Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Рiзать католика.
Сини моi, сини моi!
Чом ви не великi?
Чом ви ляха не рiжете?..»
«Будем рiзать, тату!»
«Не будете! не будете!
Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схiд сонця
Була не втопила?
Менше б грiха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогоднi, сини моi,
Горе менi з вами!
Поцiлуйте мене, дiти,
Бо не я вбиваю,
А присяга».
Махнув ножем —
І дiтей немае!
Попадали зарiзанi.
«Тату! – белькотали, —
Тату, тату… ми не ляхи!
Ми…» – та й замовчали.
«Поховать хiба?»
«Не треба!
Вони католики.
Сини моi, сини моi!
Чом ви не великi?
Чом ворога не рiзали?
Чом матiр не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
Ходiм, брате!»
Взяв Максима,
Пiшли вздовж базару
І обидва закричали:
«Кари ляхам, кари!»
І карали: страшно, страшно
Умань запалала.
Нi в будинку, нi в костьолi,
Нiгде не осталось,
Всi полягли. Того лиха
Не було нiколи,
Що в Уманi робилося.
Базилiан школу»,
Де учились Гонти дiти,
Сам Гонта руйнуе:
