Вийшли обое.
Як уходили назад до хати, то цiла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прiрвалася, як би горе людське дунайську загату розiрвало – такий був плач. Жiнки заломили руки i так сплетенi держали над старою Іванихою, аби щось iзгори не впало i ii на мiсцi не роздавило. А Михайло ймив Івана за барки, i шалено термосив ними, i верещав як стеклий.
– Мой, як-ес газда, то фурни тото катране з себе, бо тi вiполичкую як курву!
Але Іван не дивився в той бiк. Ймив стару за шию i пустився з нею в танець.
– Польки менi грай, по-панцьки, мам грошi!
Люди задеревiли, а Іван термосив жiнкою, як би не мав уже гадки пустити ii живу з рук.
Вбiгли сини i силомiць винесли обох iз хати.
На подвiр’ю Іван танцював дальше якоiсь польки, а Іваниха обчепилася руками порога i приповiдала:
– Ото-сми тi вiходила, ото-сми тi вiгризла оцими ногами!
І все рукою показувала в повiтрю, як глибоко вона той порiг виходила.
VII
Плоти попри дороги трiщали i падали – всi люди випроваджували Івана. Вiн iшов зi старою, згорблений, в цайговiм, сивiм одiнню i щохвиля танцював польки.
Аж як усi зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбi, то вiн трохи прочуняв i показував старiй хрест:
– Видиш, стара, наш хрестик? Там е вiбито i твое намено. Не бiси, е i мое, i твое…
Засiдання
Раднi поволi стягалися до канцелярii. Кожний, заки входив до хати, висiкався у сiнях, обтирав нiс полою вiд кожуха i долонею ще доправляв. Отак кожний iшов мiж люди. «Славайсу» – «Навiки слава» – та й сiдав на лавi, що стояла довкола хати.
Радних було вже з половина, старшi сидiли ближче до стола, а молодшi трохи подальше. В кутi коло печi стояли сiнники один на другiм, а коло них чорна бляшана банька. То був шпиталь. То як раз або два рази до року написав лiкар письмо до громади, що того а того дня буде в селi, то вiйт кликав до себе полiцiяна Тому:
– Вже, небоже, мусиш завтра прихарити канцелярiю, бо, адi, прийшло письмо, що дохтор приiде. Обшуруеш трохи пiдлогу, посиплеш пiском, розкладеш сiнники по пiдлозi, понакриваеш iх лантухами, поналиваеш тоi смердячоi води з баньки по кутах – та й очi заткаемо. Є припiс, що шпиталь мае бути на холеру, та й мус бути!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
