Схiдна археологiя розпочалася з вiдкриттiв, зроблених в Єгиптi. Наприкiнцi XVIII столiття уявлення европейських вчених про Єгипет були вкрай обмеженi. Уривчастi вiдомостi з Геродота та iнших античних авторiв, сповненi незвичайних подiй свiдчення Бiблii, iсторiя тридцяти династiй фараонiв, яку написав египетський жрець Манефон (бл. 300 р. до н. е.), кiлька статуй, що зберiгалися в Римi, два-три обелiски, вкритi iероглiфами, – це все, що мали вченi та археологи.
Розеттський камiнь
Тридцятого червня 1798 року в Єгиптi, поблизу Александрii, почалася висадка десанту французькоi военноi експедицii на чолi з генералом Бонапартом. Експедицiю супроводжувала група вчених, рiзних за фахом, та художникiв. Пiсля перших перемог Наполеона було засновано Єгипетський iнститут для вивчення краiни. Один з його членiв, Домiнiк Вiвiан Денон, був талановитим художником, а також невтомним, спостережливим i заповзятливим дослiдником. У короткий час вiн проiхав через весь Єгипет вiд Александрii до Сiени, списуючи написи, замальовуючи архiтектурнi споруди, скуповуючи старожитностi.
Єгиптяни називали свою краiну Кемi —чорна. Або – Двi Землi, Двi Краiни, Обидвi Краiни, Береги Гора. Пустелю вони називали Червона Земля, а море – Великим Зеленим.
Французькi солдати, повертаючись додому, вивозили до Європи багато трофеiв, але Денон привiз iз собою щось набагато цiннiше – велику кiлькiсть папок з малюнками. Вiн дотримувався у своiх малюнках реалiзму i не нехтував жодною подробицею, тому його малюнки стали дуже важливим матерiалом для наукових дослiджень (так, наприклад, зображення невеличкого храму Аменхотепа III залишилося единим – у 1822 роцi храм було зруйновано). На матерiалах Денона Францом Жомаром була написана праця, яка поклала початок египтологii – «Опис Єгипту» у 24 томах тексту та 12 томах таблиць.
Єгиптяни вiрили, що людина мислить серцем. Слова: «Вiн не мае серця» означали, що людина не мае розуму. Про розгнiвану людину казали: «Став таким, як верхньоегипетський леопард, коли злиться».
Можливостi, що вiдкрилися перед археологами в Єгиптi, були грандiознi. У Єгиптi збереглася величезна кiлькiсть монументальних кам’яних споруд та написiв. Написи вкривали стiни храмiв та гробниць, пiднiжжя статуй та обелiскiв. Особливо цiкавим був так званий Розеттський камiнь, що його знайшов у селищi Розетта артилерiйський офiцер Бушар пiд час копання траншей. Цей камiнь чорного базальту з написом двома мовами (бiлiнгва): давньоегипетською – iероглiфами й демотичним письмом та грецькою – грецьким алфавiтом. Усi три написи, як з’ясували пiзнiше, мiстили один i той самий текст – декрет жерцiв на честь Птолемея V Єпiфана (196 р. до н. е.).
Науковий подвиг Жана Франсуа Шампольйона
Подальше дослiдження Єгипту пов’язане саме з цим каменем та iм’ям французького вченого Жана Франсуа Шампольйона (1790–1832). Вiн народився в родинi книготорговця в маленькому мiстечку Фiжак. Шампольйон був надзвичайно обдарованим лiнгвiстом. Вiн не володiв величезною кiлькiстю мов, як деякi полiглоти, проте добре знав англiйську, нiмецьку, iталiйську, латинську, грецьку, китайську, коптську, ефiопську, давньоеврейську мови i, як нiхто, вiдчував дух кожноi з цих мов.
Оскiльки египетське письмо не передавало голосних звукiв, ми користуемося умовним прочитанням египетських текстiв.
Спроби розшифрувати давньоегипетськi iероглiфи робилися неодноразово. З’являлися навiть повiдомлення в наукових колах, що таемниця iероглiфiв розгадана. Проте рiшучий крок у цьому напрямку зробив саме Шампольйон. Спiвставляючи грецький та iероглiфiчний тексти, вiн припустив, що iм’я Птолемея в египетському текстi обведено овальною рамкою – так званим картушем, i таким чином визначив п’ятнадцять iероглiфiчних знакiв. У 1822 роцi Шампольйон зробив доповiдь у Паризькiй Академii про вiдкритий ним метод дешифровки.
Жан Франсуа Шампольйон
Вiдкриття Шампольйона зовсiм не означало, що вiн навчився вiльно читати всi давньоегипетськi тексти. Вiн тiльки вказав шлях до iхнього розумiння. Рiч у тiм, що iероглiфи подiляються на три типи символiв: пiктограми, або iдеограми, висловлювали цiлi слова у формi малюнка; фонограми висловлювали звуки; детермiнативнi символи мiстили iнформацiю про клас слова. У текстi використовувалися всi три типи символiв.
Картуш з iм’ям Птолемея та Клеопатри
Таких висновкiв щодо писемностi Єгипту Шампольйон дiйшов, ще не бачивши Єгипту. Вперше вiн побачив його у вiцi тридцяти восьми рокiв i помер через три роки пiсля повернення iз краiни своеi мрii.
Першi науковi дослiдження Єгипту
Значно бiльше з науковоi точки зору зробив наступний вiдомий дослiдник Єгипту – нiмецький вчений Лепсiус (1810–1884). Його роботам притаманнi ретельнiсть i скрупульознiсть наукових дослiджень. Вiн вивчав египетськi старожитностi методично, дотримуючись строгих наукових прийомiв. Поблизу Мемфiса Лепсiус затримався на пiвроку. Там вiн вiдкрив i обстежив 67 царських пiрамiд та близько 130 гробниць сановникiв i вельмож Давнього царства.
Площа Верхнього та Нижнього Єгипту до п’ятого порогу становила близько 50 тис. км
.
Головною заслугою Шампольйона, i особливо Лепсiуса, було те, що вони вивчали насамперед египетську iсторiю. Лепсiус першим запропонував подiл iсторii Єгипту на три перiоди – Давне царство, Середне i Нове – й дав перелiк у хронологiчному порядку близько тисячi iмен та титулiв царiв, цариць i царських дiтей. Пiсля Лепсiуса залишилася величезна лiтературна спадщина: «Листи з Єгипту, Ефiопii та Синайського пiвострова» з описом його мандрiв, «Пам’ятки з Єгипту та Ефiопii» – зведення всiх вiдкритих i дослiджених ним пам’яток (12 томiв, in folio), з 900 таблицями; весь матерiал розташований в iсторичному порядку) i, крiм того, багато статей на рiзнi теми з iсторii Єгипту. Величезнi колекцii, що зiбрав Лепсiус, були помiщенi до Берлiнського музею, директором якого вiн був. У Єгиптi пiсля Лепсiуса працювали його учнi, але блискуча ера французькоi египтологii почалася з Огюста Марiетта (1821–1881).
Священний бик Апiс
Вiн народився в Булонi, був археологом-самоучкою. В 1849 роцi Марiетта прийняли до Лувра як асистента. До Єгипту вiн поiхав за дорученням музею для придбання рукописiв. Але, потрапивши до краiни фараонiв, вийшов за межi своiх обов’язкiв i почав розкопки.
У перший же рiк Марiетт вiдкрив Серапеум – мiсце поховання священних бикiв Апiсiв, алею сфiнксiв, що вела до святилища. У Серапеумi було знайдено 64 гробницi Апiсiв, велику кiлькiсть приношень богомольцiв, докладнi бiографii божественних тварин.
У Гiзi Марiетт завершив розкопки великого сфiнкса, якi розпочав ще Лепсiус. Бiля його пiднiжжя знаходився храм iз червоного гранiту та прозорого алебастру. В цьому храмi стояло сiм статуй фараона Хефрена, сина Хеопса. У гiзькому некрополi Марiетт знайшов понад 300 гробниць вельмож Давнього царства з великою кiлькiстю речей та написiв.
Сфiнкса в Гiзi зображено з хусткою на головi. Такi хустки, а ще перуки носили лише шляхетнi люди. Вони зазвичай голили голови (i чоловiки, й жiнки) гострим ножем з кременя, а бороди голили навiть сiльськi бiдняки.
Великий Сфiнкс у Гiзi
Потiм вiн провiв розкопки в Абiдосi, центрi шанування Осiрiса, де розташований найдавнiший в Єгиптi некрополь. Там було знайдено близько 15 000 написiв.
