Однак було вже надто пiзно: нагадування про попереднi невдачi вивело молодика з рiвноваги. Вiн вiдчайдушно змахнув правою рукою, марно намагаючись ухопити жменю величi, й полетiв шкереберть у хмари лiворуч, лишаючи за собою в золотавому повiтрi туманно-мiнливий слiд.
Багряний Янгол наздогнав його, лише коли молодик зупинився в яскраво-смарагдовiй сфiрi Нецах[7 - Перемога.]. Себто, як зупинився… Прилип на малахiтовiй стелi – якщо тiльки можна було в цьому свiтi вести мову про «верх» i «низ».
– Чотириста п’ятдесят! Вiтаю з досягненням.
Розпластавши ошатнi, з полум’янистими кантиками багрянi крила по шовковисто-трав’янистiй хмарнiй поверхнi, посланець прилаштувався «валетом» поруч iз молодиком.
– Чотириста п’ятдесят земних дiб… Пхе! Бувало й бiльше – наприклад, цiлих чотириста сiмдесят п’ять.
– А чотириста двадцять п’ять?..
– Так, одного разу.
– Ну, тодi у тебе нормальна статистика, в якiй чотириста п’ятдесят – це твоя особиста золота серединка.
– Золота… як i все в сфiрi Даат, – зiтхнув молодик.
– А чому невесело? – спробував пiдбадьорити Багряний Янгол.
– Сам знаеш, чому. Бо чотириста з плюсом – це рiвень Розуму. А я хочу дотягнути рiвня Любовi.
– Ага-а-а! А вселенська Любов – це п’ятсот дiб бiгу «лезом Оккама»…
– Так, Любов – це п’ятсот. І не на йоту менше.
– Ну, отож у теперiшньому втiленнi випаде тобi шалене кохання! Поеднаеш серце з призначеною тобi – досягнеш рiвня вселенськоi Любовi.
– З коханою разом? – Молодик недовiрливо скосив очi на Багряного Янгола… i мимоволi розсмiявся пiд його хитрим поглядом, вiдповiдаючи: – Знаемо ми цi вашi земнi шлюби. За попередньою змовою й рiшенням батькiв нареченого та нареченоi, пiд суворим наглядом iерея, мулли чи рабина… чи шамана… чи кого там ще!.. Знаемо цю «любов», коли все регламентовано, все вивiрено, все… І все не тобою! Тьху!!! Не Любов це, а суцiльна мука. Я такого не хочу.
– Мiж iншим, доки ти тут «лезом Оккама» бiгав-ковзав, там, у земному свiтi, багато чого змiнилося. Нинi там настала точнiсiнько середина двадцятого столiття, доки дiйде до твого втiлення, ще з десяток рокiв мине.
– І що з того?..
– А ти подивись, подивись сам.
З янгольськоi десницi злетiла червонувато-рожева кулька, пiдпливла до молодика, безшумно вибухнула перед самiсiньким його обличчям i повiльно розпливлася рубiновим маревом. Коли серпанок розсiявся остаточно, стало очевидним, наскiльки стурбувався молодик:
– Гм-гм-м-м… Отакоi! Отже, все якраз навпаки?
– Сам бачиш, нинiшне столiття поставило все з нiг на голову.
– Загальну зневiру менi доведеться компенсувати вiрою у власну мiсiю, якiй нема звiдки взятися?! Ого…
– В такiй халепi ти ще не бував, хiба нi?
– Нi, ще не бував. Справдi дуже цiкаво!
– А це ж i е збалансованiсть. От подумай тiльки: у тебе чотириста п’ятдесят, чисте земне кохання додасть iще пiвсотнi – ото й досягнеш у пiдсумку саме п’ятисот. А це вже не Розум – це та сама вселенська Любов. А далi за нею буде Радiсть, потiм Гармонiя i нарештi Просвiтлення… Тепер уторопав, що у тебе попереду? – посмiхнувся Багряний Янгол.
– Нi, тут явно ховаеться пiдступ, – вперто мотнув головою молодик.
