* * *
Не менш високо оцiнили дiяльнiсть Ярослава Мудрого украiнцi в ХХІ столiттi: 40 % учасникiв голосування за фiнальну десятку в проектi «Великi украiнцi» (2008) на телеканалi «Інтер» вiддали йому перше мiсце.
* * *
Ярослава Мудрого також небезпiдставно вважають видатним дипломатом. Основним засобом, що використовувався ним для укрiплення авторитету Киiвськоi Русi i встановлення мiцних зв’язкiв з державами Захiдноi Європи, було укладення династичних шлюбiв. Сам вiн вступив у шлюб з донькою шведського конунга Олафа – Інгигердою, яка при хрещеннi отримала iм’я Ірина. Свою сестру Добронегу князь видав за польського короля Казимира, старший син Ізяслав одружився з сестрою Казимира. Доньку Єлизавету Ярослав вiддав за норвезького королевича Геральда, донька Анастасiя стала дружиною короля Угорщини, син Всеволод одружився з вiзантiйською принцесою Марiею, а Святослав – з онучкою германського iмператора. Через таку велику кiлькiсть родинних зв’язкiв iз зарубiжними монархами Ярослава називали «тестем Європи». Та з усiх його дiтей найбiльшу повагу i шану заслужила Анна Ярославна, що стала королевою Францii.
Ярослав Мудрий
* * *
Анна Ярославна стала королевою Францii в 1051 роцi пiсля вiнчання з Генрiхом І. Їй було тодi 22 роки вiд народження, i, на вiдмiну вiд свого царственого чоловiка та його придворних, вона вмiла читати, писати, знала грецьку мову та латину, вивчала iсторiю, правила етикету i взагалi була «старанна до книг». Одну з них – Євангелiе, написане слов’янською мовою, вона привезла iз собою з Киева. На ньому вона присягала при возведеннi ii на французький трон. Тепер воно як безцiнний раритет зберiгаеться в Нацiональнiй бiблiотецi Парижа, i його називають Реймським. До речi, саме це Євангелiе стало невiд’емним атрибутом коронацii правителiв Францii. Якщо неписьменний Генрiх ставив пiд державним наказом хрестик, то донька Ярослава писала латиною: «Королева Анна».
* * *
Пiсля смертi свого чоловiка Анна Ярославна стала регенткою при своему малолiтньому синовi Фiлiпi І. Нинi туристи, вiдвiдуючи Санлiс, улюблену резиденцiю королеви, можуть помилуватися статуею, створеною в XVIII столiттi. Це едине скульптурне зображення Анни Ярославни, що збереглося до наших днiв. На постаментi слова, що визначили ii мiсце в iсторii: «Анна з Киева – королева Францii».
Анна Ярославна. Пам’ятник у Санлiсi, Францiя
* * *
Гiдним наступником Ярослава Мудрого став його онук, князь Володимир Мономах (1053–1125). Свое прiзвисько вiн отримав тому, що був онуком вiзантiйського iмператора Костянтина Мономаха. Однак е iнша версiя пояснення цього прiзвиська. Пiд час походу на генуезцiв при взяттi Кафи Володимир у поединку начебто вбив генуезького князя. За це його i назвали Мономахом, тобто единоборцем.
Володимир Мономах
* * *
Слiд зазначити, що битися Володимиру доводилося дуже часто. Десятки разiв вирушав Володимир у походи проти кочiвникiв та перемагав iх. Дiйшло до того, що половцi бiгли, ледве зачувши, що наближаеться вiйсько Мономаха.
* * *
Однак не тiльки вiйськовими подвигами прославлене iм’я Мономаха. Час його правлiння характеризуеться розквiтом держави в цiлому. Було пiдготовано нову редакцiю «Руськоi правди», будувалося багато нових церков. Сам Володимир, безсумнiвно, мав неабиякий письменницький талант: його вiдоме «Повчання» вважаеться видатною лiтературною пам’яткою того часу.
* * *
Назва «Украiна» вперше згадуеться в Киiвському лiтописi пiд 1187 роком. Потiм вона з’являеться в iнших лiтописах ХІІ-ХІV столiть, але щоразу означае рiзнi частини украiнськоi територii. Існуе велика кiлькiсть версiй тлумачення цiеi назви. Багатьма iсториками було прийняте визначення Украiни як «окраiни», тобто «прикордонного краю», дане М. Грушевським. Постае питання: окраiни чого, якоi держави? Росii чи Польщi? Адже назва «Украiна» з’явилася значно ранiше, нiж самi цi держави. А ось професор Шелухiн ще у 1936 роцi стверджував, що цим термiном називалася земля, «укроена (тобто вiдрiзана, викроена) нашими пращурами силою меча».
* * *
Деякi сучаснi дослiдники вважають, що назва «Украiна» не слов’янська, а дослов’янська, i ii таемниця ховаеться в загадковому словi «укритяни», що згадуеться у «Повiстi минулих лiт». Є i такi, якi тлумачать термiн «Украiна», посилаючись на «укрiв» або «укранiв» – деяке напiвмiфiчне плем’я полабських слов’ян, яке начебто мешкало на територii Пiвденноi Нiмеччини, що прилягала до Балтiйського моря. Так чи iнакше, але загадка походження назви краiни так i лишаеться нерозгаданою.
* * *
Одним з перших князiвств, яке вiд’едналося вiд единоi Киiвськоi держави, була Галицьке (Галичина). Це сталося в кiнцi ХІ ст. Найбiльшого розквiту Галицьке князiвство досягло при Ярославi Осмомислi. Це був надзвичайний полiтик, який недарма отримав вiд сучасникiв свое прiзвисько, яке означало «людина, яка мае вiсiм чуттiв». Та i говорив вiн вiсьмома мовами: украiнською, польською, болгарською, грецькою, нiмецькою, угорською, арабською та латиною.