За тридцять рокiв своеi дiяльностi Марiетт провiв розкопки у тридцяти семи мiсцях, i всюди вони були дуже успiшнi. Але розкопки велися не на достатньо науковому рiвнi. Так, наприклад, спочатку вiн не звертав уваги на папiруси, i багато документiв, таким чином, загинуло для науки. Але Марiетт зробив дуже важливий крок – вiн зупинив розкрадання iсторичних пам’яток Єгипту. До нього давнi пам’ятки мiсцевi правителi та населення просто знищували. Кам’янi споруди розтягалися для будiвель, мармуровi статуi перепалювалися на вапно, а те, що збереглося, вивозилося до Європи, причому не тiльки статуi та саркофаги, але й цiлi обелiски. Один обелiск везли до Англii на ланцюгах, зануреним у воду мiж двома кораблями. Марiетт вважав, що всi пам’ятки повиннi залишитися краiнi. У 1859 роцi вiн заснував Каiрський музей, куди з тих часiв надходять всi египетськi старожитностi. Марiетт не випускав iз Єгипту жодноi речi. Одного разу iмператриця Євгенiя, дружина Наполеона III, звернулася до египетського хедiва з проханням подарувати Лувру кiлька експонатiв з Каiрського музею. Хедiв не змiг iй вiдмовити, але натякнув, що влада в музеi належить не йому, а Марiеттовi. Iмператриця звернулася до нього, але Марiетт iй вiдмовив.
Нефертiтi
Нефертiтi (або Нефр-ет) носила титул «велика царева дружина», але iнша дружина Аменхотепа IV, Кiйа, дiстала титул другого фараона.
У нашi часи iноземнi експедицii, що працюють в Єгиптi, можуть вивозити до своiх музеiв тiльки дублiкати оригiнальних речей. Нiмецькi археологи, якi знайшли в руiнах мiста Ахетатон – столицi фараона Ехнатона, статуетку XIV столiття до н. е. (зображення Нефертiтi), вирiшили все ж таки вивезти ii до Нiмеччини. Статуетку облiпили глиною, i археологи, якi давали дозвiл на вивiз знахiдок, не звернули на неi уваги. Голiвка Нефертiтi була виставлена в Берлiнському музеi, i таким чином нiмецькi археологи зiзналися в злочинi. Вiдтодi уряд Єгипту заборонив нiмцям вести розкопки.
Єгиптяни пiдмальовували очi, втираючи в шкiру навколо очей зелений порошок з розмолотого малахiту. Мiдь, що входить до малахiту, захищала очi вiд iнфекцii.
«Мандрiвнi мумii»
Продовжувачем дослiджень Марiетта був його учень Гастон Масперо (1846–1916). З його iм’ям пов’язано сенсацiйне вiдкриття мумiй фараонiв XVIII та XIX династiй.
Голова мумii Рамсеса II
На початку 1881 року один багатий американець, любитель i цiнувальник мистецтва, поплив угору Нiлом до Луксора, у те саме село, що знаходиться навпроти Фiв – давньоi резиденцii царiв. Вiн хотiв придбати якiнебудь античнi раритети. Торгiвля старожитностями в Єгиптi завдяки дiяльностi Марiетта була заборонена, тому американець шукав спекулянтiв. Нарештi вiн познайомився з одним египтянином, який запропонував йому кiлька нiбито справжнiх та цiнних предметiв. Американець не вагаючись купив папiрус, що добре зберiгся i був рiдкiсноi краси.
Статуя Рамсеса II з храму в Карнаку
Заховавши папiрус у валiзу, американець негайно виiхав до Європи, де показав цей папiрус експерту. Виявилося, що вiн справжнiй i дуже цiнний. Здивований експерт зацiкавився, яким чином змогли вивезти з Єгипту таку рiдкiсть. Американець все розповiв. Експерт написав докладного листа в Каiр директору музею професору Гастону Масперо. Директор був дуже занепокоений: по-перше, музей втратив надзвичайно цiнну знахiдку; по-друге – в листi розповiдалося про речi з поховання царя XXI династii, про гробницi яких майже нiчого не було вiдомо. Полiцiя дуже неохоче бралася за розшуки осквернителiв поховань, а тому Масперо вирiшив взятися за розшуки самостiйно.
Молодий асистент музею поiхав до Луксора i поселився там як багатий колекцiонер, який хотiв би купити щось справдi коштовне за великi грошi. Вiн був справжнiм знавцем старожитностей, обдурити його нiхто не мiг, i це викликало повагу серед «диких» торговцiв Луксора. Одного чудового дня такий торговець запросив «колекцiонера» до своеi лавки i показав йому невеличку статуетку.
