Пилип Орлик
* * *
Павло Полуботок (близько 1660–1724), що прийшов на змiну І. Скоропадському, намагався реформувати судову систему в Украiнi, боровся з хабарами та призначив iнспекторiв для спостереження за виконанням своiх наказiв. Виступав проти обмежень украiнського суверенiтету, за що його було ув’язнено Петром І у Петропавлiвську фортецю, де вiн i помер. Але в iсторii вiн бiльше вiдомий своiм скарбом (величезною сумою в золотi, що складала один мiльйон фунтiв стерлiнгiв), який начебто було переведено до лондонського банку i досi не знайдено. Такою ж легендарною е й iсторiя скарбiв гетьмана Мазепи, якi нiбито було зарито за його наказом чи то в Батуринi, чи то в Гончарiвцi, чи то пiд Бахмачем. Їх теж досi шукають любителi скарбiв.
Павло Полуботок
* * *
Останнiм гетьманом Украiни став Кирило Розумовський (1728–1803). Вiн доклав багато зусиль для покращення життя украiнцiв. Час його правлiння для Гетьманщини став «золотою осiнню» автономii. Розумовський органiзував окрему украiнську систему судочинства, змiнив територiальний подiл краiни, для розвитку торгiвлi скасував митницi на кордонi мiж Росiею та Украiною, а для розповсюдження освiти збирався вiдкрити в Батуринi унiверситет европейського зразка, вiн реорганiзував козацьке вiйсько, звiв у Глуховi палаци, створив парки та театр. Вiн намагався повернути козацтву втраченi вольностi i створити на Лiвобережжi справжнiй европейський парламент. З цими пропозицiями гетьман звернувся до Катерини ІІ. Та замiсть цього вона видала у 1764 роцi наказ про лiквiдацiю гетьманату.
Кирило Розумовський
* * *
Важко склалася доля останнього кошового отамана Запорозькоi Сiчi – Петра Калнишевського – його було заслано до Соловецького монастиря. Чверть сторiччя провiв вiн у нелюдських умовах ув’язнення, живцем замурованим у кам’яному мiшку келii. Тiльки у 1801 роцi Калнишевський отримав «помилування» вiд Олександра І та залишити свою темницю вже не захотiв. В нiй вiн i помер через два роки, доживши до 113 рокiв. Тепер поряд з колишньою келiею отамана встановлено його бюст, який привезли на Соловки запорозькi машинобудiвники.
Петро Калнишевський
* * *
З початку XVIII сторiччя Украiною прокотилася потужна хвиля селянських повстань. Краiну було охоплено рухом гайдамакiв та опришкiв. Найбiльше гайдамацьке повстання спалахнуло у травнi 1768 року. В iсторiю воно увiйшло пiд назвою Колiiвщини, оскiльки його учасники були озброенi холодною зброею та кiлками. На чолi його стояв запорозький козак Максим Залiзняк. Невдовзi на бiк повстанцiв перейшов сотник уманських надвiрних козакiв Іван Гонта. Разом вони захопили Умань – резиденцiю графiв Потоцьких. Приклад Залiзняка надихнув гайдамакiв в iнших частинах польськоi Украiни. Та влада скоро придушила основнi осередки повстання. Близько 200 повстанцiв за рiшенням польського суду було повiшено. Гонту катували та стратили, а Залiзняка та 73 його товаришiв було заслано до Сибiру.
Максим Залiзняк
Іван Гонта
* * *
На Правобережжi головними виразниками народного гнiву були опришки. Поляки називали iх розбiйниками, а украiнськi селяни вважали народними месниками – адже опришки нападали на пригноблювачiв, а iхне майно роздавали бiднякам. Найвiдомiшим опришком був Олекса Довбуш (1700–1745) з села Печенiжин (нинi Івано-Франкiвськоi областi). В 1738 роцi вiн органiзував загiн, який нападав на маетки польських, украiнських та угорських шляхтичiв, багатих орендарiв. Вiн дiяв у Галицькому Прикарпаттi, на Буковинi та у Закарпаттi. Вiдiбране майно Довбуш роздавав селянам. Очiльника опришкiв було застрелено у 1745 роцi зрадником в селi Космач.
