На пiдставi використання наявних на сьогоднi дiалектологiчних матерiалiв i дослiджень лемкiвського говору вкажемо на основнi його особливостi у фонетичнiй, морфологiчнiй, синтаксичнiй i лексичнiй системах.
Щодо фонетики лемкiвськi говори стосовно iнших говорiв украiнськоi мови виявляють своi особливостi найбiльш яскраво, хоча не завжди стабiльно щодо ареального поширення.
У системi голосних для цих говiрок характернi такi особливостi, як перехiд давнього довгого звука о в нових закритих складах (незалежно вiд наголосу в и (ы): быб = бiб, быг = бiг, двыр = двiр, выл = вiл, пыт = пiт (горище) або рiдше в у вувця = вiвця, макутра = макiтра, луй = лiй. Так само переходить в у цей звук у позицii перед звуженим о (типу род. одн. куруви = корови, дуруги = дороги), а також у позицii перед i в наступному складi: путiк = потiк.
Голосний звук е в лемкiвських говорах перед м’якими приголосними переходить в и: вирьх = верх, типирь = тепер.
Варто вiдзначити локальнi випадки вимови в лемкiвських говорах звука е як а, зокрема пiсля приголосного д пiд наголосом: да = де, дахто = дехто, даний = дечий, даколи = деколи.
Характерною для лемкiвського говору е вимова – ыр замiсть ре, ро, ер, ор, ри на мiсцi давнього ръ: хырбет = хребет, дырва = дрова, тырстiна = тростина, кыршити = кришити, а на мiсцi давнього лъ замiсть ло вимова словосполучення – ыу: сыуза = сльоза, але також трапляеться вимова лы: блыха = блоха.
З iнших характерних рис лемкiвського вокалiзму е:
1) редукцiя (тобто спрощення) кiнцевого и в дiесловах наказового способу 2-i ос. одн.: бер = бери, воз = вози, роб = роби, iд = iди, а в деяких говiрках кiнцеве и зберiгалося, але в сполуцi з й у фiналi: робий = роби, iдий = iди, возмий = вiзьми.
2) перехiд прийменника у в г: г м'iстi = у мiстi, г водi = у водi, г лiтi = у лiтi, хоча в деяких мiсцевостях в даному випадку виступало сполучення гео: гво млынi = в млинi, гво хыжi = в хижi, а ще в iнших – приголосний звук х: х смерец'i = у смерецi, х ци(е)були = у цибулi. Явище переходу нескладо-творчого у в г або в х спостерiгаеться в словах з початковим у: гмерти = умерти, хтопити = утопити.
Цiкавою рисою лемкiвських говорiв в дiлянцi вокалiзму е тенденцiя до скорочення або стягнення деяких слiв типу кстити = хрестити, водокшче = водохреща, зац = заяць, особливо (в схiднiй частинi) стягнення дiеслiв другоi особи однини дiйсного способу теперiшнього часу: ке = каже, рахе = рахуе, муре = муруе, жале = жалiе.
Як дуже важливу, властиву в украiнськiй мовi виключно лемкiвським говорам, слiд вiдзначити наявнiсть у них (правда, в колишнiх жителiв центральноi i захiдноi Лемкiвщини) постiйного наголосу на передостанньому складi (т. зв. пропарокситон): рука, моло?ко, велико?го, лежу тощо.
У дiлянцi приголосних для лемкiвських говiрок характернi такi особливостi, як наявнiсть у бiльшостi з них, зокрема на пiвночi i заходi, на мiсцi приголосного л звука е: говова = голова, пвух = плуг, свово = слово, свава = слава; тверда вимова приголосних у кiнцi слова, як-от: отец, тест (тесть), учар (вiвчар), гус (гусь), шiст (шiсть); перехiд приголосного д в дж у словах на кiнцi давнього жд, як от: меджа, одеджа, чуджий; мяка вимова в схiднолемкiвських говорах приголосного ч, як качька, чюти, чьорний.
