скажете, як прочитаете, не знаю. Не лайте дуже, коли найдете що-небудь не до ладу, бо i написано i надрюковано навмання, – та я ще i досi не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна, i бiлети на «Гайдамаки». Коли маете субскрибентiв, то напишiть до мене швидче, бо вже тiлько сто екземплярiв осталось. Та якби ви не полiновались прислать менi своi сочиненiя хоч пiвекземпляра, так – на пам’ять, то велике спасибi вам сказав би.
Т. Шевченко.
Поцiлуйте любого Гулака-Артемовського i отдайте йому книжку, а другу не цiлуючи отдайте Корсуну.
15. Г. Ф. Квiтки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка
29 квiтня 1842. Основа
29 апреля [18]42. Основа.
Милий i добрий мiй паночку Тарас Григорович.
Ну, вже так що порадували Ви нас своiми «Гайдамаками»! Я ж кажу: читаеш та й облизуешся. Якраз к Великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз i розiслав по рукам. Пан Артемовський аж пiдскакуе та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишiте ж, паничу, у усю руку; напишiте нам ще таке, дайте вiддохнути вiд московських брехень, що читаеш-читаеш та або заснеш гарненько, або на животi затошнить, а на зуби паде оскома, що три днi не хочеться дивиться на книжку. Артемовський сам хотi[в до Вас п]исати – i не збреше, напише, [бо дуже похваляе. Кор]суна пiсля того не ба[чив]. …пiсля такого добра.
Бiлети Вашi усi цiлi лежать у мене, нiхто не взяв нi одного, кажуть: «Нехай книжки пришлеть». Бiсова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки – овва! Записалося у мене душ з п’ятнадцять, що певно дадуть грошi; пришлiте десяткiв зо два, то грошi зараз i вишлю Вам, певно, вишлю. Писав i про «Богдана» Є. П. Гребiнки. Кажуть, давай, кажуть, книжки – тодi i грошi. А де вiн? Вже я писав-писав до нього – знай мовчить, так я i годi сказав. Може, сердиться за що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у iх вiру уступив. А спитайте його вiд мене, коли побачите: що вiн дума?
Послав би я, батечку, Вам i десять своiх книжок, так нема iх у мене. Усi у москалiв: нi грошей, нi книжок не бачу. Обдурили добре. Коли хочете, то от писулька: по нiй дадуть Вам.
Пишiте ж, пишiте ще, потiшайте нашi душi таким смашним, та «Гайдамакiв» шлiть до мене, я Вам грошики вишлю. Та не розлюбляйте щиро Ва[с] кохаючого
[Григорiя Квiтку].
Сейчас прочитал Евгения Па[влович]а «Сеню», и мы обое с женою хохотали очень. Чудесна штука.
«Утопленницу» Вашу i усе гарнее получили, як треба. Буде у «Молодику», нашому альманасi.
16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка
2 травня 1842. Харкiв
Харьков, 2-го мая 1842.