* * *
Найвiдомiшим провiдником селянського повстання у першiй половинi ХІХ столiття був Устим Кармалюк (1787–1835) з села Головчинцi (нинi село Кармалюкове Вiнницькоi областi). В 1814 роцi вiн очолив повстання, яке тривало понад 20 рокiв i охопило усе Подiлля, а з часом усю Киiвщину та Бессарабiю. Для його придушення було створено спецiальну комiсiю, а у подiльських селах – розквартировано вiйська. Та це не допомагало. Тiльки у 1835 роцi, заманивши Кармалюка до пастки, властi покiнчили iз ним.
Устим Кармалюк
* * *
Украiнцi зробили чималий внесок у перемогу над Наполеоном у Вiтчизнянiй вiйнi 1812 року. Беручи участь у бойових дiях, вони, перш за все, захищали свою Батькiвщину. Адже, готуючись до росiйського походу, французький iмператор та його оточення виношували план створення на територii Лiвобережноi Украiни марiонетковоi «козацькоi» держави Наполеонiди, а Правобережжя, вочевидь, мало повернутися до Польщi. В росiйськiй армii билися чотири козацькi полки, сформованi у Киiвськiй та Кам’янець-Подiльськiй губернiях. Вони склали Украiнську козачу дивiзiю. Пiзнiше у Полтавськiй та Чернiгiвськiй губернiях було сформовано ще 15 кiнних полкiв загальною кiлькiстю 18 тисяч осiб. До речi, формуванням полтавських полкiв займався безпосередньо Іван Котляревський, видатний автор «Енеiди». Украiнськi воiни брали участь у вiдомiй Бородинськiй битвi. Разом iз регулярними частинами тут воювали 10 тисяч украiнських ополченцiв та 7 тисяч вiльних козакiв. Дива героiзму проявили у цiй битвi бiйцi Охтирського гусарського полку та 1-го Бузького козачого полку, якi входили до складу об’еднання Дениса Давидова. Серед героiв вiйни 1812 року особливо вiдзначився генерал-майор Микола Сулима, нащадок козацького роду. Разом iз своiм гренадерським полком вiн пройшов через пекло Вiтебськоi, Смоленськоi та Бородинськоi битв. Вiдзначились украiнськi козаки i в боях за Вiльно, при Фер-Шапенуазе, Бонде та при взяттi Парижа.
* * *
У 1819 роцi центральна площа Чугуева (Харкiвська область) стала мiсцем розправи над мешканцями вiйськових поселень, якi наважилися повстати проти тиранii та тупоi солдатськоi муштри, що насаджувалася графом Аракчеевим, вiйськовим мiнiстром Олександра ІІ. Повстання, як пожежа, охопило територiю, на якiй проживало понад 28 тисяч осiб. Урядовi вiйська жорстоко придушили заколот, було заарештовано бiльше 2 тисяч учасникiв повстання, на 275 осiб було накладено смертельне покарання – 12 тисяч ударiв шпiцрутенами (довга гнучка палиця з деревини для тiлесних покарань). Каральними акцiями керував сам Аракчеев.
* * *
Важливим свiдченням зростання нацiональноi самосвiдомостi украiнцiв стало створення у 1845 роцi в Киевi Кирило-Мефодiiвського товариства (братства), яке ставило собi на метi нацiональне визволення Украiни, лiквiдацiю крiпацтва та створення всеслов’янськоi федеративноi республiки, на зразок грецьких республiк та Сполучених Штатiв Америки. Їi членами було 12 осiб. Інiцiатором створення товариства був Микола Костомаров. Воно проiснувало до березня 1847 року. Усiх його учасникiв було заарештовано та заслано до рiзних мiст iмперii. Найбiльше постраждав Тарас Шевченко. Полiцii не вдалося довести належнiсть поета до товариства, та його гнiвнi вiршi, спрямованi проти самодержавства, послужили причиною жорстокого покарання – поета було вiддано на 10 рокiв у солдати та вiдправлено до далекого Оренбурзького краю без права писати та малювати.
Одна з прокламацiй Кирило-Мефодiiвського братства
* * *
Символом нацiонального вiдродження на захiдноукраiнських землях став альманах «Русалка Днiстровая», який з 1837 року випускав львiвський студентський гурток «Руська Трiйця» на чолi з Маркiяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Альманах друкували в Будапештi, та увесь тираж, привезений до Львова, конфiскувала полiцiя, а самi видавцi опинилися пiд слiдство та полiцейським наглядом.
