Метафiзика
Арiстотель
«Метафiзика» – один iз головних творiв Арiстотеля, який е точкою вiдлiку фiлософськоi традицii метафiзики. У ньому Арiстотель викладае свою «першу фiлософiю», яку вiн так називае тому, що вона займаеться пошуком причин всiеi дiйсностi. Крiм того, «Метафiзика» е першою систематичною iсторiею фiлософii, оскiльки Арiстотель робить «огляд» думок попереднiх мислителiв, дотичних до його предмета. У цьому сенсi «Метафiзика» як перший професiйний фiлософський текст е витоком всiеi подальшоi фiлософськоi письмовоi культури.
Поданий в цiй книзi переклад «Метафiзики» Арiстотеля е однiею iз двох версiй перекладу цього твору, якi виконувалися паралельно i керувалися iстотно рiзними перекладацькими стратегiями. Вiдрiзняючись насамперед термiнологiею i ступенем буквалiзму, два переклади мали на метi доповнювати й висвiтлювати один одного, але водночас можуть сприйматися як самостiйнi. На вiдмiну вiд другого, «буквального» перекладу, цей переклад послуговуеться бiльш традицiйною фiлософською термiнологiею i розрахований на широке коло читачiв.
В формате PDF A4 сохранен издательский макет.
Аристотель
Метафiзика
© О. А. Юдiн, переклад украiнською, передмова, примiтки, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
Вiд перекладача Необхiднi пояснення
Поданий в цiй книзi переклад «Метафiзики» Арiстотеля мае певнi особливостi, i головна полягае в тому, що вiн е однiею iз двох версiй перекладу цього тексту, якi виконувалися перекладачем паралельно як такi, що мають доповнювати, висвiтлювати одна одну, але водночас можуть сприйматися як самостiйнi.
Висловлюю свою щиру та глибоку вдячнiсть директоровi видавництва «Фолiо» О. Красовицькому за пiдтримку цiеi доволi незвичноi iдеi.
Вiдомий факт: деякi класичнi тексти мають бути представленi декiлькома перекладами. «Метафiзика» Арiстотеля е одним iз таких творiв, бiльш того, про неi це можна сказати як мало про який iнший текст. І рiч тут не лише в тому, що переклади мають властивiсть застарiвати, зокрема через накопичення нових фактiв, тлумачень i, вiдповiдно, через потребу iх врахування. Мова тут не про поступовий рух до досконалостi й адекватностi.
«Метафiзика» е першим текстом у своему родi (жанрi). Це перший монологiчний i професiйний фiлософський твiр – у певному сенсi Початок, щодо якого адекватнiсть недосяжна, а тому розумiння потребуе постiйного повернення до витоку, до оригiналу. І з цього погляду наявнiсть кiлькох перекладiв обов’язкова не лише i навiть не стiльки в тому сенсi, що компенсуе недосконалiсть одного перекладу, створюе можливiсть, так би мовити, стереоскопiчного бачення оригiналу в кiлькох дзеркалах, а в тому, що дае змогу вiдчути принципову неповноту будь-якого одного, окремо взятого вiдображення.
Другою причиною, що викликае потребу в декiлькох перекладах, е мовнi особливостi тексту, обумовленi його жанром та обставинами його створення. Як i бiльшiсть праць Арiстотеля, «Метафiзика» – текст, не розрахований на «публiкацiю» i широку аудиторiю, а натомiсть призначений для вузького кола слухачiв заснованого Арiстотелем Лiкею, можна сказати, що це текст, звернений до пiдготовленоi фiлософськоi спiльноти. Це нотатки для лекцiй, можливо, записи учнiв або замiтки розмислiв. Мова Арiстотеля часто стисла, лаконiчна, скорочена, конспективна, причому стислiсть подекуди обертаеться темнотою. Не дивно, що такi «темнi мiсця» викликають вiдмiннi, iнколи протилежнi тлумачення, i автори рiзних авторитетних перекладiв нерiдко iстотно розходяться мiж собою.
