Та на попелище
Подивився. Нема ради!
Тiлько вiтер свище
У димарi та в коминi.
Що на свiтi дiять?
І що тепер йому почати?
Подумавши, перехрестивсь
Та й знов пiшов у наймити
Голоднi злиднi годувати.
Вдова осталась не сама,
А з сином-парубком; женити
Його збиралась восени.
Аж гульк! Од матушки-царицi,
Таки iз самоi столицi
Прийшов указ лоби голить.
Се в перший раз такий указ
Прийшов з Московщини до нас.
Бо на Вкраiнi в нас, бувало,
У козаки охочi йшли,
А в пiкiнери вербовали,
Та теж охочих. На селi
Зобралася громада радить,
Кого голить у москалi.
Порадили громадою,
Та скурвого сина
Вдовиченка-ледащицю
Забили в скрепицю
Та й повезли до прийому.
Он яке твориться
На сiм свiтi! Яка правда
У людей, мiй сину.
Така й досi, я думаю,
В нас на Украiнi.
Та другоi i не буде
В невольниках людях.
V
Через год ото й велика
Зима наступила.
До зеленоi недiлi
В байраках бiлiли
Снiги бiлi; тойдi ж ото
І Очаков брали
Москалi. А Запорожжя
Перше руйновали.
Розбрелося товариство.
А що то за люде
Були тii запорожцi —
Не було й не буде
Таких людей.
Пiд Очаков
Погнали й Максима.
Там-то його й скалiчено,
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
