– Мiццi? – запитав К.
Господиня кивнула.
– Вона була при цьому, – сказав К.
– Щось говорила?
– Нi, але у мене не склалося враження, що вона в принципi здатна щось сказати.
– Знову ви помиляетеся, оцiнюючи тутешнi порядки, – сказала господиня. – У кожному разi все, що говорив вам староста, не мае жодного значення. З його дружиною я при нагодi переговорю. Крiм того, я можу вам пообiцяти, що вiдповiдь Кламма прийде не пiзнiше, нiж через тиждень. Тепер у вас немае жодних пiдстав не виконувати мого прохання.
– Усе це не так важливо, – сказав К. – Я прийняв рiшення i буду намагатися досягнути свого навiть у разi вiдмови. А якщо я вже наперед усе вирiшив, то навiщо менi просити про зустрiч? Те, що без такого прохання виглядатиме як смiливiсть, але без жодних поганих намiрiв, пiсля негативноi вiдповiдi перетвориться на вiдвертий непослух. А це було б набагато гiрше.
– Гiрше? – запитала господиня. – Непослухом це буде в кожному разi. А тепер робiть як знаете. Дайте менi спiдницю.
Не звертаючи на К. жодноi уваги, вона вдягнула спiдницю i вийшла на кухню. Уже протягом певного часу з боку шинку було чути шум. Стукали в кухонне вiконце. Помiчники вiдчинили вiконце i крикнули, що вони голоднi. За ними з’явилися обличчя iнших вiдвiдувачiв. Чувся навiть тихий, хоча й багатоголосий спiв.
І справдi, розмова К. з господинею затримала приготування обiду, iсти ще не було що, а гостi вже зiбралися. Але нiхто не наважувався порушити заборону i зайти до кухнi. Нарештi спостерiгачi, що розмiстилися бiля кухонного вiконця, вiдрапортували, що господиня вже вийшла, служницi поквапилися на кухню, а коли звiдти вийшов К., то чимало народу, – близько двадцяти чоловiкiв та жiнок, убраних провiнцiйно, але не по-сiльському, – кинулися геть вiд вiконця, щоб зайняти мiсця за столами. Тiльки за одним невеличким столом у кутку вже сидiла подружня пара з дiтьми; бородатий чоловiк iз привiтним обличчям, голубими очима та розтрiпаним сивим волоссям нахилився до дiтей i стукав ножем у такт iхньому спiву, одночасно намагаючись притишити його. Мабуть, за допомогою спiву вони намагалися притлумити вiдчуття голоду. Господиня вибачилася перед товариством кiлькома байдужими фразами, але нiхто iй не дорiкав. Вона озирнулася за чоловiком, але той, здаеться, давно втiк, аби вийти у такий спосiб зi скрутного становища. Потiм вона поволi пiшла до кухнi; ii погляд бiльше жодного разу не зупинився на К., i вiн пiднявся до своеi кiмнати, до Фрiди.
Роздiл сьомий
Нагорi К. зустрiв учителя. Кiмната, де вони мешкали, змiнилася до невпiзнання, так старанно прибрала ii Фрiда. Помешкання було добре провiтрено, пiчка розпалена, пiдлога помита, лiжко застелене, речi, смiття та фотографii, якi залишилися вiд служниць, зникли, стiл був застелений бiлою вишиваною скатертиною i бiльше не муляв око своею вкрай забрудненою поверхнею. Тепер тут не соромно було приймати гостей. Не заважав навiть увесь скромний запас бiлизни К., яку Фрiда вранцi випрала i вивiсила сушитися бiля пiчки. Учитель i Фрiда сидiли за столом, обое встали при появi К. Фрiда поцiлувала К., учитель вклонився. К. все ще перебував пiд враженням вiд розмови з господинею i кинувся вибачатися перед учителем за те, що досi так його й не вiдвiдав. Здавалося, вiн вирiшив, що вчитель прийшов, бо не змiг дочекатися К. Але вчитель у притаманнiй йому поважнiй манерi намагався пригадати, коли ж вони з К. домовлялися про вiзит, i згадав не вiдразу.
– Отже, ви, – землемiр, – повiльно сказав вiн. – Чужинець, iз яким я розмовляв кiлька днiв тому на площi бiля церкви.
– Так, – коротко повiдомив К. Тепер, у себе в кiмнатi, вiн уже не змушений був терпiти того, що доводилося ранiше, коли всi його покинули. Вiн повернувся до Фрiди й порадився з нею про те, як йому найкраще вбратися, щоб термiново зробити важливий вiзит. Фрiда без зайвих питань вiдразу ж покликала помiчникiв, зайнятих розгляданням новоi скатертини, i наказала iм почистити внизу одяг i взуття К., якi вiн одразу ж почав знiмати з себе. Сама зняла зi шворки сорочку й пiшла на кухню, щоб ii попрасувати.