Загалом цi мiркування та низка iнших уже в процесi роботи над перекладом навели мене на думку робити одразу двi паралельнi версii перекладу, якi б керувалися рiзними пiдходами й виходили з рiзного кола завдань. Цим самим для перекладача вiдкриваеться можливiсть бути послiдовним у реалiзацii вiдмiнних перекладацьких стратегiй, iнколи навiть доходячи до крайнощiв i дозволяючи собi експериментувати.
Отже, умовно говоритимемо про один переклад як «езотеричний», а другий як «екзотеричний» (або «Метафiзику-І» та «Метафiзику-ІІ»). На жаль, з технiчних причин у цьому виданнi представлений лише один iз двох перекладiв – власне, другий, – але оскiльки вони виконувалися, так би мовити, з озиранням один на одного i в розрахунку на подiл працi, взаемодоповнення та взаемне уточнення, необхiдно коротко описати обидвi перекладацькi стратегii, вiдкладаючи бiльш детальну iх характеристику на майбутне, до появи у друцi другоi (фактично, першоi) версii перекладу.
Вiдмiннiсть мiж двома варiантами можна описати за трьома аспектами: 1) цiльова аудиторiя; 2) ступiнь буквалiзму й, вiдповiдно, свободи; 3) термiнологiя.
1. Як висловився один сучасний перекладач[1 - Aristotle, Metaphysics / trans. by Hugh Lawson-Tancred. Penguin Books, 1998. Р. lii.], «жоден переклад… головноi працi Арiстотеля не може сподiватися на те, щоби бути остаточним, або навiть на бiльше нiж вiдповiдати запитам специфiчного обмеженого кола читачiв». У цьому аспектi «езотерична» й «екзотерична» версii – якщо iх розглядати як самостiйнi переклади безвiдносно одна до одноi, – зверненi до рiзних цiльових аудиторiй. Найпростiше було б сказати, що перша мае на увазi професiйну спiльноту, тодi як та, яку читач тримае у руках, звернена до широкого загалу. Але це роздiлення потребуе iстотного уточнення.
Як самостiйнi переклади цi версii розрахованi на читачiв iз рiзними запитами i, вiдповiдно, готовнiстю витратити рiзний час на спiлкування з текстом. «Езотеричний» варiант е значно вибагливiшим i озиваеться до тих, кого цiкавить сама мовна матерiя думки Арiстотеля, тобто не iдеi у вiдривi текстових зв’язкiв, а думка як текст з усiма його незручностями, езотеризмом, темнотами й подекуди непрохiднiстю. Натомiсть друга версiя створювалася з iнтенцiею зробити текст якомога зручнiшим для читача. Це передбачало розбивання складних речень на простiшi, розтлумачування стислих формулювань, компактнiшу термiнологiю, полегшення синтаксичних зв’язкiв. Цей переклад створений у розрахунку на зручнiсть сприйняття, засвоення, самостiйного осмислення й використання iдей Арiстотеля. У цьому сенсi вище вжито слово «переказ». Але це зовсiм не означае, що метою перекладача був «Арiстотель, переказаний для дiтей».
Нагадаю, що «Метафiзика» е в принципi «езотеричним» текстом, тобто першим фiлософським професiйним текстом, який вживае (i сам створюе) технiчну мову, першим фiлософським науковим текстом, який використовуе практику посилань (насамперед на iншi частини самоi «Метафiзики», а також на iншi працi Арiстотеля). Фiлософiя, власне, як вона створена Арiстотелем, – це штучна мова, вживання звичних слiв у незвичному для них значеннi, що робить текст вибагливим до читача за будь-якого спрощення.
