* * *
Найвищим знаком влади в козацькому вiйську була булава, яку мали право носити тiльки гетьмани та кошовi отамани. Козацькi полковники носили перначi – ребристi булави меншого розмiру, якi тримали за поясом. Пiсля обрання гетьманом Богдан Хмельницький носив срiбну позолочену булаву, прикрашену перлинами та коштовним камiнням.
Герб Вiйська Запорозького
Козацькi клейноди
* * *
Запорозька Сiч зiграла величезну роль у формуваннi нацiональноi свiдомостi украiнцiв. Вона стала своерiдною республiкою, що нагадувала лицарський орден i включала у рiзнi часи вiд 40 до 50 тисяч людей. Жiнки та дiти туди не допускалися. Всi козаки мали рiвнi права та брали участь у радах (нарадах), де зазвичай перемагала та сторона, яка кричала голоснiше. Меншiсть, не згодну iз рiшенням ради, змушували поступитися бiльшостi. На таких радах обирали козацьких провiдникiв (гетьманiв, отаманiв, писаря, осавулiв, обозного та суддю), вирiшували, коли i у який похiд iти. Незважаючи на усi недолiки такоi системи самоуправлiння, вона, безумовно, мала певнi демократичнi елементи, якi дають пiдстави вважати Запорозьку Сiч козацькою республiкою.
* * *
Жили козаки на Сiчi у куренях – великих наметах, сплетених з хмизу та укритих кiнськими шкурами. Куренем називався i вiйськовий пiдроздiл. Всього у Запорозькiй Сiчi в рiзнi часи нараховувалося 38 куренiв. А територiально козацьке вiйсько дiлилося на вiсiм паланок. В буквальному перекладi з турецькоi слово «паланка» означало невелику фортецю, а запорожцi називали так центр управлiння певною частиною територii.
* * *
Усi козаки дiлилися на двi групи – реестровi та нереестровi. Реестровi козаки – це наймане вiйсько з числа запорожцiв, яке мало охороняти пiвденнi межi держави. Його було створено в 1572 роцi королем Речi Посполитоi Сигiзмундом ІІ Августом. Спочатку до козацького реестру було внесено лише 300 осiб. Але у 1576 роцi польський король Стефан Баторiй збiльшив число реестрових козакiв до 600 осiб, дав iм гетьмана, клейноди та печатку з гербом. А у 1630-х роках iх кiлькiсть вже досягала 6–8 тисяч. Це були професiйнi воiни, якi отримували вiд уряду грошi, спорядження та одяг, право на самоуправлiння та судовий iмунiтет i повнiстю звiльнялися вiд крiпосноi залежностi.
* * *
Козаки часто вирушали у морськi походи на легких човнах, якi вмiщали до 60 осiб. Їх називали «чайками». Історики вiдзначають, що число таких кораблiв у козацькiй флотилii могло коливатися вiд 16 до 400, а в окремих випадках на Чорному морi дiяло одночасно до 1500 «чайок». Вони безстрашно атакували навiть турецькi галери. Ось що писав на початку XVII cт. iталiйський посол д’Асколi: «Козаки такi вiдважнi, що не тiльки за рiвних сил, але i 20 „чайок“ не бояться 30 галер падишаха, як це щороку видно у бою». А у турецьких документах зустрiчаються вiдомостi про те, як козаки з’являлися просто з-пiд води. Так, у 1595 роцi зафiксовано появу бiля турецькоi фортецi Синоп козацьких пiдводних «чайок», за допомогою яких запорожцям вдалося неочiкувано захопити мiсто. Це стало потрясiнням для турецького султана та усiеi Європи. Детальнiше про наявнiсть у запорожцiв нiбито «пiдводних» човнiв повiдомив у 1827 роцi французький iнженер Фурнье, який писав: «Запорозькi козаки користувалися гребними човнами, якi здатнi були занурюватися пiд воду, долати у зануреному станi значнi вiдстанi i вирушати назад пiд вiтрилами».
Козацькi «чайки» штурмують Кафу
* * *
Незаперечним фактом е те, що перша морська битва за участi козакiв, згiдно з iсторичними документами, вiдбулася у 1492 роцi бiля мiста Тягиня (Бендери). Тодi козаки взяли на абордаж турецьку галеру i звiльнили усiх невiльникiв. А закiнчилася iхня морська епопея в 1696 роцi при взяттi Азова.
* * *
Найвищоi активностi морськi походи досягли в 1600–1620 роках за гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1578(?)-1622). Пiд його керiвництвом козаки у 1605 роцi взяли турецьку фортецю Варну, а наступного року – Кафу. До 1616 року вiн здiйснив ще кiлька успiшних походiв проти султанськоi Туреччини та Кримського ханства, захопив Очакiв, Перекоп, Синоп, Трапезунд та знову Кафу. Особливо успiшним було взяття Кафи: козаки захопили фортецю, знищили 14-тисячний турецький гарнiзон, спалили флот та звiльнили тисячi украiнських невiльникiв, адже в мiстi знаходився головний невiльничий ринок Криму.
