Продовжую я вчитися у майстра,
хоча прожитi у трудах такi лiта!..
27
Скупий багач бiднiший бiдняка,
в якого щедра на добро рука:
вiн прийде до сусiда позичати,
бо той дав жебраковi п’ятака…
28
Всевишнiй наш Суддя! Цi докори – за дiло:
не знаю днини я, щоб серце не болiло!
Ночами сльози ллю все через нього я -
коли болить душа, чому страждае тiло?…
29
Якщо не за юрбою, куди iти Тахiру?
А разом iз журбою куди iти Тахiру?
Хтось каже: Небеса щедрiшi вiд землi…
Тож Слово за Тобою, куди iти Тахiру.
30
Менi шепоче нiч, гонець моеi долi:
«У тебе в серцi знов невилiковнi болi.
Ти зайвий на землi, як попит на добро:
алмаз в душi твоiй не вартий дрiбки солi!..»
31
Ти завше вiдрiзняв шкiдливе i корисне?
Чи ждав, коли життя лещатами затисне?
Мо’, тайна Всесвiту розкрилася тобi
чи знав, що друг подасть iз лiками трутизни?
32
Не в мрiях чи ввi снi, а тiльки наяву
прийди хоча б на мить, спитай, як я живу…
Троянди запашнi ти заплела у коси,
а я вiд розпачу волосся сиве рву!..
33
Я соколом кружляв над квiтником вдовицi.
Мене мисливець збив – зрадiли люди ницi.
На ловлю я летiв, не дивлячись довкiл,
тож Господу хвала, що не смiються птицi!..
34
Я сильним i смiливим був. Кажу не всуе!
Але, на жаль, не знав, що смерть й мене чатуе.
Так був той час, коли стрiльця боявся лев,
а нинi лев страшний i той, хто смерть готуе.
35
Ти ароматна так, немов квiтучий сад.
І хоч твоя любов дурманить, мовби чад,
не обiйди на цвинтарi мою могилу:
я оживу, коли вдихну твiй аромат.
36
Ти – краща вiд троянд в своему квiтнику,
а я щодня бреду в пустелi по пiску.
