– Та зрозумiв…
Балабон вiдкашлявся i замовк. Потап знав, що вiн такого базару нiкому не вибачае. Окрiм нього. Тому що вiн – Потап. І у цьому словi все. Балабон може, не вiдчуваючи докорiв сумлiння, поламати людинi руки й ноги, а потiм сипати дотепами про збирання вибитих зубiв поламаними руками. Але Потап може вбити. Без емоцiй, довгих ораторiй i дотепiв. І Балабон був свiдком таких дiянь. Тому буде робити те, що йому сказано. Не дозволяючи собi зайвих коментарiв. Потап жбурнув у вiкно черговий недопалок.
– Палити перестаемо. Базарити перестаемо. Скоро лохи пiд’iдуть. За що ви отримуете лавандос?!
Балабон в екстремальних ситуацiях вiдрiзнявся ясним розумом, тож суперечки не розпочав. Натомiсть Морда полiз пiд свiй джинсовий пiджак i видобув пiстолет.
– Шеф, не думай про нас миршавого, базарю. Порвемо як тузик грiлку, – вiн вишкiрився.
– Я сказав: ша, медузи!!! – пiсля крику Потапа на задньому сидiннi запанувала мовчанка. – Заховай волину, Морда! Заголиш, коли я скажу, зрозумiв?! І на запобiжник постав, бандит, яйця собi вiдстрелиш!
Морда вiдкашлявся i стромив пiстолет за пояс джинсiв.
– Потап, не волай. Я все зрозумiв… – у його голосi чулося каяття.
– Мовчати усiм! Дракони, ви з паталахами на шашлик виiхали? Чи дiлюгу робити? Якщо цi полупокери ландонуть, завтра схiдняк збереться. Нехай пацани скажуть, чи варто таким фраерам справи вирiшувати!
Тембр голосу Потапа не вiщував бiйцям нiчого доброго, тож кожен повiвся по своему – Морда замовк i потупив погляд, а Балабон пiдсунувся ближче й поглянув на Потапа поглядом закоханого сенбернара. Цiеi митi за кiлькасот метрiв попереду зблиснуло свiтло фар автомобiля.
– Здаеться, iдуть, – коротко кинув Потап i дiстав з внутрiшньоi кишенi шкiрянки невеличку радiостанцiю. Натиснув перемикача i покликав: – Софрон!
– Так, шеф, – почув за кiлька секунд крiзь шипiння радiоефiру.
– Приготуйтеся.
– Зрозумiв.
– Коли зайдуть на подвiр’я, виходимо разом усi. Без розмов кладемо мордою до грунту i в’яжемо, як вчив.
– Без проблем.
– Вас теж стосуеться, – буркнув Потап до Балабона й Морди, ховаючи радiостанцiю. – В’язати маете чим?
Балабон продемонстрував котушку тоненького, але мiцного електрокабелю.
– Все готово.
Автомобiль наближався повiльно, минаючи калюжi й вибоiни благенькоi сiльськоi дороги. Лише за три хвилини Потап змiг роздивитися бiлий «Форд-Сiерра», котрий належав одному з iхнiх клiентiв. У «Фордi» автомобiль Потапа теж помiтили, тож його рука потяглася до ключа запалювання. Залишати шансiв прибулим Потап не збирався: якщо надумають утiкати, двотонна торпеда миттево зачинить iм шлях до вiдступу. Проте у «Фордi» справдi знаходились лохи. Нiчого пiдозрiлого у виглядi темного автомобiля без номерiв вони не помiтили. Бiла iномарка зупинилась бiля ворiт, клацнули дверцята, i на вулицi з’явилась постать людини у свiтлiй сорочцi й темних штанях. З салону «Форда» залунали потужнi ритми сабвуфера. Темношкiрий виконавець репу випльовував англiйськi слова, оповiдаючи про повне небезпек життя далекого заокеанського гетто. Молодик у свiтлiй сорочцi вiдчинив ворота, i «Форд», ревонувши прогорiлим глушником, заiхав на подвiр’я.