К. опинився наодинцi з учителем, той продовжував мовчки сидiти за столом. К. примусив його ще трохи зачекати, зняв сорочку i почав митися бiля рукомийника. Аж тепер, повернувшись до гостя спиною, вiн запитав про причину вiзиту.
– Я прийшов за дорученням пана старости, – сказав учитель.
К. був готовий вислухати доручення. Але оскiльки слiв майже не було чути через шум води, вчителевi не залишалося нiчого iншого, як пiдiйти ближче i спертися на стiну поблизу рукомийника. К. вибачився за те, що змушений збиратися й митися, пояснивши, що вiзит надто термiновий i важливий. Учитель пропустив його слова повз вуха i сказав:
– Ви повелися досить невиховано з паном старостою, цим старшим, поважним, заслуженим i досвiдченим чоловiком.
– Я нiчого не знаю про свою неввiчливiсть, – вiдповiв К. i почав витиратися. – Але правда й те, що гречнiсть була менi зовсiм не в головi, бо йшлося про мое iснування, яке опинилося пiд загрозою через ганебне недбальство у веденнi канцелярських справ, подробицi я не мушу вам пояснювати, бо ви також належите до цiеi структури. Пан староста скаржився на мене?
– Кому вiн мiг би на вас поскаржитися? – запитав учитель. – А навiть якщо вiн i мав би таку можливiсть, то хiба вiн iз тих людей, якi скаржаться? Єдине, що було зроблено, – це невеличкий протокол, що його вiн менi надиктував, з якого я достатньо довiдався про характер ваших висловлювань.
К. був зайнятий пошуком гребiнця, який Фрiда, напевно, кудись прибрала, i запитав:
– Як ви кажете? Протокол? Складений за моею спиною постфактум та ще й людиною, яка взагалi не була присутня пiд час розмови? Непогано. Але чому протокол? Хiба це була офiцiйна розмова?
– Нi, – вiдповiв учитель. – Напiвофiцiйна, протокол також напiвофiцiйний; його було складено тiльки тому, що в нас заведено в усьому дотримуватися порядку. У кожному разi, цей протокол iснуе, i вiн не свiдчить на вашу користь.
К. нарештi знайшов гребiнець, який впав у лiжко, i сказав уже спокiйнiше:
– Нехай собi iснуе. Ви прийшли, щоб повiдомити менi про це?
– Нi, – вiдповiв учитель. – Але я не автомат i змушений був висловити вам свою думку. Мое доручення – наступний доказ доброго ставлення пана старости до вас, я повторюю, що ця прихильнiсть для мене незрозумiла, i я виконую його прохання тiльки через свое службове становище, а також найглибшу повагу до пана старости.
К. помився i зачесався, тепер сидiв за столом, чекаючи на сорочку та одяг; його не надто цiкавило те, що мав сказати вчитель; крiм того, на нього справило враження сказане господинею про старосту.
– Обiдня пора вже позаду? – запитав вiн, думаючи про своi подальшi плани, але потiм спохопився: – Ви мали переказати менi щось вiд старости.
– Так, – сказав учитель, знизавши плечима, нiби струшував iз себе всю вiдповiдальнiсть. – Пан староста побоюеться, що ви з власноi iнiцiативи чинитимете якiсь необдуманi речi, якщо вирiшення вашоi справи затягнеться надовго. Я зi свого боку не розумiю, чому вiн цього боiться; на мою думку, робiть собi що хочете. Ми не вашi ангели-охоронцi й не зобов’язанi постiйно ходити за вами слiдом. Але пан староста дотримуеться iншоi думки, тож нехай буде так. Вирiшення справи залежить вiд графськоi канцелярii, i вiн не в змозi на це вплинути. Але в межах своiх повноважень вiн знайшов для вас тимчасовий вихiд iз ситуацii, i тiльки вiд вас залежить, погодитися на це чи нi: пан староста великодушно пропонуе вам наразi виконувати обов’язки шкiльного прислужника.
