– Марiчко, дивися! Чувак на балкон вийшов. Голий! Знiми його.
– На фiга? Це ж iнший балкон.
– Ну той що… все-таки сусiд. Згодиться.
– Тобi треба фотки всiх сусiдiв? Знаеш, скiльки квартир у будинку?
– А тебе жаба давить? Не на плiвку ж знiмаеш, на цифру… ну Марiчко! Вiн уже йде!.. ну от, пiшов геть.
– Правильно зробив. Я, мабуть, теж пiду.
– Марiчко!!!
Толiк кинувся до неi з протилежного боку горища – йому взагалi не сидiлося на мiсцi, наче панночцi, що очiкуе на кавалера; подiбностi додавали рухомi без перерви припухлi губи й довжелезнi вii. Журналiста-папараццi в засiдцi Марiчка уявляла собi трохи по-iншому. Ранiше. Тепер вона давно вже звикла.
– Не смикайся, я пожартувала. Чекаю ще пiвгодини. І все!
Краще б вона нiчого не казала. Толiк, звичайно ж, вiдразу став канючити:
– Ну Марiчко-о-о… Це ж наша козирна тема! Ми не можемо отак ii взяти i злити! Та пiсля того, що ми з тобою минулого разу…
Минулим разом Марiчка справдi залишилася задоволена. Суто технiчно зробити пристойнi кадри з цiеi точки, пiд кутом, крiзь подвiйне i, правду кажучи, давно не мите скло – добре хоч, без вiдблискiв, сонце якраз встигло сiсти за дах, але ще не смеркло… Все одно: це було практично неможливо – а вона змогла! Марiчцi подобалося робити неможливi речi. Саме це, мабуть, i зближувало ii з Толiком. Бiльше жодних точок дотику вони не мали.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