Петро Сагайдачний
* * *
Вiдзначився гетьман Сагайдачний i у сухопутних битвах. В 1620–1621 роках вiн очолив 40-тисячне вiйсько, яке разом iз польською армiею завдало поразки турецько-татарському вiйську пiд Хотином. Але у ходi цiеi битви визначного полководця було поранено отруйною стрiлою, i 20 квiтня 1622 року вiн помер. Сьогоднi неподалiк вiд колись неприступних стiн Хотинськоi фортецi на високих днiстрових кручах йому встановлено пам’ятник.
* * *
В Донецькiй областi, на кордонi з Росiею, е незвичайний археологiчний пам’ятник – Савур-Могила (Саур-Могила). Як розповiдае легенда, це могила козака Савура (Сави, Савки), який загинув у цих мiсцях у нерiвному бою з ординцями.
* * *
Козаки були чудовими зброярами, умiли навiть виготовляти порох. З 1511 року вони користувалися рушницями, а окрiм того – пiстолями, списами, шаблями, самопалами, бойовими молотами, пищалями та гарматами.
Козацька зброя
* * *
Француз Гiйом де Боплан, який побував в Украiнi i бачив козакiв, писав про них: «Вони кмiтливi та щирi, вимогливi та щедрi, не жадiбнi до багатства, але надзвичайно цiнують волю. Мiцнi тiлом – легко переносять спеку та холод, голод та спрагу. На вiйнi стiйкi, вiдчайдушнi, смiливi i навiть легковажнi, бо не цiнують свого життя… В бiльшостi випадкiв закiнчують життя на ложi слави – убитими на вiйнi».
* * *
Козацтво нерiдко брало участь у селянських повстаннях, спрямованих проти гнiту польськоi шляхти. Перше з них, яким керував украiнський шляхтич та гетьман реестрових козакiв Криштоф Косинський, спалахнуло в 1591 роцi, але не увiнчалося успiхом – в травнi 1593 року Косинський загинув у битвi з вiйськами князя Олександра Вишневецького. Бiльш потужним було повстання 1596 року пiд керiвництвом сина ремiсника Северина Наливайка. Поляки вважали його своiм найстрашнiшим ворогом, а украiнська бiднота – нацiональним героем. Вiн розправився з магнатами i шляхтою на Волинi та рушив на об’еднання з бiлоруськими повстанцями. Наливайко провiв двi значнi битви проти армii Речi Посполитоi – пiд Бiлою Церквою i в урочищi Гострий Камiнь – i побудував пiд Лубнами укрiплений табiр. Але верхiвка реестрового козацтва зрадила вождя та його соратникiв: поляки увiрвались до табору та вирiзали майже усiх повстанцiв, а самого Наливайка пiсля полону i тортур стратили у квiтнi 1597 року на майданi у Варшавi.
Криштоф Косинський
Северин Наливайко
* * *
Польська шляхта найжорстокiшим чином розправлялася не тiльки iз очiльниками повстань, але й з усiма, хто так чи iнакше пiдтримував козакiв. Особливо лютував князь Іеремiя (Ярема Михайло) Вишневецький – один з найбагатших магнатiв Украiни. Вiн володiв тисячами садиб по обидва боки Днiпра. Однiею з них був Вишневець (нинi Тернопiльськоi областi). Жителi його й досi розповiдають про «шаленi шахи», в якi полюбляв грати господар садиби. Гра вiдбувалася на велетенськiй, вимощенiй чорним та бiлим камiнням шаховiй дошцi. В ролi фiгур виступали крiпаки Вишневецького. «Вигранi» фiгури одразу ставали власнiстю того з вельможних шахiстiв, хто iх «вигравав». Так знатний шляхтич розважався в мирний час, а дiзнавшись про погроми та розорення польських садиб, скоенi повстанцями, вiн зi своею 6-тисячною армiею пройшов «вогнем i мечем» з Лiвобережноi Украiни на захiд, лишаючи на своему шляху гори трупiв.
* * *
В 30-тi роки XVII столiття практично усю Украiну було охоплено численними козацько-селянськими повстаннями. Ними керували козацькi гетьмани та кошовi отамани Тарас Федорович (Трясило), Павло Бут, Якiв Острянин, Дмитро Гуня, Іван Сулима. Останньому навiть вдалося у 1635 роцi знищити польську фортецю Кодак, побудовану на пiвнiч вiд Запорозькоi Сiчi спецiально для протидii запорожцям. Але щоразу мужнi повстанцi наражалися на зраду козацькоi старшини. Польська влада не тiльки придушила усi повстання, але i ввела з 1638 року бiльш суворi умови органiзацii козацького вiйська: було вiдмiнено козацькi привiлеi та самоуправлiння, козакiв позбавлено права обирати старшину, а замiсть гетьмана уряд призначав польського старосту. Такий стан речей зберiгався до 1648 року – часу, коли почалася Нацiонально-визвольна вiйна украiнського народу пiд керiвництвом Богдана Хмельницького.
* * *
Цiкавим фактом бiографii Б. Хмельницького стала його домовленiсть у 1646 роцi з французьким послом де Бержi про вiдправку козацького вiйська до Дюнкерка. В штурмi цього мiста взяли участь близько 2400 запорожцiв на чолi з полковниками Сiрком та Солтенком.