Для морфологii лемкiвських говорiв характернi рiзнi локалiзми, що надають iм специфiчного вiдтiнку i контрастного вiдхилення вiд лiтературноi норми. Наприклад, широко вживаними е тут iменники жiночого роду на – ын(я), – ан(я), невiдомi украiнськi лiтературнiй мовi, як от: знайимкыня, суханя, череваня. Мають помiтне поширення також специфiчнi пестливi форми iменникiв чоловiчого роду з суфiксами – ичек (-iчек): попiчек, татiчек, братiчек та жiночого роду з суфiксами – ичка (-iчка): мамiчка, коровычка, грушычка.
Характерною локальною рисою лемкiвських говорiв е властивiсть iменникiв жiночого роду приймати закiнчення чоловiчого роду шляхом скорочення фiнального – е, – о, -ю в однинi, особливо в кличнiй формi, як от: газдин = газдине, Матрон = Матроно, мамусь = мамусю, Марусь = Марусю.
Як важливу рису в граматичнiй будовi лемкiвських говорiв треба вiдзначити збереження давнього закiнчення – оее в iменниках називного вiдмiнка множини, що походить вiд давнiх основ на – и iменникiв: панове = пани, братове = брати, сусiдове = сусiди. Характерним для лемкiвських говiрок е закiнчення – ом в iменниках орудного вiдмiнка однини жiночого роду: травом = травою, вербом = вербою, водом = водою, гором = горою, а в деяких говiрках також закiнчення – оу: головоу = головою, рукоу = рукою, ногоу = ногою. Це саме явище властиве i займенникам: за мном = за мною, за тобом = за тобою, за собом = за собою.
Характерними для лемкiвських говорiв е такi займенниковi форми: на ны – на нього, на нi – на них, за ны – за нього, за нi – за них, редуплiкованi (тобто подвоенi) форми вказiвних займенникiв тота – та, тото – то.
Серед неозначених займенникiв варто назвати дiалектнi форми: ктосi – хтось, штосi – щось, дакто – дехто, дашто – дещо, нич – нiчого тощо.
Прикметники i займенники прикметникового типу в лемкiвських говорах у називному вiдмiнку множини усiх трьох родiв закiнчуються на – ы: сухы – сухi, бiлы – бiлi, злы – злий, добры – добрi, чысты – чистi.
Специфiчною дiалектною особливiстю лемкiвських говорiв щодо числiвникiв е наявнiсть тут архаiчних форм трiйи – три, штирiйи – чотири, а також вживання форми двi не лише для жiночого, а й для середнього роду, як от: двi йабка – два яблука, двi теля – двое телят.
У дiесловах третьоi особи однини i множини теперiшнього часу вживаеться тверде – т: робит – робить, ходыт – ходить, спыт – спить, майут – мають, знайут – знають. Форми описового минулого часу дiеслiв творяться за допомогою допомiжного архаiчного слова ем (в однинi) та есме (в множинi): ходил ем – ходив, знал ем – знав, найшли есме – знайшли. Майбутнiй час дiеслiв твориться за допомогою допомiжного слова буду i дiеслова минулого часу дiйсного способу: буду ходил – буду ходити, буду робил – буду робити. У наказовому способi дiеслiв другоi особи однини немае фiнального – и; вони закiнчуються на м'який приголосний, вiдповiдно, вимовляються: сидь – сиди, iдь – iди, несь – неси, везь – вези.
На вiдмiну вiд лiтературноi норми, пасивнi дiеприкметники минулого часу в лемкiвських говорах творяться за допомогою суфiксiв: – т(ий), – т(а), – т(е): гнатый – гнаний, гната – гнана, гнате – гнане; знатый – знаний, зната – знана, знате – знане.
Часто вживаний у розмовнiй лемкiвськiй говiрцi прислiвник правi (запозичений зi словацькоi мови), що мае уточнююче значення саме, власне: правi тогды я пришоу – саме тодi я прийшов. Нерiдко вживаеться i означальний прислiвник дуже в значеннi багато: дуже пiнязей – багато грошей, дуже зерна – багато зерна.
Щодо службових частин мови, то слiд вiдзначити наявнiсть у лемкiвських говорах дiалектних слiвприйменникiв вiля, вiзля, ведля, якi в сполученнi з iменниками чи займенниками вказують на просторовi вiдношення: вiзля мене – бiля мене, ведля хижи – бiля хати.