2. В аспектi буквалiзму й свободи тлумачення вiдмiннiсть мiж «езотеричним» та «екзотеричним» варiантами, користуючись традицiйною понятiйною опозицiею, можна схарактеризувати таким чином, що перший спрямований на те, щоб передати букву оригiналу, а другий – його дух. Перший намагаеться вiдтворити (наскiльки це можливо) мовнi особливостi оригiналу, другий пропонуе його розумiння i тлумачення. Перший стенографуе оригiнал слово за словом, виходячи з того, що побудова речення, кожне слововживання, кожний вiдмiнок, однина чи множина i таке iн. мають фiлософське значення або принаймнi можуть бути цiкавими з фiлософськоi точки зору. Другий радше переказуе оригiнал, iнодi навiть дозволяючи собi доповнювати його. Але така свобода (там, де ii вдавалося досягати) була внутрiшньо можливою для перекладача саме завдяки паралельному iснуванню «буквального» перекладу, що слугував своерiдною точкою опори та вiдлiку.
«Метафiзика» – один iз найскладнiших текстiв у свiтовiй фiлософii, що обумовлено вже названими та iншими обставинами, i в нiй чимало темних мiсць, якi в рiзних перекладачiв викликають рiзнi, iнколи принципово рiзнi, ба протилежнi переклади. У таких випадках перед перекладачем виникае дилема: або запропонувати свое тлумачення (чи приеднатися до запропонованого кимось iншим), або зберегти «темноту» оригiналу, яка уможливлювала б рiзнi тлумачення. Наявнiсть двох паралельних перекладiв уможливлюе поеднання обох варiантiв. У «езотеричнiй» версii переважно обираеться другий пiдхiд, в «екзотеричнiй» – перший, оскiльки, як уже було сказано, вiн нацiлений на розумiння i тлумачення, хоч подекуди й iмовiрне.
Ще один суттевий момент. Слова в текстi Арiстотеля нерiдко е багатозначними, i контекст через абстрактнiсть предмета не завжди дае змогу однозначно обирати те чи iнше значення, що також вiдкривае можливостi для тлумачень. Уже перше речення «Метафiзики»: «Усi люди вiд природи прагнуть знання», – попри свою позiрну простоту можна перекладати по-рiзному. Дiеслово oregontai може бути перекладеним як «прагнуть», «хочуть», а його перше буквальне значення «тягнутися». Тобто можна розумiти так, що йдеться не про прагнення в пiднесеному значеннi, а про чуттевий потяг. І саме на це вказуе подальша аргументацiя Арiстотеля: «Про це свiдчить любов до чуттевих вражень…» При цьому agapesis можна перекладати як «любов» i як «потяг», а aistheton – як «чуття», «вiдчуття», «чуттевi враження», «чуттеве сприйняття». (Дехто з перекладачiв, пiдкреслюючи момент «чуттевостi» навiть передають це як «насолоду» або «радiсть» вiд вiдчуттiв.) Ось чому в цiй версii перекладу перше речення набуло форми: «Усiх людей вiд природи вабить знання». Приклади можна множити до безконечностi. Отже, рiзнi переклади i зокрема два паралельних, про якi йдеться, дають змогу акцентувати, висвiтлити рiзнi значення, якi одночасно присутнi в словах Арiстотеля.
3. І щодо термiнологii. Ще один iз перекладачiв i дослiдникiв «Метафiзики» зауважив[2 - Sachs J. Aristotle: Metaphysics // Internet Encyclopedia of Philosophy. – https://www.iep.utm.edu/aris-met/#H2]: якщо центральне питання «Метафiзики» полягае в тому, що таке ousia, то письмова традицiя перекладiв невиправно поховала значення поняття, яке мав на увазi Арiстотель. Узагальнюючи це судження, можна сказати, що абсолютна бiльшiсть перекладiв «Метафiзики» – це Арiстотель, прочитаний крiзь призму латинськоi мови, крiзь призму його середньовiчних коментаторiв. За цим фiльтром латинськоi мови значною залишаеться мовна природнiсть i мовна енергiя (енергiя творення нових значень), властива тексту Арiстотеля. Це незворотне явище. Гадати, що можна повернути назад, – це навiть не утопiя, а в кращому разi дивакуватiсть. Проте, маючи право на невдачу, можна принаймнi спробувати суто експериментально вiдмовитися вiд спецiалiзованоi, iншомовноi фiлософськоi термiнологii. Результатом такоi спроби i е наша «езотерична» версiя перекладу «Метафiзики».
