– Е, е i межи ними такi мнекi, – балакали два мужики, додому йдучи.
Мое слово[42 - Четверта й остання з передвоенного перiоду творчостi збiрка новел та оповiдань В. Стефаника вийшла у Львовi 1905 року. Вона мiстила тексти, якi ранiше друкувалися в книгах «Синя книжечка» й «Камiнний хрест». З нових творiв до неi ввiйшли лише лiрична сповiдь «Мое слово» й новела «Суд».]
Мое слово[43 - Див. примiтку до «Дороги».]
Бiлими губами упiвголос буду вам казати за себе. Нi скарги, нi смутку, нi радостi в словi не чуйте!
Я пiшов вiд мами у бiленькiй сорочцi, сам бiлий.
З бiлоi сорочки смiялися. Кривдили мене i ранили.
І я ходив тихонько, як бiленький кiт.
Я чув свою пiдлiсть за тихий хiд, i кров моя дiточа з серця капала.
А спав я у наймленiй хатi посеред брудних туловищ, сплетених розпустою.
Листочок бiлоi берези на смiттю.
…………………………………………………………………………………
Я скинув мамину сорочку. Мiй дiточий свiт i далеке поколiння мужицьке лишилося за мною.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
