Гніздо

– Яка симпатична тітка… – млосно прошепотіла Оса, яка стояла за спиною Пели.

– Уб’ю, – попередила та подругу.

Заступник коменданта тим часом стисло окреслила завдання для вихованців школи. Космодромні служби мали вже за шість тижнів прийняти, завантажити та відправити на орбіту перший «човник». Строк був надзвичайно стислим, тому цілу адміністративну область перевели на режим військового стану. Серед іншого на розконсерваційні роботи у Телоні вирішили мобілізовувати вихованців трьох старших рівнів – від п’ятого до сьомого. Всього сто чотирнадцять майбутніх техніків, яким тимчасово, до закінчення розконсервації, надавався статус інженер-курсантів Зоряного Флоту.

– Круто! – прокоментувала повідомлення про зміну статусу Оса. Вона вже подумки рахувала перші в своєму житті кишенькові гроші. Курсантам Зоряного Флоту надавалось не лише державне утримання, але й певні суми на власні потреби.

«Цікаво, чи імплантують нам тепер персональні комунікатори?» – подумала Пела. Дівчину раптом охопило відчуття, що ріка її життя змінила свою течію з повільної на швидку, що швидкість течії щогодини зростає, й що до справжнього водоспаду вже не далеко.

Наступного ранку вихованців розбудили за годину до сходу Мійтри. Сніданок подали незвично калорійний, а замість остогидлої мішкуватої форми вихованки жіночого сектору знайшли у своїх шафках комбінезони з цупкого темно-сірого матеріалу, що милував око тьмяним металевим відблиском.

– Це ж справжній офіцерський прикид! – закотила очі напівкровка Еліс, обмацуючи численні кишеньки, муфти і терморегулюючі клапани комбінезону.

– Модна штука, – погодилась Оса, встромляючи свої тонкі альфійські ноги в обтягуючі анізоборні штани. – Я такий комбік бачила, коли ми сюди летіли. Оп-ля!

– Що ти там бачила, лічинка! – пирхнула корінна авреліанка Лерон. – Тебе ж везли шестирічною, як біологічний вантаж…

– Затули пащу, товстолапа! – обірвала її Пела. – Ще раз нявкнеш на Осу, я з тебе самої біологічний вантаж зроблю.

– Припиніть розмови! – гримнула на дівчат кураторка. – Одягайтесь швидше, автобуси вже чекають.

За лічені хвилини вихованки жіночого сектора вишикувались біля шлюзу, на ходу встромляючи у ніздрі противірусні фільтри. Кураторка ретельно перевірила зовнішній вигляд своїх підопічних і поклала долоню на червону панель шлюзового сканера. Мембрана тріснула, і вихованки вийшли на поверхню Аврелії.

Шкільний двір цього ранку мав незвичний вигляд. У світловому колі стояли автобуси, а біля них люди у формі Зоряного Флоту. Вихованок знову вишикували. До шеренги, у якій нерухомо застигла Пела, підійшов флотський.

– Я майстер Йун, – назвався він. – Ті, чиї прізвища я оголошу, сідають до жовтого автобуса.

Серед оголошених прізвищ Пела Махоніко почула своє. Оса до жовтого автобуса не потрапила, й це засмутило Пелу. Вона хотіла сказати Осі на прощання щось приємне і підтримуюче, але її вже штовхали в плечі. За мить Пела сиділа в автобусі разом із трьома десятками вихованців і вихованок. Зручне крісло з гідроподушками приємно огорнуло стегна і плечі дівчини.

Не гаючи часу, майстер Йун розпочав інструктаж:

– Ви всі є курсантами моєї команди. Моя команда називається «восьма монтажна». Від сьогодні ми з вами працюватимемо у ремонтно-відновлювальному секторі космодрому, на майданчику номер три. Повторіть те, що я сказав!

– Команда «восьма монтажна», ремсектор, третій майданчик, – без ентузіазму прогундосили новоспечені курсанти. Вони вже почали здогадуватись, яка саме робота чекає на них у сталевих лабіринтах Телона.

– З цього моменту ви повинні виконувати всі мої розпорядження, – вів далі майстер Йун, – а також розпорядження мого заступника, флаг-марінера Ясмін.

Поряд з Йуном опинилась молода вродлива жінка з темно-оливковою шкірою і великими очима. Пелі вона відразу сподобалась. Особливо її очі – темні, теплі і гіпнотичні. Світле волосся і блакитні очі Оси відразу виблякли у пам’яті Пели. Тепер їй кортіло дізнатись, яка ж на смак ця дивовижна оливкова шкіра.