Натомiсть версiя «екзотерична» взагалi не переймаеться питанням iснування фiльтру латинськоi мови, ба навiть на якомусь етапi роботи виникла думка зробити цей варiант перекладу максимально латинiзованим, виходячи з того, що таким вiн е для мiжнародноi фiлософськоi спiльноти, в чому легко переконатися, зазирнувши в рiзноманiтнi авторськi чи колективнi монографii, присвяченi Арiстотелю, «Метафiзицi» та метафiзицi. Врештi кiлька мiркувань вирiшили справу не на користь такоi iдеi i насамперед два з них. По-перше, неможливiсть послiдовного проведення латинськоi термiнологii, що зокрема стосуеться перекладу такоi понятiйноi пари, як to ti en einai та to ti еsti (про це далi у списку термiнiв). По-друге, вiд самого початку переклад був зорiентований на те, щоб створити якомога зручнiший органiчний переклад для читання, а не технiчний переклад для цитування. Натомiсть строгий технiчний переклад, який був би зорiентований на латинську i похiднi вiд неi захiднi традицii перекладу й передачi арiстотелiвських термiнiв i який би таким чином термiнологiчно поеднував украiнський i захiдний фiлософський дискурси, мае бути виконаний окремо, i в такому перекладi мае бути своя органiчнiсть. У нашому випадку ми просто в наведеному нижче списку термiнiв вказуемо вiдповiдники в захiдних (переважно англiйськiй) мовах.
arkhe – перекладаеться як «начало». Переклад цього термiна в бiльшостi випадкiв iноземними мовами як «принцип» в украiнськiй мовi видаеться не дуже вiдповiдним через зайвi конотацii. У фiлософськiй лiтературi також вживаеться вiдповiдник «першопричина», що можливо, але не охоплюе всi значення арiстотелiвського поняття: i початок у часовому сенсi або як початок ряду, точка вiдлiку, i причина (першопричина), i – в рiдких випадках – влада. Тому – «начало».
dunamis – перекладаеться як «можливiсть», але форма слова dunаmei (тобто «в можливостi») переважно перекладаеться природнiшим для сучасного вживання й зрозумiлiшим виразом «потенцiйно».
eidos – перекладаеться як «форма», або «вид» (там, де йдеться про логiчний вид). У тих випадках, де однозначно йдеться про платонiвську теорiю iдей, eidos перекладаеться як «iдея». У бiльшостi перекладiв европейськими мовами, зокрема англiйською, eidos у всiх значеннях (окрiм значення логiчного виду) перекладаеться як «форма», i про теорiю iдей Платона нерiдко говориться як про «теорiю форм».
(to) einai – перекладаеться скрiзь як «буття» i так само европейськими мовами (тобто вiдповiдним iменником, що е субстантивацiею дiеслова «бути»).
hule – скрiзь перекладаеться як «матерiя». І так само в усiх iнших мовах.
hypokeimenon – перекладаеться здебiльшого як «субстрат», iнколи залежно вiд контексту як «те, що лежить в основi». В абсолютнiй бiльшостi перекладiв рiзними мовами також передаеться як «субстрат» i в одиничних випадках (контекстах) як «суб’ект».
idea – також перекладаеться як «iдея». Таким чином, у цьому перекладi слово «iдея» вiдповiдае двом поняттям, але поняттю eidos лише частково, тобто лише в тих випадках, де йдеться про теорiю iдей Платона. Арiстотель у таких контекстах використовуе idea та eidos як повнi синонiми. Англiйський вiдповiдник – idea, або в деяких перекладах – також form (форма).
kath’holou – перекладаеться як «загальне». Специфiка мови Арiстотеля: вiн використовуе певну фразу, а не iменник чи прикметник для позначення конкретного i загального. У захiдних мовах перекладаеться як «унiверсальне», «загальне».
logos – переважно перекладаеться залежно вiд контексту: як «пояснення» або «визначення»; в рiдких випадках – як «форма», в деяких контекстах – «розумiння». В бiльшостi англiйських та нiмецьких перекладiв як «формула» (formula), «визначення» (definition) або «поняття» (Begriff).
morphe – перекладаеться як «кшталт». У перекладах европейськими мовами переважно вiдповiдником слугуе слово «форма» там, де воно вживаеться самостiйно. Натомiсть там, де воно виступае поряд зi словом «форма» (form) перекладачi добирають рiзнi, iнколи ситуативнi синонiми: shape (англ.), Gestalt (нiм.), esp?ce (фр.).
(to) on – перекладаеться як «суще». Термiн е субстантивованим дiеприкметником вiд дiеслова «бути». Європейськими мовами передаеться вiдповiдно (напр.: being (англ.), das Seiende (нiм.), ?tres (фр.)).
ousia – перекладаеться як «сутнiсть». Одне з найбiльш проблематичних понять Платона й Арiстотеля, яке дехто з перекладачiв навiть волiе лiпше залишати без перекладу[3 - Напр.: Frede M., Patzig G. Aristoteles “Metaphysik Z”. 2 Bde. Munchen: Verlag C. H. Beck, 1988.]. Слiд мати на увазi, що усталений вiдповiдник цього термiна в европейських мовах (який також нерiдко використовуеться в украiнськiй науковiй чи навчальнiй лiтературi) – «субстанцiя».
sumbebekos – переважно перекладаеться як «побiжний» (побiжно). Інколи ситуативний переклад залежно вiд контексту: «за збiгом», «випадковий» та спорiдненi слова. В латинськiй i похiдних вiд неi захiдних фiлософських традицiях цей термiн та пов’язанi з ним слова перекладаються як «акциденцiя», «в акцидентальному сенсi» та iншими подiбними виразами. Вiдповiдно, термiн корелюе як протилежнiсть iз термiном «сутнiсть» (або «субстанцiя» в захiдних мовах).
stoikheion – перекладаеться як «елемент» (окрiм тих випадкiв, де йдеться про склад слова), i так само усiма iншими мовами. (Варто вiдзначити, що в «езотеричному» варiантi перекладу в намаганнi пiти вiд латинського кореня обрано як вiдповiдник слово «основа».)
tode ti – перекладаеться як «щось це» або «певне це». Суто арiстотелiвський термiн, що характеризуе сутнiсть (субстанцiю). Звичний для Арiстотеля спосiб позначення конкретного на противагу до загального. У фiлософськiй лiтературi нерiдко позначаеться латинським еквiвалентом «haeccitas», тобто «цейнiсть». У бiльшостi англiйських перекладiв – «thisness».
