19. SafаrikP J. Slovanske starozitnosti. Praha, 1837.
20. Stiber Z. Wschodnia granica temkоw. Sprawozdania z czynnosci posiedzien PAN. Krakоw, 1935. T. 40.
21. Varsik В. Osidlenie Kosickej kotliny s osobitnym zretel’om na celе vychodnе Slovensko a hornе Potisie. Bratislava, 1977.
22. Udziela S. Rozsiedlenie temkоw. Wisla. 1884. № III.
23. Zubrycki D. Rys do historii narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temze krоlewstwie. Lwоw. 1837.
24. Lewicki J. Grammatik der Ruthenischen klein russische Sprache in Galizien. PrzemySl, 1834. S. IV–V.
25. Bendza M. Prawoslawna diecezja przemyska w latach 1596–1631. Studium historyczno-kanoniczne. Warszawa, 1982.
26. Гнатюк В. Русини Пряшiвськоi епархii i iх говори. ЗНТШ. Львiв, 1900. Т. 35–36.
Ландшафт
Територiя Лемкiвщини розташована по обидва боки захiдноi частини карпатських гiр, якi тягнуться iз сходу на захiд i одночасно е державними кордонами Польщi, Словаччини та Украiни. Центральне мiсце цiеi територii займають найнижчi карпатськi гори – Низький Бескид.
Низький Бескид складаеться з рiзнобiжних гiрських хребтiв, посерединi яких пролягають долини шириною 10–15 км. З цих долин витiкають рiки Ослава, Вислок, Яселка, Вислока та Ропа.
Пiвнiчнi верхи Низького Бескиду починаються вiд рiки Ослави i проходять на захiд до рiки Бiлоi. Кожен хребет мае свою назву: Буковець (777 м над рiвнем моря), Токарня (778 м) та iн. На захiд вiд рiки Вислока цей гiрський хребет стае менш виразним, з рiки Гировоi вiн спускаеться до рiки Вислока, на захiд вiд рiки Вислока вiн пiднiмаеться вверх – Волiкова Гора (847 м), а мiж рiками Ропою i Бiлою проходить на пiвдень i з'еднуеться з пiвденним ланцюгом на словацькому кордонi. Цей гiрський масив отримав назву найвищоi вершини – Лацковоi (1001 м).
Пiвденнi гiрськi хребти Низького Бескиду е вододiлом рiчок i кордоном мiж Словаччиною та Польщею. Вони тягнуться з заходу вiд Тилицького до Лупкiвського перевалiв на сходi. На заходi Лацкiвський хребет вiддiляе басейни рiчок Бiлоi i Топлi. З цього хребта видiляеться гiлка, яка проходить пiвколом на схiд i доходить до висоти Яворини Конечноi (885 м), а звiдти йде на схiд, вiдокремлюючи верхiв’я Вислока та Ондави, проходить через Дуклянський перевал на пiвденний схiд, сягаючи висоти Клин (691 м), i доходить до Бескидоцького переходу (581 м). Низький Бескид закiнчуеться на пiвнiч вiд Лупкiвського переходу Терпяковою горою (744 м).
На сходi високу центральну долину замикають хребти Полонинського Бескиду.
На сходi вiд Лупкiвського перевалу пiвденний хребет поступово пiднiмаеться до його найвищого верху – Ясло (1153 м), вiд Кременця вiн повертае на пiвдень.
Пiвнiчний хребет роздiлений чотирма ярами, тягнеться вiн вздовж рiчки Ослави i йде на пiвденний схiд, а за ярами та рiками Солинка i Ветлинка пiднiмаеться вверх, де розмiщенi Царинська та Ветлинська полонини.
Схили цього хребта входять в долину, з якоi випливае рiка Сян. Тут проходить польсько-украiнський кордон. На пiвднi до Сяну впадають рiчки Солинка, Гочiвка та Ослава. Тут розташована Сяноцька котловина, а на ii пiвнiчному сходi розмiщений соляний хребет, який поступово пiднiмаеться на схiд в бiк Середнього Бескиду. На захiд вiд Сяноцькоi котловини пролягае
Горлицько-Сяноцька котловина довжиною 100 км i доходить до Низького Бескиду.
На пiвднi Низький Бескид у верхiв’ях рiк Ондава i Лабiрець переходить у Ондавську Верховину i на ii пiвденному боцi створюе ряд долин. На пiвнiчному сходi вiд Полонинського Бескиду виступае ряд окремих верхiв, якi мають назву Чернин, мiж ними протiкають рiки, що течуть на пiвдень: Варава, Удава, Пчолинка, Цiроха. Вiд вулканiчного хребта Вигорлят на захiд за Лабiрцем розташованi Паннонськi низини, якi отримали назву Схiднословацькоi низини.
