– А менi якомога простiше, – попросив Назар, коли настала його черга сiдати в крiсло.
– Зробимо простiше, – ледь помiтно всмiхнувся майстер. – Стрижка «пiд горщик» вам згодиться, молодий чоловiче? Вуха вiдкриваемо?
– «Пiд горщик» згодиться. Вуха не треба…
– Треба, треба! – втрутився батько. – Вiн у мене сюди приiхав в iнститутi на дохтура вчитися, отож вiдкрийте йому усi вуха, нехай всю науку дохтурську чуе, щоб нiчого з неi не пропускати!
– Та-а-ату-у-у!.. – змолився молодий чоловiк, проте Амос мовив з несподiваною суворiстю:
– Я кому сказав?! Якщо людина тобi пропонуе вуха вiдкрити, то й вiдкривай. Бо зарости завше встигнеш.
– Гаразд, вуха вiдкриваемо.
Менш нiж за десять хвилин зачiска «пiд горщик» була готова.
– Червiнця вистачить? – батько видобув з-за пазухи потертий гаманець, проте перукар заперечно похитав головою:
– Ви не тiльки стриглися, ви ще й голилися. Плюс одеколон. І ще молодий чоловiк… Дванадцять двадцять п’ять за обох.
Дунець-старший розплатився, сховав гаманець за пазуху, потiм одягнув свiй сидiр i коротко скомандував синовi:
– Ходiмо.
Назар послiдував за батьком. Оскiльки його сидiр пiдрiзали, молодий чоловiк про всяк випадок надягнув його не за спину, а наперед, на груди. Хоча при цьому доводилося частенько поправляти лямки наплiчника, якi сповзали. Незручно, але що поробиш…
– Тату…
– Чого тобi?
– А навiщо ви… ми… той…
– Що?
– Навiщо ви отак причепурилися?
– Послухай-но, синку. Я iду до старого фронтового товариша, з яким ми не бачилися вже добрих десяток рокiв. Хочу навiдатися до нього красивим. Щоб по всiй формi, так би мовити… Ото маю я право раз на десять рокiв привести себе до божого ладу чи не маю?!
– Звiсно, що маете.
– Отож бо. Ти давай-но, не вiдставай.
* * *
Керуючись записаними на папiрцi вказiвками, вони знайшли зупинку трамвая № 9 i пiсля кiлькахвилинного очiкування вже трусилися в переповненому вагонi. Щоправда, Назар був трохи розчарований, оскiльки сподiвався вперше в життi прокататись на тролейбусi… Однак не вийшло. «Нiчого, нiчого! От поступлю в медичний, тодi ще буде нагода i на тролейбусi з’iздити», – втiшав вiн себе.
У переповненому трамваi ставало спекотно. Оскiльки, згiдно з побажаннями батька, перукар не пошкодував парфумiв, аромат «Шипру» невблаганно розповзався на весь вагон. Тi, хто стояв довкола, перiодично косували на Амоса Дунця, незадоволено пiдiбгавши губи. Вiн же весь сяяв, немов новенький гривеник. Що ж до Назара, то молодий чоловiк i далi сушив мiзки, намагаючись второпати, навiщо батьковi аж так ретельно готуватися до зустрiчi з однополчанином?!
Вийшли з вагона, коли водiй оголосив зупинку «Житнiй ринок». Опинившись посеред невеликого бульварчика, почали роздивлятися довкола. Судячи за всiма ознаками, за трав’янисто-зеленими парканами по обидвi пiшохiднi тротуари шумiло справжне торжище – мабуть, це й був отой Житнiй ринок. А просто на зупинцi посеред бульварчика стирчала на цегляному пiдмурку простецька дерев’яна будiвля, пофарбована свiтло-брунатною олiйною фарбою. Обiйшовши довкола неi, батько й син побачили на парадному фасадi напис:
Кiнотеатр
КОЛОС
До входу вели пiвдюжини бетонних схiдцiв, лiворуч пiд написом «СКОРО» висiла афiша кiнодрами «Анна на шее» з Аллою Ларiоновою в головнiй ролi, праворуч пiд написом «СЬОГОДНІ» глядачiв запрошували на перегляд комедii «Запасной игрок» за участю Георгiя Вiцина, Тетяни Конюховоi та Всеволода Кузнецова.
– Ми що, в кiно пiдемо? – обережно поцiкавився Назар.
– Та в яке ще кiно?! Кажу ж, до фронтового товариша ми приiхали, – невдоволено мовив Амос, продовжуючи роздивлятися довкола. Зрештою вiн повторно видобув лiвою рукою клаптик паперу й почав крутити його на всi боки, звiряючися з намальованою на ньому схемою.
– Якось не вiриться, що ми аж у самому Киевi, – продовжив недовiрливим тоном молодий чоловiк. – Погляньте, батьку, якi тут низенькi будiвлi: або на один, або на два поверхи. Тiльки ондо там чотириповерхiвка стирчить. Хiба ж так у столицi будують?..
– Ну-у-у, то дiло таке… – схоже, Амос нарештi зорiентувався, бо сховав папiрець назад до кишенi та поправляв свiй сидiр. – Трамвай же тут е?
– Трамвай е.
– Оце тобi, синку, i столиця, якщо трамвай.
– А тут би дерева повисаджувати, – не вгамовувався Назар.
– То вже не наше дiло, то нехай начальство думае, якщо воно столиця. Ходiмо, нам туди, – махнув рукою батько.
Втiм, вiн попрямував спочатку зовсiм не у вказаний бiк, а до дерев’яноi чоботарськоi будки, що приткнулася посеред бульварчика неподалiк мiсця, де завертали трамвайнi колii, та попрохав чоловiка, який працював у нiй:
– Скажiть, а де тут можна чоботи почистити? Бо ми з дороги щойно…
– У мене ремонт, а не чищення, – прохрипiв чоботар абсолютно пропитим голосом, спiдлоба недовiрливо покосившись на двох явних провiнцiалiв. При цьому Назара раптом вразило вiдчуття, що перед ними на низенькому ослiнчику сидить зовсiм не старий горбатий дiдуган, а чоловiк приблизно однакових рокiв з його старшим братом Гарасем, який залишився вдома з мамою Гулею. От тiльки якби виголити його сантиметрову щетину, як слiд помити, пiдстригти, – от тодi… А так виглядае, немов той старий дiдуган, що iзогнувся, як дуга[8 - Трохи перекручена цитата з украiнськоi народноi пiснi «Ой пiд вишнею, пiд черешнею».]!
– Перепрошую, але ми щойно з поiзда… – мiж тим продовжив свое Дунець-старший, однак чоботар несподiвано мовив, вказавши на його скалiчену праву руку:
– На фронтi?
– Так, – не надто охоче пiдтвердив Амос.
– А де саме?
– В Угорщинi на Балатонi. А що?..
– А тут на Днiпрi, на Букринському плацдармi ти часом не був?
– Нi.
– А я бував, – зiтхнув чоботар. – Але кого не спитаю, то мало хто каже, що бував. Як-от я чи сержант Стригунець. Чи цей… Венька-десантник… жених цiеi чортопхайки… Нiнки, курви цiеi, щоб iй…
Чоботар замислився про щось свое. Амос уже збирався поторсати його за плече, як раптом чоловiк здригнувся, потiм нахилився до шухлядки у себе пiд ногами, видобув звiдти й передав Дунцевi-старшому щiтку, баночку з гуталiном i пробурмотiв:
– На, наводь марафет на свою кирзу. Тiльки сам чисти, я тобi не служник. І далеко не вiдходь, бо менi зовсiм не треба, щоб ви мое причандалля сперли.
– Скiльки з нас? – спитав батько, коли вони з Назаром надраiли чоботи.