Специфiчними в лемкiвських говорах е також рiзнi частки, наприклад, протиставнi: лем, ано; порiвняльнi: тако, гейби; часовi: кой, кедь, мети: ажебы (з польськ. azeby); умовнi: кед, кебы; допустовi хыба, хыбал; питальнi: нач, зач, кады; заперечнi: ня, нiт. Мають своi специфiчнi особливостi i лемкiвськi говори в вигуках та звуконаслiдуваннях: адя! геуси! гале! геле! ой ле! i т. п.
У синтаксисi лемкiвськi говори не значно вiдрiзняються вiд украiнськоi лiтературноi мови. З найхарактернiших лемкiвських особливостей в синтаксичному ладi вкажемо на вживання в багатьох випадках прикметникiв та займенникiв в ролi означення в позицii пiсля означуваного iменника: попiд гай зелений (у сучаснiй укр. лiтературнiй мовi означення, як правило, стоiть перед означуваним словом); поширення конструкцiй з прислiвником так при прикметниках: так добрый = такий добрий, так злый = такий злий.
Основу лексики лемкiвських говорiв становить, звичайно, загальнонародний украiнський лексичний фонд. Проте для цих говорiв характерне також велике багатство дiалектноi (в тому числi i суто лемкiвськоi) лексики, яка наявна в найрiзноманiтнiших лексико-семантичних шарах. Для прикладу наведемо найхарактернiшi специфiчнi лемкiвськi слова-назви на означення будiвель сiльськогосподарських споруд та iх частин; рiзних предметiв господарсько-побутового вжитку; рiзних страв та продуктiв харчування; представникiв рослинного i тваринного свiту; осiб за родом iх дiяльностi та занять тощо.
Лексика на означення будiвель, сiльськогосподарських споруд, iх частин та iнших пов’язаних з ними предметiв: хыжа – хата; заспа, засип(а) – призьба; пец – пiч; ватра – вогнище в печi, спуза – попiл, сажа; студник – колодязь; чкола (в основному Сх. Лемкiвщина) – школа; защипка – дерев’яний засув у дверях.
Лексика на означення рiзних предметiв господарсько-побутового вжитку, знарядь працi: фiранкы, фiрангьi (вживаеться також у гуцульських та покутських говорах) – завiски на вiкна; прас(ило), жилiско – праска; ляда – валок для прасування бiлизни; дзигар – настiнний годинник; подисiрь – скриня; шлябан, шлюмбер – лавка-лiжко; ка(о)цюба (вживаеться також у бойкiвських та надсянских говорах) – прилад, яким вигортають попiл з печi; гiлета, гiлетка (вживаеться також у гуцульських говорах) – дерев’яний посуд на сир, капусту тощо; патычки – сiрники; жиця – ложка, претак – решето; ра(ы)скаль – лопата-заступ.
Лексика на означення тварин: корнас – кнур; елень, волень – олень; жуна – дятел; боцан, бочан – чорногуз; пиргач, паргач, пи(е)ригач, ниш-пергач – кажан; вовирка, вивирка – бiлка; ти(е)ркоука – горлиця; кра(о)мкач – ворона; чверчок – цвiркун; трепулька – перепiлка; уця – вiвця; фташина, фташок – птах, пташина; говадо, говедо – худоба; гача – лошак; гачура – молода кобила; кукайка, кукучка – зозуля; кракоч – тарган; потемряк – нiчний метелик; пулаш – iндик; синик – синиця; цiпчак – маленьке пташенятко; шарга – бiлий кiнь; шадура – смугла корова; яловега – вiвця, яка не мае ягнят.
Лексика на означення рослин: те(и)нгериця – кукурудза; бандуркы – карптопля (в околицях Сянока та мiж рiками Ославою i Солiнкою картофлi); ярец – ячмiнь; команиця – конюшина (в околицi Сянока конич, канич); яфыры – чорницi (в околицi Сянока борiйки, барiйки, боркiнi); кукуруз, гугуруз., катулка – шишка (смереки, ялицi); шквiр, шквир – смерека; крухин'а – сорт сливок; кырнак – корч; кiкацки – ягоди агрусу; копер – крiп; коприва – кропива; сысайка – дика конюшина; стром – дерево; фiзоля – квасоля; еличняк – ялиновий, смерековий лiс.