Брате! (Чи можна тебе так звать?). Бо я тебе полюбив, дуже полюбив – так, як брата, та нi, ще бiльш, – як того, хто первий заспiвав про ту славу козацькую, що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Украiнi, над котрими орел чорний сторожем лiтае – не так, як кавун у спасiвку, та хiба тiльки й е, що кавуни на нашiй Украiнi або хрiн… Гай-гай! Нехай би вже москалi, а то… не найшли бiльш нiчого, як карасiв, та ще дечого, що всюди; е у нас, е таке дещо, що чи й е воно у кого другого – кожна могила, кожний байрак що-небудь скаже, була б тiлько охота з ним побалакать, та скаже таке що-небудь, що довго б, довго б слухав… аж не одiрвешся. От давно вже я сумував сам собi – не чуть нiчого, нiхто нiчого не скаже, не заспiва так, щоб серцю полегшало, заспiвав би й сам… та ба, не вмiю. Аж ось Кобзар заспiвав. Як менi тодi було легко! Бачив я «Кобзаря» часов з чотири, а не чотири… то що й казать – i жiнки, i дiвчата, всiм прийшовсь «Кобзар» по серцю. Душ з пiвдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаеш «Мар’яну», що прислав ти Корсуновi, так i слова не виговорять. Спiвай же, мое серце, бо грiх не спiвать тому, хто вмiе, тiльки, хай тебе Бог боронить, не по-московськи. Коли нiнавiщо буде надрюковать, присилай нам бiлетiв, а ми тобi будем грошi та ще… не багатий я чоловiк – трудова у мене копiйка, а, iй-богу, з тобою подiлюсь послiдньою. Дрюкуй «Дорошенка» i все, що у тебе е. Узяв я у Корсуна десяток бiлетiв, роздав скiльки було можно, i от тобi 30 рублiв. Може б i бiльше, та, ей-богу, i в мене багато роботи, та ще гiрше те, що мало е в мене знакомих у Харковi, а на селi й того менше. Посилаю тобi «Запорозьку старину», чим багатi, тим i радi. Прощай, твiй
Пилип Корольов.
Пришли книжок, що каже Корсун, та i я прошу, бо зараз i грошi будуть, уже я за се берусь. Мiй адрес: Филиппу Николаевичу Королеву в Харьков, спросить в университете. Та ще прошу виповни просьбу Корсуна, прошу одну книжку «Кобзаря».
17. О. О. Корсуна до Т. Г. Шевченка
2 травня 1842. Харкiв
Харкiв, 2 мая 1842 року.
«Хоч круть верть, хоч верть круть» – як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав: от добро! Купуватимуть та читатимуть наське слово! А я iще скомпоную другий, там третiй… Та ще з картинками, та з… Афю-тю-тю! – Цур дурня!!! – Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 350 не знаю, куди й дiти. – Пани кажуть: «Нащо нам?! Хiба ми школярi, чи що?» – А панi кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не можу малосерыйського языку!.. Дiвчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»
Се одно, а отце друге: Вам ще досi не писав, бо думка була, щоб послать укупi з папером фабричним i банкового… Та бачите, що й досi, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тiльки тридцять; кажуть сучi сини: «Хай пришле книжки…»
І так-таки: пришлiть, будьте ласкавi, книжок: «Гайдамакiв» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що – як знаете; а таки опрiче того, – менi один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема нiякого!!! Та не забудьте свiй та Гребiнкин портрети, та й ще що-небудь таки черкнiть
Вашому А. Корсуну.
Кiнчайте «Мар’яну». Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий «Снiп».
Дописка на першiй сторiнцi:
Ради родини пишiть бiльш… Аркушiв зо два, зо три: пишiть брате!
18. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова
22 травня 1842. С.-Петербург
СПБ. 22 мая
1842.
Спасибi тобi, добрий чоловiче, за ласкаве слово, за грошi i за «Старину запорозьку», спасибi i тiлько що спасибi, а бiлше нiчого я не маю. Прийми не гнiваючись «Гайдамаки», а на «Кобзаря» вибач. Нема нi одного. Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]. З дякою шлю вам 6-ть екз[емплярiв] «Гайдамаки» – i сьомий вам на пам’ять, не забувайте мене, коли маете чим поминать. Лежу оце п’ятi сутки та читаю «Старину», добра книжка, спасибi вам i Срезневському. Я думаю дещо з неi зробить, коли здоров буду, там багато е дечого такого, що аж губи облизуеш, спасибi вам, – напиши, будь ласкав, земляче, коли будеш мать час, як там у вас, у Харковi, привiтали моi «Гайдамаки», чи лають, чи нi, напиши щиру правду, i за щиру правду скаже щире спасибi
Т. Шевченко.
19. В. І. Штернберга до Т. Г. Шевченка
Липень 1842. Рим
Рим, 1842 г. Июля, не знаю котрого.