Маркiян Шашкевич
Іван Вагилевич
Якiв Головацький
* * *
Крiпацтво у Галичинi, яка входила до складу Австро-Угорщини, було вiдмiнено ранiше (1848 р.), нiж у рештi регiонiв Украiни (1861 р.), що входили до складу Росiйськоi iмперii. Цiкаво, що у мiстi Дрогобичi в 1948 роцi було зведено единий в Украiнi пам’ятник, присвячений цiй подii.
* * *
В героiчнiй оборонi Севастополя пiд час Кримськоi вiйни 1854–1855 рокiв брали участь 6 кiнно-козацьких полкiв. Найвiдомiшими учасниками цих военних дiй стали матрос Петро Кiшка та рядовий Гнат Шевченко.
* * *
Колишнiй селянин з подiльського села П. Кiшка здiйснив чимало подвигiв. Вiн був неперевершеним розвiдником. Цей худорлявий юнак непомiтно пiдповзав до траншей ворога, влаштовував засiдку та незмiнно повертався з «язиком». Одного разу вiн перевершив самого себе, привiвши одразу трьох полонених французiв. Та найгероiчнiший вчинок вiн здiйснив у сiчнi 1854 року. В однiй iз битв англiйцi вбили росiйського сапера i розiп’яли його тiло на брустверi. Усi спроби росiян забрати тiло товариша, виставлене для наруги, були марними. Тодi Кiшка обгорнув себе брудними мiшками i повiльно поповз до англiйськоi траншеi, де до вбитого сапера було приставлено вартового. Майже добу матрос провiв у засiдцi, доки дочекався влучноi митi й викрав тiло загиблого товариша.
* * *
А Гнат Шевченко в одному з нiчних боiв затулив собою командира, чим врятував йому життя. В пам’ять про мужнiх украiнцiв у Севастополi було встановлено в 1874 роцi пам’ятники.
* * *
Пiд час Росiйсько-турецькоi вiйни 1877–1878 рокiв у боротьбi за свободу Болгарii боролися й украiнцi. Вiдомо, що у росiйськiй армii пiд командуванням генерала М.Д. Скобелева та генерал-фельдмаршала І.В. Гурка воювали харкiв’яни. Вони брали участь у вiдомому штурмi Плевни, а 20 грудня 1877 року вступили у нерiвний бiй бiля села Гiрське Булгарово, вiдбивши атаку 9 тисяч турок. Пробувши на вiйнi 2,5 року, вони повернулися до Харкова.
* * *
У сiчнi 1900 року в Украiнi було органiзовано першу полiтичну партiю – Революцiйну украiнську партiю (РУП). До неi увiйшли Дмитро Антонович, Михайло Русов та iншi вiдомi украiнофiли, що прагнули об’еднання рiзних поколiнь в боротьбi за нацiональнi права та соцiальну революцiю. Основний кiстяк РУПу складали студенти. Невдовзi фiлiали цiеi партii виникли у Киевi, Полтавi, Катеринославi (нинi – Днiпропетровськ), Лубнах, Прилуках, Львовi та Чернiвцях.
* * *
У 1904 роцi вiдомий полiтичний дiяч Микола Мiхновський вийшов з РУПу та заснував Украiнську народну партiю (УНП), а група соцiалiстiв на чолi з Мар’яном Меленевським приедналася до соцiал-демократичноi партii й заснувала там свою фракцiю «Спiлка». Тi, хто лишився у рядах РУПу, перейменували свою органiзацiю в Украiнську соцiал-демократичну робочу партiю (УСДРП) i продовжили спроби об’еднати марксизм з нацiоналiзмом.
* * *
Однiею з найяскравiших сторiнок революцii 1905 року на територii Украiни стало повстання екiпажу броненосця «Потьомкiн», що стояв на рейдi Одеси.
Броненосець «Потьомкiн»
* * *
У 1905 роцi в Державну думу Росiйськоi iмперii було обрано 63 украiнських депутати, якi мали намiр вимагати украiнськоi автономii. Однак вже через 72 днi пiсля початку роботи Думу було розпущено.
