радiй, коли мiж нас е друзi досконалi.
27
Забудь про калиту, вчись гонор гамувати -
i вирвешся з тенет, розбивши в серцi грати.
Вино смакуй, косу коханiй розплiтай —
життя мине, як день. Послухайся поради.
28
Не йшов я п’яним в храм? Це – iстина правдива!
Грiшив, але не сам? Це – iстина правдива!
Я – нечестивець, делiхан? Що ж, я – не ви!
Один Омар Хайям! Це – iстина правдива!
29
Приречений Хайям до смертi вже страждати.
Веселощi ж твоi – як вибрики лошати.
Поберегтися слiд, бо злий людський талан:
все взяти норовить, взамiн – дурницю дати.
30
Мiж вчених вiслюкiв ти, друже, пнешся з шкiри,
щоб визнали своiм цi дурнi-лицемiри,
бо звинуватять враз, якщо ти не осел,
що пiдривав щодня святi устоi вiри.
31
Душевний спокiй зник в поета й падишаха,
втомившись вiд життя, повзем, як черепаха.
Не треба нам бiди вимолювать в Аллаха -
подякуй i за це, коли вже бiдолаха.
32
Як жити в свiтi цiм, де моляться за грошi,
де сивих мудрецiв повчають всi святошi?
Слiпим, глухим, нiмим прикинься, друже мiй,
або пiдстав горба пiд вiслюковi ношi!
33
Отой, хто нiс в життя нещастя i облуду,
хай милостi не жде у день Страшного суду.
Прощае Бог того, хто не творив добра,
але не злодiя, не вбивцю чи паскуду.
34
В борнi за щастя всiх ти натерпiвся страху,
але не захистив сусiда-бiдолаху.
Ти друга не зiгрiв, хоч людство захищав -
даремно голова лягла пiд меч на плаху.
35
Хайяма мудрим звуть дурнi провiнцiали,
та зайвi, бачить Бог, вiд неукiв похвали:
про себе i про свiт не знаю я того,
що знають школярi, якi мене читали.
36
Несучи на плечах прожитих лiт вериги,
листаю буднi я, мов нецiкавi книги.
Хоч вчився в долi вiк, пошився в дурнi я:
