До мудрих вчителiв ходили ми колись.
Їх мудрiстю, здалось, ми пiдкорили вись.
Та лиш в кiнцi життя ми iстину збагнули:
iз праху ми! Як пил, до хмари пiднеслись.
6
Є люди, звиклi братися за меч:
iм не життя, коли без ворожнеч!..
Горбатих, кажуть, виправить могила,
а цi життям ганьблять своiх предтеч…
7
Хвалько стае донощиком мулли.
Зберiг ти тайну – гiдний похвали!
Вона – слуга, допоки таемниця,
розкажеш всiм – зазнаеш кабали…
8
Твоi злодiйства – тавра чи печатi,
а ти в Аллаха просиш благодатi.
Надiешся даремно ти, повiр:
посiяв зло – його ти маеш жати!..
9
Мiй друг у недруга мого вже гiсть…
Як не мудруй, та це погана вiсть.
Не iм я цукру – раптом там отрута?
Боюся мухи – з коброю щось iсть!..
10
Позичив недруг погляд у гадюк,
а в пазусi – достатньо каменюк.
Поглянув би на мене, як на друга,
я посмiхнувся б також без принук.
11
Ти добре знаеш – буде каяття,
але чи буде час для вороття?
Трудись, щоб добрий слiд в життi лишити,
щоб грiшним не було твое життя.
12
За iстиною йди – i знайдеш путь вперед,
а зваби всi своi спали, мов очерет.
Коли захочеш людям iстину сказати,
то не шукай найвищий в мiстi мiнарет.
13
Вiд сивини в очах стае вже бiло,
тож поспiшай узятися за дiло,
бо як в життi тобi сягти вершин,
як стануть немiчнi душа i тiло?
14
Як дошка шахова, лежить земля,
на шиях у фiгур – Судьби петля.
У небуття пiшли i пiшаки, i ферзi…
І ми зiграем в шахи опiсля.
15