to ti en einai – перекладаеться як «чимбутнiсть». Специфiчний термiн-фраза Арiстотеля (хоча, наприклад, Гайдеггер вважав, що вiн не належить Арiстотелю), що спираеться на характерну рису давньогрецькоi мови: можливiсть вставки означень i навiть цiлих речень мiж артиклем i означуваним iменником. Є рiзнi способи перекладати цей вираз. Ми приеднуемося до тлумачення, що перекладае його так: «буття того, про що запитуеться (у питаннi): “що це?”»[4 - Див.: Sonderegger Е. Die Bildung des Ausdrucks to ti en einai durch Aristoteles // Archiv f?r Geschichte der Philosophie, 65 (1983); Sonderegger Е. Zur Sprachform des Ausdrucks to ti en einai // Rheinischen Museum f?r Philologie, 144, 2001.]. Вiдповiдно, поняття to ti en einai корелюе з поняттям to ti еsti. Англiйськi та французькi переклади спираються на латинську традицiю передавати to ti en einai як essentia, або essence (що вiдповiдае украiнському «сутнiсть»). Хоча е винятки i доволi екзотичнi[5 - Напр.: what-it-was-to-be-that-thing. Див.: Aristotle, Metaphysics / trans. by Hugh Lawson-Tancred. Penguin Books, 1998.]. В нiмецьких перекладах використовуються рiзнi варiанти. Переклад «буття того, про що запитуеться: “що це?”», звичайно, е надто громiздким. У «езотеричнiй» версii перекладу цей термiн перекладаеться iнакше, i у вiдповiдному виданнi буде наведене бiльш розлоге пояснення й обгрунтування перекладу. В цiй версii перекладу задля зручностi використовуеться для перекладу to ti en einai термiн «чимбутнiсть», що був запропонований Олексiем Паничем[6 - Див. детальнiше: Європейський словник фiлософiй: Лексикон неперекладностей. Том перший. К.: Дух i лiтера, 2009. С. 140 i далi.].
to ti еsti – перекладаеться як «щоснiсть». Слово «щоснiсть» е перекладом латинського слова quidditas, що в латинськiй середньовiчнiй традицii використовуеться як вiдповiдник to ti en einai. to ti еsti – термiн-фраза, утворений як субстантивацiя (за допомогою артикля) питання ti еsti (тобто «що це?», або дослiвно «що е?»). Тому в англiйських перекладах (та перекладах iншими европейськими мовами) цей термiн-фраза зазвичай просто передаеться як «що». Отже, можна сказати, що to ti еsti не мае самостiйного термiнологiчного вiдповiдника. Це видно з того, що в багатьох перекладах роздiлення мiж двома спорiдненими термiнами-фразами to ti еsti та to ti en einai проводиться непослiдовно, тобто залежно вiд контексту iнколи to ti еsti перекладаеться як essence (сутнiсть) i, навпаки, iнколи to ti en einai перекладаеться як «що». Отже, вiдбуваеться, сказати б, iнтерференцiя термiнiв. А. Ф. Лосев пропонував розводити to ti en einai та to ti еsti як, вiдповiдно, «щоснiсть» (чтойность) i «наявне що» (наличное что)[7 - Див.: Лосев А. Ф. История античной эстетики. Т. IV. М.: Искусство, 1975. С. 124–158.]. Повний переклад цього специфiчного термiна (тобто to ti еsti) як субстантивацii питання: «те, про що запитуеться (у питаннi): “що це?”» Очевидно, такий переклад доволi громiздкий. В «езотеричнiй» версii використовуеться iнший варiант, який буде обгрунтований у вiдповiдному виданнi. Наявнiсть термiна «чимбутнiсть» в украiнськiй «арiстотелiанi» робить термiн «щоснiсть» наче зайвим, принаймнi вiльним. Але термiн по-своему виразний i для нього вiдкрита, так би мовити, вакансiя, тому, ризикуючи пiти проти традицii, ми використовуемо «щоснiсть» як вiдповiдник to ti еsti.
Звичайно, це не повний список термiнiв Арiстотеля, але достатнiй для того, щоб окреслити свою перекладацьку стратегiю, а також перекинути мiсток до вживаноi у захiдних мовах термiнологii.
Окремо кiлька зауважень варто додати стосовно книги V (i з ними доречно ознайомитися, насамперед читаючи ii), в якiй Арiстотель намагаеться дати визначення цiлому списку понять. Проте часто вiн аналiзуе не тiльки, а iнколи навiть не стiльки фiлософськi поняття, скiльки слова, що вживаються в фiлософськiй мовi, причому намагаючись охопити всi iхнi значення, далеко не всi з яких мають дотичнiсть до фiлософii. Інколи складностi перекладу пов’язанi з суто лiнгвiстичними обставинами, що не мають iстотного фiлософського значення.