Храм Рамсеса II в Абу-Симбелi «витесали» зi скелi iперенесли вище за течiею пiд час будiвництва Асуанськоi греблi.
Асистент купив цю статуетку – вона також була з поховань фараона XXI династii – i домовився про подальшi зустрiчi. Пiзнiше вiн отримав вiд торговця Абд аль-Расула ще кiлька речей, цього разу з поховань фараонiв XIX та XX династiй. Молодий вчений був впевнений, що знайшов злодiя, – i наказав заарештувати торговця. Щоправда, викриття злочину довелося чекати ще два мiсяцi – Абд аль-Расул вирiшив сам показати мiсце, з якого його родина протягом багатьох поколiнь брала коштовностi для продажу. Виявилося, що село Курна, де мешкала велика родина Абд аль-Расула, суцiльно було населене розкрадачами гробниць. Це ремесло передавалося вiд батька до сина i процвiтало, починаючи з XIII столiття до н. е. За шiсть рокiв до цих подiй, у 1875 роцi Абд аль-Расул випадково знайшов у скелi мiж Долиною царств та Дейр аль-Бахарi велику поховальну камеру – мiсце, де жерцi ховали «мандрiвнi» мумii царiв, намагаючись врятувати iх вiд осквернення.
Єгипетськi фараони називали себе Гор, тобто «той, що високо лiтае; той, що перебувае у височинi».
Отже, 5 липня 1881 року перед входом до гробницi опинився вповноважений Каiрського музею, якого привiв сам Абд аль-Расул. Цим уповноваженим був не Масперо, який у той час був у вiд’iздi, i не молодий асистент, який викрив злодiiв, – вiн лежав у лихоманцi. Перед гробницею стояв заступник Масперо – Емiль Бругш-бей, брат вiдомого египтолога Генрiха Бругша, у той час – хранитель музею в Каiрi. Спустившись на одинадцять метрiв пiд землю, Бругш побачив те, що не бачив жоден европеець. У першому саркофазi була мумiя Сетi I. Сама камера була дуже великою, саркофаги лежали вперемiшку, деякi були вiдкритi, серед купи речей та прикрас лежали кiлька мумiй. Оглядаючи камеру, Бругш встановив, що тут знаходяться мумii Яхмеса I (1580–1555 рр. до н. е.), Аменхотепа I (1555–1545 рр. до н. е.), Тутмоса III (1501–1447 рр. до н. е.), Рамсеса II (1298–1232 рр. до н. е.) – всього 40 мумiй. Три тисячi рокiв пролежали вони, нiким не потривоженi, поки iх не знайшли злодii.
Імена египетських богiв добре вiдомi нам у грецькому варiантi. Насправдi вони звучали iнакше: Осiрiс – Усiрi, Ісiда —Єсiд, Тот – Джехутi, Анубiс —Інпу.
Огюст Масперо проводив розкопки систематично, причому дослiджував не тiльки великi центри египетськоi культури, але й околицi. За його iнiцiативою було засновано кiлька провiнцiйних музеiв i побудовано нове примiщення для Каiрського музею. Вiн також написав багато наукових праць, головною з яких е «Давня iсторiя народiв класичного Сходу».
Ім’я Аменхотеп означало: Амон задоволений, Ехнатон (Ах-на-Йатi) – корисний сонцю.
У 1887 роцi, пiд час перебування Масперо в Парижi, египетськi селяни (фелахи) в мiстечку Тель-ель-Амарна знайшли дерев’янi ящики з клинописними глиняними табличками. На цьому мiсцi в XIV столiттi до н. е. знаходився Ахстатон («Горизонт сонячного диску») – столиця Аменхотепа IV, або Ехнатона, як вiн себе iменував. Цей фараон знаменитий тим, що вступив у боротьбу iз жерцями й проголосив культ единого бога Атона, сонячного диску. Знахiдка фелахiв виявилася частиною державного архiву фараона-реформатора. Так зване тель-амарнське листування – унiкальне iсторичне джерело. Бiльшiсть документiв – листування намiсникiв египетських провiнцiй та володарiв сусiднiх краiн iз центральним урядом Єгипту. Майже всi документи написанi мiжнародною мовою тих часiв – вавилонською.
Людина, яка «просiяла» Єгипет
Найбiльш видатним археологом, який працював у Єгиптi одночасно з Масперо, був англiець Вiльям Флiндерс Петрi.
Скульптурнi зображення фараона Аменхотепа IV (Ехнатона)
