– Нема балакання, що треба.
Максим i Михайло заступили цiлу хату, головами досягали стелi, а волосся iх досягало iм поперека.
– Сiдайте та вiбачейте, що-м зупсував вам ночi.
– Та то оце вiн на землi?
– Вiн.
– Хлоп як звiр, мали-сте труду доста, заки влiз си до хати?
– Дужий, ей, тото дужий, але на дусшого трафив! Та заки що куда буде, та сядьте за стiл та й гостя просiть.
Гьоргiй вийшов i за хвилю принiс бутлю горiвки, солонину i хлiб.
– Та чому не берете i его за стiл?
– Каже, що не може встати.
– То я поможу.
І газда взяв злодiя попiд пахи i посадив за стiл.
– То ви вже в хатi мали з ним суперечку, Гьоргiю?
– Та хотiв мене заголомшити. Як нi угрiв кулаком межи очi, то кажу вам, що тут-тут було падати. Але-м намацав полiно коло себе, та-ем го морснув по нiжках, а вiн сiв маком.
– Ви ему не дивуйтеси, бо кождий хоче боронитиси.
– Та я нiчо не кажу.
Злодiй сидiв за столом блiдий, апатичний, коло нього Максим, а дальше Михайло. Коло печi стояла жiнка в кожусi.
– Гьоргiю, що ти хочеш з ним зробити? Люди, спамнетайте его, вiн хоче чоловiка вбити!
– Жiнко, я виджу, що ти боiшси, та ти собi пiди до мами, переночуй собi, а завтра прийдеш.
– Я не вступлюси з хати!
– То меш з нами горiвку пити, але не вiвкай, бо спарю. Лiзь на пiч та й спи, або дивиси, або як хоч.
Вона анi рухнулася вiд печi.
– Баба бабов, Гьоргiю, вона боiтьси, як жид, бiйки, не дивуйтеси.
– Е, що ми будем на ню дивитися! Дай Боже здоров’е, чоловiче, я до тебе нап’юси! Не знаю, хто за кого будем грiх мати, ци ти за мене, ци я за тебе? Але грiх мусить бути, таке зайшло, що без грiху не обiйдешси. Гай, пий.
– Не хочу.
– Мусиш пити, як я просю! Горiвка тебе трохи одерзне, бо-с геть уплошiв.
– Я не хочу з вами напиватиси.
Всi три газди обернулися до злодiя. Завзятi, чорнi очi вiщували йому згубу.
– То давай, най п’ю, але п’еть порцiй нараз.
– Пий, а як нам забракне, то ще пiшлемо.
Наливав одну по однiй i випив шiсть. Потiм пили Михайло i Максим. Закусували i знов пили.
Михайло:
– Скажи нам, чоловiче, вiдки ти забрiв у наше село, ци ти близький, ци далекий?
– Я зi свiта.
– А як ти, ци нашоi мужицькоi ложи, ци мiщанськоi, ци панськоi? Бо iнакше до тебе застосуемоси. Мужика то так б’еси: зо три рази люшнев дулуманом по головi, скiлька раз по лицi, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братиси, а як вiн пiд ногами, то легка робота. А пана рiх-туеси знов на iншу моду; люшнi не показуй, бо вмре вiдразу, але пужiвном настраш. А як вiн делькотить на цiлiм тiлi, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже пiд ногами! Походи трохи по нiм мiнуту, двi, та й готовий, ребра потертi на форост, бо то бiленька кiстка, як папiр. А жида береш на пiрший вогонь за пейси; вiн скаче, плюе, корчиться, як пружина. Але ти на то не дивишси, лише закладаеш великий палець межи два малi та й дюгом его попiд ребра, все дюгом. Це легка бiйка, але болюча дуже…
Газди тяжко, тупо засмiялися, а Михайло встромив голову поза Максима i чекав, що йому злодiй скаже.
– Ну, до якоi вiри пристаеш?
– То, газдо, таке, що як ви п’ете горiвку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.
– Правду кажеш, бiгме, правду, за це тi люблю!
– А заки вб’ете, то дайте ще горiвки, най нап’юси, аби-м не знав, коли i як.
– Пий, на таке дiло пий, я не бороню, але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав! Мой, я твердий, я камiнний, тебе з моiх рук нiхто не вiрве!
Злодiй випив ще п’ять келишкiв.
– Бийте, кiлько хочете, я вже злагоджений.
– Чекай, бре, добре, що ти вже контетний, але ми ще не контетнi, ти по п’еть, а ми по однi. Як тебе здогонимо, пiчнем говорити.
Михайло дивився дуже весело. Максим якусь думку мав, але боявся ii виявити, а Гьоргiй був неспокiйний.
– Виджу, люди, що буде бiда, уступив би-м си геть, а щось нi до него тягне, ланцухами тягне… Гай, гай, пиймо, закусюймо…
– Газдо, дайте, най вас поцулую в руку, – сказав злодiй до Максима.
– Ов, чоловiче, ти дуже боiшси, ов, це не файно!
– Бiгме, вас не боюси, бiгме, i сто раз забожуси, що не боюси!
– А що ж?
