І чоботи, i пiдкови.
Вийду вранцi до корови,
Я корову напою,
Подою,
З парубками постою,
Постою».
«Ой гоп по вечерi,
Замикайте, дiти, дверi,
А ти, стара, не журись
Та до мене пригорнись!»
Всi гуляють. А де ж Гонта?
Чом вiн не гуляе?
Чому не п’е з козаками?
Чому не спiвае?
Нема його; тепер йому,
Мабуть, не до неi,
Не до спiви.
А хто такий
У чорнiй киреi
Через базар переходить?
Став; розрива купу
Ляхiв мертвих: шука когось.
Нагнувся, два трупи
Невеликих взяв на плечi
І, позад базару,
Через мертвих переступа,
Криеться в пожарi
За костьолом. Хто ж це такий?
Гонта, горем битий,
Несе дiтей поховати,
Землею накрити,
Щоб козацьке мале тiло
Собаки не iли.
І темними улицями,
Де менше горiло,
Понiс Гонта дiтей своiх,
Щоб нiхто не бачив,
Де вiн синiв поховае
І як Гонта плаче.
Винiс в поле, геть од шляху,
Свячений виймае
І свяченим копа яму.
А Умань палае,
Свiтить Гонтi до роботи
І на дiтей свiтить.
Неначе сплять одягненi.
Чого ж страшнi дiти?
Чого Гонта нiби краде
Або скарб ховае?
Аж труситься. Із Уманi