К. спочатку не звернув уваги на цю пропозицiю, але сам факт, що йому щось пропонують, видався йому суттевим. Це означало, що на думку старости, К. був здатен здiйснити певнi кроки на свiй захист, якi зашкодили б цiлiй громадi, i вона готова пiти на деякi жертви, щоб зупинити К. Якою важливою раптом стала його справа! Учитель сидiв i терпляче чекав на нього, а перед тим склав у старости протокол i прибiг сюди. Учитель побачив, що К. замислився, тодi продовжив:
– Я дозволив собi кiлька зауваг стосовно цiеi пропозицii. Насамперед сказав, що досi не було необхiдностi мати шкiльного слугу, адже дружина церковного служки час вiд часу прибирае в школi, i панна Гiза, вчителька, стежить за цим. Я маю достатньо клопотiв iз учнями i не хотiв би нервуватися ще й через шкiльного прислужника. Пан староста зауважив на це, що все-таки в школi достатньо брудно. Я заперечив, що насправдi не так вже й сильно. А потiм додав, що ситуацiя не покращиться, коли прибиратиме чоловiк. У цьому я цiлковито впевнений. Навiть оминаючи факт, що чоловiки не розумiються на такiй роботi, в цiй справi iснуе додаткова незручнiсть: шкiльний будинок мае тiльки два класи без пiдсобних примiщень, а це означае, що слуга муситиме жити разом зi своею сiм’ею в одному з класiв. Там вони спатимуть, можливо, готуватимуть iжу, а вiд цього навряд чи стане чистiше. Але пан староста вважае, що ця робота для вас – порятунок iз нестаткiв, а тому ви докладете всiх зусиль, щоб добре ii виконувати. Пiд цим пан староста мав на увазi, що додатково ми отримаемо також допомогу вашоi дружини i ваших помiчникiв, а тому не лише шкiльне примiщення, а й садок можна буде утримувати в зразковому порядку. Я досить легко зруйнував усi цi аргументи. Але пан староста не змiг бiльше нiчого сказати на вашу користь, тiльки засмiявся й пожартував, що оскiльки ви землемiр, то зможете акуратно й гарно розбити клумби. На жарти в мене не було заперечень, тож я пiшов iз цим дорученням до вас.
– Ви даремно турбувалися, пане вчитель, – сказав К. – Я не маю жодноi змоги взятися за цю роботу.
– Чудово, – сказав учитель. – Прекрасно, ви вiдмовляетеся без жодних сумнiвiв. – Вiн узяв свого капелюха, вклонився i пiшов геть.
Вiдразу пiсля цього прийшла Фрiда, ii обличчя виражало стурбованiсть, сорочку вона не попрасувала. Щоб розважити ii, К. розповiв про пропозицiю, але вона пропустила все повз вуха, кинула сорочку на лiжко й пiшла геть. Вiдразу ж повернулася, але вже з учителем, який виглядав злим i не привiтався. Фрiда попросила його потерпiти ще трохи, – очевидно, вона вже не раз це сказала дорогою до кiмнати, – i вiдтягла К. у бiчнi дверi, про iснування яких вiн не знав, на сусiдне горище, де збуджено та задихано розповiла про свою пригоду. Господиня обурена тим, що принизила себе до вiдвертостi перед К., а ще гiрше, пiшла йому на поступки у справi зустрiчi з Кламмом, але нiчого цим не досягла, окрiм, як вона висловилася, холодноi й нещироi вiдмови. Тому вона вирiшила не терпiти бiльше К. у своему домi. Якщо вiн мае власнi зв’язки iз Замком, нехай якомога швидше ними скористаеться, бо ще сьогоднi, ба бiльше, вже зараз iм необхiдно йти звiдси геть i вони не зможуть повернутися, поки на це не буде офiцiйного наказу. Та вона сподiваеться, що до цього не дiйде, бо i в неi е зв’язки в Замку, i вона зумiе ними скористатися. Зрештою, К. потрапив до ii заiзду тiльки завдяки недбальству господаря. Крiм того, його становище зовсiм не виглядае вкрай скрутним, оскiльки ще сьогоднi вранцi вiн хвалився, що йому забезпечене iнше мiсце для ночiвлi. Але Фрiда, ясна рiч, повинна залишитися, бо якщо вона вибереться разом iз К., то господиня буде глибоко нещасна, вже вiд самоi думки про це вона заплакала i осiла на пiдлогу просто поряд iз пiчкою, бiдна жiнка з хворим серцем! Але вона не може iнакше, бо на карту поставленi, принаймнi вона так вважае, ii спогади про Кламма! Такi справи з господинею. Ясна рiч, Фрiда пiде за К. куди вiн захоче, по снiгу та льоду, про це немае мови, але iхне становище дуже непевне, тому вона зустрiла пропозицiю старости з великим захопленням, навiть нехай це невiдповiдна для К. посада. Але ж було чiтко сформульовано, що все це тiльки тимчасово, можна буде виграти час i легко знайти iнший вихiд, навiть якщо остаточне рiшення буде негативним.
– У найгiршому випадку, – вигукнула Фрiда, кинувшись К. на шию, – ми виiдемо геть, що нас тримае тут, у Селi? Але наразi, правда ж, коханий, ми погодимося на пропозицiю старости. Я привела вчителя назад, ти скажеш йому: «Згоден», – нi слова бiльше, i ми переiдемо до школи.