– Виходимо, – мовив Потап i першим вискочив з салону, затиснувши у правiй руцi куций АКСУ. Слiдом за ним поспiшили Морда з Балабоном. Потап чув, як за спиною двiчi клацнули затвори пiстолетiв.
На порослому травою подвiр’i занедбаноi селянськоi господи прибулi саме виходили з автомобiля, коли трiйця бандитiв зi зброею напереваги виросла перед ними. З сiней хати з’явилися iншi трое. Хлопцi, перелякавшись, завмерли на мiсцi. У свiтлi мiсяця вони добре бачили наведенi на них стволи й неголену фiзiономiю Потапа.
– Стволи, ножi, виделки швидко на землю, вiвцi! – зловiсним голосом сказав Потап. – І без жартiв, моя братва почуття гумору не мае. Я теж.
Один з прибулих обережно витяг з кишенi невеличкий пiстолет i кинув його перед собою. Іншi молодики не рухались, очевидно, не маючи зброi. Потап пiдiйшов до найближчого з оточених i обережно притягнув його до себе за верхнiй гудзик сорочки.
– От i зустрiлися, Вася, – мовив до нього лагiдним голосом. – Я тебе попереджав? Попереджав! А ти? Ти не послухав!
– Потап… – встиг витиснути з себе парубок, – я…
– Помовчи, – покрутив головою Потап. – Зараз я буду говорити. Ви, чепушили, посмiли мене розвести. І жити з моеi землi. Гарно жити, маю сказати. Братва шампанське оцiнила. І три тисячi бакинських у шхерi. Моiх бакинських! Ти, Вася, хотiв мене на три тисячi баксiв опустити?
– Потап, я все поясню!
Потап повiльно похитав головою. Його обличчя скривилось у зловiснiй посмiшцi.
– А що ти, фуцин, можеш пояснити? Все ясно як божий день: ти мене хотiв опустити на три тисячi. А опускають кого? Вiрно, пiвнiв. Але я не пiвень, Васю. Я лев. І нiколи не вибачаю тих, хто вважае мене пiвнем. Згоден?
Вiн розмахнувся i вдарив хлопця прикладом автомата в обличчя. Той, зойкнувши, упав. За мить, отримавши кiлька десяткiв нищiвних ударiв вiд бiйцiв Потапа, попадали решта парубкiв. І хоча вони не намагались чинити опiр, Софрон з Бiляшем кiлька хвилин били iх ногами. Потап неквапливо дiстав з кишенi пачку цигарок i припалив вiд запальнички.
– Досить iх пресувати, Софрон! – кинув до бандита, котрий надто затято «працював» над одним з лежачих. Навiть не приглядаючись, можна було зрозумiти, що потерпiлий не подае ознак життя. – В’яжiть i в машину.
Опинившись за кермом, Потап замислився. Долю терпил вiн вирiшив давно, залишились хiба технiчнi питання. Надто ретельно приховувати кiнцi вiн не збирався. Трупи мали з’явитись в полi зору широкоi громадськостi за кiлька днiв. У такому випадку в близьких до Потапа колах не буде таемницею, хто покарав недолугих конкурентiв. Тодi страх стримае бажаючих переходити йому дорогу в майбутньому. Разом з тим, тiла не можна залишати в селi. Їх тут бачили вдень, а мусора, котрi не надто вiльно почували себе у Кам’янцi-Подiльському, все ж почнуть «рити».
До вiкна машини пiдiйшов Софрон.
– Завантажили? – поглянув на нього Потап.
– Так.
– Надiйно пов’язанi, не розбiжаться?
– Вони свое вiдбiгали, – байдужно знизав плечима Софрон. – Але вирiшувати тобi. Скажеш – мочканемо прямо тут. Тодi точно на лижi не стануть.
– Не треба здiймати кiпiш у селi, Софрон. Головою думай, – пробурчав Потап.