Бiльш роздiлене захiдне плоскогiр’я Лемкiвщини. На захiд вiд рiки Бiлоi та Тилицького переходу розташований Захiдний Бескид, який бере свiй початок вiд рiки Попраду i проходить на пiвнiчний захiд в напрямку до Старого Санчу. На польсько-словацькому кордонi виступае хребет Захiдного Бескиду, який мае назву Малi Пенiни.
Мiж Малими Пенiнами та Сниською Магурою проходить на схiд гiрський хребет, який входить у Любовлянське плоскогiр’я.
На пiвдень та пiвденний схiд за рiкою Попрад розташованi Левоцькi гори. На пiвднi вiд них знаходиться Горнадська котловина з Чорною горою (1240 м). Тут випливае ряд рiк, а рiка Славкiвка вiдокремлюе Левоцькi гори вiд Браниського хребта, який входить у захiдну частину Шариського плоскогiр’я.
На пiвнiчному сходi вiд Левоцьких гiр розташованi Чергiвськi гори з двома верхами – Мiнчалем та Великою Явориною. На схiднiй частинi Чергiвських гiр випливае рiчка Секчiв, яка спадае у рiку Торису. На схiд вiд Пряшева розмiщенi Пряшiвськi гори – довгий хребет проходить мiж рiчками Торисою та Поплею i переходить в Угорщину.
На Лемкiвщинi проходить вододiл головних рiчкових басейнiв. Рiки Ослава, Вислок, Яселка, Вислока та Ропа випливають з пiвнiчного схилу Низького Бескиду та Бескиду. Крiм рiчки Попрад, яка витiкае зi Словаччини i впадае до Дунця, усi рiки зi своiми притоками пливуть майже паралельно з гiрськими хребтами на пiвнiч i утворюють Горлицько-Сяноцьку котловину. Ослава впадае в рiку Сян, Яселка та Ропа – у Вислоку. На пiвночi рiки Сян, Вислока впадають у рiку Вислу.
Гiрськi рiки, якi витiкають з пiвденних схилiв Низького i Полонинського Бескидiв: Видранка, Вправа, Удава та Цiроха, впадають у рiки Лабiрець та Ондаву. Лабiрець, Ондава та iх притоки пливуть тут рiвнобiжно, створюючи широкi долини. Бiля Паннонськоi низини сповiльнюеться течiя рiк. Для протидii розливу рiки Ондави поглиблено ii корито, щоб у час повенi води могли швидше спливати до Латорицi та Бодрогу, якi спадають у рiку Тису.
На пiвденному сходi Низького Бескиду та з пiвнiчних схилiв Чергiвських гiр витiкають рiки Топля та Ториса i пливуть на пiвденний схiд у напрямку Паннонськоi низини. Топля впадае в рiку Ондаву, а Ториса – в Горнад.
Грунти на Лемкiвщинi рiзноманiтнi, але переважають так званi буроземи, якi сформованi на вивiтрених схилах флiту та пiд покриттям букових, смерекових, ялинових лiсiв. Грунти дещо плиткi, кам’янистi. Лiсовий бурозем в основному покритий неглибоким шаром лiсовоi пiдстилки, а пiд ним знаходяться темнобрунатний або темно-сiро-брунатний, багатий на гумус шар з дрiбним (рiзноi величини) камiнням.
Плиткi грунти знаходяться на стрiмких схилах, глибшi зустрiчаються на вододiлах, вулканiчних скелях i пiсковиках, якi легко розкладаються. Багатий на вапно флiт не допускае кислоти до нижчих шарiв землi. Пiд ялиновими деревами з плиткою системою коренiв дерев земля найбiльш заквашена близько до поверхнi. Пiд буковим лiсом, де корiння глибоке, найкислiший рiвень. Земля збагачена перегноем (вiд 10 до 15 %) пiд лiсовим покривом, помiрно збагачена – пiд пасовищами i лише 3–5 % цей показник сягае пiд орною землею.
Землi, якi сформувалися пiд альпiйський долинами Полонинського Бескиду, мають близько до поверхнi землi дернисту верству.
На вододiлах в мiсцях малого спаду води лiсовi буроземи сприяють нагромадженню торфу. Гiрськi тераси в мiнiмальних схилах стримують спливання води i тим самим дають можливiсть збору перегною на поверхнi землi та утворенню намивних родючих земель. Такi намивнi землi знаходяться на нижчих терасах рiк Попрад, Ториси, Топлi, Ондави та Лабiрця.
На пiвнiчнiй Лемкiвщинi, на Горлицько-Сяноцькiй улоговинi розташований соляний хребет, багатий на солянi джерела. Пiвнiчна та Пiвденна Лемкiвщина багата i на мiнеральнi водянi джерела. Тут функцiонуе ряд гiрських курортiв.