Наприклад, роздiлi V.16 присвячений визначенню поняття teleion, хоча насправдi йдеться про два цiлком рiзних поняття, як це очевидно з прикладiв Арiстотеля, – досконалий (в сенсi якостi) та закiнчений (в часовому сенсi). Тобто маемо суто лiнгвiстичний феномен багатозначностi (власне двозначностi – близькоi до омонiмii). За одним заходом у цьому ж роздiлi (у поясненнi основного поняття) з’являються ще два двозначних термiни: arete – з одного боку, позитивна якiсть, навiть найвищий ступiнь позитивноi якостi, з iншого боку – мистецтво, майстернiсть (е ще i трете значення – моральна чеснота, але воно не використовуеться в цьому контекстi); telos – що означае одночасно мету i кiнець. Інакше кажучи, Арiстотель намагаеться визначати двозначне поняття за допомогою двозначних понять. Фактично в цьому роздiлi фiлософськi складностi визначення обумовленi суто явищем лiнгвiстичноi полiсемii. З iншого боку, можна сказати, що саме Арiстотель вперше вводить у фiлософiю метод аналiзу мовних значень, виявляючи суто лiнгвiстичне пiдгрунтя (принаймнi деяких) фiлософських складностей i постаючи, таким чином, прабатьком аналiтичноi фiлософii.
Аналогiчна ситуацiя в роздiлi V.18, де визначаеться вираз kath’o, який з одного боку означае (i найчастiше вживаеться Арiстотелем у значеннi) «через (щось)», «вiдповiдно до», «згiдно з», а з iншого боку, мае суто просторове значення прислiвника «в», «на» (як це i видно в наведеному Арiстотелем прикладi, коли йдеться про появу чогось «на поверхнi»). І тiльки узагальнена форма прикладiв, що наводяться, надае ситуацii з цим виразом вигляд фiлософського термiна, хоч насправдi йдеться знову ж таки про суто лiнгвiстичну полiсемiю.
У деяких випадках певнi слова збереженi без перекладу, зокрема в роздiлах 20, 21, 23, 24, оскiльки шукати вiдповiдники, якi б охоплювали всi значення грецьких слiв, е штучною i непотрiбною справою, оскiльки йдеться не про необхiднiсть об’еднати рiзнi значення термiна, а знову ж таки випадкову лiнгвiстичну полiсемiю.
У роздiлi 20 також ситуацiя двозначностi. Тут даеться визначення термiна hexis, що натомiсть мае два зовсiм рiзних значення («володiння» i «стан», пiд чим у цьому випадку маеться на увазi «розташування»), тобто фактично це два рiзних термiни.
Така сама ситуацiя в роздiлi 21, присвяченому аналiзу поняття pathos, що також мае два рiзних значення: з одного боку, фiлософське – «стан», «прояв», «властивiсть», з iншого боку, зовсiм нефiлософське й нетермiнологiчне – «бiда», «нещастя». (А перше значення цього слова, вiд якого, iмовiрно, й походять цi два вже доволi рiзних значення – «подiя».)
Так само суто лiнгвiстичний характер мають роз’яснення Арiстотеля у роздiлi 22, де вживання заперечного префiкса «а-» прирiвнюеться до поняття «позбавлення». Те саме стосуеться роздiлiв 23 та 24, де даеться визначення слову ekhein та виразу ek tinos, що е вельми багатозначними i в рiзних значеннях перекладаються по-рiзному (i немае сенсу напружувати мову, як це роблять бiльшiсть перекладачiв рiзними мовами, i перекладати одним словом там, де можна перекласти рiзними, оскiльки нiяких фiлософських втрат це за собою не тягне).