– Чому ти так вирiшив?
– Якби треба було зупиняти катастрофу, я б зрозумiв, а так…
– Вибач, я не врахував, що ти все ще на рiвнi Розуму. Хочеш вiдчути вселенську Любов? Нумо мерщiй за мною!!!
Вiд потужного помаху багряних, з полум’янистими кантиками крил повiтрям покотилися сапфiровi хвилi, однак нi Янгола, анi молодика в сфiрi Нецах уже не було. Обидва провалилися в мертвотно-чорний морок пекла.
Берег Озера Непролитих Слiз. Поза простором i часом
– Вона… важка, немов свинець! Нi-нi… швидше, немов ртуть. Тiльки ртуть не срiбляста, а попелясто-чорна. І ще обпiкае льодовим холодом.
Молодик нахилив руку. Важкi краплi скотилися пальцями, упали на поверхню озера, схожу на полiровану базальтову плиту. Вiд цього по чорнiй рiдинi пiшли на всi боки рiвнi концентричнi кола… І знов все виглядае мертвим! Вiчно мертвим. Вiчно!..
– Озеро Непролитих Слiз. Звiдки така дивна назва?
– Нiхто вже не пам’ятае точно, – Багряний Янгол спочатку трохи розправив, потiм якнайзручнiше склав на спинi розлогi крила, що в одвiчному пекельному мороку здавалися брудно-брунатними. – Мене ж особисто влаштовуе наступне пояснення. Коли людина плаче, то вiдчувае полегшення. Отже, пролитi сльози полегшують ii стан. Натомiсть сльози невиплаканi – це од-вiчний невблаганний бiль. Тому цi сльози важкi, немов свинець чи чорна ртуть. І пекучо-льодянi. Сподiваюсь, ти мене зрозумiв.
– Таким чином, цi негiдники хочуть…
– Так, вони прагнуть, аби живi забули про все це. Отож саме забуття i е причиною катастроф, якi триватимуть одна за одною, доки хтось не розiрве цей ланцюжок. Тодi сльози проллються i настане полегшення.
– І це маю зробити я?
– І це зробиш ти. Вже не з мiркувань Розуму – з Любовi до людей!.. Чи з’являеться у тебе передчуття Любовi тепер, у цьому пекельному мiсцi?..
– Стривай… Наскiльки менi вiдомо, у Вирii бiля Сущого вiдпочивають улюбленi Його пророки – Кобзар i Каменяр. Чому я, чому не вони?
– Сущому виднiше. Вiн стверджуе, що час пророкiв ще не настав, що дорогу для них хтось мае проторувати, пiдготувати.
– Як Іван Хреститель для Христа?
– Отож наперед пророкiв до народу цього були посланi поети, надiленi неабиякими талантами. Однак усi вони злякалися. Всi до одного.
– А чим я кращий вiд поетiв?
– Упертiстю. Сiмнадцять спроб. У земному вимiрi лише на забiги «лезом Оккама» ти витратив бiльш нiж два земних десятилiття. Окрiм того, попри наявнiсть Вищого запрошення, ти вiдмовився йти як до християнського раю, так i до буддiйського Поля, Сповненого Щастя.
– Щоб подорожувати нескiнченною жовтавою пiщаною дорiжкою серед ланiв троянд або купатися в нiрванi посеред дiамантового блиску?! Пхе! Не треба воно менi. Цього прагнуть тi, хто шукае блаженного спокою. Я ж краще нескiнченним «лезом Оккама» побiгаю.
– Ну, от бачиш, який ти!
– Ну, таким вже мене створили… Але ж я знаю правила: народившись там, у грубому свiтi, я забуду про все це: i про десять сфiрот, i про пекло, i про Озеро Непролитих Слiз. Я про все це забуду!..
– Тобi нагадають. І зв’язком забезпечать.
– Зв’язком… Пхе!.. – молодик пiдiбгав губи. – Знаю я цей зв’язок. Процес набуття його – це смертельний ризик.