* * *
Богдана Хмельницького (1595–1657) в 1648 роцi було обрано гетьманом Украiни, пiсля чого вiн одразу ж почав готуватися до вiйськових дiй проти Польщi. Маючи усього лише три тисячi козакiв та три гармати, вiн завчасно заручився пiдтримкою кримського хана, який прислав йому 6-тисячне татарське вiйсько (за iншими даними, навiть 20-тисячне) на чолi з видатним полководцем Тугай-беем. Гетьман також умовив перейти на свiй бiк полки реестрових козакiв пiд керiвництвом Ф. Джалалiя, який вiдтодi став його вiрним соратником. А от польський коронний гетьман Н. Потоцький недооцiнював сили та боездатнiсть украiнського вiйська. Вiдправляючи в похiд проти козакiв свого сина Станiслава, вiн зверхньо заявив: «Соромно вiдправляти велике вiйсько проти мерзенноi зграi пiдступних холопiв». Цей прорахунок дорого обiйшовся полякам: у першiй же битвi, яка вiдбулася в кiнцi квiтня 1648 року неподалiк вiд села Григорiвка (Днiпропетровська область) на березi рiки Жовтi Води, польське вiйсько було повнiстю розбите. За переказом, у живих лишився лише один жовнiр, який, перевдягнувшись селянином, принiс коронному гетьману сумну звiстку про те, що його син у полонi.
Богдан Хмельницький
* * *
Битва пiд Корсунем, що вiдбулася 15–16 травня того ж року, стала ще одним проявом полководницького таланту Б. Хмельницького. Дезорiентувавши супротивника перебiльшеними даними про чисельнiсть свого вiйська, вiн змусив його вiдступати. В результатi поляки потрапили пiд мушкетний обстрiл украiнських пiхотинцiв, а щойно дiсталися урочища Горохова Дiброва, опинилися у пастцi мiж болотом та високими кручами. Вийти з цiеi глибокоi балки було неможливо, оскiльки украiнцi заздалегiдь перекопали дорогу. Поляки вимушенi були зупинитися та перейти до оборони. Однак усi спроби розвернути артилерiю виявилися марними – вози з гарматами застрягли у болотi. Тиснява у балцi не дозволила кiннотi вступити у бiй. Тим часом бiйцi Максима Кривонiса вiдкрили iз засiдки вогонь з гармат та самопалiв, а з тилу полякiв атакували козаки Хмельницького i татари Тугай-бея. За чотири години польське вiйсько було повнiстю розгромлене.
* * *
В битвi пiд Пилявцями (11–13 вересня) поляки кинули проти вiйська Богдана Хмельницького величезну армiю. Вона складалася з 32 тисяч шляхтичiв, при яких було вiд 40 до 50 тисяч обозноi челядi, а також 8 тисяч нiмецьких найманцiв. Вона мала значний артилерiйський потенцiал – близько 90 гармат. Єдиним недолiком цiеi армii було…ii командування. Для керiвництва вибрали трьох полководцiв: Домiнiка Заславського, коронного пiдчашого Миколу Остророга та коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Перший з них, найстарший за вiком, був людиною без власноi думки, в’ялою та нерiшучою, другий – освiченим латинiстом, але поганим военачальником, третiй – 19-рiчним юнаком, гордим та запальним, але без жодного вiйськового досвiду. Недарма Б. Хмельницький насмiшкувато охрестив iх «периною», «латиною» та «дитиною». Вони не мали авторитету у вiйську, в якому до того ж не було едностi та дисциплiни. Це i зумовило завершення битви на користь украiнцiв.
Битва пiд Пилявцями
* * *
Богдан Хмельницький, безсумнiвно, був видатним полководцем та органiзатором. Саме вiн видiлив кавалерiю у окремий рiд вiйськ (до того головною силою у козакiв була пiхота), значно збiльшив артилерiйський корпус, закрiпив за кожною гарматою власну обслугу, а також наказав встановити малокалiбернi гармати на двоколiснi вози, якi стали своерiдним прообразом тачанки. Використовуючи свiй досвiд та знання европейських вiйськових доктрин, гетьман розробив власну стратегiю i тактику ведення бою. Так, характерну для того часу пристрасть полководцiв до тривалих облог вiн замiнив активним i рiшучим наступальним ударом. Йому завжди вдавалося знайти найуразливiше мiсце в оборонi супротивника i саме туди нанести головний удар. Інiцiйованi ним славетнi козацькi засади, демонстративнi атаки, удаванi вiдступи та iншi тактичнi прийоми стали причиною поразки багатьох польських полководцiв.
* * *
25 грудня 1648 року весь Киiв вийшов на Софiйську площу, щоб привiтати гетьмана Богдана Хмельницького та його вiйсько. В його обличчi кияни бачили «украiнського Мойсея», який «визволив свiй народ вiд польського рабства». Але до справжнього визволення Украiни вiд польського гноблення лишалося ще близько шести рокiв, наповнених не тiльки перемогами, але й поразками.
* * *
