Тобою, серце, молодою,
Старii очi веселю.
Дивлюся iнодi, дивлюсь
На стан твiй гнучий i за тебе
Тихенько Богу помолюсь.
Молися й ти, з святого неба
На тебе, серце, не зiйшла
Твоя i доля i недоля.
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
Огнi горять, музи?ка грае,
Музи?ка плаче, завивае;
Алмазом добрим, дорогим
Сiяють очi молодii;
Витае радость i надiя
В очах веселих, любо iм,
Очам негрiшним, молодим.
І всi регочуться, смiються,
І всi танцюють. Тiлько я,
Неначе заклятий, дивлюся
І нишком плачу, плачу я.
Чого ж я плачу? Мабуть, шкода,
Що без пригоди, мов негода,
Минула молодость моя.
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
Чи то недоля та неволя,
Чи то лiта тi, летячи,
Розбили душу? Чи нiколи
Й не жив я з нею, живучи
З людьми в паскудi, опаскудив
І душу чистую?.. А люде!
(Звичайне, люде, смiючись)
Зовуть ii i молодою,
І непорочною, святою,
І ще якоюсь… Вороги!!
І лютi! лютi! ви ж украли,
В багно погане заховали
Алмаз мiй чистий, дорогий,
Мою колись святую душу!
Та й смiетесь. Нехристияне!
Чи не меж вами ж я, поганi,
Так опоганивсь, що й не знать,
Чи й був я чистим коли-небудь,
Бо ви мене з святого неба
Взяли меж себе – i писать
Поганi в?ршi научили.
Ви тяжкий камень положили
Посеред шляху… i розбили
О його… Бога боячись!
Мое малее, та убоге,
Та серце праведне колись!
Тепер iду я без дороги,
Без шляху битого… а ви!
Дивуетесь, що спотикаюсь,
Що вас i долю проклинаю,
І плачу тяжко, i, як ви…
Душi убогоi цураюсь,
Своеi грiшноi душi!
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
На батька бiсового я трачу
І днi, i пера, i папiр!
А iнодi то ще й заплачу,
Таки аж надто. Не на мир
І на дiла його дивившись,
А так, мов iнодi упившись
Дiдусь сивесенький, рида, —
Того, бачте, що сирота.
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
І досi сниться: пiд горою
Меж вербами та над водою
Бiленька хаточка. Сидить
Неначе й досi сивий дiд
Коло хатиночки i бавить
Хорошее та кучеряве
Свое маленькее внуча.
І досi сниться, вийшла з хати
Веселая, смiючись, мати,
Цiлуе дiда i дитя
Аж тричi весело цiлуе,
Прийма на руки, i годуе,
І спать несе. А дiд сидить