Клiмат на територii Лемкiвщини не одноманiтний. Вiн видiляеться у зв’язку з географiчним розташуванням як пiвнiчноi, так i пiвденноi частин. Крiм того, клiмат тут зумовлений змiною абсолютних висот, характером рельефу i наявнiстю долин, схилiв гiр з рiзним розташуванням, циркуляцiею атмосфери. Таким чином, клiмат Лемкiвщини аргументовано розподiляють на три зони:
1) пiвнiчнi пiднiжжя Карпат;
2) гiрськi хребти та високi котловини;
3) пiвденнi схили та долини.
Пiвнiчнi пiднiжжя Карпат становлять перехiдну зону мiж теплiшими низинами на пiвночi й холоднiшими горами на пiвднi.
У Сяноцi середня температура липня не перевищуе 16 °C, а сiчня – нижче 5 °C. Мороз тривае до п’ятдесяти днiв. Рiчна кiлькiсть опадiв коливаеться вiд 700 до 750 мм в Захiдному Бескидi, а на схiдних схилах – вiд 750 до 800 мм. Снiговий покрив лежить вiд 60 до 80 днiв.
На гiрських хребтах середня температура липня сягае в долинах понад 16 °C, а на хребтах до 15 °C. Мороз тривае вiд 70 днiв i бiльше. Кiлькiсть опадiв на схилах перевищуе 800 мм, а на горах Полонинського Бескиду – бiльш як 1000 мм, в долинi Попраду i рiки Топлi опади сягають 700 мм. Снiговий покрив може лежати вiд 90 до 150 днiв i бiльше.
Пiвденнi схили та долини мають найтеплiший та сухiший клiмат. Середня температура липня у Свиднику 17 °C, у долинi Ондави – 18 °C, а у сiчнi близько -4 °C. Найбiльшi дощi в басейнах рiки Ондави (650–700 мм), найменшi – в басейнах рiк Ториси i Топлi – 600–650 мм. Снiг лежить вiд 50 до 70 днiв.
Вегетацiйний перiод на пiвночi Лемкiвщини починаеться в квiтнi, в гiрських долинах – у травнi, а на пiвденнiй частинi – в березнi.
У лiсах Лемкiвщини ростуть цiннi породи дерев: дуб, бук, граб, явiр, ясен, липа i в’яз. З хвойних дерев: сосна, смерека, ялина. На запущених дiлянках, у зарослях росте лiщина, черемха, калина, малина, горобина та рiзнi квiти й трави.
На висотi 600—1000 м росте лише бучина та ялина i де-не-де – ясен, явiр i смерека. І вже на висотi 1500 м широко розкинутi полонини, вкритi трав’янистою рослиннiстю, й використовуються вони не лише для випасу худоби, але й частково для сiнокосiв.
На пiдгiр’i Захiдного Бескиду росте бук та ялина, а в затишнiй долинi Попраду – липа, смерека, модрина. На Сниськiй Магурi, Левоцьких та Чергiвських горах переважають типовi смерековi та буковi лiси, в яких зустрiчаються ялина, модрина, сосна, а на нижнiх схилах Ондавськоi полонини – бук i дуб. У рiках та потоках Лемкiвщини водяться форель, марена, рибець, дунайський харiус, видра тощо.
У лiсах – рiзноманiтнi звiрi: оленi, козулi, дикi свинi, бурi ведмедi, вовки, лисицi, борсуки, куницi, бiлки, тхори. У горах водяться дикi коти, рисi. З птахiв переважають дятли, мухоловки, яструби, глухарi та орли [1].
____________________
1. Стебельський І. Фiзична географiя. ЗНТШ. Нью-Йорк; Париж; Сiдней; Торонто, 1988. С. 87—112. Т. 206 [Лемкiвщина. Земля – люди – iсторiя – культура. Т. 1].
Особливостi говору
Лемкiвськi говори належать до карпатськоi групи пiвденно-захiдного дiалекту украiнськоi мови.
У зв’язку з переселенням населення галицькоi частини Лемкiвщини (причому, не компактно на якусь одну територiю, а переважно розрiзнено i в рiзнi областi, хоча переважно захiднi) дослiдження цього говору майже припинилося. Проте не можна сказати, що лемкiвськi говори не дослiджувались. Про основнi або окремi iх риси можна знайти вiдповiдний матерiал в рiзних статтях та посiбниках з украiнськоi дiалектологii. З важливiших праць, присвячених лемкiвським говорам, назвемо монографiю І. Верх-ратського [1, 115 с.], працi І. Панькевича [2, с. 164–199] та І. Зiлинського [3, с. 1—19].
Крiм названих дослiдникiв i вчених, до дослiдження пiвденно-лемкiвських говорiв значно спричинився словацький мовознавець украiнець В. П. Латта, який самотужки зiбрав матерiал з 270 населених пунктiв украiнського регiону Схiдноi Словаччини, та украiнський дiалектолог М. Онишкевич.