– Це погано, – сказав К., хоча й не сприйняв сказане Фрiдою надто серйозно. Питання житла не хвилювало його, а крiм того, вiн замерз у бiлизнi на горищi, де з двох бокiв не було нi стiн, нi вiкна, дув сильний i холодний вiтер. – Ти так гарно все прибрала в кiмнатi, а ми повиннi виiхати! Я не в захопленнi вiд цiеi пропозицii, менi соромно вже за те, що зараз я так принижено виглядаю перед цим нещасним учителем, а тепер вiн ще й стане моiм начальником. Якби вдалося ще хоч трохи залишитися тут, можливо, моя ситуацiя змiниться вже сьогоднi по обiдi. Якби хоча б ти залишилася тут, можна було б зачекати i дати вчителевi якусь неконкретну вiдповiдь. Для себе я завжди знайду мiсце для ночiвлi, якщо треба буде, хоча б i у Вар…
Фрiда закрила йому рот долонею.
– Тiльки не це, – злякано сказала вона. – Будь ласка, не кажи цього бiльше, в усьому решта я тебе послухаюся. Якщо ти скажеш, я залишуся тут сама, хоч би як важко це менi було. Хочеш, давай вiдмовимося од цiеi пропозицii, хоча, на мою думку, це дуже нерозумно. Адже само собою зрозумiло, що ми покинемо роботу в школi, щойно з’являться iншi перспективи, навiть якщо це буде вже сьогоднi пiсля обiду. А що стосуеться зневаги, то дай менi можливiсть улаштувати все так, щоб це не було для тебе принизливо, я сама поговорю з учителем, ти просто стоятимеш збоку i мовчатимеш, i пiзнiше також не муситимеш говорити з ним, якщо не будеш цього хотiти. Насправдi я буду його пiдлеглою, але навiть я нею не буду, бо знаю його слабкостi. Отже, ми нiчого не втратимо, якщо погодимося на цю пропозицiю, зате якщо вiдмовимося, нам буде дуже важко. Насамперед тобi, бо якщо сьогоднi пiсля обiду ти не зможеш нiчого залагодити в Замку, то не знайдеш у цiлому Селi навiть для себе одного такого мiсця для ночiвлi, за яке я б не мусила червонiти, бо ж я твоя майбутня дружина. А якщо ти не знайдеш де переночувати, то невже вимагатимеш од мене, щоб я спокiйно спала тут, у теплiй кiмнатi, поки ти мерзнеш там, на вулицi, на морозi?
Протягом усiеi розмови К. поплескував себе руками по спинi, склавши iх навхрест, щоб зiгрiтися хоча б трохи. Тепер вiн сказав:
– Отже, не залишаеться нiчого iншого, як погодитися. Ходiмо!
У кiмнатi вiн одразу побiг до пiчки, не звертаючи уваги на вчителя; той i далi сидiв за столом, витяг годинник i промовив:
– Уже досить пiзно.
– Зате все вирiшено, – сказала Фрiда. – Ми погоджуемося на цю роботу.
– Добре, – вiдповiв учитель. – Але посаду запропонували пановi землемiру. Вiн мусить сам сказати.
Фрiда допомогла К.
– Ясна рiч, – сказала вона. – Вiн береться за роботу, правда?
Таким чином К. обмежив свое пояснення лаконiчним «так», яке до того ж сказав не вчителю, а Фрiдi.
– Тодi менi залишаеться, – сказав учитель, – тiльки розповiсти вам про вашi обов’язки, щоб ми це узгодили раз i назавжди. Ви зобов’язанi, пане землемiр, щоденно прибирати й опалювати обидва класи, самостiйно здiйснювати дрiбний ремонт шкiльного й гiмнастичного реманенту, очищати вiд снiгу дорiжку через сад, здiйснювати кур’ерськi послуги для мене i панни вчительки, а в теплi пори року виконувати всю роботу в садку. За це ви маете право жити в одному з класiв, який самi собi оберете; ясна рiч, якщо уроки проходять не в обох кiмнатах одночасно. Коли ж урок проводиться саме там, де ви мешкаете, ви зобов’язанi переходити до iншого класу. Готувати iжу вам у школi заборонено, тому ви i ваша сiм’я харчуватиметеся тут, у корчмi, за громадськi кошти. Я тiльки про всяк випадок згадую про те, що ви мусите поводитися вiдповiдно до гiдностi навчального закладу, в якому працюете, i що дiти не повиннi ставати свiдками небажаних сцен iз вашого сiмейного життя. Як людина освiчена, ви мали б це знати. У зв’язку з цим ми повиннi наполягати на якомога швидшому узаконеннi ваших стосункiв iз панною Фрiдою. Про це все i ще деякi подробицi буде складено трудову угоду, яку ви пiдпишете вiдразу пiсля вселення до школи.
Усе це здалося К. неважливим, нiби не стосувалося його чи в будь-якому разi нi до чого не змушувало. Його дратувала зверхнiсть вчителя, i тому вiн сказав:
– Добре, це звичайнi справи.
