– Нормальнi люди смiються зi своеi глупоти, а ми показуемо ii, як красиву цяцьку, – сказав Калiнiченко.
– А до чого тут це? Ти не мути води, Костя, – видавив я iз себе, аби не сказати бiльше.
– Оце тобi, Гриша, i е Батрак. Вiд непорозумiння вiн усе робить, вiн давав зрозумiти, що бiльше нiчого не скаже, але це я знав i без нього. Хотiли почепити на цього мажора все, що трапилося: i ощадкасу, i Бiлявського.
– Ти знаеш, шо трапилося? – запитав я.
– Хм-м. Все мiсто знае, Гриша…
– Бiлявському обчистили голову, як апельсин… Трое мертвих в ощадкасi, – перебив я його.
– Всi ми, Гриша, колись помремо. Знаеш про це?
– Гм-м…
– Що ти взагалi маеш проти мене? Нiчого? Так-от, я зайнятий, Гриша, якщо когось виловиш, то обов’язково скажи. А на мене чекае зараз чоловiк з райкому. Фурункул на срацi такий вискочив, що й не туди… Я тобi скажу, по секрету скажу, йому на обком iхати, а у нього чиряк на срацi, – весело загигикав Калiнiченко. – А ти iди собi. Я через Батрака не хочу неприемностей, зрозумiв?
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