* * *
Об’еднання Галичини та Волинi в едине Галицько-Волинське князiвство вiдбулося в 1199 роцi за князя Романа Мстиславича. Йому вдалося створити нову сильну державу, що включала украiнськi землi вiд Карпат до Днiпра.
* * *
Першим королем на украiнських землях став Данило Галицький (близько 1201–1264). Його коронували в 1253 роцi в Дорогочинi короною, надiсланою Папою Римським. Основою його полiтики було вмiле маневрування, пошуки компромiсiв мiж католицьким Заходом та монголами, що захопили бiльшу частину украiнських земель.
Данило Галицький
* * *
Пiсля Данила королiвський титул успадкували його син Лев та онук Юрiй, який став останнiм з украiнських правителiв, який пiдписував своi накази як «король Руський, Великий князь Киiвський, Володимир-Волинський, Галицький, Луцький та Дорогочинський».
* * *
З середини XIV столiття Украiна опинилася пiд владою Великого князiвства Литовського. Однак це мало що змiнило в управлiннi державою. Не втручалися литовцi i в духовне життя украiнського народу. Бiльше того, вони самi багато перейняли вiд украiнцiв: звичаi, вiрування, навiть мову, якою був написаний основний закон краiни – «Статут литовський». Проявляючи повагу до мiсцевих традицiй, литовцi пiдкреслювали: «Старого ми не змiнюемо, а нового не вводимо».
* * *
Положення Украiни рiзко змiнилося пiсля об’еднання у 1569 роцi Литви та Польщi в одну державу – Рiч Посполиту. Опинившись пiд владою польськоi шляхти, украiнцi вiдчули не тiльки полiтичний, але й економiчний, релiгiйний та культурний тиск. Саме у цей перiод вперше було поставлено пiд сумнiв iснування украiнського народу як окремого етнiчного угруповання. З цього перiоду у життя украiнського селянства майже на 300 рокiв увiйшла панщина – обов’язковi роботи селян на пана. Вони перетворилися на безправних крiпосних, якi повнiстю залежали вiд помiщика.
* * *
Ступiнь закрiпачення селян в рiзних регiонах Украiни був неоднаковий. Особливо жорстокий характер вiн мав на захiдноукраiнських землях – в Галичинi та на Волинi. Якщо на Киiвщинi селянин працював два-три днi на тиждень на пана, то в Галичинi – чотири-п’ять днiв. А ось у малонаселених Карпатах та Приднiстров’i, де не вистачало робочих рук, крiпацтва майже не знали.
* * *
Найвидатнiшою подiею украiнського життя XV–XVI ст. стало зародження козацтва. Існуе безлiч версiй про походження козакiв, але жодноi з них повнiстю не доведено. Однi дослiдники шукали iхнiх предкiв серед скiфiв, половцiв, хазар, татар, гiрських черкесiв та iнших народiв. Іншi вiдносили козакiв до особливого вiйськового товариства, що утворилося внаслiдок змiшування кiлькох народностей. Існуе також теорiя iсторика Гордеева, який вважав предками козакiв слов’ян, розселених золотоординськими ханами на майбутнiх козачих територiях.
* * *
А от iз самим словом «козак» усе бiльш-менш зрозумiло. Воно, вочевидь, мае тюркське походження. В серединi XV ст. татари так називали легко озброених кiнних воiнiв, якi несли охоронну службу в генуезьких мiстах Причорномор’я. В бiльш пiзнi часи це слово у туркiв стало означати незалежну вiльну людину. А в росiйських лiтописах XV ст. козаки – це вiльнi люди, якi, проте, не мали власноi землi. Їх наймали на службу для виконання вiйськових обов’язкiв.
Запорозький козак
* * *
Першим вiдомим в iсторii козацьким отаманом був украiнський магнат з роду Гедиминовичiв – князь Дмитро Вишневецький (1516–1563), названий Байдою. В 1550 роцi вiн успадкував Черкаське та Канiвське староства i вже за два роки зумiв об’еднати розрiзненi козацькi загони пiд своiм керiвництвом.
* * *
Влiтку 1556 року на островi Мала Хортиця за днiпровськими порогами Байда побудував укрiплене мiстечко – Запорозьку Сiч, що стала колискою украiнського козацтва. Площа цiеi козацькоi фортецi складала близько 500 га, навколо неi було насипано землянi вали висотою 12 м та встановлено мiцний дерев’яний частокiл, або «засiку» (звiдки й пiшло слово «сiч»). Захищали це укрiплення гармати, захопленi у турок.
Байда Вишневецький
* * *
Острiв Хортиця в Запорiжжi – справжне джерело iсторii. Прославився вiн не тiльки як колиска Запорозькоi Сiчi. Тут було знайдено слiди стоянок первiсноi людини, прадавнiх слов’янських племен, скiфiв та кiммерiйцiв, сарматiв та половцiв. Хортицю вiдвiдували славнi киiвськi князi Олег та Ігор, княгиня Ольга та Володимир Мономах. За легендою, саме тут, на Чорнiй скелi острова, навеснi 972 року загинув киiвський князь Святослав.
* * *
Вiдоме своiми археологiчними скарбами мiстечко Кам’янка-Днiпровська в Запорiзькiй областi засновано в серединi XVIII ст. На початку IV ст. до н. е. на його територii водночас з’явилося бiльше 100 скiфських поселень. Сьогоднi найбiльш дослiдженими е Кам’янське та Лiсогорське городища. Неподалiк вiд мiста знаходяться й iншi скiфськi пам’ятники – курганнi могильники Солоха та Мамай.
