Але, де б я не був, мiраж iде за мною:
вуста твоi коханi, дорожчi за рiку.
37
Вселенський бiль в душi, на радiсть ворогам.
Скорботу всiх людей узяв я в душу сам.
Всiм страдникам напiй знаходять вiд печалi,
коли ж страждаю я, страждання – мiй бальзам!..
38
За приклад не бери бездумного глупця:
за витiвки дiвиць не потривож Творця!
На вiру попит е, i на безвiр’я також,
тож вибери товар, що буде до лиця.
39
Не здiйснюй вчинкiв злих вже вiд дитячих лiт,
щоб сором не спалив красу твоiх ланiт.
Покаешся, але хулу людську не спиниш -
i стане, мов чулан, тiсним для тебе свiт.
40
Усiм вiд дурня – з терену вiнець.
Розумний же картае не овець,
а лиш себе, як забредуть у шкоду…
Нiкого не винить лише мудрець!..
41
Задумав що Аллах, як дав жадобу нам?
Потiшити тiла й вiддати хробакам?
Так, задуми Творця не зрозумiвши толком,
без толку живемо i йдем навстрiч гробкам.
Авiценна
(980 – 1037)
1
Не схвалюю брехню, бо я не лицемiр.
Вклоняюсь iстинi, яка найкраща з вiр.
Я з вами став на прю, i грiшники, й святошi!
Аллах акбар, i Вiн розсудить мудро спiр…
2
Коли б всезнайком став, як девi, хитрий бiс,
то доля не була б за тайною завiс,
заранi знав би я, коли бiда чатуе -
не бачив би нiхто моiх гарячих слiз.
3
У морi слiв е сокровенна суть -
ii нам мудрi люди принесуть.
Про Всесвiт думаю – однi лиш тайни,
вiдклав розгадку iхню на майбуть.
4
Терзаюся роки в земнiй юдолi
i суть людей взнаю, хоча й поволi:
знiтившись, бороду куйовдять всi,
або скриплять зубами у неволi.
5