Лексика на означення рiзних назв страв та продуктiв харчування: рiзанкы – локшини з прiсного тiста; пенцакы, панцакы – ячмiнна каша; ланду(о)ш, бандур’яник, паля – дерун; чир – мучна iжа, рiдко зварена; зам’iшка, кулаша, лам'iшка – мучна iжа, густо зварена; лангушани, лангош – пирiг з тертоi картоплi та сиру; со(у)ло(у)нина, шпырка – сало; кутейка, кукойка, кукейча – булка; жентиця – сироватка; палiнка – горiлка; студенина – холодець; ягли – пшоно.
Лексика на означення явищ природи: голедиця – гололiд; гвiзда – зiрка; згiрниця – вечiрня зiрка; гмла – туман; вiхтелиця – хуртовина; мiтла – комета; одмяк – вiдлига; опасть – iней; перун – грiм; спар – спека; шаркан – сильний дощ з вiтром.
Лексика на означення одягу та взуття: гачи – спiднi штани; брушляк – кожушок без рукавiв; кабат, шурц – спiдниця; ногайкы – холошнi з грубого сукна; скiрнi – чоботи та iн.
Лексика на означення осiб за родом iх дiяльностi чи заняття: учар – вiвчар; блянар – скляр; гудак – музикант; дуганяр – продавець тютюну; женьчар – жнець; коларь – колодiй; просатар – той, хто просить кумiв на хрестини; шчадрак – колядник у Свят-вечiр; бетанг – волоцюга та iн.
Лексика на означення членiв сiм’i, родини, сiмейних зв’язкiв: газда, газдиня – господар, господиня; отроча, отрочатко – дитина; гдова, гдовец – вдова, вдiвець; невiста – невiстка; нанашка – хресна мати; хверстак, верствак – ровесник; хворота, хорота, цурись, цурина – дочка та iн.
Лексика на означення зовнiшнього вигляду людини, певних рис характеру (темпераменту, поведiнка), органiв i частин людського тiла: шкара(е)дний – поганий, некрасивий; трембухач – брюхата людина; надобний – вродливий, гарний; шварный – милий, симпатичний; шмыклый – стрункий; поцтивiст – ввiчливий; сыза – сльоза; нохот – нiготь; цуприна чуприна; кiмня, кiм'я – тiм’я; ноздрi – нiздрi; гамба – губа; баiуси – вуса; бембух – шлунок; зрiлко – зiниця; перси – груди; понiбя – пiднебiння.
Лексика на означення релiгiйних обрядiв: кстити, кшчени – хрестити, хрещений; Вилиiя – Святий вечiр; квiтниця – Вербна недiля; кiтя – хлiб на парастас.
Специфiчною е i побутова лемкiвська лексика на означення рiзних процесiв, дiй, станiв тощо типу заукiнати – замикати дверi на замок; отвирати, отворати – вiдкривати (скриню), вiдчиняти (ворота); дуркати – стукати у дверi; фриштиковати – снiдати; полуднувати – обiдати; рихтовати – приготовляти; нанадити – нагострити; нурцювати – ниряти; обаторитися – опам’ятатися; подырбати – порухати, потрясти; драшпати – дряпати; подруцкати – пiдкидати; позiр дати – звернути увагу; порпатися – копирятися; звiритися (кому) – довiритися; швалити – свербiти; цвалувати – галопувати; гиригувати – диригувати (хором); бантувати – руйнувати, нищити; фафрати – шепотiти; банувати – тужити; цнутися – нудитися, нудьгувати; змазуритися – бруднитися; шмарити – кидати; смотрiти – виглядати; шатувати – спiшити; богмитися – божитися; зазирати – заглядати; узискати – скористати, скористатися; ручати – кидати; повiсти – сказати; попахати – понюхати; фтяти, хтяти – вдарити; вiргати – сидячи махати ногами; гварити, бiсiдувати – говорити; смотрити – дивитися; кра(о)мкати – каркати (про ворону); би(i)ньчати – дзижчати (про комах); iмати – ловити та iн.
У лемкiвськiй дiалектнiй лексицi наявне значне число i рiзних запозичень з iнших мов, у першу чергу сусiднiх – словацькоi, польськоi та нiмецькоi, засвоених, в основному, в умовах перебування краю в складi Австро-Угорщини. Однак цi запозичення вiдомi також iншим украiнським говорам (бойкiвським, гуцульським), що свiдчить про спiльнiсть джерел та iсторичних умов iх засвоення.
____________________
1. Верхратський І. Про говiр галицьких лемкiв. Збiрник фiлологiчноi секцii НТШ. Т. ІІІ. Львiв, 1992.
2. Панькевич І. Украiнськi говори Пiдкарпатськоi Русi i сумiжних областей. Ч. 1. Звучня i морфологiя. Прага, 1958.
3. Зiлинський І. До питання про дiялектольогiчну клясифiкацiю украiнських говорiв. ЗНТШ. Т. CXLI–CXLIII. С. 1—19.
Депортацiя
1 вересня 1939 р. нацистська Нiмеччина напала на Польщу, в свою чергу, 17 вересня радянська армiя, згiдно з таемною угодою з Нiмеччиною, зайняла Захiдну Украiну. 28 вересня був довершений подiл окупованоi територii. Новий кордон було встановлено по рiках Сян, Солокiя та Буг. Так Лемкiвщина опинилася у сферi впливу Нiмеччини. Ця територiя увiйшла до складу Генеральноi Губернii, яку утворено 12 жовтня 1939 р. з центром у Краковi. Уряди СРСР та Нiмеччини пiдписали 16 листопада 1939 р. договiр про обмiн населенням. З Радянського Союзу дозвiл на виiзд до Нiмеччини чи нiмецькоi окупацiйноi зони одержали особи нiмецькоi нацiональностi, а з територii, окупованоi нiмцями, таке право на виiзд до СРСР отримали украiнцi та бiлоруси. Для здiйснення цiеi акцii органiзовано репатрiацiйнi комiсii у мiстах Сянок i Новий Санч. Пiд кiнець зими 1940 р. згоду на виiзд до СРСР висловило приблизно 25 тис. лемкiв [7, c. 57]. До цього спричинилася як москвофiльська агiтацiя, так i ставлення польських властей до корiнного населення. Переважно це були лемки з Дуклянщини, Короснянщини i Змигородщини. Фактично iз 25 тис. зголошених тiльки 5 тис. лемкiв виiхало до СРСР. Це було наслiдком роз'яснювальноi роботи серед лемкiв, яку проводило нацiонально свiдоме населення.
Нiмцi, готуючи наступ на схiд, хотiли мати спокiйне запiлля над Сяном i Бугом, тож припинили на окупованих ними землях польський тиск на украiнцiв. Не зобов’язували вже рiзнi польськi розпорядки та обмеження, не стало польськоi адмiнiстрацii. Нiмцi не дозволяли украiнцям нiяких полiтичних органiзацiй, але в культурнiй i економiчнiй дiлянках можна було розгортати досить широку дiяльнiсть пiд проводом Украiнського Центрального Комiтету на чолi з проф. В. Кубiйовичем з центром у Краковi. У повiтових мiстах виникали його фiлii – Украiнськi Допомоговi Комiтети (далi УДК. – Ред.). По селах було органiзовано украiнськi освiтнi товариства, численнi украiнськi школи.
В економiчнiй галузi було важче. Нiмцi експлуатували селян, а по мiстах запровадили карткову систему. Але i в цiй дiлянцi УДК i кооперацiя зумiли поставити справу так, що села не терпiли гостроi нестачi, а висилання молодi на роботу до Нiмеччини було обмежено до мiнiмуму.
Проте вже влiтку 1940 р. гестапо провело арешти серед украiнськоi iнтелiгенцii. Атмосфера ставала дедалi важчою. З наближенням нiмецько-радянськоi вiйни нiмецькi окупацiйнi властi в Генеральнiй губернii ставали чимраз грiзнiшими. Посилено набiр людей на працю до Нiмеччини. Спочатку лемки ще iхали радо з огляду на скруту, але з часом контингент робочоi сили збiльшували, а iхати було нiкому. Тодi нiмцi застосували примусовий набiр.
Влада все частiше змушувала селян до важких вiйськових робiт. На скарги нiмцi чим далi, тим менше звертали увагу. Це призводило до зростання незадоволення, яке подекуди переростало в антифашистський опiр.
На початку нiмецькоi окупацii лемки мали надiю, що полiпшиться iхне соцiально-економiчне становище, в чому iм вiдмовляли уряди мiжвоенноi Польщi.