Вона так захопилась вродою Ясмін, що забула вслухатись у те, що каже Йун. А він розповідав про техніку, якою мали керувати бійці «восьмої монтажної».

– …використовуються переважно роботи та роботизовані агрегати типу «7Т10» і «елефант», конструкцію яких ви повинні були вивчити на заняттях у школі, – казав майстер, акцентуючи підвищенням тону слово «повинні». Над головою майстра спалахнув плаский екран, на якому розгорнулась схема Телона, де яскравими кольорами були позначені ремонтний сектор і третій майданчик. Схема перетворилась на тривимірну, і Пела зрозуміла, що той майданчик знаходиться під поверхнею планети і являє собою частину підземного ангара для міжрейсового обслуговування та ремонту орбітальних «човників». На схемі ангар нагадував пенал для фехтувального приладдя. Цифрові позначки вказували на велетенські розміри «пенала», в якому планувалось одночасно обслуговувати зо два десятки космічних апаратів. Довжина центральної директриси ангара перевищувала три кілометри.

«У всьому є плюси і є мінуси, – філософськи резюмувала дівчина. – З одного боку, доведеться аж півтора місяця горбатитись серед їржавих руїн, та ще й під землею. А з іншого, весь цей час поряд буде вродлива дівчина на ім’я Ясмін. Цікаво, від кого її гребе більше – від жінок чи від чоловіків? А може, від дигендерів?»

Раптом Пела вирішила, що у тому випадку, якщо флотській красуні більше подобаються чоловіки, вона віддасть прислані братом гроші на операцію зі зміни статі. Пелі самій стало смішно від такої несподіваної рішучості, й вона голосно пирхнула. Хтось із курсантів засміявся. Майстер Йун невдоволено подивився на неї, але в очах Ясмін Пела не помітила осуду. Навпаки, там з’явилось щось веселе.

«Напевно, відчула, що сподобалась мені», – не без задоволення припустила Пела. Щодо своєї привабливості вона не мала жодних сумнівів. Специфічна увага оточувала її вже не перший рік. Висока, струнка, синьоока, з природним – густим, хвилястим, розкішним – рудим волоссям, вона вирізнялась з-посеред не лише курдуплистих корінних аборигенок, але й із «тонконогих» громадянок у першому поколінні. Треновані м’язи не псували довершеної краси її тіла, яке уміло рухатись граційно і звабливо, немов не відчуваючи зайвої третини авреліанської гравітації. «Ти така гарна, така гарна, як сексі-клон з віртуалу», – не втомлювалась шепотіти їй на вушко закохана Оса, котра у школі здобула славу надзвичайно пихатої, перебірливої і вимогливої білявки. Навіть крижані кураторки-авреліанки, свідомі своєї спадкової громадянської вищості, задивлялись на Пелу. Особливо у басейнах та гімнастичних залах, де мішкуваті шкільні комбінезони не заважали демонструвати усі естетичні переваги «тонконогої» організації тіла. У природній пам’яті Пели (а кіборгенної їй, зрозуміло, імплантувати ніхто не збирався) зберігався таємний «файлик», де вона вела облік своїм перемогам. Керівники школи були б вельми здивовані, якби змогли дістатись до цієї краплини грішної інформації. Гламурна Оса у переліку шкільних тріумфів Пели Есмеральди Махоніко була далеко не першою.

Автобус тим часом проминув поселення «Біла Троянда» і виїхав на старе шосе, що вело до космодрому. Пряме, немов стріла, воно ще кілька днів тому було майже поховане під рухливим шаром жовто-гірчичного пилу. А тепер цим шосе, в одному напрямку з автобусами, рухались армада цистерн, платформи з роботами, крани та інша техніка, спрямована адміністраторами колонії на розконсервацію Телона. Могутні вежі космодрому підносились над горизонтом, підсвічені прожекторами.

За двадцять хвилин автобус зупинився під циклопічними арками вантажного крана. Йун, Ясмін і курсанти рушили широким похилим тунелем, що вів до підземних приміщень космодрому. В реальності ремонтний ангар виявився подібним до неосяжної печери, перспектива якої губилася у хмарах пилу і кольорових спалахах світла. Тут уже вирувала відновлювальна діяльність. Летючі і крокуючі роботи розчищали центральну директрису ангара, інші, подібні на велетенську броньовану гусінь, прокладали свіжі рейки для тальферів і мобільних платформ. Їхні блискучі обладунки віддзеркалювали навколишній будівельний вир і розгублені обличчя курсантів. Вихованці тихої провінційної школи, вони уперше в житті зустрілись з фронтальною силою могутньої технічної цивілізації, спрямованою волею міжзоряної держави. Дійсність перевищила усі ті враження, які майбутні працівники космодромних служб отримали під час симулякрових ігор і тренувань.

– Ось і третій майданчик, – командир «восьмої монтажної» кивнув у бік хаотичного нагромадження будівельних плит, контейнерів і перекручених металевих рейок. – Зараз сюди прилетять «елефанти» й ми з флаг-марінером проведемо перше практичне заняття.

«Елефантами» транспортно-монтажних роботів назвали не дарма. Силові агрегати, приторочені до їхніх опецькуватих корпусів, нагадували слонячі вуха, а монтажний маніпулятор – хобот. Керувати летючими слониками було нескладно: поточні завдання вводились через голосовий комунікатор. Найважчим виявилось запам’я-тати десятки команд з рубрикатора операцій. Пела кілька разів помилилась, що спричинило завчасні трансформації контейнерів та зіткнення її «елефанта» із сусіднім, оператором якого був (була) дигендер з темно-червоною шкірою і чорним волоссям, заплетеним у три товсті скрутні. Йун несхвально хитав головою, а Ясмін щоразу терпляче підказувала Пелі правильні команди. Дівчина при цьому намагалась перехопити погляд флаг-марінера, але та не відривала очей від тривимірної монтажної мапи, що жовтуватою пірамідкою мерехтіла над її комунікатором. З четвертої спроби Пела таки змусила летючого «слоника» закріпити керамічний відбивач на стику кільцевих секцій ангара.

«Джу-у-джай!» – подумки вигукнула вона бойове гасло шкільної збірної з баскетболу. Що саме означала ця кричалка, ніхто точно не знав, але у змаганнях вона реально допомагала. На спортивних майданчиках і в навчальних аудиторіях Пела Махоніко завжди і у всьому була або першою, або ж однією з перших. Й тут, у скаженому вирі велетенських механізмів, вона теж не збиралась пасти задніх. Тим більше, що поряд була Ясмін. Пела відчувала, що флаг-марінер також із породи тих сонячно-позитивних перфекціоністів, котрі з дитинства прагнуть бути найкращими, мріють про найкраще й не розмінюються на компроміси. Саме про таку вдачу свідчили точні економні рухи заступниці командира, її сконцентрованість під час виконання виробничих завдань, її бездоганно припасований комбінезон та мистецьки накладена на обличчя елегантна косметика, яка лише підкреслювала яскраву красу праправнуки смаглявих та чорнооких мешканців земного півдня.

Тим часом на третій майданчик кіборги доправили нову партію керамічних і металопластикових елементів облицювання. Пела за кілька хвилин дала собі раду з новим набором монтажних позицій і відповідних команд. Вона відчула, що отримує контроль над процесами, які ще годину тому уявлялись їй нездоланними за складністю ребусами. Робота мало-помалу захопила дівчину. З кожною новою монтажною операцією її «слоник» ставав слухнянішим і моторнішим. Відчуття влади над розумною машиною виявилось несподівано приємним. Пелі подобалось вибудовувати для «елефанта» бездоганні траєкторії, подобалось звужувати до оптимального мінімуму рухи його хоботоподібного маніпулятора. Ті операції, які на початку зміни займали в неї до шести-семи стандартних хвилин часу, вона врешті-решт навчилась скорочувати до чотирьох. Й відчувала, що це не межа.

Тепер Пела зрозуміла брата, що його – як вона пам’ятала від найперших років дитинства – було не відтягнути від побутових роботів, скелетонів та навчальних кібернетичних модифікаторів. Якоїсь миті вона припинила зважати на присутність Ясмін. Майстер Йун вже не кидав на неї тривожні погляди, зосередившись на тих курсантах «восьмої монтажної», яким все ще не вдавалось приборкати своїх «елефантів».

Від монтажу плит-відбивачів Пела, з дозволу майстра, перейшла до складніших операцій. Дівчина якраз закінчувала закріплення на стелі ангара силової ферми, коли її нарукавний дисплей спалахнув червоним. Пролунав різкий акустичний сигнал тривоги.

– Прорив! – попередив Йун. Одночасно у комунікаторі пролунав наказ всім залишатись на своїх робочих місцях до особливих розпоряджень.

Слово «прорив» було з дитинства знайоме кожному мешканцю Аврелії. Воно означало, що представникам місцевої фауни вдалось прорватись крізь захисні бар’єри, якими оточували поселення землян, технічні та агрономічні об’єкти. Хоча спеціальні команди біологів і мисливців регулярно винищували усіх потенційно небезпечних істот в зонах розселення колоністів, прориви і вірусні зараження все ж траплялись. Особливо докучливими для колоністів були різноманітні підземні створіння, підкопи яких знаходили у найнесподіваніших місцях. Хижа фауна кисневої планети невтомно прокладала підземні ходи і лази навіть під великими містами землян, незважаючи ані на чутливі детектори, ані на силові бар’єри й спеціальні відлякуючі репеленти. Цивільним колоністам інструкції рекомендували під час проривів ховатись у спеціальних приміщеннях високого рівня захисту. В школі такі приміщення, неофіційно обізвані «панікернями», знаходились у кожному житловому і навчальному блоці. На їхніх броньованих дверях вдень і вночі світились червоні кола евакуаційних позначок. Але на території старого космодрому ще не встигли відбудувати систему захищених сховів. Тому новоспечені курсанти розгублено роззирались навсібіч.

Раптом виявилось, що майстер Йун і Ясмін мають особисту зброю. Пела вперше в житті побачила променеві пістолети. Щоправда, зброя в руках командирів «восьмої монтажної» не додала дівчині впевненості. Вона на «відмінно» вивчила шкільний предмет «Тубільна фауна» і знала, що зупинити авреліанських хижаків променевиками вдається далеко не завжди. Радше, ніколи не вдається.

За кілька секунд Пела почула крики. Хтось смертельно нажаханий волав про допомогу. Кричали на сусідньому майданчику, де працювала Оса. Піраміда зі щойно привезених контейнерів і плит не давала роздивитись, що саме там відбувається.

«Бідна Оса!» – майже байдужо констатувала Пела.

Ясмін запитально подивилась на Йуна.

– Ні, – сказав той. – Маємо наказ. Стоїмо тут.

Раптом Пела побачила щось таке, що змусило все її тіло ущерть вкритись холодним потом. Над монументальним згромадженням плит з боку четвертого майданчика з’явились мацаки. Два рухливі сегментовані щупальця, вкриті яскраво-жовтими і червоними плямами.

«Adelma polaria», – визначила Пела вид істоти і згадала, що повідомляли файли «Тубільної фауни» про цього мешканця спекотних аврелі-анських рівнин. Адельма – великий хижак-автохтон, за морфологією дещо нагадує земних скорпіонів, але у сотні разів перевищує їх розмірами. Живе невеликими колоніями, полює у зграї собі подібних. Швидко бігає, феноменально стрибає. Вражає своїх жертв плазмово-електричним розрядом, сформованим у вигляді кульової блискавки, рухом якої адельма керує на відстанях до тридцяти метрів. Біофізичний механізм манипулювання кульовою блискавкою не вивчений. Процес травлення поділено на кілька етапів. Спочатку адельма обробляє уражену жертву шлунковою секрецією і лише після кількох годин починає трапезу. Хижак добре захищений, надзвичайно цілеспрямований й не припиняє атакувати навіть після втрати третини хапальних та несучих кінцівок. У перші десятиліття колонізації Аврелії адельми поступались кількістю вбитих та скалічених ними землян лише гіперотруйним екваторіальним поліподам. У навчальних файлах містились згадки про цілі поселення першопрохідців планети, випалені плазмовою зброєю адельм, а в історичних та пригодницьких серіалах суворі рейнджери героїчно відбивали атаки лютих скорпіоноподібних монстрів.

Саме завдяки рейнджерським серіалам Пела згадала, що очі в адельми розміщені на кінцевих сегментах хапальних щупалець. «Тварюка на мене дивиться!» – майнуло в її голові. Дівчина розвернула свого «слоника» в напрямку мацаків, закріпила їхнє зображення у пам’яті робота командою «новий об’єкт для монтажної операції» і віддала наказ зафіксувати «об’єкт» у наявній позиції. Робот підлетів до краю четвертого майданчика, розгортаючи маніпулятор. Щупальця сховались за стосом відбивачів, але наступної миті адельма вистрибнула на ребро поставленої сторчма плити і випустила блискавку. Сліпучо-яскрава кулька розміром з горіх крутнулась, затріщала і вдарила в лобовий сегмент «слоника». Корпусом агрегата побігли іскри і синюваті сполохи. «Слоник» зійшов з траєкторії й безпорадно махнув хоботом, збивши адельму з її позиції. Хижак упав на розчепірені шматки арматури. Пелі почулось, як щось верескнуло.