У пiтьмi вiн не помiтив, як хижо блиснув погляд бiйця. Софрон не терпiв переваги i якщо дозволяв керувати собою Потапу, то лише через переконання у тимчасовостi такого становища.
– За кермо iхньоi тачки сядеш, – провадив далi Потап. – Балабона з собою вiзьми про всяк випадок. Нехай пiд батогом тримае. Навiть теля брикаеться, коли на забiй ведуть…
За хвилину бiлоснiжний «Форд» виiхав з подвiр’я i покотився шляхом, яким нещодавно заiхав у село. За ним, немов вовки за пораненим оленем, линули чорний «Мерседес» Потапа, i сивi «БМВ» та «Аудi» його бiйцiв.
Їхали не менше години. За цей час Потап нарештi вирiшив, як чинитиме далi. У цих мiсцях Смотрич нiс своi води до недалекого Днiстра у глибокому скелястому каньйонi. Близько десяти рокiв тому нижче по течii Днiстра, у Могильовi-Подiльському, було побудовано ГЕС. Велика дiльниця днiстрового русла, як i рiчечки, що у нього впадали, перетворились на водосховище, а скелястi стiни каньйону стали крутим дном водойми. Внаслiдок цього Смотрич поглибшав до десяти, а то й бiльше метрiв. Якщо додати до них кiлькадесят метрiв неприступноi стiни над водою, Потап отримував iдеальне мiсце для поховання «Форда» i його покiйних пасажирiв. Автомобiль швидко знайдуть, а у Кам’янцi неодмiнно заговорять про «голлiвудське» поховання Потапом конкурентiв. Мусора нiчого не зможуть довести – нi свiдкiв, нi вiдбиткiв пальцiв, анi жодних слiдiв. Втiм, якщо мусора до чогось i докопаються, Потап знатиме, як вийти сухим з води. Адже страх i бажання збагатитися – наймiцнiшi з першопричин, що рухають людьми…
На невеличку галявинку, що стрiмко збiгала до темноi води, поступово перетворюючись на урвище, пiд’iхали незадовго до свiтанку. Потап вийшов з автомобiля i припалив чергову цигарку. Пiдкликав бiйцiв. Тi стали навколо нього й приготувалися вислухати завдання, суть якого була ясною усiм ще вiд вечора. Потап кiлька хвилин мовчав, вагаючись, кому призначити роль ката, пiсля чого поглянув на Софрона й криво посмiхнувся.
«Пацан молодий, але амбiтний. Зрештою когось потрiбно мати за спиною у разi шухеру. Чому б не Софрон? – подумав. – Схожi на нього учорашнi невдахи легко стають слухняною глиною у майстерних руках. Вiн розумнiший за тупих качкiв, але позбавлений цинiзму досвiдчених сидiльцiв. Ідеальна кандидатура на роль «зама». У такому випадку безпосередня участь у вбивствi чотирьох людей буде непоганим засобом тримати у покорi. Вишка – гарний засiб зробити людину слухняною».
Потап дiстав з-за пояса потертий «ТТ» i простягнув Софрону.
– Іменем революцiйного трибуналу, – пiдморгнув, вискалившись. – На, братан, покажи, чого вартий.
Софрон витримав погляд. Вiн взяв пiстолет, пiдiйшов до «Форда», вiдчинив по черзi заднi дверцята i тричi вистрiлив, цiлячись у голови пасажирам, котрi встигли лише промугикати щось нерозбiрливе. Скiнчивши, вiдчинив багажник i вистрiлив ще раз. Пiсля скоеного повернувся до Потапа i простягнув йому пiстолет.
– Готовi, – сказав так, немов ходив поглянути на мангал з шпицями шашлику. – На останнього даремно набiй тратив, ласти склеiв ще в селi.
Потап поглянув на пiстолет у руцi Софрона i похитав головою. Вiн не настiльки дурний, аби тримати при собi ствол, на якому чотири трупа.