Цієї миті Ясмін вистрілила з променевика в бік ще однієї адельми, яка розгорнула хапальні кінцівки в десяти метрах від Пели. Заряд перетворив на вугілля один із її мацаків. Адельма відстрибнула і потрапила під збитого блискавкою «слоника». Агрегат важко впав на спину хижакові, зламав йому панцерний гребінь і розчавив нутрощі. Перша адельма тим часом почала відповзати до вузького проходу між стосами плит. Майстер Йун обстріляв її з променевика, але вперта істота продовжувала втискувати свій обпалений тулуб між плитами.

– Дивіться, он ще одна! – крикнув хтось із курсантів.

Здоровенна жовто-червоно-чорна адельма вистрибнула з-під вантажної платформи. Її тріскуча блискавка попливла в бік Ясмін. Пела двома руками схопила гострокутний шматок відбивача і стала з ним на шляху блискавки, немов зі щитом. Ясмін щось крикнула, але Пела не зрозуміла, що саме. В цю мить промінь прожектора освітив велику адельму, почулось сичання плагану10, хижак нагло почорнів і розсипався на порох та дим. «Військові! Ми врятовані!» – полегшено зітхнула Пела. Блискавка припинила тріщати, огорнулась пласкими червонуватими кільцями, наче маленька модель Сатурну, вдарилась у керамічну поверхню «щита», й це було останнє, що запам’ятала Пела. Перед її очима спалахнуло болісне сяйво, тіло немов щезло, а потім настала темрява, котра була чомусь не чорною, а темно-коричневою.

ПЛАНЕТА АВРЕЛІЯВитяг із сімнадцятого арпікранського видання довідника «Населені планети»

Аврелія (6КА81:4) – четверта планета зоряної системи зірки Мійтри (давній індекс HD168443). Маса 1,43 земної, орбітальний період 702 стандартні доби, ексцентриситет 0,08, діаметр 19 457 км, сила тяжіння на поверхні 1,35 земної, кут нахилу екватора до лінії орбіти – 9 градусів, період обертання навколо осі – 33 стандартних години. Планета має супутник Ваал, правильної сферичної форми діаметром 1100 км […]

Єдина за межами Землі планета, атмосфера якої придатна для дихання землян (співвідношення кисню, азоту та аргону тотожні земним до десятих долей процента). Планета була знайдена земними астрономами у середині ХХІ століття. Тоді ж вона отримала свою назву. Історики розійшлися у поглядах на її походження. Більшість вважає, що планету було названо саме так завдяки латинському виразу «sub auras» (під відкритим небом). Меншість пов’язує назву планети з «aureolus» – «золота, зроблена із золота». Поети називають Аврелію «Золотою Планетою». В кінці ХХІ ст. оператори місячних телескопів повідомили землянам, що атмосфера четвертої планети в системі Мійтри азотно-киснева, а водяні океани вкривають 66% її поверхні. Придатність планети для колонізації була остаточно підтверджена автоматичним зондом «Улугбек», який був виведений на орбіту планети у 2158 році. Після тривалих дискусій земні політики прийняли рішення, що Аврелія має стати пріоритетною ціллю у програмі колонізації світів за межами Сонячної системи. Офіційно особлива самоврядна колонія Аврелія була заснована у 2194 році, коли з космічного корабля «Лю Ян» (капітан Ідо Нагімі) на Плато Авенджер була висаджена перша група колоністів. Перші сто п’ятдесят років існування колонії (піонерська доба) пройшли у важкій праці з трансформації біосфери планети для безпечного життя землян. В проект перетворення планети на нову батьківщину людства земляни вклали безпрецедентні за всю історію освоєння космосу інвестиції. У середині ХХІІІ ст. майже третина асигнувань на колонізацію космосу призначалась для підтримки трансформаційних робіт на Аврелії. Масштаби колонізації не мали прецедентів і вимагали участі найкращих фахівців та застосування найновіших технологій. Зокрема, транспортна система планети створювалась відразу як глобальна мережа, здатна безпечно і швидко перевозити десятки мільйонів людей і відповідну кількість вантажів. Перспективні плани колонізації передбачали комфортне розселення на поверхні планети до чотирьох мільярдів представників людської раси.

Тим часом перші колоністи зіткнулись із виснажуючою силою тяжіння, яка на третину перевищувала земну, з ураганними зимовими вітрами, з нестачею металів платинової групи, зі смертельними вірусами (як місцевими, так і земними мутантами) та з хижими представниками авреліанської фауни. З першої групи колоністів (1320 осіб) до двадцятирічного ювілею колонії дожило лише п’ятеро щасливців. Але завзята (а іноді й героїчна) праця піонерів принесла добрі плоди. На початку Ери Відновлення (через 125 років після заснування колонії) на Аврелії мешкало вже три мільйони колоністів, з них майже мільйон складало населення столичного міста Астер, розташованого у живописній Бухті Вітрів на березі Південного Океану. До того часу більшість біологічних загроз було зліквідовано і в зонах поміркованого клімату (на узбережжях океанів та на островах екваторіальної зони) почався бурхливий процес розселення нових хвиль колоністів. Чотири великі космодроми щотижня приймали партії поселенців, які назавжди залишали перенаселені земні мегаполіси і купольні поселення на менш комфортних планетах заради аквамаринового небосхилу, зелених океанів та неозорих жовто-сірих рівнин нового зоряного дому. […]

В перші століття ЕВ почалось формування великих агрозон, у яких вирощували адаптовані до ґрунтів Аврелії корисні земні рослини. Вже на початку четвертого століття планета повністю забезпечила себе натуральними харчами, а промисловість почала виробляти найскладніші технічні пристрої, включно з двигунами космічних кораблів та бойовими кіборгами. […]

Авреліанці завжди активно втручались у велику галактичну політику. Саме на Аврелії виникли перші монархічні осередки і саме громадянин Особливої самоврядної колонії Аврелія адмірал Анар Асмір у 127 році ЕВ був проголошений першим сувереном Зоряної Імперії. Консервативна у своїх політичних поглядах авреліанська громада незмінно протистояла земним конгресистам, федералістам, демократам і підтримувала авторитарних монархів. А у 295 році з волі Еарлана ІІ планета отримала статус столичної. Астер став центром дислокації найвищої імперської бюрократії, його населення досягло двадцяти трьох мільйонів і певний час його мешканці пишались тим, що вони живуть у найбільшому з людських міст за межами Землі. Чисельність населення планети зростала і у 405 році досягла двох мільярдів. Висока сконцентрованість колоністів на кліматично привабливих океанських узбережжях почала створювати проблеми, і уряд Аврелії оголосив амбітну і коштовну програму заселення північних рівнин, де нові поселення і міста будувались з розрахунку на сезонні урагани та на можливість нападів небезпечних хижаків11.[…]

У Смутні часи авреліанська аристократія підтримала узурпаторів і Дім Оурбені. Але переможцями у громадянській війні вийшли аристократи на чолі з Домом Тізе. В Аврелії відібрали столичний статус, а частина представників бунтівної авреліанської політичної еліти була відправлена у вигнання. За правління монархів з Дому Ойзеле колонію фактично відсторонили від політичного життя Імперії, і лише на початку п’ятого століття ЕВ такі визначні й родовиті авреліанські консерватори, як сенатори лорд Рехинальдер і лорд Корвін-Кларт, отримали високе становище в оточенні Туре Шактірі ІІ. У януарії 417 року новий імператор Еарлан ІІІ призначив своїм повноважним представником на планеті високородну піфійку – Преподобну сестру Ашелін, що викликало масу пересудів серед гордовитих нащадків героїчних першопрохідців. […]

Пела отямилась у медблоці. Спробувала поворухнути рукою й полегшено зітхнула. Пальці виконали команду, намацали цупку бактерицидну тканину постілі, зім’яли її. Параліч, дякувати Предкам, її оминув. Пела спробувала присісти, їй це вдалось. Потім вона перевірила ноги – підтягнула коліна до підборіддя: спочатку ліве, потім праве. Простирадло сповзло кудись на підлогу. Дівчина побачила, що уся оплетена бридким на вигляд сітчастим коконом, а навколо ліжка роздулась напівпрозора бульбашка ізоляційної мембрани. За нею вгадувались контури медичних роботів, світились індикатори та екрани. Під лівою рукою Пела намацала гладенький пластокерамічний квадратик. Вона посміхнулась своїй здогадці й піднесла знахідку до очей. Стандартна авреліанська картка особистого доступу, солідаризована з контрольним імплантом власника помешкання. На картці було позначено номер кімнати, соціальний код її мешканця та два слова, написані від руки червоним маркером: «Чекаю. Ясмін».